Кочові народи степів України Х — ХІІІ ст. Крим у складі Візантійської імперії. Культура Русі-України в другій половині ХІ – першій половині ХІІІ ст.
- 6-11-2022, 20:07
- 308
7 Клас , Історія України 7 клас Сорочинська, Гісем 2020
§ 13. Кочові народи степів України Х — ХІІІ ст. Крим у складі Візантійської імперії
§ 14-15. Культура Русі-України в другій половині ХІ – першій половині ХІІІ ст.
1. Освіта. Розвиток наукових знань
У другій половині XI - першій половині XIII ст. на Русі продовжували існувати і розвиватися державні й церковні школи, приватне навчання. Літописець стверджував, що «той, хто часто читає книги, той з Богом бесідує або зі святими мужами».
У державних школах навчалися діти найближчого оточення князя з метою виховання грамотних державних діячів. Церковні школи готували паламарів і священників.
Освітнім центром Русі був Софійський собор Києва, при якому продовжувала діяти школа та бібліотека, засновані Ярославом Мудрим. У 1086 р. дочка князя Всеволода Ярославича Янка відкрила при Андріївському монастирі школу для дівчат. За свідченням літописів, розвиненим було і приватне навчання.
Уміння читати і писати було поширене серед широких верств населення Русі. Свідченням цього є берестяні грамоти, графіті, написи на ремісничих виробах, предмети для письма.
Для продовження і поглиблення освіти слугували бібліотеки, які існували при великих храмах та монастирях у Києві, Чернігові, Переяславі, Галичі, Володимирі тощо. За підрахунками вчених, книжковий фонд Русі налічував тисячі томів. Чимало було і приватних книгозбірень.
Для поширення книг діяли центри з переписування книг (скрипторії) у Києві, Новгороді, Галичі, Чернігові, Володимирі, Переяславі, Ростові та інших містах.
Потреба в книгах породила на Русі своєрідну галузь ремесла. Крім книгописців і палітурників, були редактори, перекладачі, художники, майстри пергаменту, ювеліри.
У ХІ-ХІІІ ст., як свідчать візантійські джерела, за одну книгу можна було купити великий міський будинок або 12 гектарів землі. Ймовірно, не менш цінною була книга й на Русі.
Переписувач
Пам’ятник Бояну — збірному образові народних співців на Русі
Хоча в Київській державі, як і в усій Європі, не існувало такої галузі діяльності людини, як наука, нагальні потреби життя вимагали розвитку достовірних і точних прикладних знань. Вони передавалися усно з покоління в покоління як професійні секрети спеціалістами з певних ремісничих спеціальностей. Металургія, ковальська і ювелірна справи потребували знань із металознавства. Для виготовлення скла, емалей та інших штучних матеріалів слід було знати їхні хімічні властивості. Щоб здійснити паломництво до святих місць, потрібні були знання з географії. Без знань математики неможливо звести будівлю чи здійснювати торговельні операції. Так, цегла і декоративна керамічна плитка виготовлялися за певними стандартами. Майстри знали й користувалися числом π. Знання з астрономії давали можливість орієнтуватись у просторі, передбачати природні явища, вести літочислення.
Також знання бралися із книг. Зазвичай, це були перекладні книги античних, візантійських, арабських, західноєвропейських авторів із різних галузей знань: історії, географії, філософії, біології, математики тощо. Найпопулярнішими на Русі були: «Хроніка» Георгія Амартола, яка охоплювала опис історичних подій від створення світу до 842 р.; «Джерело знань» Іоанна Дамаскіна; «Шестоднев» Іоанна, болгарського священника, де подано тлумачення біблійної розповіді про шість днів створення світу Богом; «Фізіолог» невідомого автора, що містив розповіді про реальних і казкових, містичних (сирени, фенікс) звірів тощо. У творі Козьми Індикоплова «Християнська топографія» розповідалося, що земля — чотирикутник, оточений океаном; центром землі вважався Єрусалим.
