Діяльність Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод (УГГ)
- 1-05-2022, 22:59
- 892
11 Клас , Історія України 11 клас Даниленко, Смольніцька (рівень стандарту)
§ 18. Діяльність Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод (УГГ)
1. Виникнення Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод (УГГ)
У серпні 1975 р. уряди 35 держав Європи і Північної Америки, у тому числі і уряд СРСР, підписали Гельсінські угоди, що були покликані закріпити нові відносини в Європі, існуючі кордони та забезпечити виконання в кожній з них високих принципів демократії і прав людини.
9 листопада 1976 р. група дисидентів у Києві об’єдналася в Українську громадську групу сприяння виконанню Гельсінських угод. Мета заснування правозахисної неформальної групи - стежити за здійсненням Гельсінських угод на території України, збирати й поширювати інформацію про порушення Гельсінських угод, змагатися за окрему, самостійну участь України в Гельсінських нарадах і в Гельсінському процесі. Учасники УГГ визначали, що головний мотив їхньої діяльності не політичний, а гуманітарно-правовий.
Члени-засновники УГГ: письменник М. Руденко (голова), письменник-фантаст О. Бердник, правозахисники та колишні політв’язні Л. Лук’яненко, О. Мешко, П. Григоренко, І. Кандиба, мікробіолог Н. Строката, інженер М. Маринович, історик М. Матусевич, учитель О. Тихий. У наступні роки склад учасників УГГ поповнювався.
Члени-засновники УГГ
Ідентифікуйте членів УГГ. Проаналізуйте соціальний і професійний склад групи.
Члени УГГ в умовах переслідувань і стеження виступили з новою концепцією майбутньої України, підготували й оприлюднили документи - декларації, меморандуми, заяви, листи. Майже всі документи було передано на Захід і опубліковано у видавництві «Смолоскип». До кінця 1980 р. УГГ оприлюднила 30 меморандумів, декларацій, маніфестів, звернень та інформаційних бюлетенів (видавалися з 1978 р.).
З грудня 1976 р. почалися обшуки та допити членів УГГ. У 1978-1980-х рр. було репресовано майже всіх членів-засновників групи, але на їхнє місце йшли нові й нові люди. Вступ у групу в кожному випадку був свідомим актом хоробрості й жертовності: адже новоприйнятий тримався на волі нерідко лічені тижні чи місяці. 24 члени групи із 41 було засуджено у зв’язку із членством у ній. Вони відбули в таборах, в’язницях, на примусовому лікуванні, на засланні понад 170 років.
До складу УГГ входили люди різних політичних переконань, але всі вони стояли на виразних українських національних позиціях: докладали зусиль, щоб донести світу інформацію про те, як порушуються права людини в Україні. У цьому їм допомагали вашингтонський Комітет Гельсінських гарантій для України, видавництво «Смолоскип», Світовий конгрес вільних українців, комітети оборони українських політв’язнів. Члени УГГ ніколи не оголошували саморозпуску, вели боротьбу в найскладніших умовах.
Вони [члени УГГ] починають випускати інформаційні бюлетені та меморандуми УГГ і розповсюджують, - зрозуміло, що дуже маленьким накладом - кілька десятків екземплярів. Згодом ці ж бюлетені перетворилися в «тамвидав» - самвидав, що пішов на Захід і друкувався там у значно комфортніших умовах, а потім повертався в СРСР. Коли Українську Гельсінську групу повністю зруйнували, знов-таки виник вакуум, оскільки всі, хто міг бути активними самовидавцями, уже сиділи у в’язницях.
В. Кіпіані, журналіст та історик
Про які форми боротьби розповідає дослідник? Висловте своє ставлення до діяльності дисидентів. Чи була вона, на вашу думку, результативною?
2. Самвидав
Самвидав - це непідконтрольний державі засіб поширення позацензурної літератури: заборонених художніх, філософських, суспільно-політичних творів вітчизняних і зарубіжних авторів, передруків релігійних (богослужбових) книг, українських дореволюційних та еміграційних видань; заяв, петицій, клопотань, листів учасників національно-визвольного руху в Україні в 1960-1980-ті рр.
