Розгортання національного руху в Україні
- 3-05-2022, 01:35
- 353
11 Клас , Історія України 11 клас Хлібовська, Наумчук (рівень стандарту)
§ 26. Розгортання національного руху в Україні
- Яка політична партія в УРСР формувала світогляд народу?
- Поясніть значення терміна гласність.
- Коли виникла Українська Гельсінська група?
1. Поява неформальних організацій.
Усупереч переконанням влади, що в СРСР не існує національного питання, з початком перебудовчих процесів в Україні, як і в інших союзних республіках, активізувався національний рух. В УРСР його посилював Чорнобиль, що став своєрідним символом приниження України, неспроможності її керівництва захистити своє населення. Проживаючи в зоні катастрофи, мешканці навіть не отримали більш-менш правдивої інформації про екологічну ситуацію. Водночас «чорнобильська трагедія» посилила активність українців, які за умов деградації союзних структур розпочали рух за досягнення незалежності. Під тиском суспільства було лібералізоване законодавство: з Кримінального кодексу УРСР вилучено статті, за якими людей судили за їхні ідейні переконання. Влада почала звільнення політичних в'язнів, котрих на середину 1980-х років налічували в СРСР майже 2 тисячі. Серед них українці становили понад 20 %. Із тюрем, таборів і заслання в Україну повернулися майже 300 осіб, зокрема В'ячеслав Чорновіл, Михайло Горинь, Левко Лук'яненко, інші дисиденти. З еміграції прибув один із засновників УГГ Микола Руденко.
Гласність, свобода слова сприяли самоорганізації суспільства, яке перетворилося на важливий суб'єкт політичного процесу. В УРСР почали створюватися неформальні організації — групи людей, котрі виникли задля досягнення певної мети. Більшість серед таких об'єднань мали національно-визвольне забарвлення. Вони відображали інтереси різних прошарків суспільства. Серед перших це — політичні клуби, просвітницькі організації. У 1987 році з ініціативи колишніх дисидентів у Києві був заснований Український культурологічний клуб (УКК). На його засіданнях критикували чинну радянську систему, національну політику КПРС і радянської держави, висловлювали міркування щодо необхідності заміни комуністичного світогляду християнським віровченням, обговорювали актуальні проблеми історичного минулого України. Тоді ж, 1987 року, в Львові розгорнуло діяльність культурологічне «Товариство Лева», яке об'єднало переважно молодь. Згодом був утворений Міжнаціональний комітет захисту політв’язнів на чолі з Михайлом Горинем. У Києві виник клуб «Спадщина», більшість членів якого становили співробітники АН УРСР, а невдовзі в Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка — студентське об'єднання «Громада». На його основі виникла Українська студентська спілка (УСС). Розпочали діяльність молодіжні організації Спілка незалежної української молоді (СНУМ), Студентське братство. Подією в суспільному житті України стало створення у 1989 році історико-просвітницького правозахисного товариства «Меморіал», яке очолив Лесь Танюк. Серед першочергових завдань «Меморіалу» було: відновлення історичної правди й увічнення пам'яті жертв політичних репресій в УРСР, надання допомоги живим, подолання комуністичних стереотипів та утвердження прав особи. На хвилі національного піднесення численні організації і гуртки у лютому 1989 року об'єдналися в Товариство української мови імені Тараса Шевченка як всеукраїнську громадську спілку. Товариство сформувала національна інтелігенція, передусім письменники, науковці й освітяни. Очолив його поет Дмитро Павличко. Громадськість активізувалася не лише в Києві та Львові. Неформальні громадські об'єднання виникали на всій території УРСР. У Харкові діяла Спілка захисту вільної праці, в Полтаві — «Комітет мітингу», в Ялті — «Союз доброї волі», в Одесі — «Демократичний союз сприяння перебудові». На липень 1988 року КДБ УРСР здійснював нагляд за 21 неформальним об'єднанням громадян України, які, на думку цієї структури, становили реальну загрозу чинному режимові.
Обкладинка журналу «Український вісник», яку оформив художник-політв’язень Опанас Заливаха
Під впливом цих об'єднань та клубів зазнавали корозії і руйнувались офіційні організації та структури, долалися комуністичні ідеологічні стереотипи. Особливо активно популяризувала альтернативні до владної ідеології погляди преса. Почали виходити «самвидавівські» газети та журнали. У 1987 році В'ячеслав Чорновіл відновив друк «Українського вісника». Створена в 1987 році Українська асоціація незалежної творчої інтелігенції (УАНТІ) через «самвидавівські» журнали «Кафедра» та «Євшан-зілля» популяризувала «невизнаних в Україні прозаїків і поетів».
