Число голодуючих приховували за кількістю хворих на дистрофію. Таких хворих в Україні на 20 червня 1947 р. нараховувалося понад 1 млн 150 тис. осіб. У березні-червні в Україні було зафіксовано 764 випадки канібалізму. Лише навесні 1947 р. Україні було надано продовольчу та насіннєву позики. Окремо було виділено 140 млн крб на безплатне харчування. Це дещо полегшило становище України.

Штучний голод 1946-1947 рр. забрав життя понад 1 млн українців, насамперед селян — виробників хліба. Чи можна було його уникнути? Дослідники стверджують, що можна. Адже, незважаючи на неврожай на півдні України та в Молдавській РСР, у СРСР було вирощено в 1946 р. валової продукції навіть на 8 % більше, ніж у попередньому році. До того ж СРСР мав достатньо зерна, щоб продавати й дарувати його Франції, Східній Німеччині, Польщі, Чехословаччині, Румунії, Болгарії, Албанії, Югославії. Загалом експорт зерна із СРСР у 1946-1947 рр. становив 2,5 млн т. Для того щоб урятувати від голодної смерті та каліцтва мільйони українців, потрібно було лише 150 тис. т зерна — менше, ніж сімнадцяту частину від проданого. Проданого, до речі, за заниженими цінами та в кредит або й просто подарованого, щоб утвердити комуністичні партії тих країн при владі або ж підняти їхній авторитет.

4. Радянізація західноукраїнських областей УРСР

Повернувшись в обозі радянської армії в 1944 р., комуністичне керівництво продовжило довоєнну політику цілеспрямованого знищення всіх традиційних українських культурних, політичних, громадських і господарських структур, які суперечили тоталітарному режиму, — політику радянізації.

Усвідомлюючи, що західноукраїнські фахівці є патріотами й переконаними демократами, на всі керівні посади призначали радянських управлінців з інших регіонів УРСР чи РРФСР, які не цінували української культури й не знали місцевих потреб та особливостей. І якщо в нижніх керівних ланках ще траплялися місцеві фахівці, то керівні посади обласного рівня посідали лише ті, хто попередньо «пройшов школу радянського життя».

Головними напрямами радянізації стали випробувані в Наддніпрянщині індустріалізація, колективізація та культурна революція.

Прокладання першого магістрального газогону «Дашава-Київ». Фото. 1948 р.

Індустріалізація. Під час форсованої індустріалізації в західних областях України було відбудовано чи споруджено понад 2,5 тис. великих і середніх промислових підприємств. Особливо швидко зростала індустрія Львова. Тут запрацювали заводи сільськогосподарських машин, телеграфної апаратури, інструментальний, електроламповий, автонавантажувачів, розпочалося будівництво автобусного заводу.

У 1947 р. перше вугілля було добуто у Львівсько-Волинському кам’яновугільному басейні. У 1948 р. завершили будівництво найдовшого тоді в Європі та СРСР газогону «Дашава-Київ». У 1951 р. західноукраїнський газ уже постачали до Москви. Унаслідок індустріалізації промисловість краю в 1952 р. зросла в 3 рази порівняно з 1939 р.

Водночас радянська індустріалізація зумовила марнотратство, погоню за кількісними показниками й приписування, нехтування якістю продукції, незавершеність технологічного циклу та прив’язаність виробництва до підприємств СРСР, а отже, і залежність від імперського центру.

Індустріалізація супроводжувалася знищенням розгалуженої виробничої та споживчої кооперації, відставанням галузей легкої промисловості, що зумовило гострий споживчий дефіцит та зниження рівня життя.

Колективізація. Щоб узяти селян під контроль тоталітарної держави й безперешкодно «викачувати» із села ресурси, радянська влада провела насильницьку колективізацію. Серед ночі села оточували загони НКВС і зганяли господарів до сільради. Там примушували підписувати заяви, голосувати за привезене колгоспне правління. Мешканців окремих садиб примусово переселяли до колективізованих сіл. Тих, хто на це не погоджувався, оголошували «спільниками бандитів» і виселяли як «ненадійних» і «небезпечних» до інших районів, а найбільш непокірних — до південних областей УРСР чи за її межі. У такий спосіб до середини 1951 р. в колгоспи «об’єднали» понад 95 % селянських господарств. Саме опір колективізації врятував західноукраїнських селян від голоду 1946-1947 рр.

Колективізація призвела до зникнення матеріальних стимулів до праці, а отже, і до різкого зниження продуктивності сільського господарства.

Культурна революція. Її завдання полягало в ідеологічному перевихованні української інтелігенції та всього народу, прищепленні їм віри у «переваги» соціалізму. Скрізь пропагували вчення марксизму-ленінізму, нав’язували вивчення головного твору радянського режиму — «Короткого курсу історії ВКП(б)» за авторством Й. Сталіна. Водночас «викривали» твори М. Грушевського, І. Крип’якевича, Д. Донцова, примушуючи до цього визначних учених Львова.

Компартійна влада розбудовувала мережу середньої та вищої школи. У 1950 р. в західних областях діяло 25 вишів і понад 40 технікумів. Це викликало певні симпатії до радянської влади, а їй надало хороший інструмент ідеологічної обробки й русифікації молоді. Зважаючи на ідейні переконання та українську мову викладання, компартія не допускала до роботи з молоддю західноукраїнську інтелігенцію.

Історичний факт