Наука, освіта, література та мистецтво
- 3-05-2022, 03:09
- 597
11 Клас , Історія України 11 клас Власов, Кульчицький (рівень стандарту)
§ 11. Наука, освіта, література та мистецтво
Друга половина 1950-х і перша половина 1960-х рр. - це період стрімкого злету української науки, особливо в її академічних формах. Створення десятків нових установ, які швидко виходили на європейський і світовий рівень, істотно збагатило інтелектуальний потенціал нації, сприяло підвищенню авторитету української науки.
У національно-культурному житті особливе місце належало українській літературі та мистецтву. Послаблення ідеологічного пресингу викликало посилену творчу активність багатьох представників старшого покоління й особливо молоді. Лише формально дотримуючись обов’язкових канонів соціалістичного реалізму, вони у своїх творах виступали проти пропаганди класової ненависті і звеличували загальнолюдські цінності. Письменники і митці посіли рішучу позицію в боротьбі за підвищення соціального статусу української мови, з русифікаторською політикою влади у сфері культури.
1. Науково-технічна революція та розвиток науки
Ви вже знаєте, що за доби «відлиги» як першочергова постала проблема прискорення науково-технічного прогресу. Адже в економічному змаганні з провідними країнами Заходу відставання Радянського Союзу все більше поглиблювалося. Проте в часи М. Хрущова СРСР ще міг більш-менш успішно змагатися з ними в одній вузькій сфері - галузях військово-промислового комплексу. Після того як були розв’язані матеріальні й технічні завдання зі створення атомної (1949) і водневої (1953) бомб, на порядку денному постало питання про виготовлення ракет, здатних переносити цей вантаж на далекі відстані. У травні 1954 р. на підставі доповідної записки генерального конструктора Сергія Корольова уряд прийняв рішення створити ракету для виведення в космічний простір штучного супутника Землі. Справжньою метою поставленого завдання були, однак, не космічні дослідження, а, як зазначено в урядовому рішенні, здатність «забезпечити ураження стратегічних цілей у будь-якому воєнно-географічному районі земної кулі». Провідним підприємством, де створювали суперракету, стало ОКБ-586 в Дніпропетровську, а головним конструктором цієї ракети Михайло Янгель.
Ю. Гагарін з С. Корольовим. 1961 р.
У жовтні 1957 р. СРСР запустив перший штучний супутник Землі, а 12 квітня 1961 р. Юрій Гагарін здійснив перший політ у космос. Ці досягнення сприймалися як тріумф радянської науки і техніки. Відділи агітації та пропаганди парткомів усіх рівнів подавали їх як свідчення переваг соціалізму, а відставання американців у космічному змаганні пояснювали загниванням капіталістичної економіки. М. Хрущов використовував ці досягнення для втілення наступальної зовнішньої політики.
ОСОБИСТІСТЬ
Сергій Корольов (1906-1966)
Конструктор ракетно-космічної техніки, один з основоположників практичної космонавтики. Народився в Житомирі. З ім’ям С. Корольова пов’язаний початок ери підкорення людством космічного простору. Під його керівництвом створено більшість балістичних та геофізичних ракет, ракет-носіїв, а також пілотованих космічних кораблів, за допомогою яких уперше в історії виконано польоти людини в космос (1961) та здійснено вихід людини у відкритий космічний простір (1965). Ракетно-космічні системи, розроблені під керівництвом С. Корольова, дали змогу здійснити запуски штучних супутників Землі (1957) та Сонця (1961), польоти автоматичних міжпланетних станцій до Місяця (1959), Венерн (1960), Марса (1964), здійснити м’яку посадку на поверхню Місяця (1966).
Розвиткові наукових досліджень у Радянському Союзі надавали великого значення. У державному бюджеті на фундаментальну і прикладну науку, особливо пов’язану з військовими потребами, виділялися десятки мільярдів рублів. Тому науково-технічна революція не оминула радянські республіки. Щоправда, практичне застосування наукових досягнень відбувалося в набагато менших масштабах, ніж у країнах з ринковою економікою. Якщо в усьому світі здобутки науково-технічної революції дедалі більше змінювали життя людей, то в СРСР вони помітно впливали тільки на технічний рівень галузей ВПК.
В Україні провідну роль у розвитку науки відігравали установи АН УРСР.
