Господарське життя

§ 2. ГОСПОДАРСЬКЕ ЖИТТЯ

Прочитайте уривок з історичного джерела 1565 р. Поміркуйте, звідки взято цей фрагмент. Пригадайте, що таке магдебурзьке право. Яких змін зазнавали міста з отриманням магдебурзького права?

«Обов’язком ради й бурмистрів є принаймні раз на тиждень або кожний раз, коли вимагатиме потреба, збиратися в ратушу, радитися про добро громади, здобувати нові користі для громади та запобігати шкодам, залагоджувати й розсуджувати всілякі спори, вишукувати способи, щоб їжа й напої в місті не були дорогими, і карати продавців, які порушуватимуть розпорядження райців або загальні ухвали. Окрім цього, вони мають наглядати за пекарями, різниками й шинкарями, пильнувати обману в мірах і вагах під час продажу товару... Рада також має запобігати сваркам у місті, боронити від кривд сиріт і вдів та викорінювати шкідливі й безчесні ігри - карти, кості й таке інше негідне. Кожного року рада мусить складати рахунки з усіх міських прибутків перед старшими й визначнішими людьми з громади».

1. Що визначало розвиток міст у 16 ст.?

Залежно від підпорядкування міста поділялися на: 1) королівські (Польща) або великокнязівські (Литва) - до цієї групи належали здебільшого найдавніші міста; 2) приватновласницькі (найчисленніша група міст); 3) церков

«Обов’язком ради й бурмистрів є принаймні раз на тиждень або кожний раз, коли вимагатиме потреба, збиратися в ратушу, радитися про добро громади, здобувати нові користі для громади та запобігати шкодам, залагоджувати й розсуджувати всілякі спори, вишукувати способи, щоб їжа й напої в місті не були дорогими, і карати продавців, які порушуватимуть розпорядження райців або загальні ухвали. Окрім цього, вони мають наглядати за пекарями, різниками й шинкарями, пильнувати обману в мірах і вагах під час продажу товару... Рада також має запобігати сваркам у місті, боронити від кривд сиріт і вдів та викорінювати шкідливі й безчесні ігри - карти, кості й таке інше негідне. Кожного року рада мусить складати рахунки з усіх міських прибутків перед старшими й визначнішими людьми з громади».

1. Що визначало розвиток міст у 16 ст.?

Залежно від підпорядкування міста поділялися на: 1) королівські (Польща) або великокнязівські (Литва) - до цієї групи належали здебільшого найдавніші міста; 2) приватновласницькі (найчисленніша група міст); 3) церковні.

16 - перша половина 17 ст. - це час появи та бурхливого розвитку міст. На території Руського й Белзького воєводств у 16 ст. було засновано 97 міст. До кінця століття в цих воєводствах уже було 187 міст і містечок. А до середини 17 ст. тут з’явилося ще 26 нових міст. На Волині наприкінці 16 ст. з’явилося близько 50 нових міст, а загалом на середину 17 ст. було понад 180 міст та містечок.

ні.

 

16 - перша половина 17 ст. - це час появи та бурхливого розвитку міст. На території Руського й Белзького воєводств у 16 ст. було засновано 97 міст. До кінця століття в цих воєводствах уже було 187 міст і містечок. А до середини 17 ст. тут з’явилося ще 26 нових міст. На Волині наприкінці 16 ст. з’явилося близько 50 нових міст, а загалом на середину 17 ст. було понад 180 міст та містечок.

Загальний вигляд Львова - центру Руського воєводства. Гравюра 1618 р.

