§ 6. Освіта. Наука. Література

• Назвіть відкриття українських учених у галузі науки і техніки в 1930-1945 роках.
• Який світогляд формувала ідеологічна система держави?
• Як у роки війни функціонували університети?

1. Освіта.

Сталінський режим, усілякими засобами утверджуючи притаманні йому ідеологічні догми, прагнув сформувати відповідну суспільну свідомість, комуністичний світогляд громадян. І першочергову увагу в цьому відводив освіті, яка вважалася визначальною ланкою у культурному просторі держави. Відбудову системи освіти розпочали ще наприкінці війни, а в 1950 році було відновлено довоєнну мережу шкіл. Проте фінансування освіти здійснювали за залишковим принципом, відтак хронічно не вистачало коштів. При відбудові та ремонті шкіл почасти використовували метод «народної будови», тобто батьки, вчителі та учні власними силами відновлювали школу у своєму населеному пункті. Частину шкіл, особливо у сільській місцевості, розташували у малопристосованих приміщеннях. Поряд із денними, відкривали вечірні та заочні школи, у яких вчилася молодь, котра не змогла здобути освіту під час війни або ж змушена була рано розпочати трудову діяльність. Не вистачало підручників, зошитів, шкільного обладнання. В західних областях України упродовж перших повоєнних років було збудовано понад 1660 шкіл, у яких навчалося 500 тисяч учнів. Кадрове питання вирішувалося складно. Місцевих педагогів змушували пройти курси ідеологічної перепідготовки. Водночас понад 35 тисяч учителів направили в цей регіон зі східних областей. Основною базою підготовки педагогів у повоєнні роки були учительські інститути, а після 1950 року — педагогічні, які готували вчителів для старших класів, і педагогічні училища — для початкових. Розвиток економіки потребував кваліфікованих спеціалістів. У 1953 році був здійснений перехід до обов’язкової семирічної освіти. Посилилася увага до професійної підготовки молоді. В повоєнний період створювали мережу професійно-технічних училищ, яка відповідала потребам планової економіки. Прийом учнів у ПТУ здійснювали за принципом щорічного нарощування підготовки робітників масових професій середнього рівня кваліфікації. Як і в довоєнні роки, Комуністична партія прагнула посилити свій ідейний вплив і на учнівську молодь. Було відновлено роботу піонерських та комсомольських організацій, кількість яких постійно зростала. Виховання відданості більшовизму (й особисто Йосифу Сталіну) оголошували найважливішим покликанням школи. Не змінився також державний курс на русифікацію освіти. В 1953 році в українських школах навчалося 1,4 млн учнів, а в російських і змішаних — 3,9 млн дітей.

Телевізійний центр у місті Києві. Світлина

Упродовж перших повоєнних років було відновлено роботу 160 вищих навчальних закладів, зокрема Київського, Харківського, Одеського державних університетів. Майже половина студентів навчалася на вечірніх і заочних відділеннях, що негативно впливало на рівень їхньої фахової підготовки. Зросла мережа вишів у західних областях. Вища школа готувала спеціалістів для різних галузей виробництва, науки, техніки. Значну увагу приділяли також ідейному вихованню студентської молоді, формуванню в неї комуністичного світогляду. Було запроваджено обов'язкове викладання основ марксизму-ленінізму. У навчанні здебільшого використовували російську мову.

Намагаючись охопити своїм впливом найширші верстви населення, влада сприяла розширенню мережі закладів культури. Переважно методом «народної будови» відновлювали клуби, бібліотеки, музеї, будинки культури, радіо- і кіномережу. Одним із засобів пропаганди радянського способу життя була преса. З відбудовою поліграфічної бази збільшили тиражі газет і журналів.

У 1945 році виходило 879 газет і 6 журналів, зокрема «Україна», «Дніпро», «Українська література», «Перець». У листопаді 1951 року в Києві відкрили перший в Україні телевізійний центр.