- 1. Які процеси активізували український національний рух?
- 2. Коли і де в УРСР виникли перші неформальні організації?
- 3. Які альтернативні до владної преси почали виходити газети й журнали в УРСР наприкінці 1980-х років?
Уривок із мемуарів Василя Овсієнка, українського дисидента
«Та в епоху горбачовської «гласності» найпершою організованою силою (як тоді писали, «неформальним об'єднанням громадян») у Києві був такий Український культурологічний клуб (УКК). Ініціаторами його створення були переважно молоді люди — недавні політв'язні Сергій Набока, Леонід Мілявський, Інна Чернявська, Лариса Лохвицька, Ольга Гейко-Матусевич, а також Вадим Галиновський, Ірина Альтер, Олександр Карабчієвський, Володимир Федько. Під виглядом «заходу» районної комсомольської організації в клубі-кафе «Любава» 6 серпня 1987 року вони влаштували публічну дискусію «Українська культура: міфи та реальність», де порушили питання, які замовчувалися радянською пропагандою: про голод 1933 року, про утиски церкви, свободу слова. У дискусії вперше взяли участь щойно звільнені з концтаборів відомі політв'язні Євген Сверстюк та Олесь Шевченко. Тут-таки й виникла думка створити постійно діючий Український культурологічний клуб».
- 1. Визначте передумови створення Українського культурологічного клубу.
Зі спогадів Юрія Волощака, співзасновника культурологічного клубу «Товариство Лева»
«Почалося все з того, що моя приятелька, студентка поліграфічного інституту Леся Масловська прийшла до молодої поетки Марії Шунь, де був я з Грицем Козієм, і сказала, що треба щось робити, бо вандали руйнують наш Львів. Вона показала нам статтю «Занедбана могила» Федора Братишана у журналі «Жовтень» № 3 1987 року, де розповідалося про акти вандалізму і руйнування пам'ятників саме українським діячам культури, науки і мистецтва... Ми просто прийшли на цвинтар і заходилися їх відновлювати. Працювали кожної суботи...»
- 1. Яка подія стала приводом для створення «Товариства Лева»?
В’ячеслав Чорновіл (1937-1999)
Український політик, журналіст, дисидент, засновник Народного Руху України, Герой України. Народився 24 грудня 1937 року в селі Єрки Черкаської області. Закінчив філологічний та журналістський факультети Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. У студентські роки активно займався публіцистичною діяльністю. Працював редактором на Львівській студії телебачення. У 1963 році переїхав до Києва, де працював на будівництві Київської ГЕС. Свої політичні виступи почав 8 серпня 1965 року на відкритті пам'ятника Тарасу Шевченкові в селі Шешори на Гуцульщині, де виголосив антикомуністичну промову. 4 вересня 1965 року виступив у кінотеатрі «Україна» на прем'єрному показі фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» із протестом проти арештів української інтелігенції. З репресіями влада не забарилася: його звільнили з роботи, викликали на допити, у нього проводили обшуки. За відмову давати свідчення на закритому суді проти братів Горинів В'яслава Чорновола засудили до трьох місяців примусових робіт. Репресії лише посилювали в ньому силу опору. В 1970 році у Львові він почав випускати підпільний журнал «Український вісник». Під час загальноукраїнської «зачистки» 1972 року його заарештували знову — отримав шість років концтаборів і три роки заслання. 22 травня 1979 року став членом Української Гельсінської групи. Наприкінці червня 1988 року був ініціатором та ідейним натхненником створення Української Гельсінської спілки. З 1989 року — член Народного Руху України, а з 1992 року — його голова. У 1991 році брав участь у перших президентських виборах, проте зайняв друге місце. Від квітня 1992 року — на постійній роботі в парламенті України. Народний депутат України двох наступних скликань — 1994 і 1998 років. Керівник депутатської фракції Народного Руху України. Від 1995 року — член української делегації в Парламентській асамблеї Ради Європи. Загинув за нез'ясованих обставин в автокатастрофі 25 березня 1999 року.
Девіз його життя: «Україна починається з тебе».
- 1. Які почуття викликає у вас життєве кредо В’ячеслава Чорновола? Чи погоджуєтеся ви з цією думкою?
2. Українська Гельсінська спілка. Народний Рух України за перебудову.
У грудні 1987 року колишні політичні в'язні оголосили про відновлення Української Гельсінської групи — громадсько-політичної правозахисної організації, а в липні 1988 року на 50-тисячному мітингу у Львові було заявлено про перетворення її на Українську Гельсінську спілку. Головою спілки обрали Левка Лук'яненка. 7 липня 1988 року було оприлюднено «Декларацію принципів УГС» — програмний документ, в якому організація узагальнила та висловила акумульовані на мітингах, демонстраціях, зборах, конференціях, диспутах вимоги. Зокрема — гарантія права української нації на самовизначення, державність української мови, створення республіканських військових формувань, звільнення всіх політв’язнів, легалізація Української греко-католицької та Української автокефальної православної церков.
Левко Лук’яненко — голова Української Гельсінської спілки
УГС виступила за вихід України зі складу СРСР і створення незалежної держави. Ряди УГС швидко зростали, і на початку 1990 року вона налічувала вже 1,5 тисячі членів, мала відділення у майже всіх областях України, представництва в Москві, республіках Балтії, а також за кордоном. Утворення УГС офіційна влада сприйняла як виклик і намагалася всіляко протидіяти цій спілці. Членів організації переслідували, залякували, арештовували, дискредитували. Але від цього авторитет УГС серед населення тільки зростав. Організація стала активним учасником демократичних перетворень і національно-визвольних процесів в Україні.
Велелюдний мітинг біля пам’ятника Івану Франкові у Львові з нагоди створення УГС. Світлина. 1988 рік
У вересні 1989 року з ініціативи Спілки письменників України, яку підтримали український «Меморіал» і Товариство української мови імені Тараса Шевченка, виникла наймасовіша політична організація — Народний Рух України за перебудову. На час установчого з'їзду чисельність Руху становила 280 тисяч осіб. Очолив організацію поет Іван Драч. У програмних документах Руху було зазначено, що це «масовий громадсько-політичний рух республіки», котрий виник як прояв народної ініціативи за докорінне оновлення суспільства. Головна мета діяльності — «побудова в Україні демократичного і гуманного суспільства», в якому «буде досягнуто справжнє народовладдя, добробут народу і умови для гідного життя людини, відродження та всебічного розвитку української нації та створення суверенної України, яка будуватиме свої відносини з іншими республіками СРСР на підставі нового союзного договору». Тодішнє керівництво КПУ під орудою Володимира Щербицького вороже зустріло спалах неконтрольованої політичної активності у республіці. Особливо це проявилося у ставленні до Руху. В засобах масової інформації була розгорнута агресивна антирухівська кампанія. Проте як найбільша з новоутворених громадських організацій Народний Рух зробив чимало задля оприлюднення правди про трагічні сторінки української історії, демократизації виборчої системи в республіці. Внаслідок спільних дій Руху та демократично налаштованих народних депутатів СРСР від України восени того року було внесено поправки до проекту закону про вибори у Верховну Раду УРСР.
Неформальний рух в Україні налічував значне коло прихильників та охоплював широку палітру соціальних інтересів. Найбільшу кількість становили культурно-історичні, суспільно-політичні, екологічні, спортивні й інші самодіяльні групи, об’єднання та організації. Наприкінці 1988 р. чисельність таких неформальних груп налічувала кілька тисяч, а на середину 1989 року — більше ніж 47 тисяч. Наприкінці 1980-х років на цьому шляху демократичні сили стали відкрито використовувати національну символіку. Символом українського національного супротиву системі був синьо-жовтий прапор.
- 1. Коли створено Українську Гельсінську спілку? Хто її очолив?
- 2. Яка найбільша й наймасовіша організація виникла у вересні 1989 року?
- 3. Що було символом українського національного опору системі?
Уривок із виступу Дмитра Павличка на засіданні парткому Київської організації Спілки письменників України
«Наш рух, наші товариства повинні передусім спиратися на нашу партійну совість. Навіщо потрібний Народний Рух? Суть ось у чому. Якби ми бачили, що перебудова йде добре, то й не треба було б Народного Руху за перебудову».
- 1. Що стало головним мотивом створення Народного Руху України за перебудову?
Уривок із виступу Володимира Яворівського на установчому з’їзді Народного Руху України за перебудову
«Кажуть, що ми націоналісти. Теж правда. Причому унікальні націоналісти. Без мови, без історії, без суверенної республіки, без національної свідомості, без землі — тільки отруєна хімікатами і радіацією територія, без власної історичної символіки, без власних виходів на міжнародну арену, без національної інтелігенції, без... А втім, все одно націоналісти. Бо хочемо все це мати».
