Розквіт Королівства Русі. Військова реформа князя Данила, розвиток міст і торгівлі
- 25-10-2022, 22:46
- 230
7 Клас , Перший український король 7 клас Васильків 2020
Розквіт Королівства Русі
Військова реформа князя Данила, розвиток міст і торгівлі
Друга половина XIII століття — період розквіту Галицько-Волинського князівства — Королівства Русі. Після жорстокого монгольського погрому життя на цих землях не тільки відродилося, а й швидко розвивалося. Князь-король Данило тоді був уже зрілим чоловіком, який немало бачив і досяг. Набутий досвід використовував для управління, залучаючи відданих бояр.
Правитель чудово розумів, що без сильної армії не може будуватися сильна об’єднана держава. А ворогів довкола «ошивалося» більше ніж достатньо! Тому Данило повсякчас дбав про створення війська, здатного протистояти одночасно і європейським рицарям, і східним кочовикам. Грошей бракувало, тому доводилося набирати на службу ополченців. Їх озброювали коштом королівської скарбниці. Їхня дисципліна та організованість забезпечували перемоги в битвах, хоча від боярської кінноти головнокомандувач не відмовився. Від монголів він запозичив смертоносні метальні машини, що надто добре зарекомендували себе при штурмі міст. Ці «самостріли» могли метати камінь вагою до 50 кілограмів. Особливо ними захопився князь Лев Данилович (якого у літописі назвали ледь не винахідником руського каменомета). Про це йдеться в книзі Леонтія Войтовича «Лев Данилович, князь галицько-волинський» (Львів, 2014. — С. 5), де автор процитував ранньомодерного автора XVII століття Бартоломея Зіморовича, який назвав Лева «винахідником машин для здобування фортець».
Із новинок озброєння упровадили арбалет. Певний період у Західній Європі його забороняли, бо за формою нагадував перевернутий хрест. Однак у Королівстві Руському йому знайшли застосування. Арбалетні «болти» пробивали обладунки значно краще, ніж звичайні стріли. А в боротьбі проти ординців будь-яка перевага ставала вирішальною.
Також Данило Романович на рівні з монголами уміло практикував швидке маневрування. Наприклад, у 1244 році його військо з обозом, навантаженим метальними гарматами, за один день здолало 60 кілометрів між містами Холм та Люблін.
1. Розглянь зображення пам’ятників королю Данилу в містах України (такі світлини можеш побачити тут і на наступних сторінках цієї книжки, а також в інтернеті). Чому більшість із них схожі? 2. Які факти з біографії правителя Королівства Руського намагалися втілити скульптори? 3. Який із пам’ятників ти хотіла / хотів би побачити, відвідавши відповідне місто?
Пам’ятник королю Данилу, скульптор Олександр Пилєв, місто Галич, 1998 р.
Пам’ятник королю Данилу, скульптори Борис Рудий і Богдан Рудий, місто Тернопіль, 2002 р.
Князь-король Данило Романович запозичив від монголів ще одну важливу хитрість. Зазвичай коні в бою виявлялися надто вразливими для ворожих стріл. Тому володар Русі запровадив для їхнього захисту металеві «личини» (їх напинали на голову) та шкіряні «кояри» (прикривали тулуб). Нововведення забезпечило разючий результат! Саме через це європейські хроністи плутали воїнів русів із монгольськими, вважаючи, що останні підібралися уже до меж християнського світу.
На сторінках цієї книжки, зокрема в уривках із літописів та хронік, траплялися назви пристроїв, за допомогою яких здобували фортеці. Якщо тебе зацікавила військова техніка, що її руси використовували в Середньовіччі, запрошуємо прочитати про пороки, арбалети, пращі, требушети в тексті, укладеному за результатами наукового дослідження чернівецьких істориків Ігоря Возного й Андрія Федорука (Джерело: Возний І. П., Федорук А. В. Ознайомлення земель південної периферії галицької Русі з використанням каменеметальних машин. — Чернівці: ЧНУ, 2012.)