Важлива та більш-менш достовірна інформація з географії Близького Сходу містить «Ходіння» ігумена Дмитра (Даниїла), який відвідав Палестину близько 1107 р. Він подав детальний опис Єрусалима та його святих місць.
У писемних джерелах збереглися відомості про діяльність лікарів, зокрема ченця Києво-Печерського монастиря Агапіта. У 1076 р. Святославу Ярославичу навіть було проведено хірургічну операцію з видалення пухлини на шиї. А онука Володимира Мономаха Євпраксія написала медичний трактат «Мазі».
З яких джерел черпалися наукові знання в часи Київської держави?
2. Усна народна творчість
У народній творчості періоду другої половини XI - першої половини XIII ст. прослідковуються ті ж тенденції, що і в попередні роки. Продовжували розвиватися такі види усної народної творчості, як перекази і легенди, билини, різноманітні пісні, колядки і щедрівки, казки, прислів’я і приповідки.
Перемога Кожум’яки над печенігом. Мініатюра з літопису
Серед народної творчості, притаманної саме цьому періоду, слід відзначити дружинний епос, у якому оспівувалися перемоги вождя-князя та його дружини. Билини доповнюються новими сюжетами про боротьбу з половцями. Чимало казок присвячується боротьбі зі злими силами таких героїв, як Котигорошко, Вернигора, Вирвидуб, Кирило Кожум’яка тощо.
До цієї доби належать казки, де згадується Змій Горинич. Літописець неодноразово називає половецького хана Тугоркана «змієвичем», а розповідаючи про перемогу 1103 р. над половцями, говорить, що Володимир Мономах «сокрушив голови зміям».
3. Книжкові пам’ятки. Літописання
Перші книги до Київської держави були привезені з Візантії та Болгарії. Незабаром сформувалась і власна література, розквіт якої припадає на період другої половини XI - першої половини XIII ст.
До нашого часу збереглася лише невелика частина творчого доробку тієї доби. Найдавнішою книгою Русі-України, що збереглася на теперішній день, є Остромирове Євангеліє, переписане в 1056-1057 рр. в Києві дияконом Григорієм на замовлення новгородського посадника Остромира.
Ця пам’ятка має винятково мистецьке значення завдяки своєму багатому оформленню.
Своєрідною енциклопедією різних знань тієї доби були «Ізборники» — збірники різних за тематикою творів переважно візантійських учених, які розтлумачують деякі складні для розуміння біблійні сюжети, а також повчають і дають настанови. В «Ізборнику» 1076 р. значне місце приділено правилам, якими людина має керуватися в житті. Уперше наголошується на існуванні конфлікту між бідними та багатими, який закликається розв’язувати на принципах християнської моралі, проповідуючи загальну любов і всепрощення. «Ізборник» 1073 р. має і велике мистецьке значення.
Серед оригінальних творів часів Русі вирізняється «Слово о полку Ігоревім». Головна думка твору — єдність князів у боротьбі із зовнішньою небезпекою. Проте частина істориків стійко переконана, що цей твір був створений значно пізніше, ймовірно в XVIII ст.
Сторінка Остромирового Євангелія
Змістовний історичний матеріал міститься у складеному на початку XIII ст. «Києво-Печерському патерику» — збірнику розповідей про життя святих.
Найоригінальнішою формою літератури Русі були літописи. Традиції літописання склалися в Києві, але згодом їх стали створювати і в інших регіонах.
Літописи становлять одне з найпомітніших історико-літературних явищ середньовіччя. На відміну від європейських хронік, вони писалися рідною мовою, що робило їх популярними. Вони читалися й переписувалися впродовж кількох століть, завдяки чому збереглися до нашого часу. Авторами літописів були ченці, священники, ігумени придворних монастирів, наближені до князя і самі князі. Практично всі літописи у своїй основі мають спільний київський літописний звід, відомий під назвою «Повість минулих літ» (кінець XI - початок XII ст.). Близько середини XII ст. спостерігається розгалуження літопису на ряд хронік, головним змістом яких стали місцеві події.