Самвидав фактично був інструментом дисидентської комунікації. Його популярність свідчила, що громадськість потребувала альтернативних медіа.
Самвидавна література 1960-х рр. створювалася в кустарний спосіб: твори переписувалися під копірку, фотокопіювалися, розмножувалися на друкарських машинках. Готові примірники передавалися через знайомих, однодумців, поштою, шляхом анонімного розповсюдження. Ці видання давали громадськості можливість ознайомитися з відмінними від офіційної ідеології поглядами, що пропонувалися у формі оригінальних прозових, публіцистичних, поетичних творів, у яких викривалися деформації радянського суспільства.
Історію розвитку самвидаву поділяють на три етапи:
1) «літературний» - поширення літературних творів і літературно-критичних статей, які з різних причин було неможливо опублікувати в Україні (початок 1960-х рр.). Серед матеріалів - позацензурна поезія шістдесятників В. Симоненка, Л. Костенко, М. Вінграновського, В. Стуса та ін.;
2) «анонімний» - поява політичних статей, розповсюдження анонімної «викривальної» публіцистики (1963-1968). Зокрема, статті «Стан і завдання українського визвольного руху», «Українська освіта в шовіністичному зашморзі», «Уроки історії» та ін.;
3) «авторський» - оприлюднення документів програмного політичного характеру, суспільно важливих текстів з авторськими підписами (друга половина 1960-х - 1980-ті рр.). У цей період поширювали праці В. Чорновола «Лихо з розуму», «Правосуддя чи рецидиви терору?», А. Авторханова «Технологія влади», М. Брайчевського «Приєднання чи возз’єднання?», памфлети В. Мороза «Репортаж із заповідника імені Берії», Є. Сверстюка «З приводу процесу над Погружальським», випуски московського опозиційного журналу «Хроника текущих событий» та ін.
1965-й рік. Західна Україна в умовах підпілля, в «криївці», починає виходити самвидав - його видають уже не повстанці, а молоді люди, по суті, - діти покоління, яке воювало за Україну. І вони починають створювати журнал «Воля і Батьківщина», який протримався аж 16 номерів. Для умов підпілля це нереально величезна періодичність, тому що більшість самвидавів навіть у більш благополучні часи мали набагато менше життя: три, два, п’ять, десять номерів... Поступово дійшли до людей, які друкували це видання, як результат - вони отримали величезні терміни... Так була знищена група, яка називала себе «Український Національний Фронт».
В. Кіпіані, журналіст та історик
Головні теми, які порушували дописувачі самвидаву: національна політика в СРСР, проблема функціонування української мови та культури, прояви антирадянського опору, маловідома інформація про політв’язнів і порушення прав людини в УРСР.
Географія поширення самвидавної літератури - Київ, Львів, Тернопіль, Харків, Черкаси. У виготовленні та тиражуванні позацензурної літератури брали участь Ю. Бадзьо, І. Світличний, А. Горська, І. Гель, Б. Горинь, М. Горинь, М. Косів, Є. Кузнецова, В. Лісовий, М. Масютко, Є. Пронюк, В. Овсієнко, С. Шабатура та ін.
Існував церковний самвидав - поширювався серед вірян незареєстрованих і заборонених владою конфесій (євангельських християн-баптистів, п’ятидесятників, адвентистів сьомого дня, єговістів, греко-католиків).
На кінець 1976 р. в Україні було видано понад 3 тис. документів самвидавної літератури як українських, так і російських дисидентів.
3. «Український вісник». «Смолоскип»
«Український вісник» - самвидавний періодичний літературно-публіцистичний і правозахисний журнал, створений з ініціативи В. Чорновола. Перший випуск вийшов у січні 1970 р. У розповсюдженні журналу брала активну участь велика кількість дисидентів. Також видання передавалося за кордон. Матеріали з «Українського вісника» були одним із джерел інформації на «Радіо Свобода» (США). Дисидентська тема була популярною та мала попит серед слухацької аудиторії. Саме за допомогою «Радіо Свобода» тексти часопису отримали найбільшу аудиторію.
