Радянізація західноукраїнських земель
- 2-05-2022, 22:42
- 519
11 Клас , Історія України 11 клас Сорочинська, Гісем (рівень стандарту)
§ 3. Радянізація західноукраїнських земель
Основні поняття і терміни
радянізація, націоналізація, колективізація, індустріалізація, «культурна революція», УПА, неканонічний собор, УГКЦ, операція «Вісла», операція «Захід».
Основні дати
1942-1960 рр. — діяльність Української повстанської армії; березень 1946 р. — Львівський (неканонічний) собор УГКЦ, який ухвалив рішення про скасування Берестейської унії 1596 р.; 1946-1947 рр. — псевдовибори до рад усіх рівнів; квітень-травень 1947 р. — операція «Вісла»; 21 жовтня 1947 р. — операція «Захід»; серпень 1949 р. — приєднання Мукачівської єпархії УГКЦ до Російської православної церкви; 5 березня 1950 р. — загибель Р. Шухевича; 1950 р. — завершення в основному колективізації на західноукраїнських землях.
1. Формування органів радянської влади
У період 1939-1941 рр. радянський режим ще не встиг утвердитися на західноукраїнських землях. Тому після війни партійні й державні керівники СРСР продовжили провадити політику насадження моделі радянської влади в Західній Україні. Цей процес отримав назву «радянізація». Він включав у себе колективізацію, індустріалізацію, «культурну революцію» і масові репресії проти невдоволених новою владою.
Запрошення на вибори, які роздавалися представниками радянської влади
Листівка, яку розповсюджувало українське підпілля
Відразу ж за вступом Червоної армії в Західну Україну на роботу в місцеві органи влади, господарську, політико-партійну та інші сфери із східних областей надсилаються працівники різних спеціальностей. До середини 1946 р. сюди направили 86 тис. фахівців. Місцевим кадрам не довіряли. На другорядні посади скерували 53 тис. місцевих активістів — здебільшого на рівні району або села. Так, з 15120 номенклатурних посад в обкомах партії в Західній Україні наприкінці 1946 р. місцеві працівники займали лише 1832 (12,1 %). Першими заходами нової влади стало утворення спочатку тимчасових, а потім постійних місцевих органів влади у формі рад. Здійснюються націоналізація промисловості, реквізиція цінностей у банках, одержавлюються житловий фонд, сфера торгівлі, установи культури, школи, інші навчальні заклади, оголошуються державною власністю залізничний транспорт і вся сфера його обслуговування, ліси, надра тощо.
За вказівками з Москви і Києва керівництво на місцях запроваджувало ті ж порядки, що панували в інших куточках держави.
Листівки, які розповсюджувало українське підпілля, що викривали суть радянських виборів
На які методи «радянської демократії» вказують листівки?
Першочерговим завданням для легітимізації нової влади стало проведення виборів до Верховної Ради СРСР та УРСР. Ще заздалегідь до проведення виборів, розуміючи, що населення їх буде саботувати, розпочалася підготовча кампанія. Від 28 жовтня 1945 р. запроваджувалася т.зв. «Велика блокада» теренів, на яких діяли загони УПА. Наступ на повстанців тривав півроку — до весни 1946-го. «Велика блокада» завдала чималих втрат відділам УПА (до 60%).
Вибори до Верховних рад СРСР (9 лютого 1946-го) та УРСР (10 лютого 1947-го), а також місцевих рад (31 грудня 1947-го) відбулися суто формально, бо на дільниці потрапили не більш як 40% виборців. Згідно із підрахунками сучасних дослідників під час виборів добровільно проголосувало не більше 10% населення Західної України. Основну масу довелося гнати «голосувати» силою або ж змушувати прийти погрозою взяти заручників з мешканців села.
- Якими методами здійснювалося формування радянських органів влади?
- Яким було ставлення населення до відновлення комуністичної влади?
2. Доля УГКЦ. Й. Сліпий
Один з перших ударів нова влада нанесла по греко-католицькій церкві, яка мала величезний вплив на західноукраїнське населення, виступала натхненником національно-визвольної боротьби, не визнавала політику комуністів.