Після постанови сейму 1590 р., що передбачала роздавання нібито «пустель, що лежать за Білою Церквою», завдяки активності магнатів та шляхти, які закладали нові поселення та розбудовували їх, на середину 17 ст. у Київському воєводстві з’явилося близько 200 міст та містечок, у Брацлавському - близько 100. Ця будівнича діяльність має економічне пояснення, адже містечко приносило власникам у 5-10 разів більший прибуток, ніж село, з якого воно виникло. Містечка були переважно невеликими за кількістю населення (половина з таких поселень на Київщині налічувала до 100 дворів). Щоправда, впродовж 30-40-х років 17 ст. деякі містечка Київщини виросли до міст: Біла Церква мала вже понад 1000 дворів, Лубни - 882, Васильків та Фастів - до 500.

Загалом на середину 17 ст. існувало приблизно 1200 міст і містечок. Істотна відмінність між містом і містечком полягала в тому, що більшість мешканців міста займалася ремеслами, промислами й торгівлею, а містечка - землеробством.

Населення міст - міщани - залежали від власників тих земель, де стояли міста, сплачували грошовий податок - чинш - та різні побори на користь міста й брали участь в обороні замків.

У містах і містечках, окрім щоденної торгівлі, кілька разів на тиждень відбувалися торги, на яких продавалися сільськогосподарська продукція й ремісничі вироби. У великих містах по кілька разів на рік проходили ярмарки. На них приїздили купці з різних міст та країн. Деякі ярмарки спеціалізувалися на реалізації окремих товарів - зерна, худоби, шкіри тощо. Особливе значення мали ярмарки у Львові, Луцьку, Кам’янці-Подільському, Києві.

Найважливішим торговим центром тих часів був Львів - найбільше місто України за кількістю населення. Населення Львова на кінець 16 ст. становило близько 17-20 тис. осіб (із них 5 тис. жило у середмісті, тобто на обведеній мурами території), а в середині 17 ст. зросло до 22-25 тис. осіб.

Панорама середмістя Львова 1740 р. Макет І. Качора.

Львів користувався правом складу, тобто всі товари, привезені з інших країн, мали продаватися спочатку у Львові, а вже те, що не купили, розвозилося по інших містах. Зі східних районів України до Львова приганяли великі гурти волів, привозили шкури, хутро, віск, мед, рибу, різні промислові вироби. Зі Сходу привозили прянощі, прикраси, шовк тощо. Із Криму, Балкан та Угорщини постачали вина, із Західної і Центральної Європи - сукно, металеві вироби, одяг. У торгівлі східними товарами основну роль відігравали вірменські та грецькі купці.

2. Що довідуємося з історичних джерел про розвиток торгівлі Львова й Києва?

Вірменський мандрівник та історик Сімеон Дпір Лехаці розповідав про Львів початку 17 ст.: «Всі будинки міста кам’яні, дорогі, облицьовані, широкі, високі, три- і чотириповерхові. Льохи та пивосховища з каменю і вриті в землю, щоб влітку напої були холодними.

Це багатолюдне місто, повне достатків, тут багато фруктів. Кажуть, що в країні руських іншого такого міста нема. Це столиця. Міщани живуть заможно, у розкошах... Крамниці повні товарів, усього вдосталь, і що захочеш, у Львові знайдеш. Там є багато різних майстрів і ремісників: майстрів-золотарів, золотошвей, скульпторів, мулярів, різьбярів по каменю й мармуру та ін. Тому туди приїздять зі всіх країн світу і з усіх областей: одні вироби знаходять готові, інші - замовляють. Туди приїздять також вершники і воїни (піхотинці), князі й пани і купують там зброю, шоломи, кольчуги, піки, списи, мечі, сокири, ратища, персні тощо; звідси вивозять усе, що потрібно для війни. І якщо навіть приїде сто тисяч воїнів, вони знайдуть усе, що їм потрібно, бо це велика столиця. Там є і кравці, одіяльники, гарбарі, красильники, сірничники, виробники хусток, різні ткачі, наметувальники, набійники, золотоплавильники й умільці-золотарі. Є також художники, рисувальники, гравери й майстри, які друкують по-польськи, по-руськи і по-вірменськи».

