Войти
Закрыть

Розгортання національного руху в Україні

11 Клас

Усупереч переконанням влади, що в СРСР не існує національного питання, з початком перебудовчих процесів в Україні, як і в інших союзних республіках, активізувався національний рух. В УРСР його посилював Чорнобиль, що став своєрідним символом приниження України, неспроможності її керівництва захистити своє населення. Проживаючи в зоні катастрофи, мешканці навіть не отримали більш-менш правдивої інформації про екологічну ситуацію. Водночас «чорнобильська трагедія» посилила активність українців, які за умов деградації союзних структур розпочали рух за досягнення незалежності. Під тиском суспільства було лібералізоване законодавство: з Кримінального кодексу УРСР вилучено статті, за якими людей судили за їхні ідейні переконання. Влада почала звільнення політичних в'язнів, котрих на середину 1980-х років налічували в СРСР майже 2 тисячі. Серед них українці становили понад 20 %. Із тюрем, таборів і заслання в Україну повернулися майже 300 осіб, зокрема В'ячеслав Чорновіл, Михайло Горинь, Левко Лук'яненко, інші дисиденти. З еміграції прибув один із засновників УГГ Микола Руденко. Гласність, свобода слова сприяли самоорганізації суспільства, яке перетворилося на важливий суб'єкт політичного процесу. В УРСР почали створюватися неформальні організації — групи людей, котрі виникли задля досягнення певної мети. Більшість серед таких об'єднань мали національно-визвольне забарвлення. Вони відображали інтереси різних прошарків суспільства. Серед перших це — політичні клуби, просвітницькі організації. У 1987 році з ініціативи колишніх дисидентів у Києві був заснований Український культурологічний клуб (УКК). На його засіданнях критикували чинну радянську систему, національну політику КПРС і радянської держави, висловлювали міркування щодо необхідності заміни комуністичного світогляду християнським віровченням, обговорювали актуальні проблеми історичного минулого України. Тоді ж, 1987 року, в Львові розгорнуло діяльність культурологічне «Товариство Лева», яке об'єднало переважно молодь. Згодом був утворений Міжнаціональний комітет захисту політв’язнів на чолі з Михайлом Горинем. У Києві виник клуб «Спадщина», більшість членів якого становили співробітники АН УРСР, а невдовзі в Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка — студентське об'єднання «Громада». На його основі виникла Українська студентська спілка (УСС). Розпочали діяльність молодіжні організації Спілка незалежної української молоді (СНУМ), Студентське...
0 Переглянути

Економічна і соціальна політика у період перебудови

11 Клас

Визначальною рисою перебудови у сфері економіки було прискорення. Для реалізації цього завдання в 1985 році в Москві скликали Всесоюзну нараду з питань науково-технічного прогресу. її організатори були переконані, що запровадження у виробництво сучасних технічних і технологічних досягнень, децентралізація управління промисловістю, підвищення матеріальної зацікавленості працівників дадуть змогу подолати кризові явища і забезпечать економічне зростання. Проте чітка програма реалізації запропонованих новацій не була сформована. До того ж у партійно-радянському керівництві тривала боротьба між консерваторами і реформаторами, котрі по-різному трактували прискорення. Щоб підтримувати інтерес суспільства до перебудови, в державі періодично організовували масові кампанії. У 1985 році почалася кампанія із подолання пияцтва й алкоголізму. Пияцтво й алкоголізм справді були серйозними соціально-психологічними проблемами, які призводили до фізичної та моральної деградації осіб, залежних від спиртного, негативно позначалися на виробничому процесі. Проте боротьбу з цими проблемами вели непродумано, і вона не дала відчутних результатів. Більше того, у Закарпатті й Криму були вирубані виноградники, зокрема унікальних сортів, що негативно позначилося на становищі української виноробної галузі. Від зменшення продажу горілчаних виробів значні кошти втратив державний бюджет. Зазвичай в історії неодноразово показовими були випадки, коли заборони приносили більше шкоди, ніж користі. У цьому ж випадку поширилося самогоноваріння; цукор і дешеві цукерки стали дефіцитом. Хоча міліція і вилучала самогонні пристрої, вживання алкоголю не зменшилося. Зросли наркоманія і токсикоманія....
0 Переглянути

Початок перебудовчого процесу в СРСР і Україна

11 Клас

На початку 1980-х років радянське суспільство дедалі глибше втягувалося у тотальну соціально-економічну, політичну та ідеологічну кризу. Внаслідок недалекоглядної зовнішньої політики брежнєвського керівництва почав створюватися єдиний антирадянський фронт США, країн Західної Європи, Японії та Китаю проти СРСР. Продовжували гинути українські призовники в Афганістані, куди Радянський Союз увів у 1979 році війська задля підтримки лояльних до нього політичних сил. Деградація верхів і розвал економіки стали настільки очевидними, що навіть серед частини владців заговорили про необхідність змін. У суспільстві наростали невдоволення, зневіра і байдужість. У 1982 році помер Леонід Брежнєв. Його наступником, за усталеною традицією, міг стати лише член політбюро ЦК КПРС, до якого у той час належали 12 осіб, середній вік котрих становив 70 років. Консервативні погляди, поганий стан здоров'я керівників держави суттєво впливали на її внутрішню і зовнішню політику. На посаду генерального секретаря ЦК КПРС був обраний колишній очільник КДБ Юрій Андропов, який вважав, що досягти покращення ситуації в країні можна за рахунок боротьби з корупцією та зміцнення трудової дисципліни. Проте боротьба з корупцією, розгорнута в деяких областях Росії і Середній Азії, Україну майже не зачепила. А «наведення порядку» в низах, зміцнення трудової дисципліни перетворилося на галасливу кампанію, здійснювану суто радянськими методами із порушенням конституційних норм і прав людини. Працівники міліції, чиновники різних рівнів, шукаючи прогульників, організовували справжні облави у робочий час на ринках, у крамницях, кінотеатрах, парках, перукарнях тощо. Проте така політика тривала недовго. В 1984 році генсек помер. Його наступник Костянтин Черненко пробув очільником партії і держави трохи більше року. Після його смерті в 1985 році у країні загострилася політична криза. Новим генеральним секретарем було обрано 54-річного Михайла Горбачова, який до цього очолював Ставропольський крайовий комітет партії....
0 Переглянути

Практична робота № 3. Українські дисиденти — виклик системі

11 Клас

Радянський генерал-майор, українець, правозахисник. Народився 16 жовтня 1907 року в селі Борисівка на Запоріжжі. З молодих років був захоплений ідеями комунізму. Кадровий військовий. Закінчив Військово-технічну академію у Ленінграді, Харківський технологічний інститут, Військово-інженерну академію в Москві. Брав участь у Другій світовій війні. Після війни працював у Військовій академії імені Михайла Фрунзе, очолював кафедру кібернетики, отримав звання генерал-майора. 1961 рік став для нього переломним: після того, як він виступив на партконференції з критикою Микити Хрущова, був переведений на Далекий Схід. Прийняв рішення не коритися системі, а боротись із нею. У 1963 році створив «Союз боротьби за відродження ленінізму». Організацію викрили, а П. Григоренка позбавили військового звання, нагород, пенсії, заарештували й відправили до психіатричної лікарні. Після виходу з лікарні працював вантажником, налагодив зв'язки з російськими й українськими дисидентами. Після прийняття указу «Про громадян татарської національності, які проживали в Криму» почав боротьбу за права кримських татар, організував і провів перший відкритий громадський мітинг опозиції. Вірив, що зруйнувати імперію зла можна лише правдою. Був активним дописувачем «самвидаву»: «Думки душевнохворого», «Наші будні», «Дискримінація кримських татар продовжується» тощо. Будучи стратегом, вишукував усе нові й нові форми боротьби із системою. Вважав, що її треба вести легально. У 1970-1974 роках вдруге перебував у психіатричній лікарні. У 1976 році став співзасновником Української Гельсінської групи. В 1977 році захворів, отримав дозвіл виїхати до США на лікування, а через кілька місяців після від'їзду його позбавили радянського громадянства і заборонили повертатися в СРСР. Помер у вигнанні....
0 Переглянути

