Початок був покладений. Але кожне наступне покоління вірменської громади прикрашало храм по-своєму. Добудували бічні апсиди (початок XV ст.) і відкриту аркаду (1437 рік), що оперезала храм із трьох боків (через два століття її перебудували в ренесансному стилі).

У 1571 році під керівництвом італійця Петра Красовського звели дзвіницю, що надала Вірменському собору зовнішньої завершеності.

Дзвіниця триярусна, квадратна в плані. Чотири напівкруглі вежі, що завершують її, виконані з оцинкованого заліза на початку XIX ст. У проході під вежею-дзвіницею, яким можна пройти до східного дворику собору, збереглося склепіння та орнаментальний різьблений портал із написом вірменською мовою.

Арочна галерея, прибудована у 1437 році

Дзвіниця собору

Томаш Дикас. Спаситель з хрестом

Протягом століть собор був громадським і релігійним центром вірменської громади у Львові, допомагаючи їй зберегти свою самобутність. Проте у 1630 році львівський вірменський архієпископ Миколай Торосович прийняв католицизм.

Вірменська громада була рішуче настроєна проти унії. Однак, коли їхнє головне заняття - торгівля - почало занепадати, багато вірмен виїхало зі Львова. Відтак вірменські старійшини вирішили піти на примирення, бодай формально перейшовши в католицизм. Вони подали королю Яну Казимиру уніатське сповідання віри і погодилися перейти під юрисдикцію Риму. Усі незгодні з цим рішенням змушені були залишити Львів.

Отож, якщо в середині XVII ст. у Львові мешкало понад дві тисячі вірмен, то на початку XX ст. тут залишилися лише поляки з полонізованими вірменськими прізвищами.

Страшним лихом для собору стала пожежа 1676 року - його довелося відновлювати. Та немає лиха без добра: внутрішні інтер’єри тепер створили у стилі європейського бароко та прибудували ризницю і каплицю. Саме в ці роки у вірменському кварталі складався один з найцікавіших архітектурних ансамблів Львова, до якого, крім собору та дзвіниці, ввійшли архієпископський палац, вірменський банк «Mons Pius» і монастир вірменських бенедиктинок (1682 рік).

Палац вірменських архієпископів

Квартал забудовували, і біля Вірменського собору з’явилося три дворики.

Перший - Монастирський дворик - замкнутий по периметру будівлею Успенського храму з півдня, а з півночі - будівлею монастиря вірменських бенедиктинок. Італійська галерея (нижній ярус - відкриті арки, верхній - закриті) з’єднує обидві будівлі. Внутрішній інтер’єр його прикрашають два вапнякових барельєфи XVI ст.

Монастирський дворик Вірменського собору

Огорожа з боку вул. Вірменської (статуя Богородиці над брамою)

Огорожу Південного дворика прикрашає статуя Богородиці (1664 рік) з колишньої Краківської брами різця львівського майстра М. Ерлемберга. У дворику стоїть дерев’яна різьблена каплиця XVIII ст. У ній - вівтар «Голгофа», де зображені смертні муки Христа. Розп’яття розташоване на тлі каміння. Кожен з близько 250 «каменів» вирізьблено з дерева. З іншого боку подвір’я у 1889 році встановили фігуру Христа, який несе хрест на Голгофу, роботи Томаша Дикаса.

У дворику зберігся старовинний вірменський цвинтар, надгробні плити до якого частково були перенесені з інших вірменських храмів. Подвір’я повністю вимощене надгробними плитами, деякі з яких вмонтовані у стіни. Найстарішим плитам близько 600 років.

Томаш Дикас. Вівтар «Голгофа»

Збереглися також середньовічні епітафії, найцінніша з яких - вмурована у стіну епітафія патріарха Вірменії Стефана V, який помер у Львові 1551 року.

Середньовічні епітафії

Південний дворик відділений від вулиці Вірменської огорожею з металевими ґратами, а зі східним двориком з’єднаний воротами з бароковим фронтоном 1877 року.

Східний, або Христофоровий дворик, - це водночас прохід між вулицями Вірменською та Лесі Українки. Сюди виходить найдавніша, апсидна частина собору, а його центром є висока пам’ятна колона з постаттю святого Христофора - захисника від раптової смерті (1726 рік).

Однак навіть святий покровитель не захистив собор від трагедії. У 1773 році комплекс Вірменського собору так постраждав, що довелося ремонтувати дзвіницю і центральну будівлю храму.

Фігура святого Христофора на пам’ятній колоні

Новий вхід до собору з вул. Краківської

Будівлю вірменського архієпископа майже заново побудували в 1802 році.

Архітектор Ф. Мінченский, який проводив першу серйозну реставрацію (1908-1927 р.) і змінив храмовий фасад, що виходить на Краківську вулицю, на неоготичний стиль.

Реставрація відродила головну вірменську святиню Львова: зняли нашарування штукатурки, з’явилася купольна мозаїка, стіни прикрасив розпис, а на апсидах установили напівколони.

Інтер’єр храму

Запитання і завдання

• 1. Розгляньте ілюстрації. Зверніть увагу на оздоблення інтер’єру - мотиви розписів і мозаїк, характерні орнаменти, фактуру тощо.
• 2. Яке ваше враження від собору?

Фрески та вітражі виконав спеціально запрошений із Варшави художник Ян Генрик Розен. Особливістю розписів є те, що зображення наносили на тверду суху штукатурену поверхню. Головний розпис вівтаря зображає Тайну Вечерю. Розпис нетиповий, бо Ісус та апостоли стоять; Христа зображено в анфас, а апостолів - у профіль. Юда Іскаріот зображений спиною, видно лише руку з ножем.

У вівтарній частині є розпис «Розп’яття» (7 x 7 м). Вважається, що Ян Розен зобразив на розписі сучасних йому людей. Так, Ісус Христос змальований з Володимира Дідушицького, львівського мецената та колекціонера; св. Бенедикт (справа від Ісуса) - з митрополита Андрея Шептицького; св. Франциск - з польського художника Яцека Мальчевського, а Тома Аквінський - з вірменського архиепископа Йозефа Теодоровича. Себе ж художник зобразив в образі святого Яна Непомука на задньому плані.

Розпис «Розп’яття»

Запитання і завдання

• Розгляньте ілюстрацію. Знайдіть на ній названих у тексті осіб.

Відновлювальні роботи завершили в 1927 році. Саме тоді під шаром штукатурки в храмі виявили фрески початку XVI ст., відновили дерев’яну різьблену стелю, а на дзвіниці розкрили фрагменти старої кладки.

За кілька років, у 1930-му, поставили новий головний вівтар, престол та амвон. Ця перебудова має цікаву історію. Річ у тім, що основні мармурові частини вівтаря та престолу львівські вірмени отримали в подарунок із Варшави, де місцева влада саме розібрала російський собор Олександра Невського.

Уся ця краса недовго тішила око львівян. У 1945 році радянська влада ліквідувала Вірменську католицьку церкву, а її провідних священнослужителів відправила в табори. Сестри-бенедектинки виїхали до Польщі, а за певний час залишили місто і майже всі корінні львівські вірмени. Закрито було і храм - спочатку в соборі розмістили фондосховище Львівської картинної галереї, а з 1953 року - музею імені Леніна.

Лише в січні 2000 року храм повернули вірменській громаді. 6 січня 2001 року було звершено перше богослужіння. У тому самому році, під час візиту до Львова, у храмі відправив молитву Папа Римський Іван-Павло II, а 28 травня 2003 року собор освятив католикос всіх вірмен Гарегін II.

Вірменський собор Успіння Пресвятої Богородиці у Львові - архітектурна пам’ятка національного значення, яка також занесена до Світової спадщини ЮНЕСКО. Нині собор діє і є справжньою архітектурною перлиною стародавнього Львова.

Запитання і завдання

• 1. Які історичні події призвели до появи вірменських громад на теренах України?
• 2. Розкажіть, які події з історії собору запам’ятались вам найбільше. Чому?
• 3. Які ще пам’ятки вірменської храмової архітектури є в Україні? Скористайтеся додатковими джерелами.
• 4. За бажання, перегляньте відеоматеріали «Львів. Вірменський кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці».
• 5. Підготуйте віртуальну екскурсію «Найвідоміші середньовічні храми Львова». Скористайтеся матеріалами посібника і додатковими джерелами інформації. Обговоріть враження в класі.