Литовський дипломат Михалон Литвин, який перебував в українських землях у середині 16 ст., у книзі «Про норови татар, литовців і москвитян» розповідав: «Київ наповнений чужоземними товарами, бо немає відомішого, коротшого й надійнішого шляху, ніж стародавня й загальновідома в усіх своїх звивинах дорога, що веде з чорноморського порту, тобто з міста Кафи, через Таврійські ворота (Перекоп) до Гаванської переправи на Борисфені, а звідти через степи - до Києва; по ній з Азії, Персії, Індії, Аравії, Сирії везуть на північ у Москву, Псков, Новгород, Швецію й Данію коштовне каміння, шовк і золоте ткання, ладан, фіміам, шафран, перець та інші пахощі. Чужоземні купці, які часто мандрують цією дорогою, збираються у валки до тисячі душ, звані караванами, із багатьма навантаженими візками й нав’юченими верблюдами.

Від проходу каравану значні прибутки отримують київські жителі: воєводи, митники, купці, міняйли, човнярі, візники, трактирники й шинкарі... У непоказних київських хатах трапляється не лише достаток, але навіть ряснота плодів, овочів, меду, м’яса, риби; окрім того, вони до такої міри переповнені дорогим шовковим одягом, коштовностями, соболями та іншим хутром і прянощами, що мені самому випадало бачити шовк, який обходився дешевше, ніжу Вільні льон, і перець, дешевший від солі...».

• 1. Що вражало чужинців у буденному житті Львова та Києва? • 2. Які товари продавалися на базарах? • 3. Як розвиток торгівлі, на вашу думку, позначався на добробуті мешканців міст?

З. Яку роль у розвитку міст відігравало магдебурзьке право та цехове виробництво?

• Скориставшись схемою, поясніть, у чому суть магдебурзького права.

Ви пам’ятаєте, що надання містам королем або великим князем литовським (згодом і власниками-магнатами) привілею на магдебурзьке право сприяло помітному пожвавленню міського господарства та активному формуванню міщан як стану.

Міське самоврядування здійснював виборний магістрат, який складався з ради (райці на чолі з бурмистром) і лави, або лавничого суду. Райці відали адміністративно-господарськими справами: до обов’язків ради та бурмистра належали щотижневі засідання в ратуші, під час яких розв’язували суперечки між мешканцями, обговорювали заходи з нагляду за цінами, мірами та вагами на ринках, із захисту вдів і сиріт, викорінення азартних ігор, з витрачання коштів з міської скарбниці.

Лаву, яка здійснювала суд, очолював війт. У ролі присяжних виступали виборні городяни - лавники. Саме на підставі рішень лавників війт ухвалював вирок.

Правом міського самоврядування могли скористатися лише повноправні міщани. Дуже часто у великих містах магдебурзьке право надавалося тільки міщанам-католикам - полякам та німцям. Натомість на українців, євреїв та вірмен, які становили більшість у західноукраїнських містах, згадане право не поширювалося.

Ви знаєте, що разом з магдебурзьким правом міста переймали й цеховий устрій ремесла. Ви пам’ятаєте, що ремісничі об’єднання - цехи - виникли в західноукраїнських землях наприкінці 14 ст. У Львові у 1425 р. цехів було близько десяти, у 1579 р. - 20, у першій половині 17 ст. - понад 30.

Діяльність цехів була спрямована насамперед на усунення конкуренції в ремісничому виробництві. Кожен цех мав свій письмовий статут, який визначав як особливості виробництва, так і спосіб життя ремісників. Наприклад, на тих, які розпочинали сварку під час загальних зібрань, накладалися чималі штрафи.

Протягом 16 ст. цехи активно розвивалися в українських містах Київщини та Волині й досягли піку свого розвитку тоді, коли цехова організація західноєвропейських міст уже занепала.

В українських містах налічувалося близько 130 основних і допоміжних ремісничих спеціальностей.

