Освіта. Наука. Література
- 3-05-2022, 01:32
- 384
11 Клас , Історія України 11 клас Хлібовська, Наумчук (рівень стандарту)
§ 21. Освіта. Наука. Література
- Які нові риси виникли в культурному житті суспільства у період «відлиги»?
- Поясніть значення термінів: злиття націй, русифікація.
- Назвіть особливості розвитку культури в радянській державі.
1. Становище в системі освіти.
Культура другої половини 1960-х - першої половини 1980-х років розвивалася головно в напрямку, який означило партійно-державне керівництво. Характерними її рисами стали посилення русифікації та ідеологізації. У сфері науки пріоритет був за дослідженнями, пов’язаними з військовим комплексом, а у царині культури — перетворення її в засіб пропаганди радянського способу життя. Водночас, закріпивши в суспільній практиці пріоритети за матеріальною, виробничою сферою, на другий план відсунули нематеріальну — освіту, охорону здоров’я, мистецтво. Відтак усталився залишковий принцип фінансування цих напрямків культури, який упродовж багатьох десятиріч визначав формування державного бюджету в колишньому СРСР, а отже, і в Україні.
Особливу увагу влада приділяла освіті, котру партія розглядала як частину своєї ідеологічної системи. Освітній процес перебував у стані перманентного реформування. Із 1966 року розпочали впровадження загальнообов’язкової десятирічної освіти. У 1972 році була прийнята постанова «Про завершення переходу до загальної середньої освіти молоді і дальший розвиток загальноосвітньої школи». Це означало, що віднині завданням шкіл і прирівнених до них навчальних закладів було надання освіти кожному громадянинові України, незалежно від його бажання. Згідно із прийнятими у 1984 році «Основними напрямами реформи загальноосвітньої і професійної школи», запроваджували навчання дітей із 6 років (за бажанням батьків); 8-річні школи реорганізовували у 9-річні, а середні — в 11-річні. Важливе місце відводили трудовому вихованню і початковій військовій підготовці. Водночас усталилася тенденція до скорочення числа українських шкіл: у 1979 році їхня чисельність становила лише 28 % від загальної кількості, а в Криму та на Донбасі не залишилося жодної школи з українською мовою навчання. Фактично в Україні не існувало національної школи, основою навчання якої були б рідна мова, історія і всі культурні надбання, звичаї, традиції свого народу. Викривлене тлумачення інтернаціоналізму, надуманість і абсолютизування категорій «радянський народ», «злиття націй», гаслом яких було «відмирання національних мов», на практиці проявилося в республіці у посиленні русифікації освітніх закладів. Уже згадані «Основні напрями реформи загальноосвітньої і професійної школи» стверджували, що «вільне володіння російською мовою повинно стати нормою для молоді, яка закінчує середні навчальні заклади». Водночас в УРСР не було прийнято жодної постанови щодо поліпшення навчання українською мовою. Попри це, в навчальний процес впроваджували новаторські методики. Визнаними авторитетами-новаторами педагогічної справи були директор Павлиської школи на Кіровоградщині Василь Сухомлинський, учитель із Донеччини Віктор Шаталов тощо.
Василь Сухомлинський зі своїми учнями
Потреба господарства в кадрах, насамперед робітничих професій, стимулювала швидкі темпи розвитку професійно-технічної освіти. Програма професійно-технічних училищ (ПТУ) наближалася до загальноосвітньої, їхня чисельність із 1965 до 1980 року зросла в 1,3 раза, кількість учнів збільшилась удвічі. Розширився перелік спеціальностей, за якими готували кадри. Істотних змін у діяльності вищої школи України в означений період не відбулося, хоча чисельність вишів збільшилася. Проблемою залишалась якість підготовки спеціалістів. Вона була переважно низькою, особливо на заочних і вечірніх відділеннях, хоча кількісні показники зросли. На початку 1980-х років стало помітно, що рівень їхньої підготовки в УРСР, як і загалом в СРСР, був значно нижчим від світового.