• 1. Яким був стан освіти у післявоєнний період?
• 2. Визначте основні риси розвитку вищої школи.
• 3. У чому проявлявся ідеологічний вплив держави на освіту й культуру?

2. Наука.

Повоєнний період для української науки виявився складним і неоднозначним. У 1944 році відновила діяльність Академія наук України, яку з 1946 по 1962 рік очолював біохімік зі світовим ім'ям Олександр Палладін. Академічні установи розташовувалися головно у Києві, хоча з 1950 року почало функціонувати Львівське відділення.

Міст Патона. Світлина. 1953 рік

У ці роки українські вчені досягли значних результатів. Наприкінці 1940-х років у Інституті електротехніки під керівництвом Сергія Лебедева створено першу в Європі малу електронно-лічильну машину (МЕЛМ), що на той час відповідала рівню світових стандартів. Колектив Інституту електрозварювання на чолі з Євгеном Патоном винайшов і впровадив у виробництво новий метод електрошлакового зварювання кожухів доменних печей, мостів, суден тощо. Його було використано при будівництві газопроводу Дашава - Київ та першого у світі суцільнозварного мосту (міст Патона) у Києві, зданого в експлуатацію в 1953 році, інших об'єктів.

Володимир Філатов з пацієнткою. Світлина

Інститут загальної та неорганічної хімії розробив методики захисту водних басейнів від забруднень та постачання споживачам чистої води. З 1949 року в Інституті фізики під керівництвом Митрофана Пасічника розпочали дослідження в галузі фізики атомного ядра. Значні здобутки мали українські вчені в медицині. Микола Стражеско створив відому за межами України терапевтичну школу. Визнаним авторитетом у галузі офтальмології був Володимир Філатов. Проблеми порушення обміну речовин, імунітету, алергії, старіння організму досліджував Олександр Богомолець. Серед гуманітарних наук першість була за літературознавством. Науковці опрацювали й опублікували частину рукописів Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Михайла Коцюбинського. З 1949 року започаткували видання зібрання творів Івана Франка, а на початку 1950-х років з'явилося повне зібрання творів Івана Котляревського, підготовлено 5-томник творів Лесі Українки.

Проте суттєвої шкоди науці завдали політизація галузі та постійне втручання партійного керівництва. Вченим часто доводилося розробляти безглузді теорії, на зразок «плану перетворення природи», що передбачав зміну гідросистеми. Не оминула Україну і «лисенківщина». В 1948 році сесія Всесоюзної академії сільськогосподарських наук імені Володимира Леніна в Москві закріпила «перемогу сталінізму» в біологічній науці. Провідником нової політики став Трохим Лисенко. «Буржуазною» наукою оголосили генетику. В Україні почалася «чистка» серед науковців. З кафедр вишів, установ АН УРСР звільнили чимало фахівців, котрі не поділяли поглядів Трохима Лисенка.

Карикатура з радянського журналу «Крокодил». Напис: «Невдалі експериментатори. Менделізм. Вейсманізм. Морганізм». 1948 рік

Серед них — Миколу Гришка, Іллю Полякова, Лева Делоне, Сергія Гершензона. Цькуванню і недобросовісній критиці був підданий підручник для вищої школи «Курс генетики» Миколи Гришка і Лева Делоне. «Ворожою» наукою вважали також кібернетику, де заборонили займатися новими дослідженнями. Особливих переслідувань зазнала історична наука. Була визнана незадовільною робота Інституту історії АН УРСР на чолі із Миколою Петровським. Істориків звинуватили в «буржуазному націоналізмі», відродженні реакційних поглядів Володимира Антоновича і Михайла Грушевського та відході від партійного тлумачення історичного процесу. Відтак об'єктивні труднощі в розгортанні наукових досліджень, спричинені відсутністю найнеобхіднішого, надзвичайно ускладнювала тоталітарна система, яка штучно ізолювала науковців від передових тенденцій розвитку світової науки, насаджуючи фальшиві стереотипи. Людство вступило в епоху науково-технічної революції, але Радянський Союз був неспроможний встигати за її швидким темпом.

• 1. Хто очолив Академію наук України в 1946 році?
• 2. Назвіть найвизначніші досягнення в галузі науки в повоєнний період.
• 3. Як позначився на становищі науки ідеологічний диктат з боку влади?

Уривок з виступу Трохима Лисенка

«Діалектична доктрина Мічуріна, авангардна біологія, що здійснюється геніями людства Леніним і Сталіним, перемогла над ідеалістичною, метафізичною, буржуазною теорією спадковості Менделя. Менделізм-морганізм ґрунтується на випадковостях, і тим самим ця «наука» заперечує існування беззаперечних залежностей у живій природі, через що прирікає практику на безплідне очікування... Для нас, радянських біологів, немає більш почесного завдання, ніж творчий розвиток вчення Мічуріна і впровадження в усю нашу діяльність мічурінського стилю дослідження природи розвитку живого».

• 1. Існування якої науки заперечує автор? Чому?

3. Література.

Перемога у війні викликала емоційне піднесення в суспільстві, яке діячі літератури намагалися відобразити в своїх творах. Вибух творчої активності покоління переможців, яке пережило найжорстокішу в історії війну і важко піддавалося бюрократичному контролю, наполохав сталінське керівництво. Воно відчувало невпевненість свого становища в Україні, західні області якої були охоплені визвольним рухом. Проте жорстокі реалії війни та труднощі повоєнного лихоліття майже не пробилися на сторінки літературно-художніх видань. Поетів і письменників зобов'язували творити в рамках «соціалістичного реалізму». Однак навіть за цих несприятливих умов з'явилося чимало яскравих і колоритних творів. З-поміж них — «Прапороносці» Олеся Гончара, дві книги роману «Велика рідня» («На нашій землі», «Великі перелоги») Михайла Стельмаха, «Київські оповідання» Юрія Яновського, «В окопах Сталінграда» Віктора Некрасова, гумористичні оповідання Остапа Вишні, вірші Максима Рильського, Володимира Сосюри, Андрія Малишка. У літературу прийшли молоді письменники, збагачені життєвим досвідом війни.

Проте «ждановщина», розпочата у Москві, мала прихильників в Україні. Відповідно до рішень ЦК ВКП(б), компартійне керівництво України прийняло постанови, зокрема «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури в «Нарисі історії української літератури», «Про журнал сатири і гумору «Перець», «Про журнал «Вітчизна». Кожну з цих постанов супроводжували численні викривальні статті в газетах і журналах, збори митців, на яких звинувачених у «перекрученнях» піддавали принизливій «проробці». З появою у березні 1947 року в Україні Лазара Кагановича, «вірного помічника Йосифа Сталіна» і такого ж україноненависника, кампанія ідеологічних атак на талановитих діячів української культури посилилася. Одним із перших під вогонь нищівної критики потрапив відомий письменник-гуморист Остап Вишня, якого звинуватили в політичних помилках, відході від радянської ідеології, написанні творів, «шкідливих за своїм ідейним змістом». Ще різкіше було засуджено «ідеологічні помилки» його «Мисливських усмішок». Лише згодом усі звинувачення з Остапа Вишні було знято. Письменника Івана Сенченка звинуватили у сподвижництві Миколі Хвильовому, визначивши «ворожими» радянському ладові його нові повісті «Кінчався вересень 1941 року» та «Його покоління». Не уникнули критики Юрій Яновський за роман «Жива вода», Максим Рильський, редколегія журналу «Дніпро» та його редактор Андрій Малишко.

