Короткий словник термінів

А

Авари — кочівники, об’єднані у великий племінний союз, основу якого становили тюркомовні племена.

Автономія — самоврядування окремої території в межах певної держави.

Анти — племена, які в IV ст. розселилися на території сучасної Правобережної України між річками Дністром і Дніпром.

Апсида — напівкруглий виступ у стіні церковної або античної будівлі.

Археологія — наука, що вивчає давні побут і культуру людського суспільства на підставі речових пам’яток минулого, добутих під час розкопок.

Б

Балти — племена, які заселяли в І тис. н. е. територію від Південно-Західної Прибалтики до Верхнього Придніпров’я та басейн річки Оки.

Баскак — представник монгольського хана на завойованих землях; здійснював контроль за місцевою владою, проводив облік населення і збирав данину в підкореній країні.

Берестяні грамоти — пам’ятки давньої східнослов’янської писемності (XI-XV ст.), написані на дешевому й доступному матеріалі — бересті (березовій корі).

Билини (старини) — твори давньоруського героїчного епосу, що оспівували богатирів. Згодом цей жанр українського фольклору стали називати думами.

Болгари — населення Болгарії, основу якого становлять протоболгари, фракійські та слов’янські племена. Переважно православні, є також римокатолики, протестанти й мусульмани.

Бортництво (від борть — дупло дерева) — один з різновидів бджолярства в давній Україні.

Буковина — історико-географічна область на південному заході України. Нині Північна Буковина — це Чернівецька область України. Південна Буковина — у складі Румунії.

Булгари — плем’я, яке населяло Волзьку Булгарію (перше державне утворення народів Середнього Поволжя та Прикам’я).

В

Варвари — назва, яку давні греки й римляни давали народам і племенам, які не належали до греко-римської цивілізації.

Варяги (вікінги, нормани) — морські купці-воїни давньої Скандинавії.

Васал — у середні віки в Західній Європі феодал, який отримував від заможнішого феодала-сюзерена земельні ділянки й заступництво, за що виконував для нього ряд повинностей.

Велике переселення народів — умовна назва масових переселень варварських племен у напрямку Римської імперії в IV-VII ст.

Велике розселення слов’ян — заключний етап Великого переселення народів. Відбувалося протягом V-VII ст. і привело до заселення слов’янами більшої частини сучасної України, Подунав’я та Балкан.

Венеди — слов’янські племена, які на межі нашої ери населяли територію Європи від річки Ельби до річки Дніпра.

Верства — частина суспільства, суспільна група.

Відун — людина, яка передбачала майбутнє; віщун, пророк.

Візантійська імперія — держава IV-XV ст., що утворилася після розпаду Римської імперії на її східних землях. Столиця — Константинополь.

Воєвода — у Польщі та Литві королівський намісник у мирний час і воєначальник під час війни.

Віче — народні збори.

Волинь — історико-географічний регіон на північному заході України.

Волиняни — давнє східнослов’янське плем’я, яке жило у верхів’ях Західного Бугу й правих приток верхньої Прип’яті.

Волость — територія, підпорядкована єдиній владі (князя, монастиря тощо).

Волок — місце найбільшого зближення двох судноплавних річок, де суходолом перетягали (волочили) від однієї до іншої човни та вантажі.

Вотчина (давньорус. отчина — батьківська власність) — спадкова земельна власність князів, бояр та інших членів панівної верхівки в Русі-Україні.

Г

Галицько-Волинська-держава (королівство Руське) — давньоукраїнська держава, що проіснувала з 1199 р. до 1340-х років.

Галичина — історико-географічний регіон на заході України. Нині це — Львів, Івано-Франківськ, Тернопільська область.

Гетьман (від старонім. Hauptmann — командувач) — так у Польсько-Литовській державі називали головнокомандуючого військами. У XVIXVII ст. — керівник Війська Запорозького.

Глаголиця (від старослов’янськ. глаголъ, слово) — одна з найдавніших систем слов’янського письма, створена приблизно 863 р.

Господар — 1. Той, хто займається господарством, веде господарство. 2. Титул правителя Молдови.

Готи — плем’я давніх германців — вихідців із Скандинавії, яке в І ст. до н. е. розселилося в пониззі Вісли.

Гравюра — вирізьблений або витравлений на спеціально підготовленій дошці чи пластинці малюнок, а також відбиток такого малюнка на папері.

Гривна — срібний злиток вагою приблизно 200 г, який був основною грошовою одиницею в Русі-Україні.