- 1. Назвіть характерні риси розвитку культури другої половини 1960-х - першої половини 1980-х років.
- 2. Визначте особливості розвитку освіти в зазначений період.
- 3. Які проблеми були в професійно-технічній та вищій освіті?
Уривок із праці Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?»
«В містах України 1958 року в українських школах навчався тільки 21% дітей (в 1926 році — 97 %). Навіть у столиці України Києві того самого 1958 року тільки 22 000 учнів було в українських школах і 61 000 — в російських. Добре відомо, що в ряді великих міст (Харкові, Донецьку, Одесі та інших) українські школи обраховуються буквально одиницями. Щодо цього стан шкільної освіти в містах України такий скандальний, що відповідна статистика давно вже не публікується, а дані про кількість українських та неукраїнських шкіл ледве чи не належать до найбільших державних таємниць... Але найгірше те, що «українські» школи — і це вже стосується і міських, і сільських шкіл — зовсім не виховують національну гідність і національне почуття [...] не забезпечують наймінімальнішого знання рідної історії та рідної культури. Бо в більшості з них панує той самий дух вищості і «предпочтительности» російської культури... Заходимо до 118-ї школи. Її вважають кращою в Подільському районі столиці. Тут у 17 класах навчається 700 учнів. У шкільній бібліотеці 6136 книжок. З української класичної і сучасної літератури лише 400 книг. Видання давні. Це для старшокласників. А для дітей молодших і середніх класів (школа восьмирічна) жодної української книжки».
Титульна сторінка книги «Інтернаціоналізм чи русифікація». 1965 рік
- 1. Які проблеми української освіти висвітлює у своїй праці автор?
2. Наука.
Головним осередком наукових студій залишалася республіканська Академія наук, яку з 1962 року очолює Борис Патон. Звичайно, діяла вона відповідно до тих законів і принципів, що панували у радянському суспільстві. Екстенсивний шлях розвитку економіки визначив такий самий шлях розвитку і в науці. В структурі АН УРСР було створено нові спеціалізовані наукові установи, відділи та лабораторії. Більшість із них займалася перспективними напрямками досліджень. Але були й такі, що виникли на хвилі реорганізації, кон'юнктури, без достатніх об'єктивних підстав. Вони призвели до розпорошення наукових сил, нераціонального використання наукового потенціалу. Проте в цей період українські вчені досягли значних успіхів. Головною науковою установою в СРСР зі створення електронно-обчислювальних машин став Інститут кібернетики, який упродовж двох десятиріч очолював академік Віктор Глушков, а потім — академік Володимир Михалевич. Зусиллями вчених створено найбільший у світі центр наукових досліджень у галузі електрозварювання під керівництвом Бориса Патона. Світовим лідером у галузі порошкової металургії був Інститут проблем матеріалознавства, який очолював академік Іван Францевич. Розробки в галузі аеродинаміки, балістики, ракетобудування, які не мали аналогів у світі, здійснювали у конструкторському бюро «Південне» (місто Дніпропетровськ, нині — Дніпро). Авіаконструктор Олег Антонов став одним із керівників спорудження серії моделей транспортних, багатоцільових, пасажирських літаків. Отримали новий імпульс розвитку селекція і генетика, знищені за доби пізнього сталінізму. Зокрема, колектив Миронівського інституту селекції і насінництва пшениці під керівництвом академіка Василя Ремесла вивів перспективні сорти озимої та ярої пшениці. В Україні було також селекціоновано високоврожайні сорти цукрового буряка, кукурудзи, соняшнику та інших культур. Помітні зрушення відбулися у галузі біотехнологій.
Проте ефективність роботи вчених залишалася недостатньо високою. Промислові підприємства, колгоспи, радгоспи не були зацікавлені в швидкому використанні досягнень науки, бо це не заохочувалося належним чином. У виробництво впроваджували лише 15-20 % наукових проектів учених. Відтак більшість наукових технологій і винаходів циркулювали лише в науковому середовищі, не знаходячи попиту в сфері виробництва; частину з них використовували за межами СРСР. Між розробкою і її впровадженням зазвичай був досить великий проміжок часу, що «нововведення» встигало технічно і морально застаріти. Водночас частина розробок, що виконували відомчі науково-технічні інститути, відставала від світових науково-технічних досягнень, а створена на їхній основі техніка рівнем і економічним ефектом поступалася кращим світовим зразкам. Винятки становили лише новації в сфері військово-промислового комплексу та великі наукові проекти загальнодержавного значення.
Нелегкими видались означені роки для працівників гуманітарних наук. Процес наближення суспільних наук до історичної правди був складним і суперечливим, позаяк на зміну одному культу приходив інший. І на догоду кожному з них вимагали прославляти існуючий політичний режим. Незмінними складовими праці вчених-гуманітаріїв мали бути «класовий підхід», критика «буржуазно-націоналістичних ідей», вивчення проблем соціалістичного і комуністичного будівництва. У філософії безроздільно панував марксистсько-ленінський напрям, а всі інші заперечували і не вивчали. В історії проводили ідею про Київську Русь як «колиску трьох братніх народів», про пізнє оформлення українського етносу та його залежність від російської культури і постійне прагнення приєднатися до Росії, замовчували або перекручували чимало історичних фактів. Особливо сильний тиск на гуманітарні науки відчувався в період перебування на посаді секретаря ЦК КПУ з ідеологічних питань Валентина Маланчука. Попри тотальний контроль, українські вчені опублікували низку цікавих наукових розробок. Із них — наукові розвідки істориків Михайла Брайчевського, Олени Апанович, Олени Компан, Ярослава Дзири, Ярослава Дашкевича, історика й філолога Юрія Бадзя, літературознавця Івана Дзюби тощо. Були створені фундаментальні праці з історії та мовознавства: 26-томна «Історія міст і сіл УРСР», «Археологія УРСР», «Історія української мови», «Українська радянська енциклопедія». Проте гуманітарні науки зазнали особливого тиску з боку держави, а прогресивно мислячих учених влада переслідувала.
Авіаконструктор Олег Антонов
Історик, археолог, нумізмат Михайло Брайчевський
Історик, археограф Ярослав Дашкевич
Селекціонер Василь Ремесло
- 1. Назвіть пріоритетні напрямки наукових досліджень в УРСР.
- 2. Якою була доля більшості наукових розробок учених?
- 3. Що заважало розвитку гуманітарних наук?
Авіаконструктор Олег Антонов про перспективи розвитку техніки
«Саме перехід техніки на ще вищу економічну сходинку, для якої є характерним безвідходне виробництво; технологічні процеси, що не потребують величезних витрат прісної води; матеріали, що не потребують для свого виготовлення знищення мільйонів гектарів лісу; ще інтенсивніше сільське господарство, що використовує менші земельні ділянки для отримання значно більшої маси продуктів, — така техніка забезпечить і швидший прогрес, вдячність і розуміння наших щасливих нащадків».
- 1. У якому напрямку, на думку вченого, повинна розвиватися техніка?
3. Літературний процес.
Суперечливі процеси відбувались у тогочасній українській художній літературі. Хрущовська «відлига» вплинула на творчість письменників, демократизуючи і гуманізуючи її. У 1960-ті - 1980-ті роки українську літературу поповнили твори одного з натхненників шістдесятників Олеся Гончара «Собор», «Циклон», «Берег любові», романи та повісті Михайла Стельмаха «Дума про тебе», «Правда і кривда», романи Юрія Мушкетика «Позиція», «Рубіж», «Яса», Василя Земляка «Лебедина зграя», «Зелені млини», Миколи Руденка «Народжений блискавкою», науково-фантастичні романи Олеся Бердника «Стріла часу», «Чаша Амріти», «Зоряний корсар», есей Євгена Сверстюка «Собор у риштуванні» тощо.
Великий інтерес викликали історичні романи Романа Іваничука «Мальви», Раїси Іванченко «Передчуття весни», «Клятва», «Гнів Перуна», Павла Загребельного «Євпраксія», «Роксолана», «Я, Богдан». Плідно працювали Олексій Коломієць, Микола Зарудний та інші драматурги, п'єси яких ставили театри України та інших республік. Українську поезію збагатили новаторські твори Миколи Вінграновського, Івана Драча, Дмитра Павличка, Ліни Костенко, Андрія Малишка.
Водночас українська література переживала важкі часи. Обстановка беззаконня, підозри і страху, яку створила прокомуністична система, значною мірою деформувала письменницькі таланти. Поряд із творами, автори яких порушували серйозні соціально-моральні проблеми, виходило чимало посередніх, що прославляли досягнення «зрілого соціалізму», комуністичну партію та її лідерів. У 1968 році тодішнє партійно-державне керівництво розгорнуло кампанію цькування Олеся Гончара за його роман «Собор». У цьому творі показано глибокі деформації суспільного життя України повоєнних років, неприховано прозвучав заклик до духовного очищення. Роман утверджував загальнолюдські гуманістичні цінності. Засудження і фактична заборона «Собору» знаменували початок посилення ідеологічного тиску в культурній сфері. Багатьох літераторів піддали критиці за різні, надумані владою огріхи. їх звинувачували в «націоналізмі» й «антирадянщині», позбавляли можливості друкувати свої твори, виключали зі складу Спілки письменників України. Були заборонені: збірка повістей та оповідань Івана Чендея «Березневий сніг» (1968 рік), роман Володимира Дрозда «Катастрофа» (1969 рік), історична повість Івана Білика «Меч Арея» (1972 рік). До 1979 року не дозволяли видання «Марусі Чурай» Ліни Костенко, до 1981 року — збірки «Лебеді материнства» Василя Симоненка.
- 1. Назвіть імена літературних діячів, породжених хрущовською «відлигою», та їхні твори.
- 2. Які історичні романи викликали інтерес громадськості?
- 3. Хто з літераторів зазнав критики? Чому?
Уривок із листа письменника Григора Тютюнника Олесю Гончару
«Дорогий Олесю Терентійовичу!
Щойно прочитав «Собор». Орлиний, соколиний роман Ви написали, роман-набат! О, як засичить ота наша ретроградська гидь, упізнавши сама себе; яке невдоволення Вам висловлять... «Собор»! Здавалося б, «усе мовчить, бо благоденствує»...
Здавалося б, нормалізація життя (як же, культу не було, були «окремі помилки») [...] комсомолки в сорок переконують письменників-початківців, що 37-й рік не такий уже злочинний, що декому тоді справедливо «дали прикурити», і раптом — «Собор». Це написано геніально [... ] тому й страшно, жахливо...
Лютий 1968 року».
Титульна сторінка книги О. Гончара «Собор»
- 1. Які емоції викликав у Григора Тютюнника роман «Собор»? Чому?
Коли в Україні започаткували загальнообов’язкову десятирічну освіту (1966 р.), у Ватикані Папа Римський Павло VI скасував Індекс заборонених книг, затверджений на Тридентському соборі в 1545 році (09.04.1966 р.).
Підсумуйте свої знання
1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:
- 1966 р. — початок впровадження загальнообов’язкової десятирічної освіти;
- 1984 р. — прийнято «Основні напрями реформи загальноосвітньої і професійної школи», запроваджено навчання дітей із 6 років (за бажанням батьків); 8-річні школи реорганізовано у 9-річні, а середні — в 11-річні.
2. Запам’ятайте прізвища українських літераторів та їхні твори.
3. Підготуйте історичну довідку на тему: «Розвиток освіти в період системної кризи радянського ладу».
4. Доведіть або спростуйте думку: «Культура в УРСР була ідеологізована».
Коментарі (0)