До встановлення радянської влади Українська греко-католицька церква (УГКЦ) складалася з 3040 парафій і 4440 церков, духовної академії, 5 духовних семінарій, 2 шкіл, 127 монастирів. Вона об’єднувала понад 5 млн вірян.
Смерть митрополита А. Шептицького 1 листопада 1944 р. стала сигналом до початку кампанії проти церкви. Греко-католиків звинувачували у пособництві нацистам.
Президія Львівського собору — А. Пельвецький, Г. Костельник та М. Мельник. 8 березня 1946 р.
Наступник Шептицького Й. Сліпий намагався знайти спільну мову з новою владою. Проте вже в березні 1945 р. була підготовлена детальна інструкція щодо ліквідації УГКЦ, яку схвалив Сталін. Згідно із нею у квітні 1945 р. заарештували єпископів на чолі з митрополитом Й. Сліпим. Усім запропонували «добровільно» возз’єднатися з Російською православною церквою. Далі пішли арешти провідних діячів церкви і заслання їх до Сибіру. У 1946 р. в Києві відбувся закритий процес проти греко-католицької ієрархії на чолі з митрополитом Йосипом Сліпим. Тоді ж у Львові скликали псевдособор, який ухвалив рішення про скасування Берестейської унії 1596 р., розрив з Римом і підпорядкування греко-католиків Російській православній церкві. Для УГКЦ розпочався період підпілля або ж «катакомб». Ініціатора й організатора собору єпископа Г. Костельника застрелив агент радянських органів держбезпеки.
Документи розповідають
З телеграми №82 Народного Комісара Держбезпеки СРСР тов. Меркулова до Наркома Держбезпеки УРСР тов. Савченка від 25 січня 1946 р.
«Повідомляємо, що дозвіл на проведення собору греко-католицької церкви у м. Львові отримано. У зв’язку з цим у розпорядження Раднаркому УРСР наркомом фінансів Союзу буде переведено 400 тис. карбованців для передачі їх через агента «Птіцина» ініціативній групі».
«...З метою успішного проведення собору введіть до складу делегатів не менш як 60-70% агентури. Забезпечте також достатнім процентом агентури у складі запрошуваних на собор представників мирян з інтелігенції. Завчасно перевірте всіх інших делегатів і гостей, з тим щоб не допустити ворожий і неблагонадійний елемент», — передбачалося далі.
Відомчою інструкцією НКВС наказувалося провести хвилю арештів серед керівництва УГКЦ і «активних уніатів», а за 10-15 днів до собору повідомити через пресу про арешти керівників Церкви і склад їхнього злочину. Також цей документ дає дозвіл на висвячення двох священиків УГКЦ на православних єпископів: «Проти посвячення в єпископи «Іванова» і «Шевчука» заперечень немає». І справді, 24-25 лютого 1946 року у Володимирському соборі м. Києва відбулася хіротонія двох учасників «ініціативної групи» з проведення собору — о. Михайла Мельника і о. Йосипа Пельвецького.
Важливо, що при цьому керівництво НКВС бажало якнайретельніше втаємничити власну причетність до нібито церковного заходу: «Особливо звертаємо вашу увагу на необхідності дотримання умов найсуворішої конспірації щодо нашої участі у підготовці та проведенні собору».
- Про що свідчить наведений документ?
- Які заходи здійснила комуністична влада для «успішного» проведення собору у Львові?
За схожим сценарієм розгортались події у Закарпатті. До липня 1947 р. від Мукачівської єпархії відібрали 73 церкви, 15 священиків вислали до Сибіру, 3 убито, а 36 втекли за кордон. Мукачівського єпископа Теодора Ромжу отруїли в лікарні. Після цього закрили всі греко-католицькі церкви і 50 священиків засудили до різних термінів ув’язнення. Наслідком цих акцій було проголошення у серпні 1949 р. московським патріархом «добровільного возз’єднання Мукачівської єпархії з Російською православною церквою».
Ліквідація УГКЦ була складовою частиною плану радянізації західноукраїнських земель. Вона мала підірвати опору національно-визвольного руху і похитнути духовний стрижень західних українців.
