4. Національно-культурне та повсякденне життя

Українське суспільство відчувало ті ж прояви соціально-економічної кризи, що й мешканці всього пострадянського простору. В умовах дефіциту товарів багатьом доводилося шукати так званий блат - неформальні зв'язки, які забезпечували певні переваги, або ж давати хабарі. За таких умов ставлення до праці на державних підприємствах було відповідним, натомість у створюваному приватному секторі працівники часто були цілком незахищеними. Гострою залишалася проблема житла. У 1991 р. понад 2,5 млн сімей в Україні потребували житла. Розширилися можливості виїзду жителів України за кордон, передусім у Польщу, Югославію, Угорщину, Румунію, Туреччину. Метою цих виїздів здебільшого були продаж і купівля товарів. З'явилися великі промислові ринки з імпортними товарами, на яких знаходили роботу колишні вчителі, інженери, медики, сім'ї яких не могли вижити в нових економічних умовах. Іншою стороною цього процесу стало знецінення освітнього й кваліфікаційного рівня, адже він уже не забезпечував людині гідного життя. Зростав рівень злочинності (найвищих значень він сягнув у 1995 р.).

Глибока економічна криза викликала не тільки гострий спалах соціального невдоволення, а й перегляд традиційних ролей у сім'ях. Люди масово втрачали роботу й засоби до існування. Особливо дошкульно це відчували чоловіки, які не могли утримувати родини. Нерідко це ставало причиною важких переживань, апатії й бездіяльності. У таких умовах масовими були рішення про виїзд когось із членів родини на заробітки за кордон. Потоки українських трудових мігрантів прямували до різних європейських країн - Іспанії, Італії, Португалії, Греції, Німеччини, Польщі. Точну кількість трудових мігрантів встановити складно, однак йдеться про мільйони. Трудова міграція спричинила нове явище - дистантні сім'ї (оформлені юридично, але чоловік і дружина проживали окремо, у різних містах, а іноді - у різних країнах), у яких діти змалку залишалися без опіки когось із батьків. Соціальні наслідки цього явища ще попереду.

Стрімкі зміни, які відбувалися під впливом демократичних перетворень у період «перебудови», визначали й ідеологічні орієнтири українців, зокрема зумовили посилення ваги в повсякденному житті національних цінностей. Національне питання швидко виокремилося з комплексу інших суспільних проблем. На етапі розпаду СРСР воно стало символом демократії, прогресивних змін. Здобуття державної незалежності уявляли як ідеал, досягнення якого мало вирішити багато проблем. У підходах населення України до національного питання вже в час «перебудови» простежувалися певні регіональні відмінності, які випливали з історичного досвіду регіонів, ступеня їхнього зросійщення та особливостей соціальної структури й занять мешканців. Велику вагу національному надавали мешканці Західної України. Тут відбувалися масові акції (зокрема віча, молебні) під національними гаслами й знаменами, національний підтекст мало й відродження Української греко-католицької церкви, швидко відновлено пам'ять про український національно-визвольний рух середини ХХ ст., зокрема боротьбу Української повстанської армії.

Nоta bene!

У західних областях України рівень суспільної згоди навколо національних цінностей був високий, а рух масовий. 14 березня 1990 р. у містечку Стрий на Львівщині вперше на території тодішньої УРСР офіційно (над будівлею міської ради) було встановлено синьо-жовтий прапор. Водночас суспільну активність східних регіонів визначали шахтарські страйки з соціально-економічними вимогами, які ситуативно набували політичних смислів. Настрої ж центральної України проявилися пізніше, коли карти голосувань на виборах показали, що мешканці центральних і західних областей голосують подібно, тоді як на Сході й Півдні надають перевагу кандидатам з репутацією проросійських. Ще іншою була ситуація в Криму, який у 1991 р. отримав автономію у складі УРСР. Радянське керівництво наголошувало на територіальному характері автономії й до останнього чинило перепони кримським татарам, які поверталися на рідні терени. Регіональні розбіжності в Україні використовували прихильники Горбачова в намаганнях врятувати СРСР від розпаду. Яковлєв переконував президента США Буша-старшого, що потенціал України є тільки гіпотетичним, мовляв, російськомовне населення Сходу й Півдня не погодиться розірвати з Росією.