§ 21. Руські і козацькі літописи

Завдання перед читанням тексту параграфа

1. Пригадай, що означають терміни «міф», «переказ», «легенда», «літопис». За потреби знайди їх у тлумачному словнику.

Поради

1. Читаючи текст параграфа, виділяй у кожному пункті головні думки.

2. Запиши у свій словник незнайомі Тобі слова та додай їх пояснення.

1. Міфи та легенди. Люди обмірковували минуле завжди. Про це свідчать численні казки, легенди, перекази та міфи. Навіть слово «міф» у перекладі з грецької означає «розповідь». Міф — це оповідь, яка у чуттєво-образній формі пояснює походження людей, їх ставлення до природи, взаємовідносини між ними. У первісні часи, переважали міфологічні уявлення.

Людина ще не виділяла себе з навколишнього світу та не розрізняла минуле, сучасне і майбутнє. Час для неї протікав так, як і в природі, з повторенням певних етапів. Життя вона уявляла собі як подорож із пригодами, у яких треба вижити. Герої міфів — боги та надлюди — своїм прикладом переконували в тому, що здолати проблеми можна, тільки виявивши кращі людські якості: волю, кмітливість, винахідливість, сміливість. Щоб довести потребу долати свої слабкості, люди змушували міфічних героїв подорожувати у незнані їм світи. Дорогою герой перемагав супротивників та віднаходив розв’язок проблеми, з якою зустрівся сам чи його рідня.

Легенди і перекази створювалися пізніше від міфів. Вони ближчі до дійсності. Герой цих оповідей не має надлюдських якостей. Це — вольова людина, яка добилася багатства та родинного благополуччя завдяки цілеспрямованості, розуму, праці, хоч і не без допомоги вищих сил та щасливої долі.

Реальні події в легендах перебільшені і мають ознаки дива. Натомість у переказах описувані події здаються справжніми. Плодом уяви тут є тільки згадки про знамення, передбачення та долю. Фольклористи припускають, що саме перекази послужили основою для легенд.

Легенда — оповита фантастикою народна оповідь про життя якоїсь особи чи незвичайну подію.

Переказ — усна розповідь про події давнини чи оповідання про виникнення будь-якої родової традиції.

Виникнення поруч з міфами легенд та переказів вказує на зміни у світогляді наших пращурів. Здобуте з досвіду знання все більше відмежовується від уяви, а думка стає критичнішою, менш підвладною емоціям.

Світогляд — це пов’язані і взаємозалежні думки людини про світ і сенс життя.

Практична робота

Завдання:

1. Назви особливості легенд. Які ознаки поєднують легенду з міфом, а які — з переказом?

2. Прочитай народний переказ, записаний у XIX ст. Вибери факти, на яких будується переказ.

Джерело:

Богатирі-семилітки або близнята до семи літ живуть у батька-матері, а як приходить уже їм час виряджатись на свій острів, то перше вони що-небудь таке подіють, або млин перевернуть, абощо, а потім вони уже ніякої шкоди не роблять. На острові тім усякі звірі й гади живуть, а богатирі й стережуть їх, щоб вони куди не вийшли і не наробили людям шкоди.

(у переказі М. Грушевського1)

Літопис — хронологічно послідовний запис історичних подій, зроблений їх сучасником.

2. Літописання. У княжу добу усна історія продовжує розвиватися. Творяться нові легенди та перекази, з’являються так звані «дружинні пісні». Виникає також історія писемна: літописи, повчання і життєписи («житія»). Писемні твори названих жанрів — це оповіді, в яких усе ще переважає чуттєво-образне мислення. Водночас, видно й спробу втілити завдання, які ставив перед собою «батько історії» Геродот: представити те, що зроблено людьми, пояснити причини їхніх учинків та зберегти пам’ять про зроблене для нащадків.

1 Грушевський М. С. Історія української літератури: В 6 т. 9 кн. Т.1 / Упорядник В. Яременко. — К.: Либідь, 1993. — С. 341

Історичний процес (хода історії) — зміна суспільних подій, поєднаних прямими або опосередкованими причинно-наслідковими зв’язками.

Автори княжої доби бачили історичний процес інакше ніж античні історики. Оскільки вони були християнами, то історія для них починалася творенням світу, яке тривало 6 днів, і мала завершитися Судним днем. Для літописців минуле людства — це «історія Бога», волею Якого все на Землі сталося.

Саме тому вони розповідали про це минуле послідовно, по роках і, буквально, «від Адама». Потомки, знайомлячись із діяннями предків, мали зрозуміти своє призначення, побачити наслідки покори Божій волі й нехтування нею.

Найдавніший твір руського літописання, що дійшов до нас, — це «Повість минулих літ» (рис. 101). Уклав її чернець Києво-Печерського монастиря Нестор (бл. 1056 - бл. 1114 р.). Він також був автором «Житія князів Бориса і Гліба» та «Житія Теодозія Печерського» (рис. 102).

Рис. 101. Повість минулих літ. Перша сторінка

Рис. 102. Нестор Літописець. Віктор Васнєцов, 1919 р. (Володимирський собор, Київ)

«Повість...» літописець традиційно починає від Потопу, переказує легенди про перебування на Горах Київських апостола Андрія та заснування Києва, коротко розповідає про розселення східних слов’ян, виділяючи серед них полян. Далі автор подає усі відомості за роками, починаючи з 6 360 р. від створення світу (852 р. від Р. X.). Відтоді, каже він, щодо земель навколо Києва використовують назву «Руська Земля».

Історію Руської Землі літописець поміщає у дві інші — у священну історію та історію Європи ІХ-ХІ ст. В уяві русів три «світи» — Божий, Візантійсько-Римський та Руський — були пов’язані волею Божою. Ці «світи» співдіють, гармонійно доповнюючи один одного. Історія «Божого світу» — це Біблія. Звідси літописець постійно черпає мудрі поради та повчальні приклади. Русь, Візантія та держави Західної і Центральної Європи належать до «християнського світу». Християнам протистоїть «поганський світ». Зокрема, Русі загрожували печеніги, а тепер — половці. Тому правителі Руської Землі — князі Рюриковичі — мають спільно боронити Руську Землю від поган.

Керівники Церкви та держави у «Повісті...» змальовані не такими, якими були насправді, а такими, якими вони повинні були б бути. Злочини світських володарів автор описує з повчальною метою. Читач має розуміти, що окремі князі та бояри втратили Божу милість через свої гріхи. Яскравий приклад такої Божої кари — трагічна доля князя Святополка, брата Ярослава Мудрого. Літописець приписав йому убивство своїх братів Бориса і Гліба та назвав Окаянним. До речі, Церква визнала цих князів великомучениками та небесними покровителями держави Рюриковичів.

Хронологічні записи подій — традиційні для Середньовіччя літературно-історичні праці. У Візантійській імперії хроніки укладали, починаючи з середини І тисячоліття. Найповнішим зводом подій часів Русі-України є так званий «Літопис Руський» — список XV ст., у якому «Повість минулих літ» поєднано з Київським (XII ст.) і Галицько-Волинським (XIII ст.) літописами. Подібно до європейських та візантійських хронік, «Літопис Руський» — це компіляція. Записи побаченого або почутого самими авторами в ньому поєднані із запозиченими матеріалами: витягами з Біблії та творів християнських богословів, уривками хронік та інших літописів, документами і народними переказами. Завдяки цьому літопису до нас дійшла половецька «Легенда про Євшан-зілля».

Практична робота

Завдання:

У § 18 йшлося про пошук руським суспільством княжої доби відповідей на такі запитання:

1. Яке релігійне вчення прийняти?

2. Які зразки моральної поведінки наслідувати?

3. Як забезпечити родині майбутнє?

Користуючись текстом пункту 2, встанови, як на ці світоглядні питання відповів автор «Повісті минулих літ».

Літописання розвивалося в Україні протягом X-XVIII ст. Тому розрізняють кілька видів літописів: княжі (укладалися у столицях князівств), місцеві (укладалися в інших містах і монастирях) та козацькі (створені в козацьку добу).

3. Козацькі літописи. Історичні праці козацької доби, про які йтиме мова, — це «Літопис Самовидця» (1677—1702 рр.), «Літопис Григорія Граб’янки» (1710 р.) та дві книги «Літопису Самійла Величка» (1715—1720 рр.). Ці твори названі літописами, хоч насправді з цим жанром у них мало спільного. Найближчі вони до публіцистики — текстів на важливі для суспільства теми, мета яких — роз’яснити проблеми, викрити облуду, переконати читача вдатися до тих або інших дій. Автори, спираючись на джерела, ведуть з читачем жваву невимушену розмову зрозумілою йому мовою. Тож, у публіцистичних творах поєднуються ознаки наукового дослідження та художнього слова.

Хто був автором «Літопису Самовидця», — невідомо. Учені припускають, що його на схилку літ міг написати священик, колишній генеральний підскарбій Війська Запорозького Роман Ракушка-Романовський (1622—1703). Двоє інших — це полковник Григорій Граб’янка (бл. 1666—1738) та посадовець Генеральної канцелярії Війська Запорозького Самійло Величко (1670—1728).

Найбагатшим на інформацію та найбільш науковим серед козацьких літописів є «Літопис Самійла Величка» (рис. 103). Рукопис охоплює період від початку Національно-визвольної війни до 1700 року. Літописець охарактеризував людські якості та державну діяльність дев’ятьох гетьманів України. С. Величко, на відміну від Самовидця, не обмежився власними спогадами. У Літописі використано чимало джерел: праці іноземців, державні документи, козацькі хроніки та щоденники (діаріуші).

Рис. 103. Літопис Самійла Величка. Перша сторінка

Погляди козацьких літописців ґрунтувалися на здобутках європейських гуманістів XVI-XVII ст. Саме гуманісти започаткували загальноприйнятий сьогодні поділ історії на культурні епохи — Античність, Середні віки та Новий час. Античність вони розглядали як світлу епоху, а Середньовіччя — як епоху мороку, наголошуючи на змінах, які відбулися з початком Нового часу. Але найбільший здобуток гуманізму — перенесення уваги з «побожного» на активне життя людини та визнання за нею природних непорушних прав.

Козацькі літописці теж вважали, що керуватися у своїх діях треба не побожністю, як пропонували в Середні віки, а доброчесністю. Серед ознак доброчесності вони виділяли освіченість, наполегливість та честолюбство — прагнення слави. Плин історії вони пояснювали вчинками окремих людей — героїв — та везінням-фортуною. Фортуна замінила звичне для середньовічних авторів покладання на Божу ласку та Божу кару. У козацьких літописах немає також повчальних витягів з церковної літератури. Місце повчань заступає активна позиція автора, який відкрито висловлює власну думку.

Одним з наслідків поширення гуманізму стала поява у Європі сповнених патріотизму національних історій. Пишучи такі історії, італійці покликалися на здобутки давніх римлян. Англійці, французи, німці, поляки, які не могли прямо пов’язати себе з римською державою, зацікавилися варварами, з якими римляни воювали, — саксами, галами, германцями, слов’янами. Джерел до ранньої історії цих народів майже не було. Тому національні історії почали будувати на легендах і переказах, часто додумуючи потрібне для обґрунтування «героїчної біографії» свого народу.

Козацькі літописці теж запропонували нове бачення української історії. Її герой — «войовничий прадавній козацький народ, що раніше звався хозарським». «Хозари чи козари» тривалий час збирали данину з русів. У боях з князем Святославом, а пізніше з печенігами та половцями, вони відстояли свободу, але втратили на чисельності та силі. Після включення руських земель до складу Литви і Польщі козаки вірно служили королям. Разом зі шляхтою вони брали участь у війнах з татарами та московитами. Тому польські королі своїми універсалами «зміцнювали» їхні давні права. Врешті козаки під проводом Богдана Хмельницького створили власну державу.

Запропонована козацькими літописцями версія дуже подібна до польської. Польські автори XVI-XVII ст. виводили шляхту від войовничих сарматів, які у прадавні часи підкорили слов’ян аж до р. Ельби (Німеччина). С. Величко теж відносив козаків до військового стану, обов’язок якого — «лицарські подвиги» в ім’я захисту «сільського посполитого люду». Тому, обов’язок селян — утримувати козацьке військо, виконуючи повинності та сплачуючи податки.

Хмельниччину козацькі літописці трактували як виступ козацтва, вчинений відповідно до лицарського «права на опір». Козаки вдалися до зброї, бо «пани, порушуючи королівську волю, наклали на вільний сармато-козацький і весь малоросійський народ ярмо нововигаданих своїх прав і утяжень» (С. Величко). Тим самим «правом на опір» скористався й Іван Мазепа, виступивши проти російського царя. Адже цар порушив права і вольності козаків, визнані у грамоті Б. Хмельницькому, зокрема їх право на самоврядування у «незалежному князівстві» — Гетьманщині.

Практична робота

Завдання:

У § 17 йшлося про руйнування традицій та «війну всіх проти всіх» у часи панування козацтва. Як наслідок, перед суспільством постали такі запитання:

1. Яка мета земного буття: страждання чи радість?

2. Від чого залежить становище в суспільстві: від походження чи від сили волі та розуму?

3. Боротися за кращу долю чи миритися з тим, що на роду написано?

Користуючись текстом пункту 3, встанови, як на ці світоглядні питання відповіли козацькі літописці.

Розроблена козацькими літописцями схема української історії була популярною упродовж цілого століття. Востаннє її відтворив невідомий автор «Історії Русів» (поч. XIX ст.) Сучасні українські історики погоджуються з низкою суджень цієї праці: про визнання Запорозької Січі осередком козацької демократії; про ведення Російською імперією антиукраїнської політики; про шкоду державності від внутрішніх чвар козацької старшини та право народу на свободу.

Запитання та завдання на застосування умінь і знань

1. Обери з-поміж виділених Тобою ключових думок цього параграфа одну. Поясни цю думку та підтримай її, дібравши відповідні факти і судження.

2. Порівняй погляди автора «Повісті минулих літ» та козацьких літописців на історичний процес в Україні-Русі. Для цього заповни таблицю:

Правила історичних досліджень

Історія стала наукою у XVIII — на початку XIX ст., коли фахівці змогли узагальнити та остаточно погодити засадничі правила (принципи) історичних досліджень. Ці правила є чіткими настановами, які визначають ставлення дослідника до історичних фактів, джерел, способів (методів) дослідження та уможливлюють отримання наукових висновків. Розглянемо наукові принципи, яких сьогодні додержують історики:

Принцип історизму. Згідно з цим правилом, історичні факти треба розглядати в їх взаємозв’язку, тобто з урахуванням змін, які вони спричинили, та обставин, у яких сталися. Наприклад, відповідно до принципу історизму, Революцію Гідності слід досліджувати в рамках подій сучасної історії. Описувати цей факт треба за такою схемою: а) коли, де, за участю кого це сталося; б) що це за явище, які етапи у своєму розвитку пройшло; в) чому це відбулося та які мало наслідки; г) яким було ставлення сучасників до того, що відбувалося; д) як Революція вплинула на подальші події і що змінила.

Вимога додержувати правила історизму не дозволяє перетворити історію на набір «цікавих фактів» або добірку подій, що обґрунтовують упереджену думку.

Принцип об’єктивності, тобто незалежності від волі, бажань людини. Цей принцип вимагає бути правдивим, спиратися на факти, не спотворювати історії для обґрунтування потрібних висновків.

Правило об’єктивності важливо застосовувати, досліджуючи і події, і діяльність конкретних людей. Оцінку діяльності історичної особи треба будувати на підставі всіх фактів, до протікання яких вона причетна. Недопустимо, наприклад, оцінювати гетьманування Богдана Хмельницького тільки на основі того, що він був противником унійної (греко-католицької) Церкви або суворо придушив бунт запорожців та зруйнував Січ, або уклав угоду з московським царем.

Принцип соціального підходу. Це правило вимагає розглядати факти з урахуванням інтересів людства, а також тих груп населення, які ці факти творили, сприяли чи протидіяли ходові подій. Дослідник має виявити, які громадські об’єднання, верстви населення, народи були зацікавлені, наприклад, у проголошенні незалежності України, а які — ні, та пояснити, чому. Результати референдуму 1 грудня 1991 року підтвердили, що більшість населення України хотіла цього, хоча й з різних мотивів. Протидію чинили переважно комуністи, які не бажали розпаду Радянського Союзу, а ще росіяни — прихильники збереження імперії. Проголошення незалежності України відбулося відповідно до визнаного людством права кожного народу на самовизначення та згідно з міжнародними нормами права. На цій підставі Україну як державу визнали інші держави світу.

