Войти
Закрыть

Народження дисидентського руху

11 Клас , Історія України 11 клас Сорочинська, Гісем (рівень стандарту)

 

§ 9. Народження дисидентського руху

Основні поняття і терміни

дисидентський рух, шістдесятництво, самвидав, репресії.

Основні дати

1959-1961 рр. — Українська робітничо-селянська спілка (УРСС); 1959-1964 рр. — Клуб творчої молоді в Києві; 1964-1967 рр. — Український національний фронт; вересень-грудень 1965 р. — праця І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?».

1. Поява дисидентського руху. Дисидентський рух у першій половині 1960-х рр.

Дисидентство — виступ проти існуючого державного ладу чи загальноприйнятих норм певної країни, протистояння офіційній ідеології й політиці; відступництво від учення панівної церкви.

«Хрущовська відлига» породила надії й водночас принесла розчарування. Процес оновлення суспільства розвивався надзвичайно непослідовно. Тим часом молодь, що відчула смак свободи, прагнула рішучих змін. Те, що реформи М. Хрущова мали поверховий характер, не торкалися підвалин тоталітаризму, а права, компетенції, реальне становище республіки істотно не змінилося, — все це примушувало незгодних з існуючими порядками шукати інших шляхів досягнення національного суверенітету.

З поразкою збройної боротьби ОУН та УПА український національно-визвольний рух не припинився, він лише набув нових форм. У другій половині 1950-х років в Україні в різних містах починають спонтанно виникати підпільні групи та об’єднання, які намагаються набути струнких організаційних форм і розгорнути пропагандистську діяльність з метою залучити нових прихильників і розгорнути більш активну роботу. Однією з найрозповсюдженіших форм боротьби на цьому етапі стало виготовлення і поширення листівок, наклад яких становив декілька тисяч.

Документи розповідають

Воля народам, Воля людині! Громадянине!

Чи зробив ти висновок, що дав українському народові жовтневий переворот 1917 р.?

Він зліквідував здобуту народами внаслідок повалення царизму волю, придушив молоду Українську Народну Республіку, принісши твоєму народові ще гірше рабство, ніж було царське. І він спричинив до загибелі кращих твоїх братів і друзів, до загибелі української культури і до знищення твого добробуту.

Чи згоден ти і надалі терпіти більшовицьке ярмо?

Українські революціонери. Прочитай і непомітно підкинь другому.

  • Які ідеї містились у листівці?
  • Чи могли мати вплив на громадян проголошені в ній тези?

Ця листівка була підготовлена і розповсюджена групою «Об’єднання», яка проіснувала з 1956 по 1959 рік. Вона налічувала 15 активних учасників (В. Леонюк, Я. Гасюк, Б. Христинин та інші), складалася переважно з колишніх політв’язнів, ідейно була близька до ОУН.

Інша організація, що діяла у Львові, — Український національний комітет, налічувала 20 активних учасників. Керівниками й організаторами групи були Б. Грицина та І. Коваль. Підпільники намагалися створити законспіровану мережу для подальшої організації збройної боротьби, а на початку своєї діяльності робили акцент на пропаганді й організації легальних форм боротьби. У програмі групи проголошувалося:

1. Повна національна незалежність. 2. Український уряд, вибраний народом. 3. Українські суверенні кордони. 4. Ліквідація колгоспної системи. 5. Проведення нової аграрної земельної реформи. 6. Запровадження нового законодавства. 7. Виселення за межі держави всіх інших націй. 8. Українська національна армія. 9. Розроблення нової конституції. 10. Свобода слова і друку.

Група проіснувала з 1958 по 1961 р., потім була викрита, а члени її засуджені.

У 1961 р. відбулась спроба організувати в с. Золотники Тернопільської області Українську національну партію. Ініціатором створення УНП був Є. Гогусь, колишній остарбайтер, вояк дивізії Ваффен-СС «Галичина». Своєю метою УНП проголошувала створення незалежної України. Учасники УНП покладали надії на міжнародний конфлікт і вступ на територію України іноземних військ.

