Титульна сторінка книги «Інтернаціоналізм чи русифікація». 1965 рік

• 1. Які проблеми української освіти висвітлює у своїй праці автор?

2. Наука.

Головним осередком наукових студій залишалася республіканська Академія наук, яку з 1962 року очолює Борис Патон. Звичайно, діяла вона відповідно до тих законів і принципів, що панували у радянському суспільстві. Екстенсивний шлях розвитку економіки визначив такий самий шлях розвитку і в науці. В структурі АН УРСР було створено нові спеціалізовані наукові установи, відділи та лабораторії. Більшість із них займалася перспективними напрямками досліджень. Але були й такі, що виникли на хвилі реорганізації, кон'юнктури, без достатніх об'єктивних підстав. Вони призвели до розпорошення наукових сил, нераціонального використання наукового потенціалу. Проте в цей період українські вчені досягли значних успіхів. Головною науковою установою в СРСР зі створення електронно-обчислювальних машин став Інститут кібернетики, який упродовж двох десятиріч очолював академік Віктор Глушков, а потім — академік Володимир Михалевич. Зусиллями вчених створено найбільший у світі центр наукових досліджень у галузі електрозварювання під керівництвом Бориса Патона. Світовим лідером у галузі порошкової металургії був Інститут проблем матеріалознавства, який очолював академік Іван Францевич. Розробки в галузі аеродинаміки, балістики, ракетобудування, які не мали аналогів у світі, здійснювали у конструкторському бюро «Південне» (місто Дніпропетровськ, нині — Дніпро). Авіаконструктор Олег Антонов став одним із керівників спорудження серії моделей транспортних, багатоцільових, пасажирських літаків. Отримали новий імпульс розвитку селекція і генетика, знищені за доби пізнього сталінізму. Зокрема, колектив Миронівського інституту селекції і насінництва пшениці під керівництвом академіка Василя Ремесла вивів перспективні сорти озимої та ярої пшениці. В Україні було також селекціоновано високоврожайні сорти цукрового буряка, кукурудзи, соняшнику та інших культур. Помітні зрушення відбулися у галузі біотехнологій.

Проте ефективність роботи вчених залишалася недостатньо високою. Промислові підприємства, колгоспи, радгоспи не були зацікавлені в швидкому використанні досягнень науки, бо це не заохочувалося належним чином. У виробництво впроваджували лише 15-20 % наукових проектів учених. Відтак більшість наукових технологій і винаходів циркулювали лише в науковому середовищі, не знаходячи попиту в сфері виробництва; частину з них використовували за межами СРСР. Між розробкою і її впровадженням зазвичай був досить великий проміжок часу, що «нововведення» встигало технічно і морально застаріти. Водночас частина розробок, що виконували відомчі науково-технічні інститути, відставала від світових науково-технічних досягнень, а створена на їхній основі техніка рівнем і економічним ефектом поступалася кращим світовим зразкам. Винятки становили лише новації в сфері військово-промислового комплексу та великі наукові проекти загальнодержавного значення.

Нелегкими видались означені роки для працівників гуманітарних наук. Процес наближення суспільних наук до історичної правди був складним і суперечливим, позаяк на зміну одному культу приходив інший. І на догоду кожному з них вимагали прославляти існуючий політичний режим. Незмінними складовими праці вчених-гуманітаріїв мали бути «класовий підхід», критика «буржуазно-націоналістичних ідей», вивчення проблем соціалістичного і комуністичного будівництва. У філософії безроздільно панував марксистсько-ленінський напрям, а всі інші заперечували і не вивчали. В історії проводили ідею про Київську Русь як «колиску трьох братніх народів», про пізнє оформлення українського етносу та його залежність від російської культури і постійне прагнення приєднатися до Росії, замовчували або перекручували чимало історичних фактів. Особливо сильний тиск на гуманітарні науки відчувався в період перебування на посаді секретаря ЦК КПУ з ідеологічних питань Валентина Маланчука. Попри тотальний контроль, українські вчені опублікували низку цікавих наукових розробок. Із них — наукові розвідки істориків Михайла Брайчевського, Олени Апанович, Олени Компан, Ярослава Дзири, Ярослава Дашкевича, історика й філолога Юрія Бадзя, літературознавця Івана Дзюби тощо. Були створені фундаментальні праці з історії та мовознавства: 26-томна «Історія міст і сіл УРСР», «Археологія УРСР», «Історія української мови», «Українська радянська енциклопедія». Проте гуманітарні науки зазнали особливого тиску з боку держави, а прогресивно мислячих учених влада переслідувала.

Авіаконструктор Олег Антонов

Історик, археолог, нумізмат Михайло Брайчевський

Історик, археограф Ярослав Дашкевич

Селекціонер Василь Ремесло

• 1. Назвіть пріоритетні напрямки наукових досліджень в УРСР.
• 2. Якою була доля більшості наукових розробок учених?
• 3. Що заважало розвитку гуманітарних наук?

Авіаконструктор Олег Антонов про перспективи розвитку техніки