Люблінська унія та її вплив на становище українських земель

§3. ЛЮБЛІНСЬКА УНІЯ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА СТАНОВИЩЕ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ

1. Як називалася перша політична унія, укладена між Польщею і Великим князівством Литовським? Яку мету переслідували польські пани?

2. Які зовнішньополітичні фактори сприяли укладенню ряду уній між Польщею і Литвою?

Передумови унії

Польща не полишала своїх планів щодо захоплення українських земель і приєднання Литви.

Із цією метою вона постійно наполягала на укладенні тіснішого союзу з Великим князівством Литовським, усередині якого не було політичної єдності, щоб протистояти намірам польських панів. Литовські магнати прагнули унії з Польщею за умови збереження політичної самостійності обох держав. Цим вони сподівалися потіснити могутніших і численніших православних українських і білоруських магнатів.

Українські й білоруські магнати чинили опір злиттю з Польщею, керуючись іншими міркуваннями - боялися втратити владу. Їх лякало й окатоличення, якого вже зазнала Галичина. Інтереси простих людей ніхто не враховував.

На відміну від Польщі, яка перетворилася на шляхетську республіку із сеймом і виборним королем, у Литві шляхта тільки формувалася. Вона вела боротьбу проти засилля магнатів, які входили до великокнязівської ради і займали всі посади. Шляхетський стан Литви прагнув таких самих прав, які мала польська шляхта. Магнати змушені були йти на певні поступки шляхті, оскільки соціальні конфлікти, які наростали внаслідок закріпачення селян, вимагали консолідації (єдності) панівної верстви. Тому в 1522 р. уряд прийняв ухвалу «Про вивід шляхетства», згідно з якою до складу шляхти зараховували тих, хто мав привілеї, надані великим князем.

«Волочна поміра» також сприяла становому оформленню шляхти. Однак і тоді шляхта в Литві не досягла рівності з магнатами, тим більше з польською шляхтою. Поляки ж обіцяли урівняти шляхту Великого князівства Литовського в правах із польськими шляхтичами, але за умови реальної (повної) унії, тобто злиття в одну державу.

Боротьба навколо питання про унію

У 1548 р. польські пани запросили на королівський трон великого литовського князя Сигізмунда II Августа. Розпочалася гостра політична боротьба: з одного боку, польських панів проти Великого князівства Литовського, а з другого - у самому князівстві між прихильниками та противниками унії.

Герб Великого князівства Литовського

У 1558 р. Сигізмунд II Август вступив у виснажливу й тривалу Лівонську війну (1558-1583) на боці лівонців. Литовські, українські й білоруські шляхтичі вимагали від великого князя унії з Польщею, сподіваючись залучити для продовження війни кошти поляків. Це був зовнішній чинник, який вплинув на підписання Литвою унії. Унія мала об’єднати сили і для боротьби з турецько-татарською загрозою з півдня.

Крім того, завдяки унії шляхта сподівалася добитися таких самих привілеїв, які мала польська шляхта, а також полегшити свою військову повинність, котру вона відбувала у формі «посполитого рушення» (загального ополчення) і зазнавала великих матеріальних витрат. У Польщі головну військову силу становило наймане кварцяне військо, утримуване на спеціальний податок - кварту.

Люблінський сейм

Під тиском поляків і у зв’язку з проханнями литовської шляхти про необхідність оборони від нападів татар у січні 1569 р. у м. Любліні було скликано спільний польсько-литовський сейм для підписання унії. Литовська й польська делегації висунули кожна свої умови унії, які в багатьох позиціях не збігалися.

Литовський проект унії передбачав широку автономію. Польські пани, навпаки, пропонували унію, за якою дві держави зливалися в одну з одним королем і спільним сеймом. У Великому князівстві Литовському залишалися своїми тільки адміністрація й судочинство. Сигізмунд II Август став на бік поляків. Тоді князі К.-В. Острозький, Г. Ходкевич, Є. Волович, М. Радзивілл та інші таємно виїхали з Любліна, щоб зібрати шляхетське ополчення для боротьби проти унії. Дрібна ж шляхта підтримала поляків, сподіваючись на отримання привілеїв.

