§ 13. Утворення Галицько-Волинської держави

• Який літопис відображає перебіг подій у Галицько-Волинському князівстві?
• Яка передісторія об’єднання Галицького та Волинського князівств?

1. Об’єднання Галицького та Волинського князівств Романом Мстиславичем

У 981 р., як пише літописець, князь Володимир Святославич здійснив похід і «...зайняв... Перемишль, Червен та інші городи, які є й до сьогодні Руссю». Так уперше доля майбутнього Галицько-Волинського князівства поєдналася з Придніпровською Руссю. Місто Володимир, закладене й назване на честь князя, стало центром новоприєднаної території. До кінця ХІ ст. Волинські та Підкарпатські землі були однією адміністративною територією, унаслідок розвитку якої поступово виокремилися два самостійних князівства — Галицьке із центром у місті Галичі (з 1141 р.) і Волинське.

Ці князівства об’єднував не лише спільний кордон. їх пов’язували торговельно-економічні й зовнішньополітичні інтереси. Обом князівствам загрожували половці з півдня, угорці та поляки — із заходу. Галицькі бояри запросили посісти престол волинського князя Романа Мстиславича (1199-1205). Так у 1199 р. постала Галицько-Волинська держава.

Утворення об’єднаної держави в період роздробленості мало велике значення. літописець називає Романа «царем на Русі», «самодержавцем всія Русі». Це означає зміцнення позицій великого князя всередині Русі й те, що йому вдалося приборкати непокірні боярські угруповання.

Князь Роман прагнув створити власну модель державного управління. Він хотів побудувати сильну князівську владу, яка не залежала б від земельних аристократів. Проте бояри намагалися обмежити права сюзерена, утручались у внутрішню і зовнішню політику князя.

Галицькі бояри — нащадки хорватської племінної верхівки — мали великий вплив на життя князівства.

ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА (королівство Руське) (1199—1340)

Свого часу новоприбулі князі Ростиславичі залучали місцевих галицьких бояр на свою сторону в міжусобній боротьбі; роздавали їм посади й маєтки, що стало основою зміцнення боярських родів. Величезні прибутки надходили боярам від солеварних промислів, сільського господарства й торгівлі. Окрім того, господарюючи на прикордонних землях, галицькі бояри були в тісних родинних стосунках з іноземними правителями, які ставали їхніми покровителями, забезпечуючи в разі потреби захист. Усе це нерідко призводило до запеклої боротьби між боярськими угрупованнями й галицькими князями.

Князь Роман був мудрим державним діячем і талановитим дипломатом. Він орієнтувався на бойову віддану дружину, середні й вищі верстви міського населення багатих волинських міст, особливо стольного града Володимира. На відміну від інших князів, він дбав про підтримку в суспільстві всіх своїх починань і заходів. Це дало йому змогу зміцнити центральну владу в князівстві, піднести його економічну й військову міць.

Роман Мстиславич використовував будь-які способи приборкання галицьких бояр. Своїх непримиренних ворогів серед бояр він карав смертю, висилав за межі держави. Середні верстви населення Галицько-Волинської землі підтримували князя Романа. Караючи боярську опозицію, він примовляв: «Не погнітивши бджіл, не їстимеш меду!» і «Не буде пахнути коріння, поки його не потовчеш».

У зовнішній політиці князь Роман Мстиславич зосередив увагу на поширенні своєї влади. У 1201-1203 рр. він, використовуючи родове право Мономаховичів, завдав поразки суперникам із Суздаля та утвердився в Києві. Кияни підтримали князя і навіть відчинили йому Подільські ворота міста. Під владу одного князя потрапили Київське, Галицьке та Волинське князівства.

Територія всієї Правобережної України та частина лівобережжя ввійшли до складу єдиної держави — Галицько-Волинського князівства.

Щоб захистити українські землі, Роман Мстиславич провів ряд успішних походів на половців і литовських князів. Галицько-Волинський літопис розповідає про нього: «...подолав усі поганські народи мудрістю розуму, дотримуючись заповідей Божих. Адже він кидався на поганих, як той лев, сердитий же був, як та рись... переходив землю їх, як той орел, а хоробрий був, як тур, бо він ревно наслідував свого предка Мономаха».

Князь підтримував тісні зв’язки з Візантійською імперією. Є згадки про те, що в Константинополі було посольство князя Романа. Відносини з Візантією були основними в його зовнішній політиці, але він намагався підтримувати добрі відносини й з країнами Західної Європи. До нього приходили посли від Папи Римського. Відомо, що князь був учасником війн між претендентами на загальнопольський престол. В останні роки свого життя він установив тісні відносини з Німецькою імперією.

Улітку 1205 р. Роман Мстиславич розпочав військовий похід на Польщу. Можливо, метою виступу було намагання князя припинити набіги польських князів на Галицькі землі, зміцнити західні кордони Галицько-Волинської держави. За іншою версією, метою походу князя була не Польща, а участь у загальноєвропейській боротьбі між прибічниками Папи Римського та його ворога — німецького імператора. У червні 1205 р., ідучи через Польщу, він потрапив у засідку й загинув.

М. Неврєв. Роман Галицький приймає послів Папи Римського Іннокентія ІІІ. 1875 р.

