Войти
Закрыть

Етносоціальні процеси та рівень життя населення

11 Клас , Історія України 11 клас Гісем, Мартинюк (профільний рівень)

 

§ 32. Етносоціальні процеси та рівень життя населення

ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ: характеризувати етносоціальні процеси, що відбувалися в роки незалежності України; визначати основні соціальні проблеми; вказувати на наслідки економічної кризи 1990-х рр. у соціальній сфері.

ПРИГАДАЙТЕ:

Які соціальні зміни намітилися в Україні в роки «перебудови»?

1. ЗМІНИ У СКЛАДІ НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ, СОЦІАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ. Глибока економічна криза 1990—1999 рр. спричинила серйозні зрушення у складі населення України й загострення соціальних проблем. У першу чергу слід відзначити стрімке падіння життєвого рівня людей.

Економічний спад суттєво обмежив можливості державного бюджету щодо виконання соціальних зобов’язань (виникали затримки з виплатою заробітної плати, пенсій, стипендій тощо), різко впали реальні доходи працівників. Розміри зарплат, пенсійних виплат суттєво відставали від темпів зростання цін на товари та продукти споживання. Якщо до 1992 р. середня пенсія за віком дещо перевищувала розмір мінімальної заробітної плати, то в грудні 1997 р. вона становила не більше 40—50 % від цього показника. Із покращенням економічної ситуації розмір пенсій було збільшено, але вони ледь покривали прожитковий мінімум пенсіонерів.

Особисті заощадження громадян, зроблені за часів СРСР, були знецінені

Особисті заощадження громадян, що були зроблені за часів СРСР, були знецінені й фактично втрачені. До того ж усі ці фінансові ресурси в останні місяці існування СРСР були переведені до Росії. У 1992 р. поточне споживання населення (продукти харчування, послуги, транспорт, житло) скоротилося до рівня кінця 1950-х рр.

Гострі проблеми назріли в галузі охорони здоров’я. На початок 1990-х рр. Україна була забезпечена медикаментами лише на 30—40 %, медичним обладнанням — на 30 %. Зріс рівень серцево-судинних, онкологічних та інших захворювань. Знову набули загрозливого масштабу хвороби, які, здавалося, були викорінені, зокрема туберкульоз. Відбулося стрімке поширення ВІЛ-СНІДу. Невпинно зростала категорія населення, яка потребувала соціального захисту з боку держави.

Падіння життєвого рівня громадян, фактичне припинення державного житлового будівництва загострили житлову проблему. Досить сказати, що 13 % населення жило в гуртожитках, майже 3 млн сімей потребували поліпшення житлових умов. Розвал житлово-комунального господарства призвів до зростання кількості аварійного житла та мереж.

Щоб хоч трохи зняти гостроту житлової проблеми, в Україні з 1998 р. було запроваджено програму довгострокового фінансування будівництва житла для молодих громадян. Населення отримало можливість брати кредити на будівництво житла. Проте економічна криза 2008—2009 рр. фактично зупинила житлове будівництво. А обсяг боргів населення за кредитами перевищив державний бюджет України в декілька разів.

Падіння життєвого рівня населення, соціальні негаразди безпосередньо вплинули на зниження природного приросту населення України. У 1990-ті рр. смертність почала перевищувати народжуваність.

Із 1990 р. до сьогодні кількість населення України скоротилася з 52 до 45 млн осіб.

Різке зниження народжуваності означало гостру кризу сім’ї як соціального інституту. Кількість розлучень стала більшою за кількість шлюбів. Помітне зменшення народжуваності підвищило показник старіння нації, що свідчило про збільшення питомої ваги людей старшого віку. У державі співвідношення працюючої молоді (віком до 30 років) і літніх людей становило 20 до 80 (для нормальної передачі професійного досвіду і водночас збереження необхідного динамізму інноваційних змін у виробничій діяльності співвідношення має бути 40 до 60).

Частка людей похилого віку в Україні постійно збільшується

Українські заробітчани в Польщі. 1990-ті рр.

Українські заробітчани в Італії. 1990-ті рр.