До «Повісті...», ймовірно, увійшли всі попередні літописні зводи, що не збереглися до нашого часу, — церковні повчання, усні перекази. Датовані події в літописі доведені до 1110 р. Вважається, що автором зводу був літописець Нестор.
Своє головне завдання літописець визначив у назві: розповісти наступним поколінням, «звідки пішла земля Руська, хто почав у Києві першим князювати і як виникла держава Русь».
Нестор-літописець. Гравюра XVIII ст.
Сторінка «Повісті минулих літ» з прикладом декоративної в’язі вгорі аркуша
Безпосереднім продовженням «Повісті...» є Київський літописний звід кінця XII ст. Укладений ігуменом Мойсеєм у Видубецькому монастирі, він становить сукупність літописів, написаних різними авторами і для різних князів. У Київському зводі знайшли відображення літописні традиції Чернігова, Володимира-Волинського і Галича.
Які книги часів Русі-України дійшли до наших днів? Яку назву має основний літописний звід Русі, що став основою для всіх подальших?
4. Архітектура
Архітектурний вигляд міст і сіл Русі визначався насамперед дерев’яними будівлями. Із дерева будувалися укріплення міст і зводилися храми. Всі будівлі мали багатий декор. Літопис говорить про існування 400-600 дерев’яних храмів Києва на початку XII ст. Проте головні храми будуються із цегли та каменю.
Так, у другій половині XI - на початку XII ст. у Києві були споруджені собори Дмитрівського, Михайлівського Золотоверхого, Видубецького, Печерського та Кловського монастирів. Упроваджується новий тип монастирського храму: шестистовпна будівля з одним куполом.
Новий тип храму започаткував Успенський храм Печерського монастиря (1078 р.). Згодом за його зразком Володимир Мономах збудував храм у Ростові. У 1108 р. за типом Успенського було зведено Михайлівський Золотоверхий собор у Києві.
Посиленням політичної ролі удільних князівств та розбудова їхніх столиць спричинили нові зміни у храмовому будівництві. Починаючи з 30-х років XII ст., значно збільшується кількість споруд, але зменшуються їхні розміри. Також спрощуються й архітектурні форми. Замість шестистовпних будівель зводяться чотиристовпні. Змінюється техніка кладки стін. Формуються київська, чернігівська, переяславська архітектурні школи, але їх об’єднує єдиний стильовий напрямок. Характерними пам’ятками цього періоду є храм Федорівського монастиря (1131 р.), церква Богородиці Пирогощої (1132 р.), Кирилівська (1146 р.) і Василівська (1183 р.) церкви в Києві, Юр’ївська (1144 р.) в Каневі, Борисоглібський (1128 р.) та Успенський (40-ві рр. XII ст.) храми в Чернігові.
Михайлівський Золотоверхий собор (сучасний вигляд і реконструкція)
Церква Богородиці Пирогощої у Києві (сучасний вигляд)
П’ятницька церква у Чернігові (сучасний вигляд)
У той же час в Галичині стильові відмінності більш вагомі. Галицька архітектурна школа багато запозичує із західноєвропейської архітектури (романського стилю): колони, заглибини в стінах, різьблення по каменю, вітражі тощо.
Наприкінці XII - на початку XIII ст. зовнішні форми монументальних споруд знову ускладнюються, поширеними стають більш високі конструкції. Новий архітектурний стиль найбільш яскраво проявився у вигляді П’ятницької церкви в Чернігові (початок XIII ст.).
Які риси в архітектурі культових споруд почали проявлятись у другій половині XI - на початку XIII ст.? Поясніть, чим це було зумовлено.
5. Києво-Печерська лавра
6. Мистецтво
З храмовим будівництвом тісно пов’язаний монументальний живопис, представлений мозаїками і фресками.