ЦІКАВО ЗНАТИ

Роман був внуком по материнській лінії польського князя Болеслава ІІІ й активно втручався в політичне життя сусідньої країни. Останньою війною Романа Мстиславича була війна з польським князем Лешком Білим (Краківським), який відмовився від попередніх домовленостей щодо прикордонних земель. Руське військо взяло в облогу Люблін, потім перейшло Віслу й стало табором біля міста Завихоста. Там князя Романа й знайшли посли, які прибули від Лешка Білого. У розпал переговорів, повіривши в перемир’я, Роман Мстиславич з нечисленним загоном поїхав на полювання, але потрапив у засідку, яку влаштували посли Лешка Білого, і загинув у бою 19 червня 1205 р.

Оцінюючи дії князя Романа, польський хроніст ХІІІ ст. писав: «За короткий час він так піднявся, що правив усіма землями та князями Русі».

2. Возз’єднання князівства за синів Романа Мстиславича

Після смерті князя Романа Мстиславича розпочалися чвари між князями, боярські інтриги, посилилося чужоземне втручання. У 1205 р. князями стали малолітні сини Романа: галицький — Данило (1201-1264) і волинський — Василько (1203-1271), а регентом1 при них була мати. Проте боярські угруповання не допустили цього. Багато років молоді князі поневірялися за кордоном, поки підросли й почали боротьбу за престол.

Бояри запросили на престол у Галичину трьох синів Ігоря Святославича та Єфросинії Ярославни. Вони були внуками Ярослава Осмомисла по материнській лінії, жили в Сіверській землі. Галицькі мужі сподівалися, що князі будуть слухняним знаряддям у їхніх руках. Але через певний час Ігорьовичі почали самостійно управляти землями, вийшли з-під опіки бояр. Вони здійснили розправу над боярами — понад 500 бояр стратили, багато інших повтікали. Щоб помститися, бояри в 1211 р. вбили братів Ігорьовичів (допомагали їм у цьому угорці), а в Галичі на якийсь час «вокняжився» боярин Володислав. Убивство боярами своїх сюзеренів-князів і правління боярина князівством були нечуваними подіями в Русі-Україні.

У 1214 р. бояри знову пішли на зговір з угорцями, і ті захопили Галич і проголосили п’ятирічного угорського королевича Коломана королем Галицького королівства. Це була справжня іноземна військова окупація. Від неї галичан визволив новгородський князь Мстислав Удатний у 1219 р.

У північній «півотчині» — Волині — Данило та Василько поступово відновили свої позиції. У боротьбі за батьківський престол їх підтримували волинські бояри, із середовища яких походила їхня мати. З 1214 р. Данило Романович утвердився на Волині й розпочав пошуки союзників для боротьби за Галич. Таким союзником став князь новгородський Мстислав Удатний. Упродовж тридцяти років Романовичі боролися за свою вотчину. Старшим князем був Данило, прозваний Галицьким, його соратником і помічником усі роки залишався Василько.

1 Регентство (з латин. regentis — правитель) — у монархічних державах тимчасове правління однієї або кількох осіб у разі неповноліття чи хвороби монарха.

Князь Данило по-новому організував військо. Важкоозброєну кінноту становили волинські бояри, а заручившись підтримкою селян і городян у Галичині, які потерпали від боярського свавілля та безперервних воєн, він набрав піхоту.

Урешті боярська опозиція зазнала поразки. У 1237-1238 рр. Данило остаточно закріпився в Галичі, а Василько отримав Волинь.

Завдання та запитання

• 1. Хто й коли об’єднав Волинське та Галицьке князівства в єдину Галицько-Волинську державу?
• 2. Визначте, у якому році Роман Мстиславич поширив свою владу на Київ і Київщину.

1. А 1199 р.
2. Б 1200 р.
3. В 1201 р.
4. Г 1205 р.

• 3. Прочитайте уривок з історичного джерела та дайте відповідь на запитання.

«...Високо сидиш ти на своїм золотокованім престолі, підперши гори угорські своїми залізними військами, заступивши королеві дорогу, зачинивши ворота на Дунаї ...»

• Про діяльність якого князя ідеться?

1. А Василя Теребовлянського
2. Б Ярослава Осмомисла
3. В Данила Галицького
4. Г Романа Мстиславича

• 4. Знайдіть на карті (с. 102 ) або в історичному атласі всі географічні назви, згадані в тексті параграфа. Володарі яких країн давали притулок малолітнім братам — Данилові й Васильку, яких переслідували галицькі бояри?
• 5. Покажіть на карті (с. 102 ) або в історичному атласі центри й найбільші міста Волинського та Галицького князівств.
• 6*. Складіть колективну розповідь про внутрішню і зовнішню політику Романа Мстиславича.
• 7*. Складіть від імені Романа Мстиславича розповідь про його життя (на зразок «Повчання дітям» Володимира Мономаха, у якому він повідомляє про головні події свого життя і дає настанови нащадкам).
• 8*. Поясніть, чому бояри в Галичині, на відміну від інших руських земель, мали сильні політичні позиції.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Історія України 7 клас Свідерський, Романишин 2020", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)