Театр. Музика. Образотворче мистецтво. Кінематограф

11 Клас

У другій половині 1960-х - першій половині 1980-х років, долаючи штучні перепони, розвивалося театральне життя. У республіці в цей час діяло 87 професійних театрів, близько трьох сотень народних самодіяльних театрів. Вони поповнювали свій репертуар новими оригінальними творами і класикою. Так, великий успіх у глядачів завоювали п'єси «Фауст і смерть» Олександра Левади, «Планета надій» Олексія Коломійця, «Хто за? Хто проти?» Михайла Стельмаха тощо. У цей час розквітнув талант Богдана Ступки, Олександра Задніпровського, Валерії Заклунної, Ади Роговцевої — акторів широкого діапазону, котрі наслідували у своїй творчості найвищі досягнення української театральної культури, органічно поєднуючи яскраву театральність із винятковою природністю. Проте кращі зразки театральних дійств народжувалися не завдяки, а всупереч змісту епохи, у боротьбі митця з режимом. Український театр звертався до культурної спадщини минулого, кращих зразків зарубіжного мистецтва, здійснював пошуки високохудожніх засобів їхнього відтворення. І це сприяло примноженню таких характерних його рис, як народність, демократизм та музичність. Невід'ємною складовою театру, що доповнювала його психологічну дію, чіткіше окреслювала людські характери, надавала усьому творові національного колориту, було українське музичне мистецтво. Визначальною його рисою стало вдосконалення і розвиток усіх жанрів. Композитори створювали опери, оперети, балети, симфонії та пісні. Значної популярності у глядачів набули опери «Ярослав Мудрий» Георгія Майбороди, «Украдене щастя» Юлія Мейтуса, «Назар Стодоля» Костянтина Данькевича, «Заграва» Анатолія Кос-Анатольського, «Лісова пісня» та «У неділю рано зілля копала» Віталія Кирейка, балети «Ольга» Євгена Станковича, «Либідь» Вадима Гомоляки. Оперний жанр означився появою сузір'я талановитих оперних співаків Євгенії Мірошниченко, Діани Петриненко, Миколи Кондратюка, Анатолія Мокренка, Анатолія Солов’яненка, Дмитра Гнатюка, Марії Стеф’юк. Видатним майстром диригентського мистецтва був Стефан Турчак, який уперше вивів українську оперу на європейський рівень. Справжнім тріумфом насамперед Турчака-диригента, а також творчого колективу Київського театру опери та балету стало виконання на фестивалі в німецькому місті Вісбаден у 1982 році опери «Тарас Бульба» Миколи Лисенка. Симфонічні твори Мирослава Скорика, Віталія Кирейка, Андрія Штогаренка, Геннадія Ляшенка увійшли до репертуарів не лише вітчизняних камерних оркестрів,...
0 Переглянути

Освіта. Наука. Література

11 Клас

Культура другої половини 1960-х - першої половини 1980-х років розвивалася головно в напрямку, який означило партійно-державне керівництво. Характерними її рисами стали посилення русифікації та ідеологізації. У сфері науки пріоритет був за дослідженнями, пов’язаними з військовим комплексом, а у царині культури — перетворення її в засіб пропаганди радянського способу життя. Водночас, закріпивши в суспільній практиці пріоритети за матеріальною, виробничою сферою, на другий план відсунули нематеріальну — освіту, охорону здоров’я, мистецтво. Відтак усталився залишковий принцип фінансування цих напрямків культури, який упродовж багатьох десятиріч визначав формування державного бюджету в колишньому СРСР, а отже, і в Україні. Особливу увагу влада приділяла освіті, котру партія розглядала як частину своєї ідеологічної системи. Освітній процес перебував у стані перманентного реформування. Із 1966 року розпочали впровадження загальнообов’язкової десятирічної освіти. У 1972 році була прийнята постанова «Про завершення переходу до загальної середньої освіти молоді і дальший розвиток загальноосвітньої школи». Це означало, що віднині завданням шкіл і прирівнених до них навчальних закладів було надання освіти кожному громадянинові України, незалежно від його бажання. Згідно із прийнятими у 1984 році «Основними напрямами реформи загальноосвітньої і професійної школи», запроваджували навчання дітей із 6 років (за бажанням батьків); 8-річні школи реорганізовували у 9-річні, а середні — в 11-річні. Важливе місце відводили трудовому вихованню і початковій військовій підготовці. Водночас усталилася тенденція до скорочення числа українських шкіл: у 1979 році їхня чисельність становила лише 28 % від загальної кількості, а в Криму та на Донбасі не залишилося жодної школи з українською мовою навчання. Фактично в Україні не існувало національної школи, основою навчання якої були б рідна мова, історія і всі культурні надбання, звичаї, традиції свого народу. Викривлене тлумачення інтернаціоналізму, надуманість і абсолютизування категорій «радянський народ», «злиття націй», гаслом яких було «відмирання національних мов», на практиці проявилося в республіці у посиленні русифікації освітніх закладів. Уже згадані «Основні напрями реформи загальноосвітньої і професійної школи» стверджували, що «вільне володіння російською мовою повинно стати нормою для молоді, яка закінчує середні навчальні заклади». Водночас в УРСР не було прийнято...
0 Переглянути

Зміни в національній та соціальній структурі населення. Життєвий рівень

11 Клас

Для 1960-х - 1980-х років характерна загальна тенденція до збільшення абсолютної кількості населення України. Однак, попри територіальне розширення (Закарпаття і Крим), чисельність жителів УРСР досягла рівня 1941 року — 42 млн осіб — лише у 1960 році. За переписом населення 1979 року, загальна кількість жителів республіки становила 49,6 млн осіб. Демографи вважають такий приріст недостатнім. Уповільнення темпів приросту населення України мало кілька причин, передовсім соціально-економічних. Це, зокрема, високі темпи зростання кількості мешканців міст. Якщо в 1964 році у містах проживало більше половини жителів республіки, то на середину 1980-х років — дві третини. Така динаміка зумовлена як урбанізаційними процесами, так і непривабливістю проживання у тодішньому селі. Виїздила переважно молодь — дотепер головне джерело відтворення людських ресурсів. Народжуваність у сільській місцевості зменшилася, і в 1979 році середня сільська сім'я дорівнювала за чисельністю міській — 3 особи. Зменшення ж народжуваності у містах було зумовлене насамперед соціально-побутовими факторами: високою зайнятістю жінок у суспільному виробництві (дев'ять із десяти жінок працювали), низьким рівнем системи охорони дитинства, частковим зростанням дитячої смертності, незадовільними житловими умовами. Відтак природний приріст населення в Україні зменшився з 13,6 на одну тисячу осіб у 1960 році до 3,4 на одну тисячу осіб у 1980 році....
0 Переглянути

Економічна ситуація в УРСР

11 Клас

системи не дали очікуваних результатів у економіці «хрущовські нововведення». У 1965 році очільник уряду СРСР Олексій Косигін та група московських технократів розпочали чергову економічну реформу, зміст якої був сповнений суперечностей. З одного боку, вона спрямовувалася на прискорення науково-технічного прогресу, розширення господарської самостійності промислових підприємств (госпрозрахунок), місцевої ініціативи, визначення ефективності роботи підприємства не за виробленою, а за реалізованою продукцією, створення фондів матеріального заохочення робітників і службовців, розширення соціально-культурної сфери. З другого — реформа значно посилювала позиції центральних відомств. У 1965 році були ліквідовані раднаргоспи й відновлені промислові міністерства. Це означало, що уряд республіки втратив контроль над більшістю заводів і фабрик, які знову підпорядкував центр. Проте, незважаючи на свою непослідовність, реформа деякий час позитивно впливала на економіку. Порівняно високі темпи зростання спостерігались у промисловості. У виробництво впроваджували нову техніку і матеріали, зросла продуктивність праці, за рахунок якої одержали більшу частину приросту промислової продукції. Як і промисловість, сільське господарство у другій половині 1960-х років розвивалося порівняно успішно. Було затверджено гарантовану оплату праці колгоспників за тарифними ставками відповідних категорій робітників і службовців радгоспів. Збільшено капіталовкладення в аграрний сектор. У сільськогосподарській практиці почали використовувати нові агротехнічні прийоми, впроваджували у виробництво високоврожайні районовані сорти зернових і технічних культур. Покращилася ситуація у тваринництві. Промисловість забезпечувала село новими машинами, хоча їхня якість не завжди була на достатньому рівні. Упродовж цього періоду основні виробничі фонди і загальний обсяг промислового виробництва зросли в 1,5 рази, а національний дохід — на 30 %. Створено єдину енергосистему республіки із під’єднанням до неї промислових підприємств, завершено електрифікацію сіл України. Радянські економісти навіть назвали восьму п’ятирічку 1966-1970 років «золотою»....
0 Переглянути

Українська Гельсінська група. Боротьба кримських татар за повернення на батьківщину

11 Клас

Із середини 1970-х років дисидентський рух набув нового імпульсу. Він був пов'язаний із підписанням СРСР Заключного акта Наради з безпеки і співробітництва в Європі (Гельсінських угод) 1975 року, який передбачав, з-поміж інших питань, і зобов'язання країнами-підписантами дотримуватись основних прав людини. Це стало підставою для дисидентів перебрати функції громадського контролю за виконанням радянським керівництвом обов'язків у цій царині. 12 травня 1976 року в Москві створили громадську групу для контролю за виконанням Гельсінських угод. 9 листопада того ж року в Україні виникла Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод, яку стали називати Українською Гельсінською групою (УГГ). Серед її засновників були: Олександр Бердник, Петро Григоренко, Іван Кандиба, Левко Лук’яненко, Оксана Мешко, Микола Матусевич, Мирослав Маринович, Микола Руденко, Ніна Строката-Караванська, Олекса Тихий. Очолив українських борців за права людини відомий письменник Микола Руденко, учасник Другої світової війни, політпрацівник, у мирний час — керівник партійної організації Спілки письменників України. Був нагороджений орденами і медалями СРСР. Від попередніх дисидентських спілок і організацій УГГ відрізнялася суттєво. Зокрема, вона діяла легально; хоч і не підтримувала режим, проте вважала, що мала законне право на існування. Іншою відмінною рисою була співпраця з аналогічними групами Росії, Прибалтики, Закавказзя з метою координації зусиль у загальносоюзному масштабі задля захисту громадянських і національних прав. УГГ налагодила також зв'язки із зарубіжними правозахисними товариствами. У програмних заявах УГГ зазначала, що організація ставить за мету виконання кількох завдань: ознайомити українську громадськість зі Загальною декларацією прав людини; сприяти виконанню Гельсінських угод; домагатися присутності окремої делегації України як члена ООН на всіх міжнародних нарадах, де обговорюватимуть питання дотримання прав людини; вимагати акредитації в Україні представників зарубіжної преси. Водночас члени УГГ викривали злочини комуністичного режиму: розкуркулення, Голодомор 1932-1933 років, політичні репресії 1930-х років, винищення УПА, тотальну русифікацію, переслідування шістдесятників. Група, борючись за права українського народу, з повагою ставилася до мови і культури інших народів, які проживали в УРСР. Члени УГГ вважали, що Україна може здобути незалежність мирним шляхом, відповідно до Конституції...
0 Переглянути
Вперед
1 ... 13 14 15 16 17 18 19 20 21 ... 40
Назад

Навігація