В Україні частка людей пенсійного віку в цей період становила 23 % (у сільській місцевості — 29 %), а молоді — 22,9 % від загальної кількості населення країни. У той же час стрімко скоротилася середня тривалість життя. Для чоловіків вона становила навіть менше пенсійного віку.

На ситуацію у складі населення в цей період вплинули міграційні процеси. Україна стала відкритою в межах існуючого права для в’їзду, перебування і пересування через її територію іноземних громадян.

У перші роки незалежності в Україну почали повертатися колишні її жителі, які з різних причин опинилися за межами своєї батьківщини. Серед них — колишні військовослужбовці Збройних Сил СРСР, репресовані українці, що перебували на засланні, депортовані народи. У 1991—1996 рр. в Україну з колишніх республік Союзу прибуло 1,2 млн осіб. Надалі цей потік значно скоротився.

У цей же час з України почали більше виїжджати. Це були найбільш дієздатні й освічені люди. Усі вони є переважно трудовими мігрантами. Основна їх кількість зосереджена в Росії, Польщі, Італії, Іспанії, Чехії, Греції, Португалії тощо.

Помітна частина міграційних потоків прийшла в Україну з інших країн. Україна вперше постала перед проблемою масового в’їзду іноземних громадян, зокрема біженців. Першими почали подавати заяви на отримання статусу біженців представники афганської діаспори. Згодом основну масу біженців становили люди, які тікали з районів збройних конфліктів на території країн СНД. Найбільший приплив біженців був пов’язаний із воєнними діями у Придністров’ї (Молдова). У серпні 1992 р. Україна прийняла понад 60 тис. осіб, половину з яких становили діти. Протягом 1995—1996 рр. дозвіл на тимчасовий притулок в Україні отримали 1883 біженці, що прибули із зони російсько-чеченського конфлікту. Крім того, близько 2,5 тис. біженців з Абхазії звернулися до української влади з проханням вирішити питання про їхнє перебування в Україні.

Крім вихідців із близького зарубіжжя, до України прибували біженці з країн Африки, Південно-Східної Азії та Близького Сходу. Частина з них на законних підставах жила в Україні та через різні причини не бажала або не могла повернутися додому, але багато іноземців прибувало до України нелегально й залишалося в різних містах.

Зараз більшість мігрантів використовує територію України як транзитну для того щоб потрапити до країн Європейського Союзу (ЄС). Потік мігрантів став серйозною проблемою у відносинах України з ЄС.

Економічна криза призвела до зміни структури зайнятості населення. У 1990 р. основна частина населення України, на відміну від інших європейських країн, була зайнята у виробничій сфері — 53,8 % населення (у Великій Британії — 29,6 %, у Франції — 30,3 %). У сфері обслуговування в Україні було зайнято 26,4 % населення (у Великій Британії — 68,1 %, у Франції — 62,9 %).

Пункт тимчасового розміщення біженців в Одесі

Безробіття стало повсякденним явищем у 1990 — на початку 2000-х рр. Зараз спостерігається нестача робочої сили в окремих регіонах і галузях промисловості

Упродовж 1992—2010 рр. в Україні кількість населення, зайнятого у сфері матеріального виробництва, значно скоротилася. Проте це скорочення відбулося не завдяки розширенню сфери послуг, а через спад виробництва.

2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СОЦІАЛЬНИХ ЗМІН В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ. Перехід до ринкової економічної системи, докорінна зміна принципів соціальної політики призвели до значних змін у соціальній структурі українського суспільства.

Найпомітнішим у цей період стало значне майнове розшарування. Якщо в 1990 р. середній дохід найзаможніших громадян України у 4 рази перевищував відповідний показник найбідніших, то в 1999 р. цей показник підвищився у 3 рази і продовжував стрімко зростати.

У цей період непомірно зросли масштаби бідності, яка охопила всі верстви населення незалежно від професій, освітніх та демографічних ознак. Якщо раніше бідними були переважно багатодітні родини та малоосвічені люди, люди з вадами здоров’я або такі, що з різних причин не працювали тощо, то зараз у розряд бідних потрапили ті верстви, які за своїми соціально-демографічними ознаками були найбільше захищені від такого ризику: молодь із високою професійно-освітньою підготовкою, люди 30—50 років, що мали високу кваліфікацію і роботу, пенсіонери, які отримували максимальну пенсію, діти.

