Особливості культурного розвитку сучасної України
- 2-05-2022, 22:27
- 346
11 Клас , Історія України 11 клас Струкевич, Дровозюк (рівень стандарту)
§ 29. Особливості культурного розвитку сучасної України
- «Письменник не може змін и т и світ, але він зобов’язаний його турбувати», — стверджував відомий німецький драматург Ф. Дюрренматт. Поміркуйте над цим висловлюванням.
1. Релігійне життя
Відроджена Українська держава відразу ж налагодила партнерські відносини з церквою. їхню правову основу визначають Закон України «Про свободу совісті й релігійні організації» від 22 квітня 1991 р. та Конституція України.
Безвізовий режим (між Україною та ЄС) — режим, що дає можливість громадянам України вільно перетинати міждержавні кордони країн ЄС без попереднього звернення до посольства для отримання дозволу, починаючи з 11 червня 2017 р.
Ці документи дають змогу втілити в життя демократичний принцип свободи совісті та забезпечити вірянам широкі можливості для задоволення своїх релігійних потреб.
Релігійні організації здобули можливість проводити законну просвітницьку, доброчинну, виробничу й іншу суспільно корисну діяльність. Як світська держава, Україна вибудовує відносини з церквою на засадах відокремленості церкви від держави та школи від церкви. Конституція України наголошує, що «жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова».
Держава стала на шлях повернення церкві відібраних за радянського лихоліття храмів, майна та предметів церковного вжитку.
Нині на території України діє майже 30 тис. релігійних громад. Найбільша частина громад належить до православних церков. Близько 7 тис. громад утворюють православну церкву України. Значне число православних громад зберігають підлеглість Московському патріархату. Багатовікові традиції в Україні мають Українська греко-католицька церква (УГКЦ) і Римо-католицька церква (РКЦ). Після пастирського візиту до України Папи Римського Іоанна-Павла II у 2001 р. та перенесення митрополичої кафедри УГКЦ зі Львова до Києва у 2005 р. греко-католицькі громади почали утворюватися й у наддніпрянських областях України. Багато років її очолював патріарх Любомир Гузар (1933-2017) — сподвижник Йосипа Сліпого та Мирослава Любачівського, один з моральних авторитетів українців у 1990-2011 рр. У 2011 р. він вийшов у відставку, передавши свої повноваження Святославу Шевчуку. До кінця життя наснажував українське громадянство щирими й праведними настановами.
Помітне місце в релігійному житті посідають протестантські громади баптистів, адвентистів сьомого дня, ієговістів та ін., громади іудеїв, мусульман. З’являються також громади нетрадиційних для України культів кришнаїтів, буддистів, мормонів та ін.
Знаковою подією для всіх християн України стало відзначення 1030-річчя хрещення Київської держави та прибуття на урочистості Вселенського патріарха Варфоломія І.
Деструктивним проявом релігійного життя України був розкол у православній церкві. З відновленням Української держави патріотично налаштовані священики на чолі з митрополитом Київським і Галицьким Філаретом (Денисенком) спробували утворити Українську помісну церкву. Це викликало агресивний демарш Московського патріархату. Прагнучи зберегти свій вплив в Україні, Московський патріархат не лише відмовив українцям у наданні автокефалії (церковної незалежності), а й позбавив сану її ініціатора. Замість нього очільником контрольованої Москвою церкви під назвою Українська православна церква Московського патріархату (УПЦ МП) став керуючий справами Московської патріархії митрополит Володимир (В. Сабодан).
Вселенський патріарх Варфоломій І
Прихильники церковної незалежності на чолі з Філаретом у червні 1992 р. скликали в Києві Всеукраїнський православний об’єднавчий Собор та об’єдналися з Українською автокефальною православною церквою, утворивши Українську православну церкву Київського патріархату (УПЦ КП). Патріархом об’єднаної церкви став глава Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) Мстислав (Скрипник — небіж С. Петлюри), який повернувся з вигнання. Однак після його смерті церкви роз’єдналися.
Промовистим свідченням глибокої роз’єднаності Київського та Московського патріархатів став «чорний вівторок» 18 липня 1995 р. Відповідно до церковної традиції, віряни УПЦ КП прагнули поховати патріарха Володимира (Романюка), українського правозахисника, в одній з головних українських християнських святинь — Софії Київській чи Києво-Печерській лаврі. Однак світська влада за президентства Л. Кучми фактично підтримала Московський патріархат і задіяла проти похоронної процесії міліцію. Патріарх був похований перед головною брамою Софійського собору.
2. Створення Православної церкви України
На початку третього тисячоліття серед українських патріотичних православних кіл з’явилася ідея створення єдиної Української автокефальної православної церкви. На початку збройної агресії РФ проти України певна частина підлеглих Московському патріархату священиків і вищого кліру підтримала російських окупантів, зневажаючи пам’ять загиблих захисників України та навіть жертв Голодомору 1932-1933 рр. Обурення їхніми заявами й діями надало нових сил рухові за українську автокефалію.
Побачивши щире прагнення православних українців до створення помісної церкви та готовність Української держави її підтримувати, Вселенський патріарх Варфоломій І пішов назустріч українцям. 11 жовтня 2018 р. Константинопольський синод анулював синодальний лист 1686 р., за яким Київська митрополія потрапила під владу Москви. Київська митрополія була повернута до складу канонічної території Константинопольської матері-церкви. Синод скасував неканонічну анафему, накладену Московським патріархом на спільників УПЦ КП Філарета та УАПЦ Макарія. Невдовзі Варфоломій І відрядив до України двох екзархів для підготовки та проведення об’єднавчого Собору.
Митрополит Київський та всієї України Епіфаній
15 грудня 2018 р. в Софії Київській відбувся об’єднавчий Собор представників українських православних церков. Він створив автокефальну помісну українську церкву під назвою Православна церква України (ПЦУ), затвердив її демократичний статут та обрав предстоятеля — митрополита Київського та всієї України Епіфанія.
Помісна церква — об’єднання всіх православних вірян, яке стає незалежною та самоврядною церквою на території певної держави та зазвичай узгоджується з політико-адміністративним поділом і державними кордонами.
6 січня 2019 р. в Стамбулі митрополит отримав Томос на автокефалію від Вселенського патріарха Варфоломія І.
Історична подія надання томосу відповідає східнохристиянській традиції, ґрунтованій на богословській теорії про співзвучання церкви та держави.
20 грудня 2018 р. Верховна Рада України ухвалила закон, який дав змогу УПЦ МП перейменуватися із зазначенням своєї належності до Російської православної церкви.
3. Особливості розвитку культури
Оксана Забужко
Українська література та мистецтво переживають суперечливий період розвитку. На межі століть на одну особу в Україні друкували 0,99 книжки на рік (належним показником вважалося 12-14 книжок на рік). При цьому українські видання витіснялися російськомовними.
З іншого боку, українська література позбулася ідеологічної цензури, розширювала свій діапазон, урізноманітнювала стильові форми. Разом з Національною спілкою дедалі більшу роль відіграють нові письменницькі об’єднання: «Пропала грамота», «Лу-Го-Сад», «Бу-Ба-Бу», «Нова генерація», «Нова література», Всеукраїнська творча спілка. їх репрезентували нові яскраві імена: Ю. Андрухович, С. Жадан, О. Забужко, А. Курков, В. Медвідь, К. Москалець, О. Пахльовська, Є. Пашковський, О. Ульяненко.
Сучасна література відчуває сильний тиск ринку, який змушує її іти за покупцем-читачем. Це привело до розквіту таких жанрів, як фантастика, детектив, любовно-авантюрний роман.
Українська література повернула імена, утрачені за часів радянського ідеологічного тиску. Читачі по-новому ознайомилися з творчістю М. Грушевського, В. Винниченка, М. Куліша, М. Хвильового, М. Зерова, Олександра Олеся, Є. Маланюка, В. Стуса та багатьох інших митців, чия творчість за радянського часу була розцінена як націоналістична й антинародна. На Батьківщину повернувся письменник і правозахисник, Герой України М. Руденко.
У Києві щорічно проводять «Мистецький арсенал», у Запоріжжі створено муніципальний театр «Хортиця». Окремі театральні трупи набули статусу державних. Серед них Львівський театр «Воскресіння» і Молодіжний театр ім. Леся Курбаса. В Україні виникли й нові творчі колективи: симфонічний оркестр Національної філармонії України, ансамбль «Київські солісти» під керівництвом Б. Которовича, камерний оркестр у Черкасах, камерний хор у Чернігові та ін.
Далеко за межами України стали відомими імена вітчизняних оперних співаків В. Гришка, соліста «Метрополітен Опера» (Нью-Йорк); В. Лук’янець, солістки Віденської опери; незалежних співаків, які виступають у найпрестижніших концертних залах світу, — А. Кочерги, В. Степової.
Томос (від грецьк. tomos) — указ, декрет, послання предстоятеля церкви з певного важливого питання церковного устрою.
Джамала — переможниця «Євробачення-2016»
Україна підтверджує свій мистецький авторитет і високою школою естрадного співу. Закономірними стали перемога співачки Руслани (Р. Лижичко) на пісенному фестивалі «Євробачення-2004». Виступ Джамали (С. Джамаладіннової) на «Євробаченні-2016» знов увінчався перемогою.
4. Зміни в системі національної освіти
Розвиток України як суверенної демократичної держави, життя української нації неможливі без повноцінного розвитку національної освіти. З’явились авторські школи, гімназії, ліцеї, що враховують різноманітні інтереси та нахили учнів.
У 2004 р. було запроваджено зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО), яке урівнює шанси випускників шкіл на здобуття вищої освіти.
У 2017 р. ухвалено закон про середню школу, який започаткував реформу «Нова українська школа». Її метою є формування української ідентичності, демократизація й гуманітаризація навчання; освіта молоді як яскравих індивідуальностей, особистостей, здатних досягнути успіху в інформаційному суспільстві. Школа отримує широку автономію: право обирати директорів, розробляти власні навчальні програми й плани тощо.
Значні зміни відбулися й у закладах вищої освіти. У 2005 р. українська вища школа приєдналася до Болонського процесу. Це дає змогу нашим студентам обирати ВНЗ у 39 країнах Європи, вільно пересуватися під час навчання з країни в країну, оскільки в рамках єдиного освітнього простору встановлено спільні стандарти оцінювання знань, взаємного визнання університетами оцінок студентів, видання на їхній основі дипломів про вищу освіту.
На думку вченого
Французький політик і вчений середини XIX ст. А. де Токвіль цілком справедливо стверджував, що ми не можемо змінити минулого — воно вже відбулося. Ми майже не можемо змінити сучасного, адже його корені виростають з минулого. Ми можемо змінити лише майбутнє, корені якого (цінності, норми) ми сформуємо в сьогоденні.
5. Тенденції розвитку науки
Нині українська наука — це потужний комплекс різноманітних складових: науково-дослідних інститутів, вищих навчальних закладів, архівів, музеїв, бібліотек. Наукові інституції сконцентровані насамперед у таких наукових центрах, як Київ, Харків, Львів, Дніпро, Одеса. Провідним науковим і координаційним центром є Національна академія наук України (НАНУ).
Учені академії займаються цікавими й перспективними дослідженнями в галузі енергетики, екології (насамперед усунення наслідків радіоактивного забруднення), геології, клітинної біології, генної інженерії, перспективних напрямів фізичної та хімічної наук. Нині активно відновлюються дослідження, необхідні для зміцнення оборони України. Усе це ставить Україну в ряд провідних країн світу зі значним науково-технічним потенціалом.
За оцінками ЮНЕСКО, Україна в середині 1990-х років посідала 7-е місце у світі за науково-дослідним потенціалом.
Проте в наступні роки й десятиліття українська наука функціонувала в умовах різкого скорочення бюджетних асигнувань. У зв’язку з цим найбільше постраждали наукові установи, які працювали на військово-промисловий комплекс, проводили фундаментальні дослідження, не маючи ніякої змоги себе окупити. Такі дослідження, у якій би країні світу вони не проводилися, є затратними, а не самоокупними й не прибутковими. Проте без них неможливий поступ прикладної науки, що забезпечує розвиток економіки й отримання прибутків. Через неповне фінансування окремі інститути НАН України втратили половину свого наукового потенціалу. Українські вчені змушені виїжджати на постійну чи довготривалу роботу до Росії, країн Західної Європи та США.
Історичний факт
У розвинутих країнах світу на наукові дослідження надається щонайменше 2 % від валового внутрішнього продукту (ВВП). В Україні ці асигнування скоротилися з 3,1 % ВВП у 1990 р. до 0,6 % у 1997 р. і 0,5 % у 2000 р.
Унаслідок еміграції Україна втрачає майже 10 тис. дипломованих фахівців щороку. Отже, економіка України зазнає величезних збитків, адже підготовка спеціаліста з вищою освітою, ученим ступенем разом з втраченою вигодою від використання його знань і здібностей обходиться державі, за підрахунками фахівців ООН, у 300 тис. дол. Також за роки незалежності до комерційних структур перейшло працювати понад 20 % науковців.
Водночас звільнення від тоталітаризму й колоніалізму позитивно відобразилося на інститутах гуманітарного спрямування. У системі НАН України створено понад чотири десятки нових напрямів гуманітарних досліджень, засновано багато науково-дослідних інститутів. Серед них: Інститут сходознавства ім. А. Кримського, Інститут української мови, Інститут української археографії і джерелознавства ім. М. Грушевського, Інститут світової економіки і міжнародних відносин, Інститут українознавства та ін.
До розвитку української гуманітарної науки та зміцнення ідейних засад української державності долучилися й учені з діаспори: економіст Б. Гаврилишин, історики Т. Гунчак, Б. Кравченко, О. Пріцак.
Конструкторське бюро «Південмашу» у Дніпрі, установи НАНУ підтримують тісні зв’язки з провідними науковими центрами й університетами всього світу, беручи участь у таких міжнародних програмах, як стартово-космічний комплекс морського базування «Морський старт», програма попередження астероїдної небезпеки для планети Земля «Антарес», програми «Глобалстар», «Спектр», «Марс-96», «Шатл-97», «Океан», «Природа» та ін.
Українська ракета «Зеніт» у комплексі «Морський старт»
Масштабні науково-прикладні дослідження здійснюють конструкторські бюро заводів ім. О. Антонова в Києві, ім. В. Малишева в Харкові, «Мотор-Січі» у Запоріжжі та ін.
6. Українці у світі
Починаючи з 70-х років XIX ст. з економічних і політичних причин з України виїхали мільйони українців. Із середини 1990-х років і до сьогодні триває четверта хвиля еміграції. На початку XXI ст. за межами України мешкає від 13 до 15 млн українців та їхніх нащадків, тобто майже чверть етносу.
Українські емігранти зробили значний внесок у налагодження культурних контактів України з країнами проживання діаспори. Фестивалі, дні культури, товари культурного вжитку демонструють цивілізаційну спільність українського народу з європейськими та народами Нового Світу.
Політичні емігранти з України шанували й берегли традиції української державності. Надзвичайно зворушливою була церемонія передання державних клейнодів Української Народної Республіки Президенту України Л. Кравчуку напередодні першої річниці незалежності України. 22 серпня 1992 р. президент УНР в екзилі М. Плав’юк урочисто в присутності Президента, Голови Верховної Ради та Прем’єр-міністра України склав повноваження Державного центру (ДЦ) УНР і проголосив молоду Українську державу правонаступницею УНР.
Сучасна українська трудова, інтелектуальна та творча еміграція сприяє формуванню позитивного іміджу українського народу у світовій спільноті.
Відповідно до статті 12 Конституції України, держава дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб закордонних українців.
Зв’язки з українською діаспорою. За свою півторавікову історію українська еміграція навчилася самостійно організовувати своє життя за кордоном, уключаючи і зв’язки з Батьківщиною. Нині ці справи здійснюють Світовий конгрес українців, Європейський конгрес українців, Конгрес українців Канади, Український конгресовий комітет Америки, Союз українських організацій в Австралії, союзи, спілки й центри українців у багатьох інших державах світу.
Сучасний український уряд для підтримки зв’язків з діаспорою витрачає певні кошти. Так, у 2017 р. на різні заходи було витрачено 77 млн грн. За ці кошти здійснювалися публікації про Україну в закордонних ЗМІ, надавалася фінансова підтримка громадам закордонних українців для проведення науково-освітніх заходів, допомога осередкам української культури, бібліотекам, українським школам, класам за кордоном і багато іншого.
Справам зв’язку з діаспорою слугує й робота Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» (МІОК), який системно на комплексній основі займається проблемами українського зарубіжжя.
Запитання та завдання
- 1. Скориставшись Інтернетом, визначте регіони компактного проживання українців за межами України.
- 2. Назвіть характерні ознаки сучасного релігійного життя України.
- 3. Визначте основні тенденції розвитку сучасної української науки.
- 4. Охарактеризуйте умови, у яких розвиваються сучасні література та мистецтво.
- 5. Ф. Дюрренматт стверджував, що письменник не може змінити світ. А чи може змінити світ шкільний учитель? Пошукайте відповідь у висловлюваннях А. де Токвіля.
- 6. Що б ви хотіли змінити в історії нашої країни та у своєму житті?
Коментарі (0)