Птолемей, Деметрій, Кассандр, Лісимах, Антіох, елліни за походженням, ставши правителями східних держав, прагнули зберегти зв'язок з рідною культурою. Вони тепло зустрічали грецьких скульпторів, поетів, філософів. Ремісників з Еллади також радо приймали на землях нових держав.

Ці процеси сприяли просуванню на схід витонченої та глибокої культури Еллади. Розпочався процес об'єднання античної та східної культур. Відбулося взаємне культурне збагачення цивілізацій Стародавнього Сходу й античної цивілізації. Це явище історики називають «зустріч цивілізацій». Духовні надбання обох цивілізацій настільки глибоко проникли одні в одних, що в результаті утворилася культура, яка набула іншого вигляду й змісту. Ці культурні перетворення були такі важливі для подальшої історії людства, що відповідний період отримав окрему назву — еллінізм, а його культура була названа елліністичною.

Початком еллінізму вчені домовилися вважати рік завершення завоювань і смерті Александра Македонського — 323 р. до н. е., бо саме його діяння заклали основу нової епохи. Епоха еллінізму завершилась у 30 р. до н. е., коли Рим закінчив завоювання елліністичних держав.

2. Розквіт елліністичних держав

Серед нових держав найбільшим за територією було царство Селевкідів, столиця якого, Антіохія, стояла на р. Оронті. Держава Селевкідів складалася з багатьох народів і племен. Її територією проходила славнозвісна «царська дорога», великі караванні шляхи вели від Вавилона до портів Північної Сирії. Дві великих ріки — Тигр і Євфрат — були важливими водними торговими шляхами аж до Перської затоки, а через неї до Індії. Значний розвиток торгівлі сприяв розквіту цієї держави.

На узбережжі Малої Азії виникло маленьке Пергамське царство, яке очолила династія Атталідів. Невелика, але сильна армія Пергаму надійно захищала державу. Столиця царства була напрочуд гарною, вулиці її були просторі й прямі. Своєю красою вона поступалася тільки Александрії. Пергамське царство проіснувало лише два століття: його загарбала Римська держава в ІІ ст. до н. е.

Наймогутнішим серед елліністичних держав був Єгипет зі столицею в Александрії, де поховали Александра Македонського. Державу протягом 300 років очолювала династія Птолемеїв, яку заснував полководець Александра на ім'я Птолемей Лаг (від нього походить друга назва династії — Лагіди). Александрія швидко стала найбільшим культурним центром і торговим портом у Середземномор'ї. Елліністична держава, територія якої охоплювала дельту та нільську долину, була головним виробником хліба серед більшості країн Середземномор'я.

3. Культура і наука за доби еллінізму

Елліністична культура, яка поєднувала духовні надбання античної та східної цивілізацій, стрімко розвивалася протягом усієї доби еллінізму. Вона стала прикладом швидкого зростання досягнень у різних галузях духовного життя — мистецтві, науці, філософії тощо.

Культурною столицею елліністичного світу майже відразу стала Александрія Єгипетська. Перші Птолемеї заснували тут Мусейон — установу на зразок університету та дослідницького центру. Навколо рідкісних природничих колекцій і найбільшої бібліотеки світу згуртувалися найкращі вчені того часу. Отримавши чудові умови для дослідницької роботи, вони збагатили людство численними винаходами та науковими відкриттями.

Найславетніший з-поміж учених, які працювали в Мусейоні, математик Архімед із Сиракуз (287-212 рр. до н. е.), уславився багатьма технічними винаходами, особливо в галузі військової техніки. Варто також згадати математика Евкліда (ІІІ ст. до н. е.). Його трактат «Начала» (тобто «елементи») використовували як підручник з геометрії до ХХ століття.

У ІІІ-ІІ ст. до н. е. в Александрії працював видатний учений — філософ, географ, астроном Ератосфен із Кірени (276-194 рр. до н. е.). Він спромігся точно обчислити довжину окружності земної кулі, помилившись тільки на 50 км. Слід урахувати, що на той час Ератосфен не мав жодного приладу для обчислень. Саме він увів у вжиток поняття «географія».

Видатним астрономом свого часу був Арістарх Самоський (310-230 рр. до н. е.). Він передбачив наявність у Всесвіті планет, які обертаються навколо Сонця, але не зміг уникнути помилок, оскільки був переконаний, що Сонце разом з усіма планетами обертається навколо Землі.

Видатні здобутки в медицині пов'язані з ім'ям Герофіла (IV-III ст. до н. е.), який здійснив дослідження внутрішніх органів людини. Талановитий лікар Ерасистрат був видатним хірургом і зробив вагомий внесок у медицину. Значного розвитку набула філософія. Найславетнішим серед філософів свого часу був Епікур із Самосу (341-272 рр. до н. е.), який створив систему поглядів на навколишній світ. Засновником філософської школи стоїцизму став Зенон із Кіпру (336-264 рр. до н. е.). Учнем Арістотеля був Теофраст (372-287 рр. до н. е.), який розвинув його вчення.

Мистецтву періоду еллінізму притаманне зростання інтересу до внутрішнього духовного світу людини. Якщо скульптори попередньої епохи прагнули відобразити загальні риси людей, то тепер митці цікавилися найтоншими порухами душі конкретної людини. Найвидатнішими серед скульпторів цієї епохи стали Праксітель («Афродіта Кнідська»), Скопас («Галл, який помирає», «Молодий Геракл» та ін.) і Ліссип («Гермес, що відпочиває», статуя Зевса в Таренті). Наших сучасників вражає художньою виразністю скульптурна композиція «Лаокоон і сини», яку створили скульптори Агесандр, Полідор і Атенодор. Їхньої слави гідний Піфократ із Родосу — творець статуї Ніки Самофракійської. Представник родоської художньої школи Харет створив велетенську статую бога Сонця — Геліоса, Колоса Родоського.

Катапульта

Александр Македонський у битві біля Гавгамел. Фрагмент мозаїки

Ніка Самофракійська. Скульптура роботи Піфократа Родоського

КОЛОС РОДОСЬКИЙ — скульптура бога Геліоса — шосте диво світу.