РОЗМІР МІНІМАЛЬНОЇ ПЕНСІЇ

ЦІКАВІ ФАКТИ

РЕЗУЛЬТАТИ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ПЕРЕПИСУ НАСЕЛЕННЯ 5—14 грудня 2001 р.

Загальна кількість населення становила 48,42 млн осіб (у 1989 р. — 51,54 млн). Населення міст на цей період налічувало 32,54 млн осіб (67 % від загальної кількості населення). Порівняно з 1989 р. кількість міського населення скоротилася на 2,3 %. Сільське населення становило 15,88 млн осіб (32 %), порівняно з 1989 р. воно зросло на 1,8 %. Перепис засвідчив значне зниження кількості окремих національних меншин: євреїв, німців, угорців, росіян. Натомість зросла кількість кримських татар, вірмен, грузинів тощо.

Повсякденним стало таке явище, як безробіття. Хоча офіційно зареєстрований показник безробіття був невисоким — лише декілька відсотків працездатного населення, насправді він був значно вищим. Досить поширеним стало приховане безробіття: люди офіційно були працівниками на якомусь підприємстві, але реальної заробітної плати не отримували через простої на виробництві.

Зростання бідності відбувалося за рахунок «розмивання» прошарку людей із середніми доходами. Покращення економічного становища сприяло становленню середнього класу.

Згідно з даними про розшарування населення за рівнем доходів, витрат і реальне споживання в означений період, переважна частина населення споживала набагато більше, ніж мала офіційних доходів. Це свідчило про поширення серед усіх верств населення такого явища, як незареєстрована зайнятість. Різниця полягала лише в тому, що одні групи вдавалися до такої діяльності тому, що це було єдиним джерелом реальних доходів (некримінального походження), яке давало можливість хоч якось прожити, а інші за рахунок порушення законодавства отримували високі та надвисокі прибутки.

Значні зрушення в соціальній системі призвели до формування досить помітного прошарку людей, яких називають маргіналами. До цієї групи належать особи, які через різні обставини втратили зв’язок з основними інституціями суспільства, зазнавши глибоких деструктивних змін свого соціального та психологічного стану.

Таким чином, можна виділити такі головні риси соціальних процесів:

  • Поглиблення розриву між багатими і бідними.
  • Зростання бідності.
  • Поява безробітних та незареєстрованої зайнятості.

3. МІЖНАЦІОНАЛЬНІ ВІДНОСИНИ В УКРАЇНІ. За даними перепису населення 1989 р., в Україні проживало понад 51,54 млн осіб, серед них близько 37,4 млн українців, 11,3 млн росіян, 486 тис. євреїв, 440 тис. білорусів, 325 тис. молдаван, 219 тис. поляків, 163 тис. угорців, 135 тис. румунів, решта — представники інших народів.

Усього в Україні проживає близько 130 національностей, народностей та інших етнічних груп. Особливістю національного складу України ще з післявоєнних років було те, що частка українців у загальній кількості населення знизилася із 76,8 % у 1959 р. до 72,6 % у 1989 р., тоді як частка росіян за цей період зросла з 16,9 до 22 %. В Україні також збільшилася кількість молдаван, вірмен, ромів. Водночас зменшилася кількість деяких національностей, особливо євреїв (на 23,2 %).

У листопаді 1991 р. Верховна Рада прийняла Декларацію прав національностей України, у якій проголошено, що держава гарантує всім народам, національним групам, громадянам, що проживають на території України, рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права.

Співробітник банку. Початок 1990-х рр.

Предмети традиційної культури українських румунів (молдаван). Одеський музей Степової України

III Форум національно-культурних товариств. Львів. 2018 р.

Держава гарантує всім національностям право на збереження їх традиційного розселення, забезпечує існування національно-адміністративних одиниць і бере на себе обов’язок створювати належні умови для розвитку всіх національних мов і культур.

Важливе значення в консолідації українського народу має проголошене державою зобов’язання гарантувати всім громадянам можливість вільно сповідувати свою релігію, використовувати свою національну символіку, відзначати свої національні свята, брати участь у державному житті.

Українська держава на законодавчому рівні забороняє дискримінацію громадян за національною ознакою.

В Україні було створено сприятливі умови для розвитку й функціонування мов і культур інших народів нашої країни.

Помітну роль у гармонізації національних відносин в Україні відіграють національно-культурні товариства, яких у цей період існувало понад 300. Із їхньої ініціативи та за підтримки держави було створено національні культурні центри, театри, музеї, школи, факультативи з вивчення рідної мови та історії. В Україні розпочали роботу вісім редакцій і Головна спеціалізована редакція для випуску літератури мовами національних меншин.

В Україні було створено всі умови для повернення на землі своїх батьків депортованих у сталінські часи народів.

У січні 1992 р. уряд України розглянув питання, пов’язане з поверненням депортованих кримських татар до Криму та їхнім життєзабезпеченням. Повернення татар (близько 500 тис. осіб) змінило етнічну структуру півострова. На українську землю також повернулося багато болгар, вірмен, греків — загалом приблизно 12 тис. осіб.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Із Декларації прав національностей України (1 листопада 1991 р.)

Верховна Рада України, виходячи з Декларації про державний суверенітет України, з Акта проголошення незалежності України, керуючись Загальною декларацією прав людини та ратифікованими Україною міжнародними пактами про права та свободи особистості; прагнучи утвердження в незалежній, демократичній Україні священних принципів свободи, гуманізму, соціальної справедливості, рівноправності всіх етнічних груп народу України; беручи до уваги, що на території України проживають громадяни понад 100 національностей, які разом з українцями складають п'ятдесятидвомільйонний народ України, приймає цю Декларацію прав національностей України:

Стаття 1. Українська держава гарантує всім народам, національним групам, громадянам, що проживають на її території, рівні політичні, економічні, соціальні й культурні права.

Представники народів та національних груп обираються на рівних правах до органів державної влади всіх рівнів, займають будь-які посади в органах управління, на підприємствах, в установах та організаціях.

Дискримінація за національною ознакою забороняється і карається законом.

1. Прочитайте уривок із Декларації. Які права держава гарантує національним меншинам? 2. Чому, на вашу думку, після проголошення незалежності України виникла потреба прийняти Декларацію прав національностей України?

Фестиваль мистецтв національно-культурних товариств «Єдина родина — моя Україна». Кривий Ріг. 2015 р.

Міжнародна конференція «Мусульманська спадщина в Південній Україні: історія, культура, релігія». Київ. 2017 р.

З ініціативи України в жовтні 1992 р. глави держав СНД підписали угоду щодо відновлення прав депортованих осіб, національних меншин і народів. В Україні було створено республіканську комісію у справах депортованих народів, існував фонд для депортованих народів Криму.

Нашій державі вдалося створити умови для уникнення проблем на міжетнічному ґрунті.

4. ПОВЕРНЕННЯ КРИМСЬКИХ ТАТАР НА ІСТОРИЧНУ БАТЬКІВЩИНУ. Повернення кримських татар до Криму стало можливим у роки «перебудови». Цей процес набрав сили в 1988—1989 рр. Основну частку переселенців становили нащадки кримських татар, депортованих у 1944 р. Головною мотивацією повернення на етнічну батьківщину була символічна цінність етнічної території як землі походження цілого народу. За чотири роки (1989—1992 рр.) половина всіх кримських татар, що проживали в СРСР (500 тис. осіб), повернулася додому. Інтереси кримськотатарського народу перед владою та в іноземних організаціях представляв створений в 1991 р. Меджліс кримськотатарського народу.

На історичній батьківщині на кримських татар чекало багато проблем. Зокрема, виникли земельні суперечки із жителями, які поселилися в Криму після 1944 р.

Після здобуття незалежності повернення кримських татар на історичну батьківщину стало справою України. Із 1992 р. процес облаштування кримських татар фінансувався за рахунок коштів із державного бюджету України. Перший Президент України Л. Кравчук наприкінці 1991 р. сформулював специфічне кредо української влади щодо відновлення національних прав кримськотатарського народу: «Ми маємо створити для кримськотатарського народу умови, й економічні також, для його переселення на історичну батьківщину. Це перше й найголовніше нині... Сьогодні потрібно вирішувати питання таким чином, щоб кримськотатарський народ, який перебуває в Криму і є сьогодні меншиною відносно населення Криму, зайняв з урахуванням історичного аналізу відповідне місце в державних владних структурах, які є сьогодні в Криму... Говорити про перетворення територіальної Кримської Автономної Республіки на національно-територіальну немає достатніх підстав».

У той самий час українське політичне керівництво на початку та в середині 1990-х рр. убачало в кримських татарах союзників у протидії кримському проросійському сепаратизму.

Мечеть Коккоз-Джамі в с. Соколине

Кримськотатарське село Ходжа-Сала. 1990-ті рр.

Така позиція київської влади спричинила значну частину проблем у відносинах із кримськими татарами. Найгострішою була земельна проблема. Місцева кримська влада чинила всілякі перешкоди в отриманні земель кримськими татарами. Виникали численні силові конфлікти, самозахоплення земель. Проте кримськотатарській громаді завдяки організованості вдавалося виборювати свої законні права. А органи самоврядування — меджліс і курултай — у 1999 р. отримали фактичне визнання. Виникли школи, мечеті, культурні та політичні товариства.

ВИСНОВКИ

  • Україна — багатонаціональна держава, на її території проживають представники майже 130 націй і народностей. Усім громадянам незалежно від національності гарантуються рівні права і свободи. Держава забезпечує вільний розвиток етнічної, мовної, культурної та релігійної самобутності всіх корінних народів та національних меншин. Створення цивілізованих міжнаціональних відносин є важливим досягненням української держави.
  • Складною етносоціальною проблемою для України стало повернення кримських татар на їхню історичну батьківщину. Ставлення до цього української влади тривалий час було неоднозначним. З одного боку, вона сприяла поверненню, але з іншого — заперечувала можливість створення національної автономії та не звертала уваги на зловживання кримської влади.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Назвіть найболючіші, на ваш погляд, соціальні проблеми в Україні 1990-х рр. 2. За роки незалежності кількість населення України зросла чи зменшилася? 3. Поясніть термін «приховане безробіття». 4. Представники яких національностей живуть в Україні? 5. Коли було проведено перший за роки незалежності перепис населення? 6. Який регіон України зазнав найбільших етнічних змін?

7. Як економічна криза вплинула на соціальне становище населення України? 8. Які зміни відбулися в динаміці міграційних процесів за часів незалежності України? 9. Які соціальні явища свідчать про соціальне розшарування українського суспільства? Назвіть причини соціального розшарування населення України. До яких соціально-політичних наслідків призводить соціальне розшарування? 10. Яке значення мало прийняття Верховною Радою Декларації прав національностей для розвитку міжнаціональних відносин? Коли було прийнято цей документ? 11. Охарактеризуйте національну структуру населення України. Які зміни в ній відбулися в період незалежності? 12. Які кроки були здійснені державою для гармонізації міжнаціональних відносин? Дайте оцінку національній політиці України.

13. Визначте, які соціальні прошарки існували в українському суспільстві в 1990-ті рр. Складіть схему соціальної структури українського суспільства. 14. Охарактеризуйте демографічну ситуацію в Україні в період незалежності.

15. Проведіть дискусію за проблемним питанням: «Що сприяло приборканню сепаратистських рухів в Україні в 1990-ті рр.? 16. Чому, на ваш погляд, в Україні, на відміну від багатьох інших країн СНД, за часів незалежності не відбулося серйозних міжетнічних конфліктів? Що ви можете порадити для запобігання таким конфліктам у майбутньому?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно
 

Коментарі (0)

Додавання коментаря

  • оновити, якщо не видно коду