Проте УГКЦ остаточно не припинила свого існування. її легальні структури існували за межами УРСР, а нелегальні діяли на західноукраїнських землях і мали назву «церква в катакомбах».
Згідно із листом, написаним 24 вересня 1949 р. першому секретарю ЦК КП(б)У М. Хрущову, Головою Ради у справах Російської православної церкви при Раді Міністрів СРСР Г. Карповим, за час із березня 1946-го до серпня 1949 року до РПЦ перейшли «3001 уніатська приходська церква, 1242 священики, 463 диякони і 1018 псаломників у Закарпатській, Дрогобицькій, Львівській і Станіславській областях».
Постать в історії
Йосип Сліпий
Йосип Сліпий
Народився 17 лютого 1892 р. на Галичині. Після закінчення школи студіював теологію у Львові, а з осені 1912 р. — в Інсбруку, де здобув 1918 р. ступінь доктора богослов’я. Рукоположений митрополитом Андреем Шептицьким, молодий священик продовжував свої студії. У 1922 р. Й. Сліпий став професором догматики духовної семінарії у Львові, а згодом її ректором. Під його керівництвом семінарія була розбудована в Греко-католицьку богословську академію. Друга світова війна була поворотним пунктом у житті Й. Сліпого. 25 листопада 1939 р. його призначили наступником на митрополичому престолі.
У роки німецької окупації (1941-1944) Й. Сліпий відродив духовну семінарію, а також діяльність Богословського наукового товариства. Після повернення радянської влади Йосип Сліпий був заарештований і засуджений на вісім років примусових робіт. Згодом він був засуджений ще три рази; пробув у в’язницях і таборах до 1963 р. За наполяганням Папи Римського і світової громадськості Й. Сліпий був звільнений і прибув до Риму. Тут він розпочав бурхливу діяльність: відновив на чужині колишню Львівську духовну академію (Український католицький університет), монастир Студитів, діяльність Українського богословського товариства та видання часопису «Богословіє». 25 січня 1965 р. Й. Сліпого обрали кардиналом і владикою (патріархом) УГКЦ. Помер у 1984 р. Перепохований у Львові.
- Чому було ліквідовано УГКЦ?
3. Колективізація, індустріалізація та «культурна революція»
Вигнання нацистів та їх союзників з території Західної України поставило на порядок денний питання відбудови і подальшого розвитку краю. Уже в грудні 1944 р. при РНК УРСР утворили Раду допомоги у відбудові та відродженні цього регіону і виділили 10 млрд крб. Розвиток Західної України був визначений як пріоритетний.
Уже на кінець 1945 р. було відбудовано 1700 промислових підприємств і 500 промислових артілей. Однак процес відбудови і подальшого розвитку промисловості західноукраїнського регіону відбувався набагато складніше, ніж у центрі та на сході України. Це було зумовлено цілим рядом причин:
- одночасністю процесів відбудови, індустріалізації, колективізації і «культурної революції» та їх форсованими темпами;
- слабкістю економічного потенціалу регіону (лише 4 % населення було зайнято в промисловості);
- майже повною відсутністю спеціалістів інженерно-управлінської ланки;
- неоднозначним сприйняттям населенням соціальних перетворень, пасивним і активним опором радянізації.
Перший трактор у колгоспі на Закарпатті (Берегівський р-н). 1947 р.
Найболючішим для краю був процес колективізації, якому населення чинило найбільший опір. Вона проводилась притаманними для радянської системи методами, що були відпрацьовані ще у 30-х рр. XX ст.: примус, шантаж, залякування, провокації, висилки до Сибіру, вбивства. Основного удару колективізація завдала перш за все по заможних господарствах (вони становили 4,8 % загальної кількості і володіли 13,7 % земель). Їм збільшили на 50 % норми поставок сільгосппродукції, скорочувались нормативні строки здачі. Усіх, хто чинив опір або ж навіть не виконував завдання, висилали до Сибіру.
На яких проявах колгоспної системи наголошують пропагандистські графічні роботи Ніла Хасевича, головного художника УПА?
Львівський автобусний завод. 1950 р.
У результаті проведення вищезазначених заходів кількість колгоспів зросла з 145 у 1945 р. до 7200 у 1950 р. До складу колгоспів входило 93 % селянських господарств. Для прискорення колективізації впроваджувалася широка мережа машинно-тракторних станцій (МТС).
Значні перетворення були здійснені і в промисловості, які докорінно змінили і модернізували економічний потенціал регіону. Індустріалізація краю передбачала: вирівнювання розвитку різних регіонів України; включення західноукраїнських земель в єдиний союзний промисловий комплекс; модернізацію існуючої промисловості; освоєння місцевих природних ресурсів; зміну соціальної структури населення.
За період індустріалізації в Західній Україні збудували 2,5 тис. великих і середніх промислових підприємств. Обсяг валової продукції на 1950 р. зріс у 3,2 раза.
Порівняно з індустріалізацією 1930-х років цей процес у Західній Україні мав свої особливості:
- значно вищі темпи промислового розвитку: у 1940 р. підприємства західних областей становили 4,7 % від загальної кількості підприємств, а в 1949 р. — вже 12,6 %;
- відбулись якісні зміни у традиційних галузях виробництва: лісовій та нафтодобувній. їхня продукція стала перероблятися на місцях, а не у вигляді сировини вивозитись за межі краю;
- були створені нові для західних областей галузі — металообробна, машинобудівна, приладобудівна, електролампова, інструментальна, хімічна, реконструйовані й розширені деревообробна, харчова, нафтовидобувна, гірнича промисловості;
- організована за сталінським зразком, індустріалізація успадкувала традиційні вади: диспропорцію розвитку важкої і легкої промисловості на користь першої, домінування кількісних показників над якісними, незавершеність технологічного циклу в межах певного регіону.
На кінець 1950-х років промисловий рівень розвитку Західної України був таким самим, як і в східних областях України.
Важливим заходом у здійсненні радянізації стало формування нової системи освіти, яка б охоплювала всіх громадян. Справжнім здобутком у цьому напрямі стала ліквідація неписьменності, але поряд із цим давалася взнаки й ідеологізація освіти, покликана виховувати населення у комуністичному дусі. У західні області направили на постійну роботу понад 50 тис. учителів різних спеціальностей.
Отже, процес радянізації в основному був завершений наприкінці 1950-х років.
- Які результати процесу радянізації?
4. Боротьба з ОУН та УПА. Р. Шухевич
Чинячи опір тоталітарному режиму, місцеве населення вдавалося до різних методів боротьби: від саботажу до збройного опору. Організатором цього була УПА разом з підпіллям ОУН(б). Політичною надбудовою УПА стала Українська
Роман Шухевич
Головна Визвольна Рада (УГВР) — організація, покликана здійснювати керівництво національно-визвольним рухом в Україні. її очолювали К. Осьмак, Р. Шухевич, В. Кук, М. Лебедь та інші.
На завершальному етапі Другої світової війни керівництво ОУН(Б) та УПА вело активну підготовку до боротьби з радянськими військами. У 1945-1946 рр. УПА (кількість 50 тис. вояків) взяла під контроль значні території Західної України. Після завершення бойових дій в Європі проти УПА були кинуті війська МВС-МДБ і регулярні частини Червоної армії.
На території Закерзоння проти УПА розгорнуло бойові дії Військо Польське.
Райони діяльності УПА
Піком табірних «заворушень», що охопили ГУЛАГ (ГУТАБ) в 1953-1954 рр., став рух опору в особливих таборах — Річковому (на р. Воркуті), Гірському (у Норильську), Степовому (Кенгір, що в Карагандинській області Казахської РСР) і деяких інших. У цих таборах були сконцентровані політичні в’язні, засуджені за 58-ю статтею. Вперше за всю історію ГУЛАГу ув’язнені вимагали не поліпшення умов утримання, а свободи. Повсталі не намагалися втекти, як це робилося до 1953 р., а залишалися в таборах, домагаючись приїзду урядових комісій з Москви.