Однією з найбільш теоретично підготовлених була Українська робітничо-селянська спілка (УРСС), що утворена у 1959 р. на чолі з юристом Л. Лук’яненком. На відміну від попередніх груп, вона складалася з людей, що мали вищу освіту. Першочерговим завданням спілки було вироблення ідейних засад руху. Серед учасників групи не було єдності у цьому питанні. Одні пропонували марксизм-ленінізм, інші категорично це відкидали. Завдання спілки — несиловими методами домогтися виходу України зі складу СРСР, стати незалежною демократичною державою. Організація мала політичну програму і об’єднувала близько 30 членів.

У травні 1961 р. в одному з приміщень тюремного ізолятора облуправління КДБ у Львові відбувся закритий судовий процес («Справа юристів») над членами УРСС. Л. Лук’яненка засудили до розстрілу, інших членів спілки — на різні терміни ув’язнення (від 10 до 15 років). Згодом смертну кару замінили 15 роками ув’язнення.

Постать в історії

Левко Лук’яненко, засновник УРСС

Левко Лук’яненко

Народився у 1927 р. в багатодітній селянській родині на Чернігівщині. У 1944 р. був мобілізований до лав Червоної армії. У 1956 р. закінчив юридичний факультет Московського університету й одержав призначення на роботу в Західну Україну, де працював штатним пропагандистом у Радехівському і Глинянському райкомах партії, згодом — адвокатом. Під впливом ще свіжої пам’яті про збройну боротьбу ОУН-УПА, спілкуючись з місцевим населенням, Л. Лук’яненко вирішив присвятити себе боротьбі за незалежність України. У 1959 р. він разом з Іваном Кандибою (теж юрист) заснував осередок Української робітничо-селянської спілки. Л. Лук’яненко разом зі Степаном Віруном підготували проект програми УРСС, у якому теоретично обґрунтовувалося й осмислювалося положення нового, безкровного етапу боротьби за незалежність України. У документі піддавалась критиці соціально-економічна й національна політика КПРС.

Характерною особливістю УРСС було те, що її засновники для визначення та обґрунтування своїх ідеологічних засад використовували праці К. Маркса й В. Леніна.

Після повернення з таборів Л. Лук’яненко продовжив боротьбу за незалежність України, став одним із засновників Української Гельсінської групи. У 1978 р. був знову заарештований і засуджений до 10 років ув’язнення і 5 років заслання. У січні 1989 р. повернувся в Україну, очолив Українську Гельсінську спілку. У 1990 р. був обраний народним депутатом. У цьому ж році очолив Українську республіканську партію. Був автором Акта проголошення незалежності України. Помер у Києві 7 липня 2018 р.

«Справа юристів» засвідчила новий етап руху опору в Україні: його учасники не відокремлювали себе від існуючої радянської системи. Фактично вперше за часів тоталітарного правління в умовах нової історичної обстановки політичний опір владі набуває конкретних організаційних форм.

Найбільшою і найкраще теоретично і практично підготовленою підпільною організацією був Український національний фронт (УНФ). Він об’єднував майже 150 осіб. Створення УНФ пов’язане з Д. Квецком. Організація уявлялась як широкий загальнонаціональний і антиколоніальний рух. Головною метою проголошувалось здобуття незалежності України. Діяльність УНФ збагатила український рух новими ідеями й сприяла розвитку суспільно-політичної думки. Так, діячі УНФ вважали за необхідне об’єднання всіх національних рухів країн Східної Європи в боротьбі проти московського поневолення.

За звітами КДБ, у другій половині 1950-х років в Україні викрито близько 50 антирадянських груп у різних регіонах України (Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Луганська та інші області).

Всі ці групи та організації започаткували новий етап національно-визвольної боротьби, який взяв за основу ненасильницькі методи.

Інша течія, з якої згодом формувався дисидентський рух, був рух молодої творчої інтелігенції — шістдесятників.

У Києві вони об’єдналися в Клуб творчої молоді «Сучасник» (1959-1964). У 1962 р. подібний клуб «Пролісок» виникає у Львові під керівництвом М. Косіва. Його учасниками були брати М. і Б. Горині, І. Гель, М. Осадчий, І. Стасів, І. Калинець, Г. Чубай, С. Шабатура, М. Зваричев.

Поїздки з творчими вечорами, виставами членів клубів сколихнули громадськість. Творча молодь починає згуртовуватися в Харкові, Черкасах, Одесі, Донецьку, Дніпропетровську.

Виявом творчої віддачі шістдесятництва і матеріально, і духовно став самвидав.

Дмитро Квецко, засновник УНФ

Самвидав — це літературні, публіцистичні, наукові твори, які розповсюджувалися в рукописах без офіційного дозволу і цензури. Поширювалися переважно таємно.

Першими і найбільш поширеними самвидавними творами були вірші В. Симоненка.

Серед самвидавних творів слід відзначити мемуари Л. Самуся «Чорні дні мого існування» — спогади про ГУЛАГ; І. Світличного «Українська інтелігенція перед судом КДБ» (матеріали про «Справу юристів»), І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» 1965 р. тощо.

Головним організатором і розповсюджувачем самвидаву був І. Світличний. Він поставив собі за мету створити альтернативну офіційній українську літературу.

Самвидав, поява різних молодіжних організацій, листи, звернення до партійних органів, публічні виступи на всіляких урочистостях засвідчили перехід руху шістдесятників з культурницького у політичне русло.

«Інтернаціоналізм чи русифікація?». Французьке видання

Найбільш знаковою працею того часу була стаття І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Звертаючись перш за все до керівників республіки, автор статті критикував їхню національну політику. На думку публіциста, компартійні лідери, прикриваючись ім’ям Леніна, порушують проголошувані ним принципи національної політики. Так, Дзюба піддав критиці наявну дискримінацію українського народу в економічній, політичній, культурній, мовній та інших сферах, ідею майбутнього злиття націй при комунізмі, уявлення про «цивілізаторську» роль російського народу стосовно інших народів у складі СРСР, твердження стосовно добровільності «входження» народів до складу Російської імперії в період її виникнення і розширення. Влада оголосила працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?» антирадянським твором. Іван Дзюба втратив роботу, був виключений зі Спілки письменників України і зазнав переслідувань з боку КДБ, а 1972 р. був ув'язнений на 18 місяців.

Схожий суспільний резонанс у тогочасній Україні та за кордоном здобула стаття історика М. Брайчевського «Приєднання чи возз’єднання», де автор аналізував українсько-московський договір 1654 р. та його наслідки, доводячи на фактах невідповідність нав’язаного в 1947 р. тодішнім першим секретарем ЦК КПУ Л. Кагановичем терміна «возз’єднання» реальному змісту боротьби Б. Хмельницького проти польського панування в середині XVII ст. Стаття була вкрай негативно сприйнята компартійними ідеологами й заборонена до друку.

Причини появи дисидентського руху.

  • 1. «Хрущовська відлига» не зачепила основ радянської тоталітарної системи.
  • 2. Активізація духовного життя суспільства.
  • 3. Згасання збройної боротьби ОУН-УПА.
  • 4. Антитоталітарний, антирадянський рух у країнах Східної Європи, зокрема Угорська революція 1956 р.

Джерелами формування дисидентського руху стали:

  • 1. Підпільний рух, який був спадкоємцем діяльності ОУН-УПА, але відмовився від збройних методів боротьби.
  • 2. Рух шістдесятників.

Ідеологічною основою дисидентського руху попервах став марксизм-ленінізм, але вже скоро діячі дисидентського руху переконалися, що без свободи і демократії Україна не може здобути справжньої незалежності.

Слід чітко розмежувати поняття «дисидентський рух», «шістдесятництво» і «національно-визвольний рух».