Цех - це самоврядна громада вільних ремісників одного чи кількох фахів, очолена виборним старшиною - цехмістром, найбільш авторитетною особою серед майстрів, об'єднаних у цехове братство.

1. Найдавніші львівські печатки ради та лави.

2. Знаки львівських цехів.

4. Як розвиток фільваркових господарств впливав на становище мешканців сіл?

Як і раніше, селяни жили общинами. Члени сільської общини спільно користувалися пасовиськами, лісами, озерами, ріками. Орні землі розподіляли між частинами общини - дворищами, які об’єднували по кілька дворів-димів, тобто господарств окремих сімей. Різноманітні податки й повинності на користь держави та землевласника сільська громада також розподіляла поміж дворищами, маючи відповідальність за їх виконання (принцип кругової поруки). Селянську общину очолював обраний на сільському сході представниками дворищ отаман.

Сільська община обирала також власний суд. Цей суд називали копним (від «копа» - зібрання общини), він складався із «суддів копних» - «мужів». Копний суд скликали під відкритим небом на заздалегідь призначеному місці. Суд розглядав цивільні й кримінальні справи, в тому числі суперечки за землю та вбивства. Поступово, із переходом землі общин у власність землевласників, копний суд було замінено на суд вотчинний.

Ви вже знаєте, що зростання на ринках Центральної й Західної Європи попиту на хліб та іншу сільськогосподарську продукцію сприяло стрімкому розвитку фільваркового господарства. Перші фільварки з’явилися в другій половині 15 ст. у Галичині та Західній Волині. Фільварками називали великі багатогалузеві господарства, у яких сировину не тільки виробляли, а й перероблювали на винокурнях1, у чинбарнях2 і млинах. Вироблена продукція призначалася переважно для збуту-продажу. Зацікавлені в зростанні прибутків, землевласники розширювали площі фільваркових земель, захоплюючи общинні наділи й примушуючи селян працювати на себе з власним реманентом, тобто впроваджували панщину. Землевласники були зацікавлені також і в обмеженні права переходу селян до іншого землевласника - у їхньому закріпаченні.

Тож унаслідок розвитку фільваркового господарства, зорієнтованого на ринок, зростає панщина та поширюється кріпацтво. Наступ на права селян, що перетворював вільних хліборобів на кріпаків-злидарів, викликав одчайдушний супротив, спричинив хвилю селянських утеч і сприяв покозаченню - переходу селян до козацького стану.

Перевірте себе

1. Установіть хронологічну послідовність подій: • ухвалення першого з відомих документів, що поклав початок закріпаченню українських селян, • перша документальна згадка про українських козаків у писемних джерелах, • надання магдебурзького права Львову.

2. Дайте визначення поняттям: • магдебурзьке право, • фільварки, • кріпацтво, • дворища, дими, • війт та бурмистер, • рада і лава, • цехи, • копний суд.

3. Виберіть слова та словосполучення, які стосуються міського життя за литовсько-польської доби: • війт та бурмистер; • цехи і цехмістри; • смерди та холопи; • рада і лава; • фільварки; • дворища та дими; • магдебурзьке право; • ярмарки та торги. Свій вибір поясніть.

4. Дайте відповіді на запитання: • Якою була кількість українських міст? • Яких змін зазнавали міста з отриманням магдебурзького права? • Якими були повноваження рад та бурмистра, а які - війта та лави? • Що визначало розвиток міст у 16 ст.? • Як це позначалося на становищі міщан? • Що таке дворища і дими? • Які зміни в житті українських селян відбувалися в 16 ст.? • Як це позначилося на становищі селян?

5. Доведіть або спростуйте, що історичний розвиток українських міст зумовлений загальноєвропейськими процесами.

1 Винокурня (гуральня) - господарство, де виготовляли горілчані вироби.

2 Чинбарня - господарство, де чинили, обробляли шкіру.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно