На території Центральної України та Лівобережжя були поширені кожухи та жупани — верхній одяг для суворих зим, а також теплі свитки, сплетені з овечої вовни. Одяг шили з вовняної та лляної тканини на всій території України. Однак орнаменти, деталі одягу відрізнялися до початку 20 ст. не лише між регіонами, а часом і в межах одного регіону поміж селами.

Світлина з газети "Ilustrowany Kuryer Condzienny". Польща, 1927 рік

Прикраси також можуть розповісти про своє походження. Стрічки, ґердани (нашийні бісерні прикраси), пояси, візерунки для вишивки — усі вони мають свої особливості в кожному регіоні України.

Коли ми кажемо "традиційне вбрання”, зазвичай в уяві постає готова картинка, як воно має виглядати. Але насправді більшість зображень одягу, які можна зустріти в книжках, — це вбрання, яке носили 200-300 років тому. Збереглося чимало світлин і початку 20 ст. — тобто їм сто років. Важливо розуміти, що і традиційний одяг не був однаковим упродовж віків. Мода змінювалася (хоч і повільніше, ніж тепер), по-різному вдягалися юнаки та дівчата, дорослі чоловіки та жінки. Зазвичай по-своєму вдягалися і різні стани — у селян своя мода, у шляхти — своя, у купців, ремісників — власні звичаї і традиції.

Якщо ти просто зараз вийдеш прогулятися, навряд чи зустрінеш багато вишитих сорочок, людину в постолах чи традиційному кожусі. Ми живемо в добу масового виробництва, коли одяг переважно шиють на величезних фабриках. А вже де носитимуть — більше залежить від погоди і статків, ніж від того, де живе людина й до якої верстви належить. Джинси, футболки, кросівки, куртки — однакові, куди не глянь. Але в такому світі зберегти особливості національної культури стає ще важливіше — адже саме на неї спирається наша ідентичність, зв’язок із нашими предками та історичною пам’яттю.

12. Як ти думаєш, чому в сучасній Україні поширилося таке свято, як День вишиванки? Чому люди з великих міст, містечок і сіл долучаються до цього свята й одягають вишиванки?

Парад вишиванок, 2021 рік

Етнографи не обмежуються вивченням особливостей одягу чи житла. Важливу роль у дослідженні минулого відіграє так звана нематеріальна спадщина — те, чого не торкнешся: музика, пісні, казки, легенди, забобони та перекази. Вони живуть, очевидно, довше, ніж звичка до певного типу одягу. Іноді дослідникам вдається прослідкувати "біографію” пісні чи казки впродовж багатьох століть. Тому часто народні мелодії викликають сильні емоції та переживання — неначе наші предки напряму звертаються до нас із глибини віків.

13. Уяви, що ти — етнограф/етнографиня із майбутнього. Ти вивчаєш повсякдення першої чверті 21 ст. Як ти думаєш, що стало б основою твоїх досліджень? Які особливості сучасного побуту можна буде дізнатися у 23 ст.? Чи можна стверджувати, що через двісті років науковці цікавитимуться нашим часом? Чому?

14. Запиши два запитання: одне — до тексту нижче, інше — про особливості етнічної кухні в нашій країні, про які в тексті не згадано. Де можна знайти таку інформацію?

Важливе місце в національній культурі, окрім народного вбрання, орнаментів вишивки чи оздоблення хат, належить харчуванню. Саме приготування їжі, рецепти традиційних страв найбільше пов’язані з місцевістю та поширеними на ній рослинами, продуктами землеробства і тваринництва. У різних регіонах нашої країни готують вареники. Десь вони можуть бути з картоплею, десь із солодким сиром, маком, вишнями, м’ясом, відварною гречкою. На Лівобережжі та Слобожанщині здавна поширені галушки. Недарма варенику та галушці в Україні встановили пам’ятники.

Пам'ятник галушці в Полтаві

Пам'ятник варенику в Черкасах

Зверни увагу на те, як сто років тому називали хлібні, борошняні вироби в різних регіонах України. На Західній Україні виробляли ощипок, осипле, паленя, осух, адзим’я, малай, мелай, пагач тощо. А прісний хліб у Центральній Україні йменували переважно "коржем”, а також "підпалком”, "паляничкою”, "перепічкою”. А ще з борошна пекли пампушки, пироги, млинці, оладки. На Правобережжі особливо популярними були вареники з різними начинками.

15. Про що може свідчити така різноманітність повсякденних і святкових страв із борошна? Які назви ти зустрічаєш сьогодні в магазинах чи у вуличній торгівлі? Про що це свідчить?

Ще одним прикладом кулінарної різноманітності є така страва, як борщ. "Ми всі різні, але всі їмо борщ. І це значить, що в нас є щось спільне”, — сказав відомий шеф-кухар і кулінарний експерт Євген Клопотенко. Попри те, що сучасний борщ з’явився в Україні приблизно сто п’ятдесят років тому, сьогодні він є однією з найпоширеніших українських страв у нашій країні та за кордоном. У 2021 році Україна подала український борщ у міжнародну організацію культури, освіти і науки (ЮНЕСКО) для внесення цієї страви до списку нематеріальної культурної спадщини світу.

Рецепти борщу дуже відрізняються між регіонами. На Поліссі, як стверджують дослідники національної кухні, нерідко варять борщ із рибою та без буряка. У деяких регіонах до борщу обов’язково додають квасолю й помідори чи томатну пасту, а десь — лише квашений червоний буряк і гриби. Борщ може бути пісним чи на м’ясі, червоним або зеленим, його подають холодним чи гарячим. Однак, попри відмінності, ця страва вважається "своєю” у будь-якому куточку України.

Підсумкові запитання і завдання

• 1. Що об'єднує етнічну культуру українців?
• 2. Продовж речення: "Етнографія — це наука, яка вивчає..."; "Без досліджень учених-етнографів...".
• 3. Запиши одну-дві причини культурної різноманітності регіонів нашої країни.
• 4. Намалюй хмару слів до поняття "етнографія". Дізнайся значення слова "фольклор". Визначення запиши.
• 5. Якщо є змога відвідати краєзнавчий музей, то дізнайся, які предмети побуту чи одягу зберігаються там як експонати історії рідного краю. Зроби фотоколаж чи рекламний буклет такої колекції для твоїх однолітків з інших регіонів України.