- 1. Визначте мету Народного Руху України за перебудову.
3. Становище у сфері культури. Відродження релігійного та церковного життя.
Перебудова радянського суспільства в останні роки існування СРСР початково не стала прикладом до змін в Україні. Тут продовжували політику попередніх років правління за моделлю Л. Брежнєва, яка передбачала русифікацію, насадження ідеологічних догм. Першими виступили на захист української культури письменники. Ґрунтовний аналіз її стану зробив Олесь Гончар на Всесоюзній творчій конференції у Ленінграді 1 жовтня 1987 року. Він розкрив проблему засилля атомних електростанцій в Україні, виразив протест проти планового будівництва АЕС поблизу Чигирина та в Криму, вказав на екологічну загрозу від реалізації проекту каналу Дунай — Дніпро, який мав перегородити увесь Дніпровсько-Бузький лиман, від чого гирло Дніпра перетворилося б на величезне смердюче болото. Письменник висловив думку, що література й наука повинні спільно з гуманістичних позицій трудитися в ім’я людини. Значними подіями цього періоду стали відзначення в українській спільноті 130-річчя від дня народження Івана Франка, 175-річчя від дня народження Маркіяна Шашкевича і 150-річчя виходу у світ альманаху «Русалка Дністровая». У 1987 році з ініціативи ЮНЕСКО відзначили сторічний ювілей від дня народження одного з визначних українських режисерів і акторів Леся Курбаса. Саме в цей час на пленумі Спілки письменників України вперше було оприлюднено інформацію про Голодомор 1932-1933 років, яку тривалий час замовчували. У 1986 році конгрес США створив спеціальну комісію з дослідження голоду в Україні, яку очолив викладач Гарвардського університету Джеймс Мейс. У відповідь ЦК Компартії України сформував власну комісію, до якої увійшли фахівці відповідного профілю, і змушений був визнати факт трагедії 1932-1933 років, назвавши її головною причиною неврожай. Офіційне визнання голоду започаткувало пошук джерел і документів, свідчень, велику кількість нових публікацій. Інформацію про Голодомор 1932-1933 років оприлюднили на пленумі Спілки письменників України. В 1990 році побачив світ збірник статей і документів «Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів». Того ж року товариство «Меморіал» провело міжнародний симпозіум «Голодомор 1932-1933 років в Україні».
Актуалізувалося питання вільного функціонування і розвитку української мови. Громадськість, інтелігенція відкрито висловлювали невдоволення русифікацією. Про розширення сфери вживання української мови йшлося навіть у партійних структурах УРСР, проте без будь-яких конкретних рішень. Під тиском національних сил у жовтні 1989 року Верховна Рада УРСР прийняла закон «Про мови в Українській РСР». Цим документом було закріплено державний статус української мови і гарантовано рівноправність мов усіх народів, які проживали на теренах України. Відповідно до закону, впродовж наступних п'яти років українська мова повинна була змінити російську в діяльності державних установ. Однак механізму реалізації цього завдання не розробили, а глибина зросійщення населення виявилася значно більшою, ніж передбачали. 1989 року в Львові відновило діяльність Наукове товариство імені Тараса Шевченка (НТШ) на чолі з відомим ученим у галузі механіки матеріалів Олегом Романівим. Воно мало на меті об'єднати творчі зусилля молодих науковців, сприяти піднесенню авторитету української науки як в Україні, так і за її межами. Того ж року в Італії, біля Неаполя, за участю провідних українських учених з діаспори та України, відомих славістів Європи було засновано Міжнародну асоціацію україністів (МАУ), президентом якої став академік АН УРСР Віталій Русанівський. Асоціація об'єднала науковців та діячів культури світу, які вивчали історію й культуру України й українського народу, зобов'язувалася сприяти обмінові інформацією між ними, координації їхніх дій, підготовці дослідників різних сторін української культури, поширенню у світі знань про Україну.
Мирослав-Іван Любачівський — глава Української греко-католицької церкви. Верховний архієпископ Львова у 1984-2000 роках
Мстислав (Скрипник) — патріарх Київський і всієї України Української автокефальної православної церкви
За умов значної лібералізації суспільства, занепаду офіційної ідеології та зневіри людей у комуністичних ідеалах в українському суспільстві значно поширилися релігійні настрої. На цей час релігійний рух став частиною національного руху України. У 1989 році на церковному соборі у Львові було відроджено Українську греко-католицьку церкву. Визнаним лідером церкви виступив кардинал Мирослав-Іван Любачівський. Легалізованій УГКЦ був переданий собор Святого Юра у Львові. 1990 року відновлено Українську автокефальну православну церкву. Патріархом Київським і всієї України обрали Мстислава (Скрипника). Активізувалися також релігійні громади інших напрямків: римо-католиків, протестантів.
Святкування на Володимирській гірці у Києві 1000-ліття хрещення Київської Русі. Світлина. 1988 рік
Виникли нові релігійні течії, діяльність яких раніше влада не дозволяла. У липні 1988 року відзначили 1000-ліття хрещення князем Володимиром Великим Київської Русі. Прагнучи зберегти вплив на вірян України, архієрейський собор Російської православної церкви, скликаний у Москві 1990 року, виділив єпархії, парафії і монастирі на території УРСР в окрему адміністративну одиницю — екзархат із власним синодом. Він став називатися Українською православною церквою (УПЦ) й отримав певну самостійність. Однак надати УПЦ право автокефалії — статусу помісної церкви як незалежної частини Вселенської православної церкви — Московський патріарх відмовився. 1991 року в УПЦ відбувся розкол: більшість вірян УПЦ залишилися у підпорядкуванні Московського патріархату (УПЦ МП), меншість утворила УПЦ Київського патріархату (УПЦ КП). Від цього часу миряни УПЦ Київського патріархату відстоювали ідею автокефалії. Отже, перебудовні процеси в СРСР сприяли активізації національного руху в Україні, який досить швидко політизувався.
- 1. Які події сприяли розвитку української культури наприкінці 1980-х років?
- 2. Які події на ниві україністики відбулися в 1989 році?
- 3. До яких змін в українському церковному житті привів релігійний рух у період перебудови?
Зі спогадів патріарха Мстислава (Скрипника)
«Діти наші мусять знати правду. Ми почали відбудовувати Державу, а Церква? Якщо не віддамо належного Богові й душам нашим, то залишимося без Віри, залишимося знову без держави. А коли і те, і друге треба відбудовувати, то треба забути про злобу, заздрощі й інтриги. Шукаймо в серцях своїх християнську любов. Без цього не піде діло. Чи Україна повинна мати кілька Православних Церков? Наявність кількох Православних Церков є дійсністю під сучасну пору. Це нездоровий стан. Він тим гірший, що деякі Церкви навіть не підлягають своїм Першоієрархам, а підлягають тій Церкві, яка глумиться століттями над нашим народом, нашою Церквою і воліє бачити нас не вільними, а рабами, якими можна буде відбудувати втрачену імперію. Ми мусимо усунути такий ганебний і небезпечний для нашої нації стан».
- 1. Чи можна назвати слова патріарха пророчими?
Зі спогадів першого Президента України Леоніда Кравчука про святкування тисячоліття хрещення Русі
«Це (святкування тисячоліття) тоді було темою всіх виступів, у тому числі в ЗМІ, партійних навіть. Наші газети «Радянська Україна», «Правда України», «Робітнича газета», «Сільські вісті» писали саме з такої точки зору: де коріння сучасної цивілізації? А сказати це було непросто — що коріння не в марксизмі-ленінізмі, не в науковому комунізмі, а в християнстві».
- 1. Доведіть або спростуйте думку: «За доби перебудови період атеїзму завершився».
Коли в Україні виник Народний Рух України за перебудову (1989 р.), у Польщі уряд дозволив діяльність профспілкового об’єднання «Солідарність» (05.04.1989 р.).
Підсумуйте свої знання
1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:
- 1987 р. — відновлено друк «Українського вісника»;
- липень 1988 р. — створено Українську Гельсінську спілку;
- вересень 1989 р. — виник Народний Рух України за перебудову;
- жовтень 1989 р. — Верховна Рада УРСР прийняла закон «Про мови в Українській РСР»;
- 1989 р. — відроджено Українську греко-католицьку церкву;
- 1990 р. — відновлено Українську автокефальну православну церкву.
2. Поясніть значення понять: національний рух, неформальні організації, національна символіка.
3. Складіть історичну довідку про неформальні організації у вашому населеному пункті, які функціонували у другій половині 1980-х років. Запишіть спогади їхніх учасників.
4. У Законі УРСР «Про мови в Українській РСР» йдеться: «Мовою роботи, діловодства і документації, а також взаємовідносин державних, партійних і громадських органів, підприємств, установ і організацій є українська мова...» Поміркуйте, чи актуальне нині це положення закону. Відповідь аргументуйте.
Коментарі (0)