Гроші — умовні предмети, які позначають вартість товару, підлягають обміну на товар.

Гуни — тюркомовні кочові племена, що в IV ст. вдерлися зі сходу в Північне Причорномор’я.

Д

Данина — найдавніша форма оподаткування, побори з місцевого населення.

Данник — селянин, який сплачував данину (грошову або натуральну) за користування орними землями й угіддями.

Демографія — наука, що вивчає кількість і склад народонаселення.

Держава — вища форма організації суспільства, що приходить на зміну первісному ладу. Характеризується певною територією, де проживає постійне населення, що підпорядковується чинним законам та органам влади.

Дике поле — з XV ст. назва нейтральної малозаселеної смуги між Кримським ханством і Великим князівством Литовським. Землі, які колонізували українські козаки.

Дитинець — центральна частина міста, яка була обнесена валами з дерев’яними стінами, що мали одні або кілька воріт.

Домен — землі, що належали особисто королю, князю.

Древляни — давнє східнослов’янське плем’я, яке жило в прип’ятському Поліссі.

Дреговичі — давнє східнослов’янське плем’я, яке жило між Прип’яттю та Західною Двіною.

Дружина — озброєні загони, постійна військова сила князя в Русі-Україні.

Дуліби — давнє східнослов’янське плем’я, яке жило у верхів’ях Західного Бугу та Прип’яті.

Ж

Жемайтія, або Жмудь, — етнографічна область Литви.

Е

Експансія — розширення своїх територій за рахунок захоплення чужих.

Еліта — найкращі представники певної частини суспільства або суспільної групи.

Є

Євангеліє — частина Біблії про життя, діяння та повчання Ісуса Христа.

З

Закон — установлене державою загальнообов’язкове правило або сукупність таких правил.

Закупи (від слов’ян. купа — борг) — напівзалежна група населення в Русі-Україні. Ті, хто був зобов’язаний службою господарю повернути взятий у нього борг.

Заповідник — територія або архітектурна споруда, що перебуває під охороною держави з метою збереження.

Землеробство — обробіток землі для вирощування сільськогосподарських рослин.

Золота Орда — держава, заснована монголами на початку 40-х років ХІІІ ст. внаслідок завойовницьких походів хана Батия, онука Чингісхана.

Золотоординське ярмо (монгольське іго) — система монгольської зверхності над руськими князівствами.

І

Ієрархія — послідовне розміщення посад, чинів і т. ін. від найнижчих до найвищих у порядку їхньої підлеглості.

«Із варяг у греки» — важливий водний торговельний шлях Русі-України, що з’єднував Чорне та Балтійське моря системою річкових шляхів і волоків.

Ізгої — у часи Русі-України особи, які через різні причини були вигнані зі свого соціального середовища; вигнанець.

Ікона — живописне зображення куса Христа, Богородиці, святих.

Іконостас — у православній церкві спеціальна стіна з іконами, що відокремлює священне місце вівтар від основної частини храму.

Ільменські словени — назва східнослов’янських племен, які проживали біля о. Ільмень.

Ітиль — столиця Хозарської держави (каганату); була розміщена на обох берегах Волги й на острові в її пониззі.

К

Каганат — самостійна держава в тюркських народів (від середини VI ст.), на чолі якої стояв каган (найвищий титул голови держави).

Караїми — імовірно, нащадки хозар, які сповідують іудейську релігію. Майже тисяча караїмів досі проживає в Криму.

Кімерійці — найдавніше відоме з письмових джерел населення Північного Причорномор’я.

Князь — до середини IX ст. військовий керівник племені або союзу племен. З другої половини IX ст. — єдиновладний глава держави, великий князь — найвищий князівський титул у Русі-Україні.

Коаліція — об’єднання, союз для досягнення спільної мети.

Козак — вільна озброєна людина; особа, належна до військово-промислового стану українського суспільства XV-XVIII ст.

Колонізація — заселення та господарське освоєння вільних земель або території інших країн.

Константинополь (Царгород) — столиця Східної Римської, потім Візантійської, імперії, заснована в 324-330 рр. імператором Костянтином I Великим.

Корогва — полотнище, що є емблемою країни, військової частини, організації тощо.

Кривичі — давнє східнослов’янське плем’я, яке жило у верхів’ях Дніпра, Західної Двіни та Волги.

Кріпацтво — особиста залежність селян від феодала, зумовлена використанням ними панської землі.

Культ — релігійне служіння божеству, релігійна обрядовість.

Купці — власники торговельних підприємств, особи, які ведуть приватну торгівлю.

