Господарське життя УРСР
- 2-05-2022, 22:10
- 381
11 Клас , Історія України 11 клас Струкевич, Дровозюк (рівень стандарту)
§ 7. Господарське життя УРСР
- Політики-демагоги завжди мають «геніально прості» рішення для вирішення суспільних проблем. Чому, отримавши владу, вони їх не вирішують?
1. Децентралізація управління економікою
Економічні та соціальні реформи, які проводило хрущовське керівництво, не зачіпали основ соціально-економічного устрою, що склався в СРСР. Тому не випадково економічні реформи не стосувалися ні устрою, ні виробничих відносин, а лише механізмів управління народним господарством.
Зі сталінських часів управління було чітко централізованим. Так, економікою УРСР жорстко керували 30 союзних і 21 союзно-республіканське міністерства. На переконання М. Хрущова, надцентралізоване управління не могло забезпечити прискореного зростання виробництва. Воно лише ускладнювало роботу підприємств і цілих галузей.
У травні 1957 р. М. Хрущов зініціював скасування старої централізованої системи управління за допомогою міністерств і відновлення децентралізації управління господарством, що діяла в радянській Росії, а потім у СРСР, до 1932 р.
Децентралізація управління — управління, засноване на переданні місцевим органам окремих функцій центральних органів.
Радянський Союз було поділено на адміністративні економічні райони, 11 з яких були в УРСР: Київський, Харківський, Львівський, Вінницький, Сталінський, Ворошиловградський, Дніпропетровський, Запорізький, Одеський, Станіславський та Херсонський. Незабаром утворилися ще Кримський, Полтавський та Черкаський. Усі підприємства в районах утворювали єдиний господарський комплекс, керівництво яким здійснювала рада народного господарства — раднаргосп.
Перехід до горизонтальної системи управління за допомогою раднаргоспів дав змогу раціональніше використовувати ресурси, подолати галузеву (міністерську) роз’єднаність. Були закриті сотні дрібних підприємств, які належали різним міністерствам і дублювали роботу одне одного. Зменшилася кількість зустрічних перевезень вантажів. Тисячі підприємств позбулися надмірної опіки. Прискорився процес технологічної реконструкції підприємств. Суттєво зріс випуск нових типів машин, агрегатів і приладів. Усе це дало можливість протягом 1956-1960 рр. підвищити ефективність господарювання.
Унаслідок реформи суттєво зросла самостійність українських органів господарського управління. Адже після створення раднаргоспів 97 % промислових підприємств перейшло в підпорядкування Ради міністрів УРСР.
Водночас реформа управління мала половинчастий характер. Москва залишила у своїх руках основні важелі впливу на економіку: командно-адміністративну систему (КАС) та її центральні складові. Якщо раніше уряд, Держплан і Держбанк СРСР керували роботою підприємств у всесоюзному масштабі за допомогою міністерств (визначаючи виробничі завдання (плани) з випуску продукції, установлюючи ціни на основні види товарів, забираючи левову частку прибутків), то тепер це робили за допомогою раднаргоспів. Управлінська реформа не поширювалася на військову промисловість та енергетику, які залишалися в руках відповідних союзних міністерств.
Незважаючи на пропагандистські заяви про визначальну роль робітничого класу, реформатори не порушували питань щодо зміни місця та ролі робітників в управлінні виробництвом, про підвищення продуктивності праці робітників шляхом їхнього матеріального стимулювання.
Отже, не доповнена глибинними перетвореннями економічних відносин, управлінська реформа дуже швидко вичерпала свій потенціал.
На конвеєрі Кременчуцького автозаводу. Фото. 1960-і роки
2. Розвиток промисловості
У середині 1950-х років Україна відновила статус металургійної бази СРСР, посівши перше місце в Європі за виплавленням чавуну та третє місце у світі за виробництвом сталі.
Раднаргосп (рада народного господарства) — державний орган територіального, децентралізованого управління промисловістю в межах адміністративного економічного району протягом 1917-1932, 1957-1965 рр.
Паралельно розвивалася енергетика. Оновлювався Донецький вугільний басейн, освоювалися Львівсько-Волинський та Дніпровський вугільні басейни. Незважаючи на ускладнені умови видобутку, вугільна галузь України посіла друге місце у світі за обсягами. Швидкими темпами розвивалися газовидобування в Полтавській та Харківській (насамперед Шебелинське родовище) областях і нафтовидобування в Чернігівській та Полтавській областях. Протягом 1950-1965 рр. було споруджено цілий каскад потужних гідроелектростанцій на Дніпрі. Так заради забезпечення електроенергією підприємств союзного значення під воду пішли сотні великих і малих населених пунктів, 700 тис. га родючих земель, погіршилася екологічна ситуація.
Відповідно до потреб видобувних галузей, швидко розвивалося машинобудування, насамперед важке. У Краматорську та Донецьку розпочалося виробництво надпотужної техніки для гірничої промисловості. Зростали темпи транспортного машинобудування. На Харківському авіазаводі розпочалося виробництво першого у світі реактивного пасажирського лайнера Ту-104, потім Ту-124. Київський авіазавод випускав турбогвинтовий літак Ан-24 — найпоширеніший у СРСР для пасажирських авіаперевезень. У Миколаєві розпочався випуск найбільших у світі суховантажних кораблів і танкерів, риболовецьких траулерів. У Запоріжжі з конвеєра зійшли перші «народні» автомобілі ЗАЗи («Запорожець»), у Кременчуці — великовантажні КрАЗи, у Львові — автобуси ЛАЗи. УРСР стала одним з провідних центрів виробництва та проектування сільськогосподарських машин. Загалом у середині 1960-х років питома вага українського машинобудування в СРСР зросла до 25 %.
Однією з пріоритетних стала хімічна промисловість. Лише протягом 1959-1963 рр., дотримуючись курсу М. Хрущова на «хімізацію країни», було споруджено 285 нових великих хімічних виробництв.
Подовжувалася й транспортна мережа. У 1962 р. був уведений в експлуатацію нафтогін «Дружба», по якому через українські землі без будь-якої оплати нафта надходила до Польщі та Східної Німеччини, Чехословаччини й Угорщини. Швидко розвивалося Чорноморське пароплавство, через яке проходило 60 % морського вантажообігу СРСР.
1950-і роки стали часом найвищих темпів розвитку української промисловості — 20 % щорічного приросту. Однак наприкінці 1950-х років він дещо знизився, хоча темпи розвитку залишалися досить високими.
Легендарний турбогвинтовий Ан-24. Фото. 1960-і роки
Історичний факт
Приріст промислової продукції за 1950-і — першу половину 1960-х років майже вдвічі перевищував ці самі показники за наступні 20 років. У цьому сенсі хрущовські роки були найбільш динамічними для розвитку української промисловості.
Водночас виявлялися й негативні тенденції промислового росту: поширення гігантоманії, висока ресурсомісткість, низький науково-технологічний рівень, повільні темпи впровадження новітніх досягнень науки та техніки, незадовільна якість, дефіцит товарів народного споживання, ігнорування згубних екологічних наслідків господарювання. Усе це істотно ослаблювало економіку республіки.
3. Стан сільського господарства
На початку 1950-х років українське село перебувало в катастрофічному стані. Виробництво зерна за роки повоєнної відбудови так і не досягнуло довоєнного рівня. Занедбане сільське господарство стало стримувати інші галузі економіки.
Історичний факт
Сталінська статистика свідчила про високі колгоспні урожаї на полях, але не в коморах, не помічаючи, що різниця між ними (тобто втрати) становила майже 40 %. Оцінюючи стан сільського господарства в 1953-1954 рр., М. Хрущов визнавав, що колгоспи виробляли хліба, м’яса, молока й іншої продукції на душу населення менше, ніж селянин 40 років тому.
Тому у вересні 1953 р. постсталінське керівництво проголосило курс на реформування сільського господарства. Насправді ж ніхто не планував змінювати виробничі відносини на селі, ішлося лише про певне послаблення його економічного визиску. З колгоспів списали всю заборгованість перед державою за недопостачання продуктів тваринництва за попередні роки, дещо знизили нові плани, а головне, упродовж 1953-1958 рр. підвищили заготівельні ціни на сільськогосподарську продукцію: на зерно — у 7 разів; на продукти тваринництва — у 5,5; на картоплю — у 8 разів. Грошова виплата за трудодень зросла майже в 4 рази. Податковий тиск на індивідуальні (присадибні) господарства знизився приблизно вдвічі. Були ліквідовані й «сталінські побори» за фруктові дерева та ягідні кущі. Із середини 1950-х років колгоспи почали під’єднуватися до державної електромережі.
Як наслідок, у середині 1950-х років колгоспи вперше отримали прибуток. Однак для подальшого збільшення потрібна була серйозна інтенсифікація аграрного виробництва, ґрунтована на значних капіталовкладеннях, стимулах для продуктивної праці.
Проте хрущовське керівництво вирішило зекономити кошти. У лютому 1954 р. воно обрало дешевший екстенсивний шлях зростання аграрного виробництва. Компартія влаштувала гучну кампанію освоєння цілинних і перелогових земель у Казахстані, Сибіру, на Уралі й Поволжі, частково Північному Кавказі й Далекому Сході.
Для України «цілинна епопея» мала негативні наслідки. І без того ослаблене українське село лише протягом 1954 і 1955 рр. змушене було відрядити в Казахстан 93 тис. переселенців, заснувати там 54 радгоспи. Уже в 1956 р. на цілинних землях було зібрано 50 % зерна від усього врожаю в СРСР. Це дало змогу поліпшити постачання населення продуктами харчування.
Радянський агітаційний плакат «Піднімай цілину!». 1955 р.
Однак легкі успіхи тривали недовго. Нехтування застереженнями вчених призвело до швидкого виснаження ґрунтів та їхньої втрати унаслідок пилових бур. Урожайність різко знизилася, а собівартість цілинної пшениці стала на 20 % вищою, ніж середня в СРСР. Отже, на освоєння цілини були витрачені значні матеріальні та людські ресурси, які можна було використати для розвитку землеробства України.
Показово, що вкладені в 1954-1958 рр. кошти в господарство України дали зростання збору: зерна — на 20 %, цукрових буряків — на 100, м’яса — більше ніж на 100, молока — на 200 %, порівняно з попередніми роками повоєнного періоду.
Перші успіхи надихнули М. Хрущова навесні 1957 р. поставити перед працівниками сільського господарства недосяжні завдання: «За найближчі роки наздогнати й перегнати США з виробництва м’яса, молока та масла на одну особу». Однак після 1958 р. сільське господарство знову почало занепадати.
Історичний факт
Про утопічність планів М. Хрущова свідчить те, що в 1957-1958 рр. для отримання 1 ц зерна колгоспник працював у 7,3 раза, картоплі — у 5,1, молока — у 15, яловичини — у 112 разів більше, ніж американський фермер.
Причинами занепаду сільського господарства стали непослідовні управлінські кроки партійно-радянської номенклатури. З 1955 р. знову посилився тиск на присадибні господарства. їхні площі зменшили вдвічі. Було заборонено утримувати коней та волів, більше 1 корови, 2 свиней, 10 курей. Колгоспникам заборонили торгувати власного вирощеною продукцією на ринках без довідки із сільради. Було запроваджено й цілий ряд інших обмежень. Це призвело до скорочення продажу продукції на колгоспних ринках і зростання цін.
Шкоди сільському господарству було завдано й «кукурудзяно-гороховою епопеєю». Після відвідин США М. Хрущов, намагаючись запозичити досвід американських фермерів, наказав збільшити посіви кукурудзи — «королеви полів», гороху й інших кормових культур для розвитку тваринництва.
Місцеві партійні кар’єристи намагалися сіяти кукурудзу навіть у північних областях СРСР, пояснюючи це «партійним ставленням» до кукурудзи. Кампанія призвела до різкого скорочення посівів пшениці (озимої — на третину, а ярої — утричі) і загибелі врожаїв вирощеної кукурудзи через нестачу техніки, приміщень для зберігання та потужностей для її переробки. Зашкодила колгоспам і ліквідація машинно-тракторних станцій (МТС), створених у 1930-х роках, які забезпечували технікою сільськогосподарські роботи в колгоспах і радгоспах. Техніка була передана господарствам за завищеними цінами.
М. Хрущову вручають в’язку кукурудзи в одному з українських колгоспів. Фото. 1963 р.
Її утримання потребувало значних витрат на обслуговування й ремонт. З 1958 р. знову були знижені закупівельні ціни на сільгосппродукцію. Водночас підвищили ціни на техніку, запчастини, міндобрива, будматеріали тощо. Хрущовські «ножиці цін» досить швидко знову довели більшість колгоспів до банкрутства й ослабили матеріальну зацікавленість колгоспників результатами праці.
Якщо в 1953-1958 рр. обсяг валової продукції в сільському господарстві України зріс на 65 %, то в 1958-1964 рр. — лише на 3 %. У містах не вистачало хліба. Його випікали з домішками ячменю, гороху та кукурудзи. Щоб ослабити гостроту продовольчої кризи, у 1963 р. СРСР змушений був закупити за кордоном велику кількість зерна. Оскільки криза колгоспно-радгоспної системи так і не була подолана, закупівлі стали регулярними й тривали до розпаду СРСР.
4. Військово-промисловий комплекс
Політика протистояння СРСР демократичному світу в «холодній війні» спонукала до створення в СРСР та США військово-промислових комплексів (ВПК), у яких об’єдналися науково-дослідні установи, виробництво зброї та воєнної техніки.
Керівництво СРСР не відмовлялося від «експорту революції», продовжувало сприймати міжнародні відносини крізь призму класового протистояння, прагнуло будь-якою ціною досягнути воєнно-стратегічного паритету із Заходом.
Скоротивши чисельність збройних сил і зменшивши питому частку витрат державного бюджету на оборону з 31 % у 1953 р. до 11 % у 1960 р., керівництво зосередилося на якісній перебудові військового потенціалу. Найкращі людські, матеріальні, фінансові та науково-технічні ресурси були сконцентровані на створенні й виробництві атомної та термоядерної зброї й засобах її доставки: стратегічних балістичних ракет, дальньої авіації, атомного підводного флоту.
До роботи на ВПК СРСР було залучено й Академію наук УРСР. Українські науково-дослідні інститути, лабораторії, конструкторські бюро працювали в галузях ядерної фізики та фізики надвисоких енергій, радіофізики, атомної енергетики, напівпровідників і радіотехніки, пластмас і штучного волокна, електронно-обчислювальних машин для автоматичного наведення на ціль авіації, зенітних і балістичних ракет та ін.
Історичний факт
ВПК СРСР швидко набирав сил. Це настільки завищило самооцінку М. Хрущова, що він дозволяв собі лякати Захід радянськими ракетами, які випускають, як «ковбаси з автоматів», заявляти, що СРСР покаже капіталістичному світу «кузькіну мать», на офіційній вечері в прем’єра Великої Британії «наївно» цікавитися: 5 чи 6 ракет потрібно, щоб накрити Британські острови.
Київський авіаційний науково-технічний комплекс ім. О. К. Антонова протягом 1960-1965 рр. спроектував і підготував до виробництва відомий військово-транспортний Ан-22 «Антей», на рахунку якого 41 світовий авіаційний рекорд. У Харкові протягом 1951-1963 рр. спроектували й випробовували основний бойовий танк СРСР Т-64.
Військово-промисловий комплекс — сукупність державних, військових, промислових і наукових структур, пов’язаних між собою, що виробляють зброю та воєнне спорядження.
ВПК підпорядкував собі майже всю промисловість. На кожному великому підприємстві створювали таємні цехи для випуску воєнної продукції. На час розпаду СРСР (1990-і роки) український сектор союзного ВПК нараховував близько 700 промислових об’єднань і наукових організацій, у яких працювало понад 1,5 млн осіб.
5. Суть хрущовських надпрограм
Економіка вимагала реформування т. зв. «соціалістичних виробничих відносин», заснованих на «зрівнялівці», відсутності матеріальних стимулів до продуктивної праці, експлуатації трудового ентузіазму тощо, а головне — відмовитися від КАС. Однак такі самовбивчі реформи тоталітарний режим не міг провести. Тому реформи вимагали «бережливого ставлення до народного добра», «прискорення», «хімізації», «меліорації» тощо під керівництвом тієї ж КАС.
Спостерігаючи за досить швидкими темпами розвитку економіки післясталінської доби й не намагаючись проаналізувати причини цього тимчасового зростання, поверхово освічений партійний лідер, який більше сподівався на економічне диво, ніж на науковий розрахунок, був твердо переконаний, що ці успіхи пов’язані з перевагами соціалістичного суспільного ладу. Ця некритична переконаність М. Хрущова спричинила ухвалення XXII з’їздом КПРС (жовтень 1961 р.) третьої програми комуністичної партії. За 20 років, тобто до 1980 р., Радянський Союз мав наздогнати й перегнати США за всіма показниками суспільного виробництва та побудувати комунізм. «Сучасне покоління радянських громадян, — переконував М. Хрущов, — буде жити при комунізмі», тобто досягне «найвищого у світі життєвого рівня» і житиме за принципом «від кожного — за здібностями, кожному — за потребами».
М. Хрущов виступає перед колгоспниками. Фото. 1950-і роки
Власне, усі хрущовські реформи були лише виявом його неглибокої освіченості та надзвичайної нетерплячості, яку він, як тоталітарний лідер, міг нав’язати суспільству. Не базовані на економічній науці, вони неминуче супроводжувалися історичними втратами, наближаючи комуністичний режим до краху.
На думку вченого
Чи не найбільшою помилкою М. Хрущова, на думку історика Я. Грицака, «було фатальне нерозуміння ним того, що насправді відбувалося на Заході в післявоєнні десятиліття. Він старанно вираховував, скільки тонн заліза має виробити Радянський Союз на душу населення, щоб перегнати США. Іронія ж полягала в тому, що США, як і інші промислово розвинуті країни, у той самий час розвивали нові технології, які не потребували такої кількості металу. На Заході інтенсивно проводили науково-технічну революцію, що базувалася на використанні нових матеріалів — напівпровідників, пластмаси. М. Хрущов хотів догнати й перегнати західний капіталізм, але не розумів, що йде в цілком протилежний бік.
...Його програма модернізації відповідала початку, а не другій половині XX ст.».
Основою господарства УРСР залишалися природо-, фондо-, енерго-, матеріалоємні й трудомісткі галузі промисловості. В єдиному господарстві СРСР Україні належала роль металургійної та паливної бази. Вона випереджувала всі капіталістичні країни світу за виробництвом чавуну на душу населення (чим дуже пишалися радянські пропагандисти, не усвідомлюючи, що це призводить до спустошення невідтворюваних ресурсів України на користь радянської імперії). Як наслідок, Україна дедалі більше відставала від провідних країн світу за якісними показниками — витратами матеріальних і трудових ресурсів на одиницю виробленої продукції. Україна була перенасичена підприємствами, які працювали поруч, але не утворювали єдиного господарського комплексу, були прив’язані до підприємств інших республік, передусім Росії, 70-80 % з них не належали до замкнених технологічних циклів УРСР.
Хрущовські реформи не дали й не могли дати очікуваних результатів. З іншого боку, вони позитивно вплинули на соціальну сферу, водночас створюючи в ній нові суперечності.
Історичний факт
Освітній рівень М. Хрущова яскраво демонструвала його неспроможність усвідомити потреби вчених-генетиків — жертв «лисенківщини». Він не розумів, чому, наприклад, про них турбувалися видатні фізики. У сімейному колі він зізнався: «Чортівня якась, народ хлібом і м’ясом годувати треба, а вони мух пропонують розводити». (У розмові йшлося про виноградних мушок-дрозофіл, яких досліджували генетики світу).
6. Зміни соціальної політики
Після смерті Й. Сталіна претенденти на найвищу владу, шукаючи підтримки широких мас, один перед одним намагалися здобути славу «турботливих батьків народу». Отже, одним з досягнень періоду десталінізації стала активна соціальна політика. Вона заклала в суспільну свідомість ідею служби соціалістичної держави людині, «її благу». Це глибинне зрушення свідомості за своєю значущістю було не менш вагомим, аніж ліквідація сталінської репресивно-каральної системи. З того часу люди стали порівнювати своє становище з пропагандистськими заявами, що в майбутньому призвело до розчарування «розвинутим соціалістичним ладом» — комуністичним режимом.
У липні 1956 р. був ухвалений новий закон про державні пенсії. Пенсійний вік знижувався до 60 років для чоловіків і до 55 років для жінок. Майже у 2 рази зросла середня пенсія. У вересні на третину було підвищено мінімальні зарплати. Розпочався поступовий перехід з 8-годинного на 7-годинний робочий день. На початку 1960-х років відбувся перехід промислових підприємств на 5-денний робочий тиждень.
Типові «хрущовки». м. Одеса. Фото. 1960-і роки
У 1957 р. була ліквідована практика «добровільно-примусових» державних позик, які забирали майже 10 % доходів трудящих і були прихованою формою оподаткування.
Соціальні зміни стосувалися й колгоспного села. Тут установили гарантовану натуральну та грошову оплату трудоднів. Запровадили мінімальні пенсії (12 крб на місяць), починаючи з 65/60-річного віку. Проте гроші на оплату трудоднів видавали колгоспникам після повного розрахунку з державою (після нового року). їх не вистачало для придбання найнеобхіднішого (взуття, одягу), ремонту будинку, а тим більше — будівництва. Для цього треба було продавати продукцію, вирощену на присадибній ділянці, худобу. Селянам з дозволу колгоспного правління почали видавати паспорти за умови вступу до навчальних закладів, вербування на «будівництва комунізму» чи заводи. Однак село залишалося соціально залежним. Усім селянам почали видавати паспорти лише з 1974 р.
Найбільш яскравим проявом тодішньої соціальної політики стало масштабне житлове будівництво. У 1957 р. було ухвалено постанову про забезпечення громадян СРСР житлом протягом найближчих 10-12 років. У містах виростали цілі мікрорайони 4-5-поверхових будинків, на зразок тих, що будували в нацистській Німеччині для найбідніших, — т. зв. «хрущовок», розрахованих на 30-40 років експлуатації. Хоча житлова проблема в СРСР так і не була вирішена, житлова програма М. Хрущова стала видатною подією й належала до чинників соціального оптимізму, що виник саме за «хрущовського десятиріччя».
Перші у світі атомна електростанція, атомний криголам, штучний супутник Землі, політ людини (Ю. Гагарін) у космос, сподівання на встановлення контролю над реакцією термоядерного синтезу породжували надії на швидке отримання невичерпного джерела енергії. Тому обіцянки компартії про комунізм з його «ізобілієм» для народу здавалися реальністю.
Запитання та завдання
- 1. Розкрийте зміст понять «раднаргосп», «децентралізація управління».
- 2. Чому курс на реформування сільського господарства, уключаючи «цілинну епопею», у вересні 1953 р. насправді не передбачав реформи?
- 3. Поясніть, чому хрущовська управлінська реформа досить швидко вичерпала свій потенціал.
- 4. Яких успіхів досягнуло хрущовське керівництво в соціальній політиці?
- 5. Поясніть, чому всі реформи М. Хрущова мали лише частковий успіх. Які суперечності не дали можливості втілити ці реформи в задуманому обсязі?
- 6. У країнах Заходу відмовилися від зведення ГЕС на рівнинних ріках. А чому в УРСР таке будівництво стало можливим?
Коментарі (0)