Черговий наступ на творчу інтелігенцію був пов'язаний із боротьбою з космополітизмом. «Безродними космополітами» назвали літературних і театральних критиків, євреїв за національністю Євгена Адельгейма, Абрама Кацнельсона, Іллю Стебуна. їх звинуватили в антипатріотизмі, у «низькопоклонстві перед буржуазною культурою Заходу». Серед обвинувачених були й ті, що ще недавно запопадливо боролися з «українським націоналізмом». Упродовж 1948-1952 років у зв'язку зі сфабрикованою владою «Справою Єврейського Антифашистського Комітету» репресували 19 єврейських письменників України. В 1951 році розкритикували вірш Володимира Сосюри «Любіть Україну», написаний ще в 1944 році й читаний з багатьох трибун. Зазначали, зокрема, що ця поезія «викликає почуття розчарування, протесту... Не таку Україну оспівує у своєму вірші Володимир Сосюра. Під такою творчістю підпишеться будь-який недруг українського народу з націоналістичного табору, скажімо, Петлюра, Бандера та інші». Відтак у своєму прагненні створити талановиті твори, використати нові засоби, прийоми художньої творчості, опанувати нові теми, запропонувати їхнє нетрадиційне висвітлення літератори неминуче вступали в суперечність із тоталітарною системою. Отже, у повоєнні роки тоталітарний режим продовжив нагнітання напруженості в суспільстві, розгорнув чергові ідеологічні кампанії, переслідування інакодумців, нову хвилю репресій. У результаті, визначальною рисою культури стали одноманітність, уніфікованість, показна одностайність. Така політика завдала великої шкоди інтелектуальному потенціалу української нації.

• 1. Хто з літераторів описав реалії війни та повоєнної відбудови?
• 2. Яку роль у повоєнній українській літературі відігравала політика «ждановщини»?
• 3. Чи забезпечувалася свобода творчості за тоталітарного режиму?

Уривок із доповіді голови Спілки письменників України Олександра Корнійчука на пленумі Спілки письменників України 15 вересня 1947 року «Про виконання постанови ЦК ВКП(б) щодо журналів «Звезда» і «Ленинград»

«...Ви всі знаєте, що на Україні були буржуазно-націоналістичні організації (ВАПЛІТЕ, неокласики і інші), цілі групи буржуазно-націоналістичних декадентів. Із ними вели боротьбу передові письменники, їх розгромили наш народ, наша партія... Поява шкідливого нарису історії української літератури об'єктивно допомагає найлютішим ворогам українського народу — українсько-німецьким націоналістам. Президія Спілки та її голова товариш Максим Рильський не вжили заходів, щоб вчасно перешкодити проникненню в радянську літературу ворожих тенденцій... Журнал «Вітчизна» (редактор Юрій Яновський) надає місце статтям і творам, у яких пропагується буржуазна ідеологія, міщанські погляди на життя і аполітичність...»

• 1. Висловіть обґрунтоване судження. Що. з точки зору партійного керівництва, входило до поняття «буржуазний націоналізм»?

Коли в Україні відкрили в Києві перший телевізійний центр (1951 р.), у Великій Британії, в місті Лондоні вперше пройшов конкурс «Міс світу» (15.04.1951 р.).

Підсумуйте свої знання

1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:

- 1950 р. — відновлено довоєнну мережу шкіл;

- листопад 1951 р. — у Києві відкрито перший в Україні телевізійний центр;

- 1951 р. — розкритиковано вірш Володимира Сосюри «Любіть Україну»;

- 1953 р. — відбувся перехід до обов’язкової семирічної освіти;

- 1953 р. — у Києві побудовано міст Патона.

2. Поясніть значення понять: «лисенківщина», «буржуазний націоналізм».

3. Підготуйте повідомлення на тему: «Суперечливі тенденції розвитку освіти та літератури в повоєнні роки».

4. Заповніть таблицю «Досягнення науки в повоєнний період».

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Історія України 11 клас Хлібовська, Наумчук (рівень стандарту)", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)