Принцип альтернативності, тобто необхідності вибору між двома або кількома можливостями, що виключають одна одну. Дослідник має розглядати не тільки факт, що здійснився, а й можливі інші варіанти розвитку подій. Це потрібно, щоб оцінити стан суспільства, побачити невикористані можливості, сформулювати уроки на майбутнє. Наприклад, утворення Української Народної Республіки, якщо б її змогли відстояти, унеможливило б Голодомор та, можливо, Другу світову війну. Отже, державну незалежність необхідно цінувати і відстоювати навіть ціною життя. Втрата власної держави через байдужість, ставлення особистих чи родинних інтересів понад загальнонаціональні загрожує непоправними втратами для всіх громадян, у тому числі й для Твоєї родини. Цей урок важливий не тільки для українців, а й для будь-якого народу світу.

Практична робота

Завдання:

Встанови, чи додержуєш Ти принципів історичних досліджень, пізнаючи історію своєї сім’ї. Доведи свій висновок про дотримання кожного з названих чотирьох правил.

Домашнє завдання

1. Познач на шкалі часу названі в § 21 події.

2. Внеси в хронологічну таблицю такі факти:

а) укладення «Повісті минулих літ»;

б) створення «Літопису Самійла Be личка».

3. Розмісти в іменному довіднику відомості про:

а) монаха Нестора;

б) Григорія Граб’янку;

в) Самійла Величка.

4. Виконай такі завдання:

4.1. Установи послідовність написання історичних творів.:

А Галицько-Волинський літопис

Б Літопис Самійла Величка

В Повість минулих років

Г Літопис Самовидця

4.2. Обери мапу з цього підручника, яку використовуватимеш, розповідаючи про події, описані Самійлом Величком.

А мапа 3

Б мапа 4

В мапа 6

Г мапа 7

4.3. Укажи судження, узяті з «Повісті минулих літ».

1 «Після Потопу, отже, три сини Ноєві розділили Землю — Сим, Хам і Яфет».

2 «Юрій Хмельницький після батькової смерті й після гетьманства Виговського трохи гетьманував у Чигирині».

3 «Хмельницькому посприяло ще й те, що хан добре знав козацьку мову і в товмачеві потреби не мав».

4 «Слов’яни, прийшовши, сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інші — деревлянами».

5 «Оголошено всьому війську, що за збитки та гніт, які терплять козаки й уся Мала Росія, проти поляків починається війна».

6 «Коли почав Михайло цесарствувати, стала називатися [наша земля] — Руська Земля».

4.4. Обери ту пару мап цього підручника, яка відображає історичний

простір, описаний у «Літописі Руському».

А мапи 3 та 4

Б мапи 5 та 6

В мапи 7 та 8

Г мапи 9 та 10

4.5. Встанови відповідність між терміном та його визначенням:

А історичний процес (хода історії)

Б міф

В легенда

Г світогляд

1 оповідь, яка у чуттєво-образній формі пояснює походження людей, їх ставлення до природи та взаємовідносини між ними

2 народна оповідь про життя якоїсь особи чи незвичайну подію, оповита фантастикою

3 зміна суспільних подій, поєднаних прямими або опосередкованими причинно-наслідковими зв’язками

4 усна розповідь про давні події чи оповідання про виникнення будь-якої родової традиції

5 пов’язані і взаємозалежні думки людини про світ і сенс життя

4.6. Укажи судження, узяті з «Літопису Самійла Величка».

1 «У діаріуші були листи Хмельницького про тодішні справи й події, кореспонденція до іноземних монархів».

2 «Прибули [Олег та Ігор] до гір київських, і довідався Олег, що [тут] Аскольд і Дір удвох княжать».

3 «Вирушила Ольга в Греки і прибула до Цесарограда. І охрестив її цесар з патріархом».

4 «Просив він також зберегти для Запорозького Війська давні вольності, свободи й військовий порядок».

5 «Заложив Ярослав город — великий Київ, а в города сього ворота є Золоті».

6 «Наш козацько-руський народ простодушний і добросердний, проте мало роздумує про минулі, теперішні й майбутні речі та події».

скачать dle 11.0фильмы бесплатно