Вимоги у всіх таборах були схожі: скасувати особливий і каторжний режими утримання, ввести оплату праці, відновити «заліки» — практику дострокового звільнення за «ударну роботу», скасувати номери на одязі, зняти обмеження на листування з родичами. Але в певних випадках висувалися й політичні вимоги: переглянути справи політв’язнів та поширити на них амністію, припинити свавілля адміністрації, покарати винних. За допомогою листівок і плакатів повстанці намагалися роз’яснити солдатам охорони і навколишнім жителям мету бунту. Для придушення цих повстань влада використала танки. Українці стали центром, навколо якого почали об’єднуватися представники національних рухів інших підкорених СРСР народів, солдатів Червоної армії, які з нацистських таборів потрапили у радянські тощо. Зрештою, вони дали відсіч кримінальним елементам і фактично зруйнували всю систему ГУЛАГу (ГУТАБу) зсередини.
Зазнавши великих втрат, підрозділи УПА розділились на невеликі групи, здійснюючи напади на активістів радянської влади, знищуючи колгоспи, МТС та інші господарчі об’єкти. Головною метою цих нападів було унеможливлення утвердження радянської влади. Пропаганда, жорстокість і підступність радянських каральних органів, а також соціально-економічні зміни та поширення колективізації зробили неможливим продовження активного збройного опору. 5 березня 1950 р. в сутичці з загоном МДБ УРСР під Львовом, у с. Білогорща загинув командир УПА Р. Шухевич. Так завершилося майже п’ятирічне полювання радянських спецслужб на лідерів українського збройного опору. Його наступник В. Кук вже не міг координувати дії розрізнених загонів, які в основному вели боротьбу за виживання. Невеликі підрозділи діяли до середини 1950-х рр. Повідомлення про викриття окремих військових груп траплялися і на початку 1960-х років. Зрештою, збройний рух опору згасає. Сильного удару націоналістичному руху було завдано після вбивства агентом КДБ у Мюнхені Л. Ребета (1957) і С. Бандери (1959). 170 тис. членів ОУН і УПА засудили та відправили до таборів. Проте і в ув’язненні повстанці не припиняли боротьбу. Вони ставали одними з головних організаторів хвилі повстань і бунтів, що прокотилися таборами ГУЛАГу (ГУТАБу) в 1946-1955 рр., а також припинили терор кримінальних злочинців проти засуджених за політичними статтями. Українці на той час становили 20% в’язнів ГУЛАГу (ГУТАБу).
Постать в історії
Василь Кук
Кук Василь Степанович (1913-2007) — генерал-хорунжий УПА. Мав псевдо: «Василь Коваль», «Юрко Леміш», «Ле», «Медвідь». Був членом ОУН з 1929 р. Навесні 1941 р. організував і очолив Центральний штаб похідних груп ОУН. У червні 1941 р. очолив Львівську провідну похідну групу (бл. 20 членів), яка прибула 28 червня до Львова й 30 червня організувала Народні Збори, на яких було проголошено Акт відновлення Української Держави. У 1942 р. очолив діяльність ОУН на теренах Великої України. Навесні 1943 р. став командувачем УПА-Південь. У квітні 1944 р. керував найбільшим боєм УПА під Гурбами. З 1947 р. був заступником Романа Шухевича на всіх його посадах. Командувач УПА з 1950 р. 1954-го був заарештований і відсидів у радянських в’язницях й таборах, не дочекавшись суду, шість років. У 1960 р. Василь Кук під тиском КДБ написав так званий «Відкритий лист В. Кука до Ярослава Отецька, Миколи Лебедя, Степана Ленкавського, Дарії Ребет, Івана Гриньоха та до всіх українців, що живуть за кордоном!», в якому визнавав радянську владу в Україні, зрікався та засуджував засади та методи боротьби ОУН та УПА. Працював в Інституті історії УРСР. Останні роки проживав у Києві.
Документи розповідають
Проаналізуйте поданий статистичний матеріал.
* загалом у 1944-1952 рр. було депортовано 65 тис. 906 сімей (203 тис. 662 особи).
- З якою метою проводилась депортація населення Західної України?
21 жовтня 1947 р. радянська влада провела операцію «Захід» з виселення майже 27 тисяч сімей «активних націоналістів та бандитів». Протягом одного дня співробітники каральних органів змусили 76 тисяч українців залишити домівки. З них близько 19 тисяч були чоловіки переважно старшого віку, 35 тисяч жінок і 22 тисячі дітей. Більшість виселенців працювали у копальнях або на лісозаготівлях Казахстану, Красноярського краю, Іркутської, Молотовської, Челябінської та Читинської областей РРФСР.
- Які хронологічні рамки боротьби УПА проти утвердження радянської влади?
5. Операція «Вісла»
Після закінчення Другої світової війни кордон між Радянським Союзом і Польщею, згідно з договором між ними, пройшов в основному по так званій «лінії Керзона». На польській території виявилися великі поселення українців, які жили там споконвічно. Водночас частина польського населення опинилася на радянській території. Як уже згадувалося, за домовленістю між Польщею і УРСР (Люблінська угода від 9 вересня 1944 р.) передбачався обмін населенням на добровільних засадах. Проте насправді з самого початку він супроводжувався насильством.
Після виконання цієї угоди у травні 1947 р. на території Закерзоння залишалась проживати значна частка українців. Щоб «остаточно вирішити українське питання» новий прорадянський режим у Польщі за погодженням з радянським керівництвом провів великомасштабну воєнно-репресивну депортаційну операцію «Вісла». її метою було переселення українського населення Закерзоння на захід і північ Польщі, на так звані «повернуті землі»(німецькі території, які отримала Польща за підсумками Другої світової війни). Це була помста тоталітарної влади українцям, які підтримували формування УПА. Близько 30 тис. польських солдатів та офіцерів, спираючись на підтримку радянських сил, оточили українських партизанів і в запеклих боях знищили або захопили багатьох з них. Під загрозою розстрілу в стислі строки було переселено з рідних місць 140 тис. українського і змішаного українсько-польського населення. Польська сторона стверджувала, що загинуло 655 осіб. Проте точної цифри не відомо. Під час акції «Вісла» винищувалися цілі села, гинули діти, жінки. Як пересильний пункт польська сторона використала колишній нацистський концтабір в Явожно «Освенцим».
Унаслідок депортаційних акцій населені українцями землі на території Польщі були полонізовані. Загони УПА, які опинились без підтримки місцевого населення, перемістилися на територію УРСР і продовжили боротьбу. А три сотні УПА здійснили рейди через Угорщину, Польщу, Чехословаччину до Західної Німеччини. ЦІ акції мали велике пропагандистське значення, вони прорвали інформаційну блокаду і донесли до широких кіл світової громадськості відомості про боротьбу українців проти комуністичного режиму.
«Закерзоння»
Операція «Вісла» (1947 р.)
- Чи можна операцію «Віола» вважати етнічною чисткою?
Висновки
- З усіх регіонів України, що потерпіли від війни та нацистської окупації, у найгіршому становищі були західноукраїнські землі. Повоєнна розруха посилювалась впертою боротьбою УПА проти насадження тоталітарного режиму. І хоча повстанський рух був із самого початку приречений на поразку, він змусив радянське керівництво бути обережнішим у здійсненні радянізації.
Запитання і завдання
- 1. Укажіть хронологічні рамки процесу радянізації західноукраїнських земель.
- 2. Що включав у себе процес радянізації?
- 3. Коли було ліквідовано УГКЦ в Галичині і на Закарпатті?
- 4. Які причини тривалої боротьби УПА?
- 5. Якими методами здійснювалась радянізація на західноукраїнських землях?
- 6. З якою метою було ліквідовано УГКЦ?
- 7. Як би ви оцінили боротьбу УПА у 1940-1950-ті рр.?
- 8. Проведіть дискусію. Чи можна вважати боротьбу ОУН та УПА на західноукраїнських землях громадянською війною?
- 9. Чим було зумовлено проведення операції «Вісла»?
- 10. Обговоріть у групах. Які наслідки радянізації для західноукраїнських земель?
- 13. На що розраховували бійці та командири УПА, ведучи нерівну боротьбу з комуністичним тоталітарним режимом?
- 14. Що спільного і відмінного в операціях «Вісла» і «Захід»?
Коментарі (0)