Л

Літопис — хронологічно послідовний запис історичних подій, зроблених їхнім сучасником, книга з такими записами.

М

Магдебурзьке право — середньовічне право, перенесене в Україну німецькими колоністами, за яким міста частково звільнялися від влади короля (королівські) чи місцевого феодала (приватні) і мали власні органи самоврядування.

Магістрат — орган міського самоврядування в містах з магдебурзьким правом. Складався з двох колегій — лави й ради.

Магнат — великий землевласник, представник родовитої та багатої знаті.

Майоліка — випалена глина, укрита поливою та малюнками.

Митрополія — церковно-адміністративний округ (голова — митрополит), що поділяється на єпархії на чолі з єпископами.

Міграція — переселення народів у межах країни або з однієї країни в іншу.

Монастир — релігійна громада ченців або черниць, які живуть за єдиним правилом.

Монографія — ґрунтовне наукове дослідження, у якому висвітлюється одне питання, одна тема.

Музей — культурно-освітній та науково-дослідний заклад, що збирає, вивчає, експонує та зберігає пам’ятки матеріальної і духовної культури, природничо-наукові колекції тощо.

Н

Натуральне (природне) господарство — господарство, у якому продукти виробляють для власного споживання, а не на продаж.

Нестор Літописець — чернець Києво-Печерського монастиря, укладач літопису «Повість минулих літ».

О

Окупація — тимчасове захоплення частини або всієї території однієї держави збройними силами іншої держави.

Опозиція — опір, протидія, протиставлення однієї політики, одних поглядів іншій політиці, іншим поглядам.

П

Панагія (від грецьк. пресвята) — епітет Богородиці.

Пани-рада — дорадчий орган при князеві, що складався з представників найвизначніших шляхетських родів.

Панщина — примусова неоплачувана праця селянина-кріпака в господарстві свого пана.

Патерик — збірка творів XIII ст. церковно-релігійного характеру та загальноморального повчання про початки Києво-Печерського монастиря і його перших подвижників. Патер (з латин.) означає «отець».

Патріарх — глава православної церкви.

Пектораль — дорогоцінна металева нагрудна прикраса.

Пергамент — оброблена шкіра молодих тварин, яку застосовували для письма.

Печеніги — тюркські кочові племена, що з IX ст. населяли Північне Причорномор’я.

Племінний союз — об’єднання кількох племен; одна з форм ранньодержавних утворень.

Плінфа — тонка цегла, яку використовували як старовинний будівельний матеріал.

Погости — адміністративно-територіальна одиниця, велике селище з церквою та кладовищем (цвинтарем).

Політика — діяльність органів державної влади або окремих діячів усередині країни та в міжнародних відносинах.

Половці — тюркський кочовий народ, який в ХІ-ХІІІ ст. населяв степи між Дунаєм і Волгою, у тому числі Крим і басейн Дону та Сіверського Дінця.

Полочани — східнослов’янське плем’я, яке жило між Західною Двіною та Прип’яттю.

Полюддя — збирання князем із дружиною або його представниками данини під час щорічного об’їзду підлеглого населення.

Поляни — східнослов’янське плем’я, яке жило в Середньому Подніпров’ї.

Посадник — намісник князя.

Привілей — певні права й пільги для окремих осіб, груп людей або суспільних станів.

Промисли — добування засобів існування (полювання, збиральництво, рибальство тощо).

Псалтир — одна з біблійних книг Старого Заповіту, що складається зі 150 псалмів.

Р

Радимичі — група східнослов’янських племен, які жили в межиріччі річок Дніпра та Сожа (нині Південно-Східна Білорусь).

Рало — примітивне знаряддя для оранки землі; одиниця оподаткування.

Регентство (від латин. пра ви тель) — у монархічних державах — тимчасове правління однієї чи кількох осіб у разі неповноліття, хвороби монарха тощо.

Релігія — віра в надприродні сили та поклоніння їм.

Реліквія — річ, яку особливо шанують і зберігають як пам’ять про минуле; предмети релігійного поклоніння.

Ремісництво — дрібне, переважно ручне виробництво за допомогою нескладного інструмента.

Республіка (від латин. справа народу) — форма державного управління через обраних народом урядовців.

Реформа — докорінна перебудова; зміна, нововведення.

Римська імперія — держава стародавнього світу, що займала величезні території навколо Середземного моря; столиця — Рим.

Русичі — основне народонаселення Русі-України.

Русь-Україна — назва держави, що проіснувала з кінця ІХ до середини ХІІІ ст. в Східній Європі.

«Руська правда» — збірники норм давньоруського права.

С

Сармати — кочові іраномовні племена, споріднені зі скіфами.

Середньовіччя — історична епоха, що охоплює час від загибелі Римської імперії, кінець V ст., до кінця XV — початку XVI ст.

Сіверяни — давнє східнослов’янське плем’я, яке жило в басейнах річок Десни, Сейму й Сули.

Скіфи — степові племена, які населяли південну частину території сучасної України в I тис. до н. е.

Склавини — давні слов’янські племена, які походили від венедів і населяли територію на північ від Середнього й Нижнього Дунаю.

Слов’яни — одна з найбільших груп європейських народів, об’єднаних близькістю мов і спільним походженням.

Смерд — у Русі-Україні селянин, який належав до сільської громади й сплачував князеві данину та виконував військову повинність.

Соха — примітивне землеробське знаряддя для орання землі.

Соціальний — пов’язаний із життям і стосунками людей у суспільстві.

Ставка — місце розташування воєначальника та його полководців.

Староста — представник великого князя, який здійснював управління староством.

Староство — частина державних королівських земель у Польщі та Великому князівстві Литовському.

Т

Тевтонський (Німецький) орден — католицький духовно-рицарський орден, започаткований наприкінці XII ст. в Палестині під час хрестових походів.

Тиверці — племінна група східних слов’ян, яка населяла територію в пониззі Дністра, Пруту й Дунаю.

Тмутороканське князівство — князівство в Русі-Україні, що знаходилося на Таманському півострові; столиця — Тмуторокань.

Торки — тюркські племена, які кочували в південноруських степах у XXIII ст.

Трут — гніт або висушений мох чи гриб, який займається від іскри та тліє. Використовувався для розведення багаття.

Тюркські племена — велика група споріднених за мовою предків сучасних народів (узбеків, киргизів, якутів, туркменів, турків та ін.).

Тяглий (тягловий) — залежний селянин, який працював у господарстві свого володаря, використовуючи власну худобу й інвентар.

У

Угро-фіни — племена, які розселилися на північний схід від місць проживання східних слов’ян.

Уличі — давнє східнослов’янське плем’я, яке жило в пониззі Дніпра, Побужжі й на берегах Чорного моря.

Улус — володіння монгольського хана на території Центральної Азії та Східної Європи.

Ф

Факторії — торговельні та військово-адміністративні населені пункти.

Федерація — союзна держава, складові частини якої (землі, князівства) проводять самостійну внутрішню політику.

Феодальна роздробленість — період розпаду єдиної держави на території, якими керують окремі правителі.

Х

Хан — титул монарха, феодального правителя в багатьох країнах Сходу в середні віки, а також особа, яка мала цей титул.

Хозари — тюркські напівкочові племена, які в І тис. н. е. жили в Південно-Східній Європі.

Християнство — одна з трьох світових релігій. Сповідує віру в єдиного Бога.

Ц

Централізація — зосередження більшої частини державних функцій у віданні центральних установ.

Церква — 1) християнська спільнота віруючих; 2) християнський храм.

Цех (середньовічний) — професійне самоврядне об’єднання вільних ремісників одного фаху, створене з метою захисту своїх інтересів.

Ч

Чернець — віруюча людина, яка пориває зі світським життям, бере обітниці безшлюбності й послуху та мешкає усамітнено або в чернечій громаді (монастирі).

Чинш — регулярний грошовий податок, який сплачували кріпаки своєму панові.

Чудь — давньоруська назва естів, а також неслов’янських племен, які жили на землях Новгорода Великого, на схід від Онезького озера по річках Онезі та Північній Двіні.

Ш

Шеляг — старовинна українська найдрібніша монета польського походження.

Шляхта (від нім. родовитий, знатний) — найвищий, привілейований стан суспільства в Польщі, Великому князівстві Литовському та в Україні в XIV-XVIII ст.

Я

Язичництво (багатобожжя) — історична форма релігії окремих племен і народів, що передувала поширенню християнства й ісламу.

Ярлик — письмовий наказ правителя Монгольської імперії своєму підлеглому. Визначав його права на управління, податкові привілеї, організацію судочинства тощо.

Ярмарок — торг, який улаштовується регулярно, у певну пору року й у певному місці, для продажу та купівлі товарів; контрактовий ярмарок — торг, на якому укладали контракти (угоди) на оптовий продаж і купівлю товарів.

Ятвяги — литовське плем’я, яке жило між річками Німаном і Наревом.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно