Посилення радянізації та репресії в західних областях УРСР
- 20-06-2022, 11:21
- 992
11 Клас , Історія України 11 клас Гісем, Мартинюк (профільний рівень)
§ 5. Посилення радянізації та репресії в західних областях УРСР
ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ: дізнатися, як відбувалася радянізація західних областей УРСР; з'ясувати долю Української греко-католицької церкви після відновлення радянської влади; встановити особливості колективізації, індустріалізації та «культурної революції» в західних областях УРСР; охарактеризувати український визвольний рух у 1944—1950-х рр.
ПРИГАДАЙТЕ:
1. За курсами економічної і соціальної географії України та історії України визначте, які історико-географічні землі Західної України, коли і як увійшли до складу УРСР. 2. Назвіть дату й основні заходи першого етапу радянізації західноукраїнських земель. 3. Якими були характерні риси сталінської індустріалізації, колективізації та «культурної революції» в Радянській Україні кінця 1920—1930-х рр.? 4. Укажіть особливості й основні події українського визвольного руху в роки Другої світової війни.
1. ВІДНОВЛЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ В ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЯХ УКРАЇНИ. МАСОВІ ДЕПОРТАЦІЇ 1944—1946 рр. У період 1939—1940 рр. на західноукраїнських землях радянський режим ще не встиг зміцнитися. Тому після війни партійно-державні керівники СРСР намагалися встановити в Західній Україні такий порядок, який діяв на інших територіях Союзу. Цей процес отримав назву «радянізація». Її складовими були колективізація, індустріалізація, так звана «культурна революція» та масові репресії проти невдоволених новою владою.
Представники влади намагалися провести радянізацію в найкоротший час, незважаючи на опір місцевого населення. Жителі Західної України добре пам’ятали перший досвід спілкування з радянською владою. Вони боялися колективізації і переслідувань на релігійному ґрунті. їхні побоювання виявилися недаремними. Для впровадження радянського способу життя в Західну Україну спрямували значні політичні та військові сили.
Після Львівсько-Сандомирської операції радянську владу встановили в Галичині та Закарпатті. Одразу після вступу радянських військ у Західну Україну на роботу до місцевих органів влади, господарської, політичної та інших сфер зі східних областей були направлені працівники різних спеціальностей. До середини 1946 р. сюди прибуло 86 тис. спеціалістів. Місцевим активістам не довіряли, їх переводили на другорядні посади. Так, наприкінці 1946 р. з 15 120 вищих посад в обкомах партії в Західній Україні працівники місцевого походження займали лише 1832 особи (12,1 %).
Першим кроком нової влади стало утворення спочатку тимчасових, а потім постійних місцевих органів влади у формі Рад.
Здійснювалися націоналізація промисловості, реквізиції цінностей в банках. Одержавлювалися житловий фонд, сфера торгівлі, установи культури, навчальні заклади, оголошувалися державною власністю залізничний транспорт та вся сфера його обслуговування, ліси, надра тощо. Великі маєтки були конфісковані, а їхні землі передавалися безземельним і малоземельним селянам. Власники великих промислових підприємств, господарі хуторів, жителі прикордонної смуги зазнали депортації до віддалених районів СРСР.
Депортація — примусове виселення з місця постійного проживання особи, групи осіб або народу, визнаних владою соціально небезпечними.
Операція «Захід» — примусове переселення населення Західної України (за винятком Закарпаття), здійснене 21 жовтня (у деяких місцях тривала до 26 жовтня) 1947 р. радянською владою з метою послаблення українського визвольного руху в краї.
ЦІКАВІ ФАКТИ
21 жовтня 2017 р. в Україні вшановували 70-річчя масової депортації населення Західної України до Сибіру.