Метальні знаряддя, що мали вигляд великих станкових самострілів із натягуванням тятиви спеціальним коловоротом, у європейських джерелах називали арбалетами — «arcuballista» (від латинського слова, що означало «лук-баліста»). Вони за будовою нагадували давньоруські метальні механізми. Але «західні» машини стріляли переважно не кам’яними снарядами, а великими стрілами — «болтами».
Археологічні знахідки свідчать, що тодішні установки могли метати важкі ядра, а також керамічні боєприпаси сферичної форми, начинені запалювальними сумішами. Про їх далекобійність судити важко. Очевидно, що заряди долали відстань 75-150 метрів.
Станковий самостріл, XIII-XIV ст.,
1 - загальний вигляд,
2 - вигляд у перерізі
Літописці зазвичай уживали щодо машин, які руйнували стіни, усталений термін «пороки», а також їх називали «пращами». Їхня висота дорівнювала приблизно 4-7 метрів. Для здійснення пострілу поралася обслуга з восьми осіб. Загалом такі «кидальники» вважали легкими. Вони призначалися для стрільби на 75-140 метрів невеликими кам’яними снарядами завважки від 2-х кілограмів.
Легка механічна праща ручного натягування, друга половина ХІІ-ХІІІ ст.,
1 - загальний вигляд у перерізі,
2 - схема дії
Іншим потужнішим різновидом наступальної зброї був требушет — «кидальне» знаряддя, де замість мускульної сили людей використовували тягар-противагу. Висота требушета могла становити 5-8 метрів, а відстань польоту заряду — 80-180 метрів. Виготовлення пристрою потребувало певних навичок і зусиль багатьох людей. Адже «пороки» з противагою метали найбільші із снарядів Середньовіччя — «камінь, що його можуть чотири сильні чоловіки підняти». Для стрільби камінням завважки 20-90 кілограмів використовували противагу завважки не менше 250 кілограмів.
Важка механічна праща з рухомою противагою, XIII-XV ст.,
1 - загальний вигляд,
2 - розташування пращі на кам’яній вежі
Каменемети (арбалети) та легкі механічні «пращі» з’явилися в Галичині, ймовірно, в 30-х роках ХIII століття — для посилення обороноздатності укріплень. Саме тоді князь Данило Романович змагався за батьківський престол. Відомо, що під час воєн 1233 та 1234 років метальні машини слугували як для штурму, так і для захисту міських стін. Проте активно взялися використовувати технічні знаряддя після монгольської навали. Компактність і полога траєкторія стрільби давали змогу встановлювати їх, зокрема, на відкритих верхніх майданчиках веж другої лінії оборони. Таку багатоярусну вежу — «столп’є» — збудували на горі Цецин (нині західна околиця міста Чернівці), про що свідчить скарб срібних речей, який випадково знайшли в кам’яній основі споруди в 1839 році. У Щецинському замку виготовляли кидальні пристрої і кам’яні заряди до них. Можливо, тому навіть монголи, які в 1241 році спустошили територію краю, не наважилися штурмувати «донжон». На горі Цецин не виявлено жодних слідів ворожої присутності, на відміну від інших руських пам’яток у регіоні. І це за умов, що завойовники володіли необхідними установками, за допомогою яких захопили більше десяти великих руських міст.
Конструювання та виготовлення наступальних чи оборонних машин потребували чималих коштів, витрачати які міг лише багатий правитель. Князь-король Данило Романович мав такі ресурси. Відомо, що в Королівстві Руському працювали ремісники, серед яких, як свідчать писемні джерела, найкваліфікованіші споруджували пращі та/або пороки.
Сучасні саморобні іграшкові арбалети
Мисливські арбалети, експозиція музею «Арсенал», місто Львів
Арбалети, реконструкції
1. Розглянь ілюстрації. Як стріляють з арбалета? Порівняй із механізмом дії лука, рогатки. 2. Якщо дружиш із фізикою, зроби іграшковий арбалет. Добирай безпечні «болти» (стріли) і дій обережно! Пам’ятай, що в живих небезпечно цілитися, навіть якщо «зброя» іграшкова!
Історик Олександр Лисенко про військо Королівства Руського:
Щоб не бути залежним ані від бояр, ані від іноземців, князь міг приймати до своєї дружини охочих з інших земель. Це були переважно угорці або половці, які наймалися на службу — найчастіше невеликим загоном під проводом воєводи. Такі зміни в організації збройних сил здійснював передусім Данило Романович. Його військо було княжим, ним він командував особисто. В описах походів 1240-х років нема згадок про боярські полки.
На утримання військових витрачали державні кошти. Княжу дружину винагороджували грішми, поселеннями та землями. Коли Данило 1234 року зайняв місто Галич, «прийняв землю Галицьку й роздав городи боярам і воєводам, було корму в них багато». Учасники походів додатково мали право на воєнну здобич. Згодом військову службу нерозривно пов’язували з посіданням землі. Хто ходив на війну, той володів наділом. Непокірного дружинника карали тим, що відбирали володіння. До прикладу, князь Василько платив оружникам прибутками від прикарпатських солеварень.
Усе військо Галицько-Волинської держави поділялося на важкоозброєних «оружників» та легкоозброєних «стрільців», причому й ті, й ті могли бути і пішими, і кінними. У ХIII столітті утворили добре озброєні відділи піхотинців із селян та містян. Про це свідчать слова з літопису 1231 року: на укріпленнях міста Володимир «стояли оружники, блищали щити». Кіннота за озброєнням і тактичними завданнями поділялася на важку та легку. Важкоозброєна — це оружники у важких латах, у шоломах, зі щитами і списами або мечами. До легкої належали стрільці без важких обладунків, із луками. Також до стрільців приєднувалися степовики.
Організаційно військо комплектувалося із полків по 100- 200 осіб, які, своєю чергою, дробилися на знамена, або заступи. Ці підрозділи мали свої бойові прапори, бубни, труби. Чисельність галицько-волинської армії іноді сягала 50 тисяч осіб.
Зброя у вояків була оборонною й зачіпною. Оборонну становили броня (панцир), шолом і щит. Зачіпну — коп’я (копія), меч, шабля, сокира і лук зі стрілами. Майже все виробляли власноруч. Піхота воювала мечами і списами, а для захисту одягала металеві панцирі, шоломи та тримала в руках щити. Стрільці користувалися луками й шаблями. Якщо сиділи на конях, то вважалися легкою кіннотою.
У ХIII столітті у війську Галицько-Волинської держави відбулося значне вдосконалення озброєння. Так, наприклад, шолом вершники одягали менший, аніж раніше, і він краще захищав голову; щит теж став меншим і легшим. Практикували три види списів: коп’я, сулище і роттиця. Стрільців озброїли рожанцями, тобто поліпшеними луками. Укріплення штурмували за допомогою таранів, самострілів, пороків (катапульт).
Поступово поліпшували послідовність битви. Вона ніби поділялася на два етапи: початковий бій легкої кінноти та піших стрільців і головний удар важкоозброєних полків. Дії оружників та стрільців чітко координували. Стрільці не лише створювали передні полки, а й ставали обабіч оружників, захищаючи їх із флангів. Згодом князі застосовували тактику виснаження ворога постійними маневрами.
Також вдало використовували одночасний наступ стрільців та колійників. Уперше так учинив Данило Галицький у 1215 році. Щоби зберегти стрільців, він поруч із кожним поставив колійника. Відтоді ті, які стріляли, отримали змогу підходити до ворогів майже впритул і під прикриттям їх винищували. В одному з боїв «Данило сам вийшов уперед і стрільців пустив наперед, а інших з обох боків дороги».
Плакати «Історія українського війська», реконструкції, Український інститут національної пам’яті
1. Розглянь зображення воїнів на світлинах і картинах історичних реконструкцій. Як змінювалося військове спорядження від XI до XIV століття? Що нового з’явилося у війську короля Данила? 2. Знайди на зображеннях зброю й обладунки, описані в тексті оповіді. Чим різнилися солдати різних видів війська? 3. Як ти вважаєш, чи справді спорядження тодішніх армійців було таким розкішним і блискучим? 4. Поміркуй, які кошти витрачала держава та її очільник на утримання боєздатних збройних сил. Як військові реформи свідчать про міць влади Данила Романовича та його держави?
Князь, воєвода
Важкоозброєний вершник
Кінний копійник
Піший копійник
Піший арбалетник
Кінний лучник
Важкоозброєні кінні списники першої лінії бойового шикування
Закономірно, що витрати на озброєння зростали. Скарбниця не покривала збитків. Тому разом із перетвореннями армії доводилося наводити лад у господарстві. Після монгольського погрому чимало міст зазнали розорень, населення зубожіло, торгівля занепала. Користуючись авторитетом, Данило Романович удався до рішучих дій.
Передусім він зміцнив управління країною. Наприклад, запровадив посаду двірського. Її обіймав найвідданіший із бояр, якому довіряли командувати військом чи керувати землями у скрутних ситуаціях. Ці своєрідні «кризові менеджери» в Королівстві Руському з’явилися під впливом Угорщини (там вони називалися палатини). Напевно, Данило зрозумів важливість такої посади, коли перебував хлопчиком в Андрія II. Містами правили тисяцькі й осадники. Суд здійснював сам князь-король або хтось із Романовичів. У підсумку, за допомогою жорстких заходів удалося зламати опір бояр-зрадників, про яких у другій половині XIII століття не згадано в літописах.
Пам’ятник князеві Данилу, скульпторка Теодозія Бриж, місто Володимир-Волинський
Король Данило проводив свою церковну політику. Ще до нього єпископами ставали переважно вихідці із впливових боярських сімейств. Вони противилися правителеві й намагалися обмежити його владу. Натомість той завзято боровся проти свавільних духівників. Ти вже знаєш, що перемишльського єпископа стратив двірський Андрій, а галицький утік до Угорщини. Угровський єпископ Йосиф, який оголосив себе київським митрополитом після монгольської навали, теж поплатився. За протекцією галицько-волинського монарха митрополію очолив Кирило. Це рішення підтвердило спадковість влади Данила і те, що він ніколи не втрачав із поля зору Подніпров’я.
Пам’ятник королю Данилові, скульптори Василь Ярич і Роман Романович, місто Львів, 2001 р.
Кількість населення невпинно зростала. Князь-король сприяв внутрішнім мігрантам. Від монгольських урядовців тисячі осіб утікали на захід, зокрема до Галицько-Волинської держави. Чернігівці, переяславці, кияни, вихідці з інших міст та сіл Русі знаходили притулок у володіннях Романовичів. Завдяки цьому не пустували землі, зводили нові міста, як-от, Холм.
За правління короля Данила заохочували європейських переселенців, які отримували дозволи на створення своїх громад та церков. Скажімо, німці дотримувалися звичаю, коли землю й майно успадковував старший син. Молодші накопичували кошти та шукали кращої долі. Її і пропонував король Русі. Прибульці виявилися вправними ремісниками. До того ж вони «привнесли» магдебурзьке право, що утверджувалося вже за нащадків Данила в XIV столітті. Завдяки іноземцям зміцнювалися контакти з країнами Західної Європи, що стимулювало подальше піднесення Галичини й Волині.
1. Чому король Данило приділяв особливу увагу розбудові укріплених міст та оснащенню війська? Чому сприяв переселенню в Галичину й на Волинь ремісників із європейських країн? 2. Чому саме за Данила Романовича обабіч шляхів споруджували донжони — укріплені сторожові вежі з каменю? Використовуючи інформацію з оповідей цієї книжки або з додаткових джерел, намалюй уявний донжон.
Відобрази його основні архітектурні елементи. 3. Добери слова і словосполучення для розповіді про внутрішньодержавну діяльність Данила Романовича.
На стан господарства значно вплинуло відродження торгівлі. Монголи зруйнували чимало міст, але не змогли знищити налагоджені комерційні зв’язки між містами. Ще від 1240-х років король Данило витіснив бояр із соляного промислу. Це забезпечило сталі надходження в казну. Прибутки приносили хутра, мед, віск та інші товари, якими славилися галицько-волинські терени. Окрім того, значні надходження давав бурштин. «Сонячне каміння» радо купували негоціанти Тевтонського ордену, щоби перепродавати через місто Ґданськ до Західної та Північної Європи. Натомість до Королівства Руського доправляли таке необхідне залізо, з якого виготовляли зброю та знаряддя праці.
1. Уяви себе в ролі середньовічного купця. Які товари ти вивозила / вивозив би з Королівства Руського, скажімо, в Польщу, Священну Римську імперію, італійські міста, у Візантію? Що ти привозила / привозив би в міста Холм, Галич, Володимир? Що вивозила / вивозив і привозила / привозив би для князів, бояр, містян, селян?
Збільшення кількості населення і пожвавлення господарства дали змогу впродовж 1250-х років зміцнити деякі міста кам’яними мурами. Зокрема, за короля Данила перебудували й укріпили Володимирський та Кременецький замки. У 1256 році літописець уперше згадав про Львів, а вже в 1283 році зафіксовано, що місто витримало кількатижневу облогу ординців.
Замкова гора (Бона) в місті Кременець, художник Наполеон Орда, XIX ст.
Історія зі Львовом потребує окремого пояснення. Версія виникнення укріплення в період правління Данила Романовича не викликає жодних сумнівів, але чи був король його фундатором? Літописець детально описав заснування Холма, вихваляв його церкви та монастирі, неодноразово наголошував на міцності мурів, що їх навіть досвідченому монгольському полководцеві Бурундаю не вдалося підкорити. А про нове галицьке поселення повідомив ніби випадково: у Холмі сталася настільки велика пожежа, що її заграву бачили аж у Львові. От і все! Згодом місто раптово «виникло» як центр землі Лева Даниловича, наприкінці XIII століття його вважали столичним, а в 1340 році польський король Казимир III Великий вивіз звідти корони Романовичів.
Автори XV-XVII століть згадують родоначальником львівського укріплення саме князя Лева. У літописі, де так багато йдеться про те, що Холм заснував Данило Романович, нема жодного слова про започаткування з його ж волі Львова. Це свідчить, що пальму першості будівничого варто надати саме старшому Даниловичу. Очевидно, літописець не вважав за потрібне фіксувати дії княжича, коли оповідав про вчинки його батька. Докладніше про це можеш дізнатися з книжки Леонтія Войтовича «Лев Данилович, князь галицько-волинський», про яку вже йшлося.
Після перемоги біля міста Ярослав князь Лев отримав власний уділ, куди належала чимала частина Галицької землі. Розвиваючи власне місто, він запрошував переселенців як із Заходу, так і зі Сходу. Відомо, наприклад, що одними з перших на заклик відгукнулися вірмени — львівська вірменська громада нині одна з найчисельніших в Україні. Водночас без ініціатив та дозволів Данила Романовича містобудування завмерло би в Королівстві Руському.
Погруддя королю Данилу, скульптор Ігор Семак, місто Івано-Франківськ, 2015 р.
1. Розглянь зображення вояків Х-ХIII століть на українських марках. Простеж, як удосконалювалися їхні обладунки. Що змінювалося в обороноздатності міст? 2. Які терміни ти використовуватимеш, описуючи озброєння та одяг воїнів?
Коментарі (0)