Мозаїками було прикрашено храми Михайлівського Золотоверхого монастиря та Успенський собор Печерського монастиря. Мозаїка святинь за композиційною схемою нагадувала Софійський собор, але зруйнування цих храмів у XX ст. знищило ці витвори давнього мистецтва. Проте дещо вдалося врятувати. Із Михайлівського храму збереглися композиція «Євхаристія», зображення Дмитрія Солунського, Стефана і Фадея. Порівняно із Софійським собором мозаїки Золотоверхого насичені більш яскравими кольорами, мають чіткіші лінії, більшу динаміку, а його персонажів наділено індивідуальними рисами.
Від початку XII ст. храми починають прикрашатися переважно фресками. Проте за своїм стилем виконання фрески нагадують мозаїки.
Фрескові розписи Кирилівської церкви в Києві (сучасний вигляд)
Видатним живописцем Русі-України був Аліпій (Алімпій, Олімпій) Печорський (бл. 1050-1114). Живопису він навчався у візантійських майстрів, які розписували храми Києва. Аліпій брав участь у розписі Успенського собору Києво-Печерської лаври. Згодом він став ченцем і прославився написанням ікон, декотрі з яких вважаються чудодійними. За переказами, саме він виконував мозаїчні роботи для Михайлівського Золотоверхого собору в Києві. Похований у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври.
Мозаїчна композиція «Євхаристія» з Михайлівського Золотоверхого храму
Визначним здобутком мистецтва Русі-України є іконопис.
Ікон часів Русі-України збереглося дуже мало. Кожна з них є високодуховним витвором мистецтва всесвітнього значення.
Українські вчені довели, що всі ікони цього періоду написано в Києві. Стиль виконання та розміри київських ікон нагадують мозаїку та фрески.
Особливим видом мистецтва Русі-України була книжкова мініатюра. Це — невід’ємна складова мистецтва рукописної книги. Говорячи сучасною мовою, мініатюра — це ілюстрація до книги. Невеликі розміри цього художнього твору зумовлюють і особливо витончену манеру його виконання.
Найдавніші мініатюри, що дійшли до нас від часів Русі, внесено до «Остромирового Євангелія». Тут на окремих аркушах уміщено три мініатюри із зображенням євангелістів Іоанна, Марка і Луки. Художник, який дотримувався всіх тогочасних канонів, зумів створити яскраві психологічні образи, що свідчить про його неординарний хист. Усі лінії виконано золотом, а тло заповнене яскравими барвами. Це нагадує перегородчасту емаль ювелірів Русі. Мініатюри облямовують орнаменти, подібні до тих, що можна побачити в Софійському соборі Києва.
Алімпій (Аліпій)
Ікона «Благовіщення», XII ст.
Про високу майстерність книжкового письма та ілюстрування свідчить також «Ізборник» 1073 р., створений для Великих київських князів Ізяслава та Святослава Ярославичів. Книга відкривається цікавим розворотом, на лівому боці якого зображено князя Святослава із родиною — перший груповий портрет реальних людей у руському мистецтві, на правому — Спас на престолі. У тексті «Ізборника» трапляються красиві заставки, ініціали, на берегах книги розміщені знаки зодіаку.
Особливу увагу привертають мініатюри Радзивілівського літопису початку XV ст., який є копією Володимирського літописного зводу 1206 р. Книга містить 618 кольорових мініатюр, що ілюструють події часів Русі. Малюнки виконані в довільній манері, дають цінні відомості про архітектурні споруди Русі-України, одяг, зброю, речі хатнього вжитку. У них відображено події, що відбувалися впродовж трьох століть: похід русичів на Царгород, будівництво Софійського собору, повстання киян у 1068 і 1147 рр., битви з кочовиками і князівські усобиці тощо.
У XIII ст. з’являється в’язь — особливе декоративне письмо, яке використовувалося в рукописах, на фресках, іконах, могильних плитах тощо.
Остромирове Євангеліє. Мініатюри
Також було поширеним і різьблення по каменю. Ним прикрашалися храми переважно ззовні. Збереглося декілька різьблених шиферних плит Спаського собору Чернігова, Михайлівського Золотоверхого і Печорського монастирів. На них вирізьблювали орнаменти, «святих воїнів», античні та біблійні сюжети. Визначним досягненням руських різьбярів є невеличкі кам’яні ікони.
Високого рівня розвитку на Русі досягло ужиткове мистецтво. Його особливістю було те, що на виробах співіснували елементи язичницької та християнської символік. Ужиткове мистецтво представлене ювелірними виробами, декоруванням предметів побуту, посуду, зброї, різьбленням по кістці.
Хрещення Володимира. Мініатюра з літопису
Зразок декоративно-ужиткового мистецтва Русі-України
Жіночі прикраси — колти
Руські кістяні шахи
У ХІ-ХІІІ ст. досягли розквіту технології руських ювелірних майстрів перегородчастої емалі, зерні та черні.
Поширеним видом художнього ремесла на Русі-Україні було різьблення по дереву та кістці. Різьбою прикрашалися дерев’яні оселі, речі хатнього вжитку, човни, сани тощо. Різьба була пласкою, орнамент — геометричним, рідко — рослинно-геометричним.
Різьбленням по кістці руські майстри здобули собі міжнародне визнання. Їхні вироби були відомі в усіх країнах Європи. Особливу популярність мали різьблені шкатулки, образи, руків’я ножів, дзеркал, ложки, шахи та шашки.
Які види мистецтва були поширені в другій половині XI - на початку XIII ст.? У якій техніці працювали ювелірні майстри Русі?
Діадема зі скарбу с. Сохнівка, виготовлена з використанням технології емалі
Зернь
Скань
Чернь
Приклади використання технологій
ВИСНОВКИ
Хоча від часів Київської держави до нас дійшла лише незначна частка культурної спадщини, але навіть ті поодинокі витвори мистецтва свідчать про високий рівень розвитку культури. Під впливом християнства на Русі-Україні з’явилися нові види мистецтва: зведення мурованих християнських храмів, монументальний живопис — фрески і мозаїки, станковий живопис у вигляді ікон, книжкова мініатюра. Поширилася писемність і «книжна наука». Місцеві майстри за нетривалий історичний час змогли не лише опанувати ці види творчості, а й розвинути їх, створивши самобутнє обличчя мистецтва Русі-України, яке вплинуло на мистецтво сусідніх народів і подальших віків. Зросла самобутня література, яка подарувала нам твори світового значення («Слово о полку Ігоревім» та ін.). Оригінальним і неперевершеним залишалося ювелірне мистецтво.
Культура Русі-України живилася з різних джерел. У ній тісно переплелися християнські та язичницькі традиції.
ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ
- 1. Де на Русі можна було здобути освіту?
- 2. Які зміни сталися в літописанні в середині XII ст.? Чим вони були зумовлені?
- 3. Розвиткові яких видів культури сприяло християнство? Чому мозаїка на початку XII ст. зникає як елемент оздоблення храмів?
- 4. Які різновиди народної творчості мали поширення на Русі-Україні? Вкажіть основні сюжети.
- 5. Підготуйте презентацію про основні книжкові пам’ятки Русі-України другої половини XI — початку XIII ст.
- 6. Ким були Нестор, Алімпій, Агапіт?
- 7. Назвіть видатні пам’ятки архітектури Русі-України другої половини XI — початку XIII ст., які збереглися до нашого часу.
- 8. Обговоріть у групах. Яку пам’ятку архітектури можна вважати символом цього періоду в історії Київської держави?
Запитання та завдання для узагальнення за розділом «Русь-Україна у другій половині XI — першій половині ХIII ст.»
Тестові завдання до розділу «Русь-Україна у другій половині XI — першій половині XIII ст.»
Коментарі (0)