Згідно з документами, протягом 1944—1946 рр. із семи західних областей України в північно-східні регіони СРСР було виселено 14 729 сімей (36 609 осіб). Відсутність житла, речей першої необхідності, медикаментів і продовольства стали справжньою катастрофою для перших хвиль переселенців. Депортованих людей підселяли до будинків місцевих жителів «за рахунок ущільнення» без згоди останніх. Здійснюючи масові депортації в цей час, радянська влада намагалася унеможливити опір порядкам, які запроваджувала. Депортації були ще одним злочином радянської влади проти українського та інших народів.
10 вересня 1947 р. Рада Міністрів СРСР оприлюднила указ «Про виселення із західних областей УРСР до областей Карагандинської, Архангельської, Вологодської, Кемеровської, Кіровської, Молотовської, Свердловської, Тюменської, Челябінської та Читинської членів родин "оунівців” та активних бандитів, заарештованих та вбитих у боях».
Операція «Захід» розпочалася 21 жовтня 1947 р. о другій годині ночі. Протягом доби було виселено 76 192 особи, серед яких 22 174 дитини. До 26 жовтня кількість депортованих зросла до 77 791 особи.
Переселенців із Західної України товарними вагонами відправляли залізницею на примусові роботи на копальнях або в колгоспах Сибіру. Сотні осіб дорогою померли.
За вказівками з Москви й Києва керівництво на місцях запроваджувало ті самі порядки, що панували в інших куточках СРСР. Мали місце грубість, порушення законів і прав людини, упереджене ставлення до місцевих кадрів, штучне розмежування українців на «східняків» і «западенців».
2. ЛІКВІДАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ у 1946—1949 рр. Один із перших ударів радянська влада завдала по Українській греко-католицькій церкві (УГКЦ), яка мала величезний вплив на західноукраїнське населення і виступала натхненником національно-визвольної боротьби.
До встановлення на західноукраїнських землях радянської влади УГКЦ об’єднувала понад 5 млн віруючих.
Смерть 1 листопада 1944 р. митрополита А. Шептицького стала сигналом до початку кампанії проти УГКЦ. Греко-католиків почали звинувачувати у співробітництві з нацистами. Наступник А. Шептицького Йосип Сліпий, намагаючись знайти спільну мову з радянською владою, відрядив до Москви делегацію, яка була прийнята Головою Ради у справах релігійних культів при Раді Народних Комісарів СРСР І. Полянським. Під час зустрічі представники УГКЦ ознайомили його із життям церкви й зверненням Й. Сліпого «До духовенства і віруючих», де містилися заклики до Української повстанської армії (УПА) «повернутися з неправильного шляху». Члени делегації передали 100 тис. руб. у фонд Червоного хреста на оборону країни.
Листівка УПА про депортацію на спецпоселення до Сибіру. 1947 р.
За малюнками на с. 24, 25 визначте, які дії радянської влади в Західній Україні засуджувалися ОУН та УПА.
Йосип Сліпий на засланні в Сибіру. 1950 р.
Теодор Ромжа
Не бажаючи вступати у відкритий конфлікт з УГКЦ під час війни, сталінське керівництво пообіцяло греко-католикам надати можливість вільно відправляти богослужіння. Проте вже в березні 1945 р. з’явилася детальна інструкція щодо ліквідації УГКЦ, яку схвалив Й. Сталін. Відповідно до неї у квітні 1945 р. заарештували єпископат УГКЦ на чолі з митрополитом Й. Сліпим. Усім їм запропонували «добровільно» возз’єднатися з Російською православною церквою (РПЦ).
Далі органи влади розпочали арешти провідних діячів УГКЦ і заслання їх до Сибіру. За короткий час було закрито церковні освітні установи, розгромлено митрополію та єпархіальні управління, а також заарештовано близько 2 тис. священиків і монахів.
У 1946 р. в Києві відбувся закритий судовий процес проти греко-католицьких ієрархів на чолі з митрополитом Й. Сліпим. Тоді ж у Львові було скликано неканонічний (тобто такий, що не є законним із точки зору церковної традиції) Собор, який прийняв рішення про скасування Берестейської унії 1596 р., розрив із Римом і підпорядкування греко-католиків РПЦ. УГКЦ змушена була перейти в підпілля. Ініціатора й організатора Собору єпископа Г. Костельника згодом застрелили на одній із вулиць Львова.