Більш широке з цих понять — національно-визвольний рух. Дисидентський рух був лише однією зі складових національно-визвольного, бо торкався проблем національних. У 1960-1980-ті роки дисидентський рух був домінуючою складовою національно-визвольного руху.

Шістдесятництво — це широкий мистецько-громадський рух української інтелігенції. За даних історичних обставин шістдесятництво і дисидентство дещо тотожні, але належність до шістдесятників не дає підстав називати того чи іншого діяча дисидентом. До дисидентів слід зараховувати тих, хто висловлює політичне невдоволення шляхом поведінкових акцій, що підпадають під каральні дії влади, включаючи арешт і ув’язнення.

  • Які дисидентські організації виникли у 1950-1960-ті рр.?

2. Робітничий і страйковий рух

У русі опору активну участь брали також робітники й службовці; їх активні протидії існуючому ладові виявлялися в різних формах: страйках, організаційному опорі, бунтах. У 1953 р. в м. Христинівка на Донеччині вибухнуло повстання будівельників, які споруджували комсомольські шахти. Вони рішуче виступили на захист свого товариша, молодого будівельника, який помер внаслідок дій міліції.

Виступи робітників були некоординованими. У той самий час подібний випадок трапився у м. Прилуки Чернігівської області. Тут робітники взяли участь у страйковому виступі у зв’язку з вбивством їхнього товариша в місцевому відділі міліції. Перелякана міська і обласна влада намагалися заспокоїти розгніваних людей; фактично всі вимоги, які вони висували, були виконані.

У багатьох регіонах України робітники виступали проти махінацій керівництва підприємств під час нарахування зарплати. У 1963 р. в Кривому Розі відбувся страйк у зв’язку з підвищенням цін на продукти харчування. Того ж року робітничі заворушення відбулися в Горлівці, Одесі, Львові. Виступи відображали невдоволення політикою тоталітарної держави, механізмом визискування трудового люду, сильним пресом експлуатації, невідповідністю дій урядових інстанцій конституційним положенням, систематичними порушеннями органами влади конституції. Але загалом у цей період робітничий рух мав неорганізований, стихійний характер.

  • Які причини робітничих виступів у 1950-1960-ті рр.?

Висновки

  • Дисидентство — рух незгодних, рух інакодумців. Його представники в Україні спочатку виступили проти недоліків існуючої системи, ігнорування марксистсько-ленінських ідей, порушення законів, прав людини, свободи слова, совісті (віросповідання), друку, за вільний розвиток української мови і культури, за правду історії. Ідеологія дисидентства, зароджена як сумнів у доцільності окремих ланок існуючої системи, поступово викристалізувалась у тверде переконання необхідності докорінних змін у суспільстві, повалення комуністичного тоталітарного режиму.

Запитання і завдання

  • 1. Які причини виникнення дисидентського руху?
  • 2. Обговоріть у групах. Чим дисидентський рух відрізнявся від попереднього етапу боротьби?
  • 3. Чому спроба утворити дисидентські організації та партії не вдалася?
  • 4. Підготуйте презентацію: «Українська робітничо-селянська спілка (УРСС). Л. Лук’яненко».
  • 5. Що таке «самвидав»? Які причини його появи? Яка роль самвидаву у дисидентському русі?
  • 6. Проведіть дискусію. Як у державі, яка проголошувала себе державою робітників і селян, міг виникнути робітничий рух?
  • 7. У спогадах, написаних приблизно через 30 років після заснування УРСС, її очільник Л. Лук’яненко писав: «Перехід до агітації випливав не з ненависті до зброї, а з ясного розуміння неможливості її застосування. З історії ми знаємо, що після поразки народу у всенародній боротьбі та широкому масовому русі наступає період суму і розчарувань завдовжки в ціле покоління».
  • Поясніть, як ви розумієте подану характеристику. Наведіть факти з історичного минулого України, на підставі котрих можна зробити висновок, якого дійшов Л. Лук’яненко.
скачать dle 11.0фильмы бесплатно
 

Коментарі (0)

Додавання коментаря

  • оновити, якщо не видно коду