Мовою джерел
«Український вісник» - містить без узагальнень інформацію про порушення свободи слова й інших демократичних свобід, гарантованих Конституцією, про судові та позасудові репресії на Україні, про порушення національної суверенности (факти шовінізму й українофобії), про спроби дезінформувати громадськість, про становище українських політв'язнів по тюрмах і таборах, про різні акції протесту.
Із «Завдання Українського вісника» (Український вісник. - Вип. 1. - 1970. - С. 11).
Журнал друкував тексти відомих людей, заборонені радянською цензурою, публіцистичні твори, у яких порушувалися суспільно-політичні проблеми українського суспільства, наводилися конкретні приклади переслідувань інакодумців з боку влади, багато з яких сьогодні вивчають на уроках української літератури.
Мовою джерел
На п'ятому числі «Український вісник» обірвався - його зупинили в середині 1971 року, бо пішли чутки про те, що ось-ось почнуться арешти, і сам Нікітченко мав розмову з Іваном Світличним і сказав: «Доки ви не були організовані, ми вас терпіли. Відтак, коли у вас з'явився журнал, ми вас терпіти не будемо». Вирішено було зупинити видання «Українського вісника», однак уже було пізно.
Зі спогадів В. Овсієнка, українського громадського діяча, члена УГГ
12 січня 1972 р. заарештували всіх відомих дисидентів: у Києві - І. Світличного, Є. Сверстюка, В. Стуса, Л. Плюща, З. Антонюка, трохи пізніше - І. Дзюбу та ін.; у Львові - В. Чорновола, М. Осадчого, І. Геля, С. Шабатуру, І. Стасів-Калинець, трохи пізніше - І. Калинця та ін. Наступна хвиля арештів прокотилася у квітні-травні 1972 р. По всій Україні кілька сотень людей було затримано, вигнано з роботи, з вишів.
Видавництво «Смолоскип» імені В. Симоненка - літературне видавництво, засноване 1967 р. в м. Балтимор (США). Серед його перших видань: наукові та літературні твори учасників дисидентського руху 1960-1980-х рр. в Україні, твори репресованих українських письменників. Перша опублікована у видавництві книжка - праця О. Зінкевича «З генерації новаторів: Світличний і Дзюба» (1968).
Осип Зінкевич
Осип Зінкевич (1925-2017) -хімік, журналіст, видавець. Опинившись після війни в еміграції, у 1954 р. в Парижі отримав освіту хіміка, після переїзду до США (1956) працював за професією. Разом з однодумцями заснував сторінку «Смолоскип» при тижневику «Українське слово» (Париж). У 1957-1980 рр. - член Об’єднання українських письменників в екзилі «Слово» та Спілки журналістів в екзилі (США). З 1967 р. - засновник і голова правління видавництва «Смолоскип». 1991 р. О. Зінкевич повернувся в Україну. Видав понад 500 книжок, опікувався пам’яттю забутих та репресованих письменників і відкрив шлях у літературу сотням молодих митців.
Видавець - це особа або організація, що має право видавничої діяльності. Сьогодні видавнича справа об’єднує в собі розробку, підготовку та виробництво як класичних книжкових, газетно-журнальних видань, так і інтерактивних, мультимедійних, мережевих, інтернет-видань.
Завдяки видавництву «Смолоскип» громадськість мала змогу ознайомитися з працями представників «розстріляного відродження» М. Хвильового, Л. Курбаса; поезіями шістдесятників Л. Костенко, В. Голобородька, І. Калинця, Т. Мельничука; самвидавними випусками нелегального журналу «Український вісник», інформаційними бюлетенями Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод та ін.
Обкладинка журналу «Український вісник»
Чому, на вашу думку, закордонне видання «Українського вісника» представлено такою назвою? Що символізує сюжет з обкладинки?
1974 р. створено відділ «Smoloskyp Publishers» для видання документів українського самвидаву іноземними мовами. 1992 р. видавництво перенесло свою діяльність в Україну.
1. Перейшовши за посиланням http://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/691/file.pdf, ознайомтеся з журналом «Український вісник. Вип. 6». 2. Знайдіть іншу інформацію про самвидавну літературу. 3. Заповніть таблицю «Український самвидав». Скористайтеся поділом на рубрики: теми / ідеї / автори. 4. Оцініть стан самвидавної комунікації в період загострення кризи радянської системи.
4. В’ячеслав Чорновіл
Стаття про заклики В. Чорновола підтримати УГГ. «Свобода», Джерсі-Сіті - Нью-Йорк (9 березня 1980 р.)
Ознайомтеся з документом (зміст, мова, рік). Сформулюйте висновок про громадсько-політичну діяльність В. Чорновола в період публікації статті.
В’ячеслав Чорновіл (1938-1999) - літературний критик, публіцист, журналіст, політичний і державний діяч. Один з лідерів українського правозахисного руху. Політв’язень (1967-1969, 1972-1978, 1980-1985).
1960 р. закінчив Київський університет з відзнакою. У 1960-1963 рр. працював на Львівській студії Українського телебачення. 1964 р. за конкурсом пройшов до аспірантури Київського педагогічного інституту, але його не допустили до навчання через політичні переконання. Із середини 1960-х рр. - активний учасник руху шістдесятників: автор, співредактор і розповсюджувач самвидаву; організатор та учасник багатьох літературно-мистецьких заходів, громадських акцій; активний учасник неформальних молодіжних об’єднань. 4 вересня 1965 р. В. Чорновіл разом з І. Дзюбою і В. Стусом виступив у кінотеатрі «Україна» на прем’єрі фільму С. Параджанова з протестом проти арештів української інтелігенції. У травні 1966 р. поширив документальну машинописну книжку «Правосуддя чи рецидиви терору?»; 1967 р. уклав документальну збірку «Лихо з розуму: портрети двадцяти "злочинців”» - матеріали про репресованих у 1965-1966 рр. шістдесятників. У 1970 р. розпочав видавати «Український вісник».
Під час відбування покарання в мордовських таборах (1973-1978) був організатором акцій протесту, голодувань у боротьбі за статус політичного в’язня. 1976 р. написав книжку «Хроніка таборових буднів»; у 1977-1978 рр. - брошуру про боротьбу за статус політичного в’язня в таборах «Тільки один рік». 1978 р. його прийнято до ПЕН-клубу. 22 травня 1979 р. став членом Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод. Зміг повернутися в Україну тільки у травні 1985 р. Зробив великий внесок в утвердження української незалежності.
Формуємо компетентності
Інформаційну. Навчальний проект «49 сміливців проти режиму (дослідження діяльності УГГ)». 1. Оберіть формат роботи: дослідження змісту документів УГГ / дослідження біографій членів УГГ 2. Попрацюйте із джерелами: знайдіть у мережі Інтернет на сайті Diasporiana.org.ua інформацію про діяльність дисидентів, що публікувалася на сторінках видання «Смолоскип», або на сайті «Віртуальний музей: дисидентський рух в Україні» ознайомтеся з колекцією документів; можете також використовувати інші джерела. 3. Сформулюйте висновок про здобутки / втрати членів УГГ у сфері захисту прав людини в СРСР.
Хронологічну. Зіставте етапи розвитку самвидаву та внутрішньополітичні події в УРСР і СРСР.
Просторову. Використовуючи інформацію з тексту параграфа, зробіть узагальнення про географію поширення діяльності українських дисидентів у світі.
Аксіологічну. «Явочним порядком була відкинута цензура. Журналістика, публіцистика стали найповажнішою політичною силою, на задвірки відкинувши вкрай задогматизовану, відірвану від життя науку, затьмаривши навіть найсміливіші і найяскравіші романи та кінофільми. Публіцистика стала справді царівною у суспільній думці» (В. Здоровега, журналіст, про дисидентський самвидав у 1970-ті рр.). Поміркуйте, чому автор дає таку високу оцінку самвидаву 1970-х рр. Відповідь обґрунтуйте.
Логічну. Схарактеризуйте діяльність В. Чорновола.
Мовленнєву. Розкажіть, як склалася подальша доля засновників УГГ.
Коментарі (0)