За схожим сценарієм розгорталися події і в Закарпатті. 15 священиків Мукачівської єпархії вислали до Сибіру, трьох убили, а 36 осіб утекли за кордон. На мукачівського єпископа Теодора Ромжу в 1947 р. вчинили замах, щоправда, невдалий, але пізніше, як стверджував у спогадах один із відомих працівників Народного Комісаріату Внутрішніх Справ (НКВС), його отруїли в лікарні.
Зрештою всі греко-католицькі церкви закрили й 50 священиків засудили на різні терміни ув’язнення. Наслідком цих акцій стало проголошення в серпні 1949 р. Московським патріархом добровільного возз’єднання Мукачівської єпархії з РПЦ. Ліквідація УГКЦ була складовою радянізації західноукраїнських земель. Цим заходом радянська влада намагалася підірвати в краї духовну опору українського національно-визвольного руху.
3. ЗДІЙСНЕННЯ КОЛЕКТИВІЗАЦІЇ, ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЇ ТА «КУЛЬТУРНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ». Після примусового встановлення радянської влади в західних областях на порядку денному постали питання відбудови і подальшої радянізації краю. У 1944 р. на це було виділено 10 млрд руб. Із метою координації дій під час проведення радянізації західних областей створили спеціальні посади заступника Голови уряду УРСР, заступників міністрів. У ЦК КП(б)У утворили спеціальний відділ у справах західних областей.
Уже на кінець 1945 р. в краї відбудували 1700 промислових підприємств та 500 промислових артілей.
Антирадянський малюнок, виданий підпільною друкарнею в Західній Україні в 1949 р.
Спецпоселення — місце примусового утримання окремих категорій населення та представників народів, які радянська влада вважала політично небезпечними або ворожими. В основі режиму спецпоселення було насильницьке переселення з місць проживання до спеціально визначених місцевостей із подальшою забороною їх залишати під загрозою покарання й обмеження в громадянських правах.
Довідка спецпоселенця, видана замість паспорта. 1955 р.
Процес відбудови й подальшого розвитку промисловості західноукраїнського регіону тривав набагато складніше, ніж на сході України. Це було зумовлено низкою причин:
- одночасністю здійснення процесів відбудови, індустріалізації, колективізації і «культурної революції» форсованими темпами;
- слабкістю економічного потенціалу регіону (лише 4 % населення працювало в промисловості);
- майже повного відсутністю спеціалістів інженерно-управлінської ланки;
- неоднозначним сприйняттям населенням соціальних перетворень, що здійснювалися владою, пасивним і активним опором радянізації.
Найболючішим для краю став процес колективізації, якому населення чинило найбільший опір. Колективізація на західноукраїнських територіях мала кілька цілей:
- встановити тотальний контроль держави над селянством;
- упорядкувати розвиток сільського господарства західноукраїнських земель відповідно до центральних і східних регіонів УРСР;
- зламати приватновласницьку психологію місцевого населення;
- позбавити підтримки збройний рух опору радянській владі.
Колективізація здійснювалася притаманними для радянської системи методами, що були відпрацьовані під час колективізації 1930-х рр.: примус, шантаж, залякування, провокації, заслання до Сибіру. Спочатку удару завдали по заможних господарствах (вони становили 4,8 % загальної кількості господарств і володіли 13,7 % земель) — їм було збільшено на 50 % норми обов’язкових поставок сільськогосподарської продукції, скорочено нормативні строки здачі, скасовано будь-які пільги.
Усіх, хто чинив опір або не виконував завдання, висилали до Сибіру, Казахстану, в інші віддалені райони СРСР на спецпоселення. У другій половині 1940-х рр. із територій західних областей УРСР на спецпоселення було вислано понад 200 тис. осіб.
У результаті цих заходів кількість колгоспів у регіоні зросла зі 145 у 1945 р. до 7200 у 1950 р. (до них входило 93 % селянських господарств). На базі великих маєтків були створені радгоспи.
Для прискорення колективізації впроваджувалася широка мережа машинно-тракторних станцій (МТС). Із метою посилення керівної ролі партії в перетвореннях на селі при МТС створювали спеціальні політвідділи.
Таким чином, наприкінці четвертої п’ятирічки процес колективізації в західних областях УРСР в основному завершили.
Занедбаність земель і відсутність техники й тяглової худоби ускладнювали становище в сільському господарстві.
Перетворення було здійснено в промисловості. Вони змінили економічний потенціал регіону. Відбулося суцільне одержавлення існуючої промисловості, запровадження командно-адміністративних методів управління й підпорядкування інтересам союзного центру.
Депортовані зі Львівщини на сплаві лісу. Сибір. 1950-ті рр.
ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ
Із протоколу допиту службою безпеки ОУН Ольги Манич, учительки з Кам'янця-Подільського, яку в червні 1945 р. було направлено на роботу в Тернопільську область
...Я мала відчути, чи молодь їм (бандерівцям, членам УПА) симпатизує, а як так, то хто. У своїх виступах моїм завданням було наставляти молодь проти бандерівського руху і вказувати їм приклади із життя великих радянських людей. Я мала здобувати душу молоді...
Яке завдання покладала радянська влада на вчителів, яких у післявоєнний період направляли до Західної України?
Індустріалізація краю передбачала:
- включення західноукраїнських земель до єдиного загальносоюзного промислового комплексу;
- модернізацію існуючої промисловості на засадах відповідності рівню розвитку СРСР;
- освоєння місцевих природних ресурсів в інтересах союзного центру;
- зміну соціальної структури населення відповідно до радянської тоталітарної моделі;
За період індустріалізації в Західній Україні збудували 2,5 тис. великих і середніх промислових підприємств, переважна більшість яких не була потрібна для задоволення місцевих потреб.
Порівняно з індустріалізацією 1930-х рр. в УСРР цей процес у Західній Україні мав свої особливості:
- досить високі темпи промислового розвитку: у 1940 р. кількість підприємств західних областей становила 4,7 % від загальної кількості підприємств республіки, а в 1949 р. — уже 12,6 %;
- відбулися зміни у традиційних галузях виробництва — лісовій і нафтодобувній. їхню продукцію почали переробляти на місці, а не вивозити за межі краю у вигляді сировини;
- виникли нові для західних областей галузі індустрії — металообробна, машинобудівна, приладобудівна, електролампова, інструментальна, хімічна, були реконструйовані й розширені деревообробна, харчова, нафтодобувна, гірнича;
- після того як розвиток краю було визнано важливим, сюди почали надсилати обладнання, що вивозили з Німеччини за репараціями;
- індустріалізація успадкувала традиційні недоліки радянської системи промисловості: диспропорцію в розвитку важкої і легкої промисловості на користь першої, домінування кількісних показників над якісними, незавершеність технологічного циклу в межах певного регіону.
Важливою складовою радянізації стала «культурна революція». Під час неї в краї запроваджувалася радянська система освіти, що примусово охоплювала всіх громадян. У західні області на постійну роботу направили понад 50 тис. учителів, надіслали тисячі безкоштовних радянських підручників і наукових посібників, насичених комуністичною пропагандою. На вчителів покладалося завдання ідеологічної обробки молоді й поширення радянської пропаганди.
Виникла мережа професійно-технічної освіти. Відбувалася ідеологізація освіти, покликана виховувати населення в комуністичному дусі й знищити в нього національну самосвідомість.
Значних масштабів набули репресії проти західноукраїнської інтелігенції — місцевих освітян, працівників бібліотек, музеїв, культурних товариств тощо. У вищих навчальних закладах лекції стали читати російською мовою.
Центральна вулиця Львова. 1950 р.
ЦІКАВІ ФАКТИ
В ОУН та УПА як відносно самостійна структура існувала «жіноча мережа». Вона об'єднувала жінок, які виконували інформаційно-розвідувальні, просвітницько-пропагандистські, санітарно-медичні та постачально-побутові функції. Один із представників місцевої радянської влади в Західній Україні в цей час повідомляв: «Ми маємо велику кількість жіночих мереж. Із даних відомо, що в селах з 1 тис. жителів є 50—60 членів ОУН і значною часткою є жінки. У деяких селах вони керують підпільною роботою».
Дівчата, які долучалися до діяльності в УПА, проходили освітньо-ідеологічний вишкіл, під керівництвом своєї провідниці вивчали історію України, знайомилися з ідеологією та програмою ОУН. Жінки у складі УПА працювали лікарями, медсестрами, санітарками, друкарками, зв'язковими, розвідницями, командували ротами тощо.
Населення краю примусово забезпечили безкоштовним медичним обслуговуванням, змінивши місцеву платну медицину на зразок радянської тоталітарної моделі.
На західноукраїнські землі направляли сотні медичних працівників вищої та середньої кваліфікації. При цьому радянська влада, як і раніше, порушувала права людей, примушуючи їх переїздити працювати в інші регіони.
Процес примусової радянізації Західної України в основному був завершений наприкінці 1950-х рр.
4. УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ у 1944—1950-х рр. Український національно-визвольний рух у краї проти радянської влади розгорнувся в 1944 р., одразу після вступу сюди Червоної армії, як форма опору порядкам, що запроваджувала радянська влада. Захищаючи себе від наступу тоталітарного режиму, населення вдавалося до різних методів боротьби — від саботажу до збройного опору. Організатором боротьби стали Організація українських націоналістів (ОУН) та Українська повстанська армія (УПА). Політичною структурою УПА була Українська головна визвольна рада (УГВР) — організація, покликана здійснювати керівництво національно-визвольним рухом в Україні, президентом якої був К. Осьмак. До УГВР входили Р. Шухевич, В. Кук, М. Лебідь, Ю. Липа та інші. На кінець 1944 — початок 1945 р. УПА налічувала 35 тис. бійців, хоча радянські каральні органи у своїх звітах вказували в декілька разів більшу цифру.
Після завершення бойових дій у Європі проти підрозділів УПА спрямували війська Міністерства внутрішніх справ (МВС) і Міністерства державної безпеки (МДБ) та регулярні частини Радянської армії. Величезні райони на території Галичини, Волині та в передгір’ях Карпат були блоковані. Усіх, хто був пов’язаний з УПА, знищували або відправляли до Сибіру. Ці події увійшли в історію як «велика блокада». Радянська влада розпочала її в січні 1945 р. і здійснювала до весни 1946 р.
ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ
Із доповідної записки прокурора військ МВС Українського округу П. Кошарського до секретаря ЦК КП(б)У М. Хрущова «Про факти грубого порушення соціалістичної законності в діяльності так званих спеціальних груп МДБ» (15 лютого 1949 р.)
...Міністерством держбезпеки Української РСР і його управліннями в західних областях України з метою виявлення ворожого українсько-німецького націоналістичного підпілля широко застосовуються так звані спецгрупи, що діють під виглядом... «УПА».
Цей досить гострий метод оперативної роботи, якби він застосовувався розумно, по-справжньому конспіративно й чекістськи підготовленими людьми, безсумнівно, сприяв би якнайшвидшому викорчовуванню залишків бандитського підпілля.
Однак, як показують факти, грубо провокаційна й нерозумна робота низки спецгруп і сваволя й насильство, які допускають їхні учасники над місцевим населенням, не тільки не полегшують боротьбу з бандитизмом, але, навпаки, ускладнюють її, підривають авторитет радянської законності й, безперечно, завдають шкоди справі соціалістичного будівництва в західних областях України...
...Дії так званих спецгруп МДБ мають яскраво виражений бандитський, антирадянський характер і, ясна річ, не можуть бути виправдані жодними оперативними міркуваннями.
Не маючи у своєму розпорядженні достатніх матеріалів, так звані спецгрупи МДБ діють наосліп, у результаті чого жертвами їхньої сваволі часто стають особи, не причетні до українсько-бандитського націоналістичного підпілля.
...Виступаючи в ролі українських націоналістів, учасники спецбоївок ідуть далі по лінії штучного, провокаційного створення антирадянського націоналістичного підпілля...
1. Обговоріть у парах. Якими методами радянські органи намагалися знищити загони УПА? 2. Чому, на вашу думку, радянська влада називала підпілля УПА «бандитським»?
«Велика блокада» — каральна акція радянської влади в Західній Україні, що відбувалася з 1945 до весни 1946 р„ під час якої радянські війська блокували райони дій УПА.
Унаслідок «великої блокади» місцеві загони УПА втратили близько 60 % свого складу. Зазнавши значних втрат, підрозділи УПА здійснили рейди, щоб прорватися в Західну Німеччину й Австрію. Ті частини, що не змогли вийти за кордон, розділилися на невеликі групи, здійснюючи напади на активістів радянської влади, знищуючи колгоспне майно, МТС та інші об’єкти. Пропаганда, жорстокість і підступність радянських каральних органів, а також ефективні соціально-економічні зміни та поширення колективізації зробили неможливим продовження опору.
У березні 1950 р. в сутичці під Львовом загинув командир УПА Р. Шухевич. Наступник Р. Шухевича В. Кук уже не міг координувати дії розрізнених загонів, які в основному вели боротьбу за виживання. Невеликі загони УПА діяли до середини 1950-х рр. Зрештою рух опору було повністю придушено. Щонайменше 100 тис. членів ОУН та УПА та осіб, що їм співчували, загинули, а понад 170 тис. було засуджено й відправлено до таборів. Загалом на території Західної України із 6 млн населення було репресовано майже 500 тис. осіб. Також у 1954 р. було схоплено В. Кука.
ВИСНОВКИ
- З усіх регіонів України, що постраждали від війни та нацистської окупації, у найгіршому становищі опинилися західноукраїнські землі. Одночасно з подоланням руйнівних наслідків війни в краї відбувалося форсоване запровадження сталінської моделі соціалізму й встановлення комуністичного режиму.
- ОУН та УПА розгорнули боротьбу проти радянської влади. Недостатність сил та ресурсів обумовила поразку українського національно-визвольного руху. Проте згадки про його відчайдушний опір радянській владі залишилися в пам'яті населення краю.
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. Що таке операція «Захід»? 2. Коли було ліквідовано УГКЦ? 3. Дайте визначення поняття «спецпоселення». 4. Назвіть кількість осіб, що були виселені із західних областей УРСР на спецпоселення в другій половині 1940-х рр. 5. Що таке «велика блокада»? 6. Хто очолив УПА після загибелі Р. Шухевича?
7. Як було відновлено радянську владу в західних областях УРСР? 8. Охарактеризуйте долю УГКЦ після відновлення радянської влади в Західній Україні. 9. Якими були особливості запровадження сталінської моделі соціалізму в західних областях УРСР? 10. Проаналізуйте перебіг українського національно-визвольного руху в Західній Україні в післявоєнний період.
11. Складіть порівняльну таблицю запровадження сталінської моделі соціалізму в Західній Україні в другій половині 1940-х рр. та Наддніпрянщині в 1930-х рр.
12. Проведіть дискусію за проблемним питанням: «Значення українського національно-визвольного руху в післявоєнний період на західноукраїнських землях для історії України».
13. Складіть історичний портрет Й. Сліпого або В. Кука (за вибором).
Коментарі (0)