У лютому 1962 р. загальні збори АН УРСР обрали новий склад Президії, на чолі якої став академік Борис Патон.
ОСОБИСТІСТЬ
Борис Патон (1918)
Учений, дослідник у галузі електрометалургії, зварювання в космосі та під водою тощо. Від 1953 р. - директор Інституту електрозварювання АН УРСР імені Є. Патона. У цьому інституті було винайдено спосіб дводугового швидкісного зварювання труб великого діаметра для магістральних нафто- і газогонів. Від 1962 р. й до сьогодні очолює Національну академію наук України.
У 1955 р. було засновано Інститут проблем матеріалознавства, у якому розробляли прогресивну технологію порошкової металургії. Незабаром він став одним із найпотужніших у складі АН УРСР. Тоді ж було організовано Інститут металофізики. Його вчені створювали жароміцні сплави на основі титану для реактивної техніки. Інститут надтвердих матеріалів у 1961 р. розпочав синтез штучних алмазів.
У 1956 р. в Інституті математики АН УРСР почала працювати лабораторія моделювання та обчислювальної техніки, яку очолив В. Глушков. Наступного року вона була перетворена на Обчислювальний центр, з 1962 р. - Інститут кібернетики.
ОСОБИСТІСТЬ
Віктор Глушков (1923-1982)
Математик, автор праць з теоретичної та прикладної кібернетики, теорії цифрових автоматів, застосування кібернетичних методів в економіці, створив наукову школу в галузі теоретичної кібернетики; заснований ним Інститут кібернетики НАН України сьогодні носить його ім’я.
В Інституті механіки АН УРСР з 1959 р. почали розвиватися нові наукові напрями на замовлення керівника ОКБ-586 М. Янгеля. В Інституті фізики в 1960 р. став до ладу ядерний реактор. У складі Фізико-технічного інституту (Харків) у 1956 р. було створено відділ термоядерних реакцій і лабораторію з радіоастрономії, у яких велися дослідження на світовому рівні. З 1957 р. на ділянці в 140 га в Чугуївському районі почалося спорудження найбільшого у світі радіотелескопа. У 1960 р. від ФТІ відокремився Інститут низьких температур. У 1960 р. АН УРСР поповнилася ще двома інститутами - геофізики і напівпровідників.
Неабиякими здобутками була позначена робота багатьох учених у галузі медицини. У середині 1950-х рр. під керівництвом Миколи Амосова почалося теоретичне розроблення і впровадження в практику нових методів хірургічного лікування серцевих захворювань.
Нова атмосфера, яка запанувала в країні, сприятливо позначилася на розвиткові гуманітарних наук. Дослідники вперше отримали доступ до архівних матеріалів радянської доби. Тематика досліджень стала різноманітнішою, на її визначення впливали самі вчені. Проте в суспільних науках лібералізація була доволі умовною. За академічними установами ретельно стежили працівники центрального партійного апарату. Їх турбувало передусім те, щоб суспільствознавці не торкалися заборонених тем.
Укладіть схему у формі куща асоціацій, присвячену видатним українським ученим або розвиткові академічної науки.
2. Реформи освіти та процеси зросійщення
Щоб забезпечити основу для розгортання науково-технічної революції, від другої половини 1950-х рр. держава стала виділяти значно більше коштів на розвиток загальноосвітньої і вищої шкіл. У союзних республіках, зокрема в Україні, розвиток освіти забезпечував невідворотний процес національного відродження. Витрати на освіту в СРСР досягли 10 % національного доходу, тобто стали у відносних величинах найвищими у світі. Однак у першій половині 1960-х рр. вони почали скорочуватися.
Обов’язковою в 1950-х рр. була тільки семирічна освіта. У містах здійснювався поступовий перехід на десятирічку. У сільській місцевості семирічки також перетворювалися на десятирічки, але уповільненими темпами.
Починаючи реформи, М. Хрущов не оминув народної освіти. З його ініціативи в 1958 р. у засобах масової інформації розгорнулася дискусія про принципи і напрями реформування школи.
У грудні 1958 р. Верховна Рада СРСР ухвалила Закон «Про зміцнення зв’язку школи з життям і подальший розвиток системи народної освіти в СРСР». У ньому містилася норма про те, що батьки самі можуть обирати, якою мовою навчатимуться їхні діти. На етапі обговорення ця норма викликала обурення в багатьох союзних республіках як така, що підважувала в народній освіті конституційний статус титульної нації - так у СРСР називали корінні народи союзних республік, статус яких підтверджено назвою (ніби винесено на титул). Утім, далі «титулу» привілеї цих корінних народів ні в чому не виявлялися. Натомість привілейоване становище російської мови в національних республіках ні для кого не було секретом. Не була винятком і Україна, де статус української мови, особливо в містах південних і східних областей, був принижений. Усі розуміли, що батьки, аби полегшити дітям навчання, обиратимуть у школах великих міст тільки російську мову. Русифікація освіти, що відбувалася знизу, від батьків, була особливо загрозливою.
22 грудня 1958 р. в газеті «Правда» з’явилася стаття М. Бажана і М. Рильського «В ім’я людини». Добре відомі в Радянському Союзі українські письменники виступили проти положення про запровадження фактичної факультативності у викладанні рідної мови в Україні. Відбулися партійні збори київських письменників, присвячені обговоренню тез ЦК КПРС. В одностайно прийнятій резолюції було заявлено, що не можна віддавати на волю батьків розв’язання питання, яку мову обов’язково вивчатимуть їхні діти.
Верховна Рада УРСР ухвалила закон про освіту у квітні 1959 р. Проблему вивчення рідної мови в школі під час ухвалення закону не обговорювали. Дані про співвідношення українських і російських шкіл у регіонах республіки стали такою самою державною таємницею, як статистика про виробництво танків і ракет на українських підприємствах. За 1959-1966 рр. кількість шкіл з російською мовою викладання збільшилася майже на 500, а кількість українських шкіл скоротилася більш як на 2 тис. В Одесі, Донецьку, Харкові та інших великих містах Сходу і Півдня лишилося по кілька невеликих за чисельністю українських шкіл.
Розпочалася політехнізація освіти. Від 1955 р. у школах запроваджено викладання теоретичних та практичних знань із найпоширеніших у промисловості та в сільському господарстві професій. Школи обирали професії залежно від місця розташування і наявних технологічних можливостей. Часто вони укладали договори з підприємствами й організовували на них учнівські ділянки та цехи. Так само часто в школах влаштовували майстерні.
Новий закон про народну освіту передбачав запровадження з 1960/1961 навчального року в місті й на селі восьмирічної освіти. У середній школі термін навчання збільшувався до 11 років.
Зустріч у МТС
Текст до карикатури:
«У Ново-Георгіївському училищі механізації сільського господарства (Кіровоградська область) немає ні тракторів для практичних занять, ні підручників по трактору "ХТЗ-7”.
- Дозвольте з вами познайомитись, товаришу трактор. Я так багато хорошого чув про вас в училищі!»
«Кілька років точаться дискусії про перевантаження учнів середніх шкіл, а віз і нині там.
Кінь: Та я вам що - учень середньої школи? Їй-богу, я стільки не потягну!»
» Які явища в розвитку тогочасної освіти засвідчені на карикатурах журналу «Перець»? » Висловте міркування щодо першої карикатури. Чому проблема перевантаження учнів актуальна й сьогодні? » Як на другій карикатурі викрито демагогічний характер гасла про «зв’язок школи з життям»? Що, на вашу думку, перешкоджало втілити його в життя?
3. Література
Українські літератори десятиліттями були скуті канонами соціалістичного реалізму, що визначали не тільки зміст їхньої творчості, а й форму зображення дійсності. Тому вони висловили підтримку викладеній езоповою мовою статті Олександра Довженка «Мистецтво живопису і сучасність». Її надрукувала у червні 1955 р. московська «Литературная газета». Закликаючи «розширювати творчі межі соціалістичного реалізму», український письменник і кінорежисер подавав сигнал до вільного творчого пошуку. Власним прикладом він показував, що пошук може бути плідним і натхненним.
Творча інтелігенція скористалася послабленням ідеологічного пресингу дезорієнтованого XX з’їздом КПРС партійного апарату. Реалізуючи давні задуми, В. Сосюра написав щиру автобіографічну повість «Третя рота», поеми «Розстріляне безсмертя» і «Мазепа». Щоправда, опублікувати їх не вдалося. Нові грані давно визнаного таланту виявили інші митці поетичного слова: М. Бажан, М. Рильський, П. Тичина. Плідно працював М. Стельмах, з-під пера якого вийшли романи «Кров людська - не водиця», «Хліб і сіль». Роман О. Гончара «Тронка» захопив багатьох читачів. Г. Тютюнник назавжди вписав своє ім’я в українську літературу романом «Вир». Л. Первомайський виступив зі збіркою новел «Материн солодкий хліб» і романом «Дикий мед».
М. Рильський, народна поетеса з Буковини П. Амбросій та народний художник СРСР В. Касіян. Чернівці. 1957 р.
Молоді літератори (справа наліво): Є. Сверстюк, Л. Костенко, І. Світличний, І. Драч, І. Дзюба, М. Вінграновський у Спілці письменників України. Середина 1960-х рр.
У літературу ввійшла обдарована молодь: М. Вінграновський, Є. Гуцало, І. Драч, Р. Іваничук, І. Калинець, Л. Костенко, Р. Лубківський, Д. Павличко, В. Симоненко, В. Стус, В. Шевчук та ін. Це були представники покоління шістдесятників.
ОСОБИСТІСТЬ
Василь Симоненко (1935-1963)
Серед молодих поетів привертав увагу самобутністю обдаровання. У 1957 р. він закінчив факультет журналістики Київського університету. Ще під час навчання виявив хист до високої громадянської поезії. Провідна ідея творчості поета - любов до Батьківщини. Щирість і безкомпромісність його першої поетичної збірки «Тиша і грім» (1962), глибина посмертно виданих поезій («Земне тяжіння», 1964) і сповідальність фрагментів щоденника справили величезний вплив на покоління шістдесятих.
У Ржищеві на Київщині в 1930 р. народилася Ліна Костенко. Три перші збірки поезій «Проміння землі» (1958), «Вітрила» (1959) і «Мандрівки серця» (1961) засвідчили надзвичайно яскравий талант молодої мисткині, здатність філософськи осмислювати дійсність та викладати оригінальні думки в досконалій поетичній формі. Глибокий і колоритний світ художнього слова поетеси став подією в літературному житті України. Однак охоронці ідеологічної чистоти літератури перестали її друкувати ще до кінця «відлиги». Проте поетеса не відступила й кроку від своїх моральних та естетичних принципів, а писала «в шухляду». Упродовж років замовчування на папір лягли найвидатніші її твори - численні поезії та романи у віршах «Маруся Чурай» і «Берестечко».
Ліна Костенко
Творча молодь завдавала великого клопоту режиму. У квітні 1963 р. в Києві відбулася нарада активу творчої інтелігенції та ідеологічних працівників державної партії. Ідеологи докоряли М. Вінграновському, І. Дзюбі, І. Драчеві, що їхні твори використовують «українські буржуазно-націоналістичні контрреволюціонери за кордоном». І. Драча, Л. Костенко та інших поетів звинувачували у «формалістичних викрутасах». У пресі розгорнулося цькування тих, на кого вказали компартійні бонзи. Найбільше дісталося Іванові Драчеві за вірш «Ода чесному боягузові». Цей саркастичний вірш викликав особливу лють письменників старшого покоління.
Іван Драч
У часи «відлиги» в українську культуру повернулися імена багатьох письменників, які були репресовані або навмисно викреслені з пам’яті людей сталінським режимом. Створені у 1956 р. за участю письменників комісії з упорядкування посмертної спадщини виявили і опублікували твори О. Досвітнього, М. Ірчана, Г. Косинки, М. Куліша, О. Фальківського, В. Чумака та ін.
До активного літературного життя долучилися письменники, яким пощастило вижити в ГУЛАГу: Б. Антоненко-Давидович, З. Тулуб та ін. Їхні твори 1920-1940-х рр., так само як твори тих, хто був розстріляний або загинув у таборах, були перевидані й викликали непідробний інтерес у нового покоління українців. Особливо популярними стали п’єси І. Микитенка.
Обміняйтеся запитаннями про розвиток літератури в 1950-1960-х рр. На підставі тексту підручника сформулюйте тези, які характеризують літературний процес доби.
4. Мистецтво
Лібералізація політичного життя вплинула на всі види мистецтва. Компартійна верхівка змушена була визнати несправедливими звинувачення деяких композиторів і авторів лібрето в політичних помилках, зроблені за часів «ждановщини». 28 травня 1958 р. вийшла постанова ЦК КПРС, що знімала тенденційні звинувачення з опери В. Мураделі «Велика дружба» та з опер українських композиторів К. Данькевича «Богдан Хмельницький» і Г. Жуковського «Від щирого серця». У постанові зазначалося, що недоліки, які мали місце, не були «великими ідейними хибами» і не заслуговували на надто суворе засудження. Переглянув несправедливі оцінки творчості деяких композиторів і ЦК Компартії України. Водночас у його постанові вказано на потребу й надалі «боротися проти удаваного "новаторства”, зараженого впливом реакційного буржуазного мистецтва».
Видатними композиторами другої половини 1950-х - першої половини 1960-х рр. були К. Данькевич, С. Людкевич, Г. Майборода, П. Майборода, Ю. Мейтус, Л. Ревуцький, А. Штогаренко. У жанрі оперети досягли успіхів А. Кос-Анатольський, О. Сандлер, Я. Цегляр та ін. Здобула популярність творчість композиторів-пісенників О. Білаша, А. Філіпенка, І. Шамо.
Кількість театрів в Україні у 1950-х рр. трималася на рівні восьми десятків, а в середині 1960-х скоротилася до шістдесяти. Майже половина міст обласного підпорядкування не мала постійної театральної трупи. Театральне мистецтво залишалося елітарним, хоча кількість відвідувачів вистав постійно зростала. Театральна мережа скорочувалася, натомість з’являлися малі пересувні трупи, а отже, це майже не позначалося на показниках відвідування. У театрах працювала плеяда майстрів високого класу: А. Бучма, В. Добровольський, М. Крушельницький, М. Романов, Н. Ужвій, К. Хохлов, Ю. Шумський, Г. Юра.
Образотворче мистецтво розвивалося завдяки праці таких прославлених майстрів, як М. Божій, М. Дерегус, В. Касіян, К. Трохименко, О. Шовкуненко, Т. Яблонська.
Молоді митці, що шукали свої шляхи, часто наражалися на нерозуміння з боку чиновників, які ретельно стежили, щоб творча інтелігенція не відходила від усталених канонів. Особливо ревно переслідували авангардистське мистецтво. Твори, що прославляли визвольну боротьбу українського народу, чиновникам здавалися особливо небезпечними. У цьому сенсі характерною є доля вітража для вестибюля Київського університету.
ДОКУМЕНТ 6
Зі спогадів М. Коцюбинської: «...Інший епізод, пов’язаний з Аллою Горською, стосується знищення вітража, співавтором якого вона була. Вітраж було створено у вестибюлі Київського університету, на ньому зображено Шевченка, який підтримував своїм плечем жінку (символ України). На вітражі слова: "Чи буде суд, чи буде кара...”. Вийшло так, що я була єдиною особою, яка бачила цей вітраж в усій красі відразу ж після його завершення. А було це так. Я жила недалеко від університету. Десь опівночі телефонний дзвінок від чоловіка Алли Горської Віктора Зарецького: "Ми закінчили вітраж, приходь, подивишся”. Я побігла серед ночі. Отак я й побачила цей вітраж - закінченим і підсвіченим. Він справив на мене велике враження. Ми попрощалися, домовляючись про зустріч наступного дня о четвертій годині на урочистому відкритті. Наступного дня я прийшла на четверту годину в університет, але вітража вже не було. З огляду на те, що складалося таке враження, начебто Шевченко сидить за ґратами (техніка вітража вимагала, аби спеціальна конструкція підтримувала всі складові елементи), ректор університету Швець розбив його власноручно. Усі мої друзі були приголомшені: Люда Семикіна плакала, Віктор Зарецький і Панас Заливаха стояли бліді, а Алла оніміла. За весь день вона не вимовила й слова».
Як ви думаєте, що відчувала Алла Горська у своєму «онімілому мовчанні»? Чому свідчення М. Коцюбинської є важливим історичним джерелом?
Робота Алли Горської, Віктора Зарецького та Володимира Смирнова - ескіз мозаїки «Стяг перемоги»
А. Горська, О. Заливаха, Г. Зубченко, Л. Семикіна, Г. Севрук. Вітраж «Шевченко. Мати» для вестибюля червоного корпусу Київського державного університету ім. Т. Шевченка (за ескізом). 1964 р.
Алла Горська. Портрет В. Симоненка. 1964 р.
Якщо театр був мистецтвом елітарним, то кінотеатри відвідували всі. Аудиторія кіноглядачів у 1958 р. становила 656 млн, тобто була в 50 разів більшою за театральну. Півтора-два десятки нових фільмів щороку - такою була сумарна продукція трьох кіностудій у Києві, Одесі та Ялті. Фільми за поодинокими винятками знімали російською мовою. Показовою у зв’язку з радянською мовною політикою є історія кінокомедії «За двома зайцями». Ця екранізація водевіля класика української літератури Михайла Старицького, створеного на основі п’єси І. Нечуя-Левицького «На Кожум’яках», вийшла на екрани 1961 р. Стрічку було знято українською мовою, проте переозвучено російською: саме російською, із суржиком у вустах головного героя Свирида Голохвостого, фільм випустили у всесоюзний прокат. Що ж до української версії популярної кінокомедії, то вона зникла і майже півстоліття вважалася втраченою. Випадково її виявили в Маріуполі аж 2013-го. Плідно працювали також Київська студія науково-документальних фільмів і Українська студія хронікально-документальних фільмів.
ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ
1. Укажіть прізвища українських діячів, дотичних до розвитку вказаних сфер культурного життя та науки.
М. Рильський, А. Горська, С. Корольов, Б. Патон, В. Шевчук, В. Касіян, В. Глушков, М. Амосов, П. Майборода, М. Янгель, Л. Костенко, А. Кос-Анатольський, М. Дерегус, Г. Майборода, В. Симоненко, І. Драч, К. Данькевич, С. Людкевич, Т. Яблонська, М. Вінграновський.
2. Схарактеризуйте одним реченням історичних діячів залежно від їхньої ролі в наукових та культурних подіях доби «відлиги»: С. Корольов, Б. Патон, В. Глушков, М. Амосов, М. Янгель, В. Симоненко, Л. Костенко, І. Драч.
3. Складіть речення про події та явища доби «відлиги», використавши поняття і терміни: зросійщення освіти, політехнізація народної освіти.
4. До положень, що характеризують розвиток культури, освіти, науки за часів «відлиги», доберіть конкретні факти.
» Наукові здобутки здебільшого впливали на розвиток технічного рівня галузей ВПК. » Збереження суворого ідеологічного контролю за культурним процесом при відмові від надто жорстких форм нагляду за діячами культури. » Посиленню русифікації сприяла норма нового закону про освіту про те, що батьки самі можуть обирати, якою мовою повинні навчатися їхні діти.
5. Прокоментуйте події (або явища), про які йдеться у фрагментах джерел.
«...Вітраж дає грубо спотворений, архаїзований в дусі середньовічної ікони, образ Т. Г. Шевченка, який нічого спільного не має з образом великого революціонера-демократа, якого гаряче любить український народ і народи всього світу. У такому ж іконописному дусі витриманий в ескізі образ Катерини, який є нічим іншим, як стилізованим зображенням богоматері... В образах вітража немає й найменшої спроби показати Шевченка радянського світогляду. Образи, що створені художниками, навмисно повертають у далеке минуле. В результаті всього цього художники створили твір, глибоко чужий принципам соціалістичного реалізму...» (з рішення бюро Спілки художників України, 1964)
«Наша юність і молодість, наше тодішнє молоде життя мало подвійну сутність: одну офіційну, казенну, для вчителів та оцінок в школі, а другу - поза школою, там, де було життя справжнє, життя реальне. Коли ця подвійність була усвідомлена, стався бунт: піднялася наша справжня сутність і відкинула оту офіційну, фальшиву. З цього бунту й почалося шістдесятництво» (М. Вінграновський).
6. Поміркуйте, що дає підстави для пропонованого висновку. Наведіть кілька аргументів на підтвердження або спростування викладеної думки.
«Духовне життя в період "хрущовської відлиги” характеризується взаємодією різних тенденцій, непослідовністю, половинчастістю і суперечливістю реформ: демократичні прориви в окремих сферах культури фактично блокувалися збереженням позицій сталінізму на інших. З одного боку, це невдалі спроби реформування освіти, русифікація, адміністративне утвердження атеїзму, а з іншого - певне ослаблення тиску системи на культуру, розширення меж для творчої та наукової самореалізації, поява перших паростків громадського пробудження і національного відродження; вихід на літературні та суспільні обрії творчої молоді» (О. Бойко).
Коментарі (0)