• 1. Визначте методи, якими здійснювали в Україні економічний шантаж.

2. Зміни у сільському господарстві.

Економічна криза, яка охопила всю державу, особливо гостро відчувалась у сільському господарстві. В СРСР ця сфера виробництва була донором промисловості, забезпечуючи її сировиною, а населення міст — продуктами харчування. Упродовж 1991-1992 років Верховна Рада прийняла Закони України «Про селянське (фермерське) господарство», «Про форми власності на землю». Вони мали сприяти утвердженню на селі альтернативних колгоспно-радгоспній системі форм господарювання і забезпечити позитивну динаміку розвитку сільськогосподарського виробництва.

Однак на практиці ці законодавчі акти впроваджували повільно. Косметичне перетворення колгоспів на КСП — колективні селянські господарства не приносило реальних зрушень на селі. Ними керували переважно колишні голови колгоспів. У Верховній Раді сформувалося колгоспно-радгоспне лобі, під тиском якого у сільське господарство виділяли кошти, однак до рядового колгоспника чи працівників радгоспів ці кошти зазвичай не доходили, осідаючи на рахунках посередників. Фермерські господарства як альтернатива колгоспної системи створювали повільно. Існували різноманітні перепони, бо пострадянська державна номенклатура розглядала фермерів як своїх могильників у скорому майбутньому й не давала їм розвивати господарства. Перевірки з боку фіскальних органів, складність в отриманні банківської позики, рейдерство, невизначеність законодавства призводили до банкрутства фермерів та відтоку робочої сили.

Невирішеним залишалося найважливіше питання — рівності всіх форм власності та підтримки всіх форм господарювання — від кооперативної до фермерської. Старі та нові партії займалися, по суті, соціальною демагогією. Говорили, що земля не може стати товаром як всенародна цінність і власність. Стверджували, що багаті іноземці при створенні ринку землі залишать зубожілим місцеве населення. Ці «страшилки» робили і роблять негативний вплив на українців. Тимчасом як лише за вільного обігу землі та розумного контролюючого законодавства можна створити ефективного власника і сільськогосподарського підприємства, і фермерського господарства. Консервативна ідеологія класика української суспільної думки В’ячеслава Липинського закликала до утвердження в Україні середньої та дрібної приватної власності на землю. Лише за таких умов можливе виникнення середнього класу, зацікавленого у власній державі та підтримці національної культури. До прикладу, 60 % американської економіки тримає середній клас країни, а в нас цей клас так і не зміг сформуватися за всі роки незалежності.

• 1. Які закони, прийняті Верховною Радою, повинні були сприяти розвитку аграрного сектора?
• 2. Що перешкоджало розвитку фермерського господарства в Україні?
• 3. Чому не вирішувалося питання створення ринку землі в Україні?

3. Матеріальне становище населення. Етносоціальні процеси.

Економічна криза кінця 1980-х - початку 1990-х років мала негативний вплив на рівень життя населення та його відтворення. Досі звичні гарантії з боку держави: надання роботи, стабільної зарплати, пенсії, матеріальної підтримки — поступилися незвичним для колишніх радянських громадян завданням щоденної боротьби за виживання. Реальні доходи працюючих різко падали, виникали затримки з виплатою заробітної плати, пенсій, стипендій тощо. Та й їхні розміри суттєво відставали від темпів зростання цін на товари і продукти споживання.

До прикладу, якщо у 1992 році середня пенсія за віком дещо перевищувала розмір мінімальної заробітної плати, то у 1997 році вона становила не більше 50 % від цього показника. Знижувалася купівельна спроможність населення. За таких умов навіть середня заробітна плата не могла забезпечити прожитковий мінімум. Майже 70 % отриманих грошей витрачалося на продовольство. Для більшості населення товари довгострокового вжитку стали недоступними. Особисті заощадження громадян були знецінені. Цей процес населення справедливо розцінювало як відкритий грабунок. Невпинно зростала кількість жителів, котрі потребували соціального захисту з боку держави. Однією з найгостріших та найболючіших соціальних проблем стало безробіття, яке охопило усі верстви суспільства і набуло масового характеру. Серед безробітних переважали працівники науково-дослідних інститутів, робітники та інженерно-технічні працівники, що раніше працювали у ВПК. Поширилося приховане безробіття. Через простої виробництва адміністрація відправляла робітників і службовців у довготривалі відпустки без виплати заробітної платні. На початок 2000-х років близько 4 % працездатного населення України були безробітними. Змінилася соціальна структура населення. З'явилися такі соціальні групи, як бідні, малозабезпечені, заможні. Середній клас, котрий є ознакою стабільності суспільства, в Україні формувався повільно. У загальній шкалі цінностей престиж особи та ступінь її впливу на владу почали визначати багатство і фінансова забезпеченість.

Існуючі соціально-економічні реалії вплинули на зниження природного приросту населення. У 1993 році в Україні проживало 52,2 млн осіб, а у 2000 році — вже 49,5 млн осіб. Скорочення чисельності населення було викликане низкою факторів: суттєвим зменшенням народжуваності, загальним постарінням населення та зростанням смертності, збільшенням кількості тих, хто з різних причин, переважно економічних, залишав Україну. Визначальними чинниками еміграції працездатного населення стали: незадовільне матеріальне становище жителів, безробіття, неможливість чесно заробляти гроші. Географія еміграційних потоків українців була широкою: постійно зростала трудова еміграція до Росії, країн Європи. Лідером української еміграції стала Польща, де кількість постійно чи тимчасово працюючих українців доходила у 2000-х роках від 1,5 млн до 2 млн осіб. Серед інших країн, до яких виїздили українські заробітчани, виділялися Греція, Італія, Чехія, Португалія, Іспанія, Велика Британія. Незважаючи на трудову еміграцію, за чисельністю населення Україна залишалася однією із найбільших держав Європи.

Україна — поліетнічна держава. На рубежі 1980-х - 1990-х років у ній проживали 37,4 млн українців, 11,3 млн росіян, решту жителів становили білоруси, румуни, поляки, угорці, євреї, греки, болгари та інші народи — усього більш як 130 етнічних груп. Безперечною заслугою молодої держави стала розробка законодавчої бази, яка врегульовувала міжнаціональні відносини, забороняла дискримінацію громадян за національною ознакою. Засади державної політики у національному питанні були сформульовані у Декларації прав національностей України. Законодавчо закріплювалося право кожного народу на використання національної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, розвиток літератури, мистецтва, засобів масової інформації, створення національних навчальних закладів.

• 1. Назвіть причини, які призвели до падіння матеріального становища населення України упродовж 1990-х років.
• 2. Які фактори вплинули на зростання трудової еміграції у 1990-х - на початку 2000-х років?
• 3. Як населення України розподілено за етнічним складом?

Уривок із дослідження професорки коледжу святого Томаса Мора Саскачеванського університету (Канада) Наталії Ханенко-Фрізен «У пошуках інших суб’єктів історії: усна історія деколективізації в Україні у 1990-х роках»