Універсали про приєднання українських земель до Польщі

Польські магнати й шляхта порадили королеві оголосити універсал (указ) про відібрання в Литви та приєднання до Польщі українських земель - Волині й Підляшшя. Литва, ослаблена Лівонською війною та внутрішніми негараздами, не змогла захистити свої державні інтереси. Незабаром король видав ще один універсал - про приєднання до Польщі Київщини й Брацлавщини.

Загарбання українських земель обґрунтовували тим, що нібито колись вони належали Польщі і вона від того мала й матиме неабияку користь. Про інтереси Великого князівства Литовського як держави не йшлося, тим більше - про інтереси українського народу.

Територія Великого князівства Литовського зменшилася вдвічі. Литовські делегати повернулися на сейм і просили не відбирати в них маєтності й зберегти певну автономію князівства. Вони домовилися тільки про залишення окремої печатки, герба, фінансів, адміністрації та війська.

Найзапекліший опір унії чинили українські магнати О. Чарторийський, К.-В. Острозький, Б. Корецький, К. Вишневецький. Проте й вони невдовзі поступилися.

Умови унії та її наслідки

Люблінську унію було укладено 1 липня 1569 р. Згідно з нею Польське королівство та Велике князівство Литовське об’єдналися в одну державу - Річ Посполиту (букв. - республіка) з виборним королем, спільним сеймом, спільною казною й монетою, єдиною зовнішньою політикою. Литва втратила свою державність, ставши частиною Речі Посполитої та зберігаючи автономію лише в місцевому управлінні, організації війська й судочинстві. З українських земель до литовської автономії входили тільки Берестейщина й Пінщина (землі, що межували з Білоруссю).

Люблінська унія 1596 р. Картина Я. Матейка. Кінець XIX ст.

Люблінська унія стала подією великого політичного значення. Проте для України вона мала негативні наслідки. Більшість українських земель опинилася під владою кріпосницької й католицької Польщі. Під загрозу було поставлено саме існування українців як окремої етнічної спільноти.

Перед польськими магнатами і шляхтою відкрилися великі можливості для загарбання українських земель, нещадної експлуатації селян і міщан та для духовного поневолення народу. Король роздавав землі польським панам на українських територіях. Тут з’явилися великі землеволодіння магнатів: Замойських, Тарновських, Конецпольських, Вишневецьких. Останні одержали найбільше земель, зокрема на схід від Дніпра. Нові власники стали заселяти набуті території, засновуючи міста, містечка, слободи і надаючи на визначений термін пільги людям, які в них поселялися.

Сили ж, здатної організувати відсіч цьому феодальному наступові, тоді ще не було. Вона тільки народжувалася на Подніпров’ї, далекому від епіцентру описаних вище політичних подій.

Герб Речі Посполитої

Робота в групах: Уважно розгляньте в першому параграфі гравюру XVI ст. «Польський сейм». Спробуйте визначити - цей сейм відбувся до Люблінської унії чи після?

Адміністративне управління та суд

Після Люблінської унії 1569 р. й утворення Речі Посполитої в українських землях відбуваються зміни в адміністративному управлінні. Вища державна влада в країні належала королеві й загальному (вальному) сеймові, до якого входили магнати, шляхта й верхівка католицького духовенства. Територія складалася з воєводств, на чолі яких стояли воєводи. Воєводства поділялися на повіти, які очолювали старости і каштеляни (коменданти фортець).

Українські землі поділялися на 6 воєводств: Руське, Белзьке, Волинське, Подільське, Брацлавське, Київське. Кожне воєводство мало свої сеймики і посилало депутатів до Варшави на сейм. Зазнала змін і судова система: були впроваджені шляхетські ґродські, земські та підкоморські суди.

У волостях і повітах діяли місцеві сеймики, у яких шляхта вирішувала справи місцевого порядку й обирала судових урядовців та своїх представників до вальних сеймів і трибуналів.

Узагалі, уся система права, адміністративного управління і суду була спрямована на повне підпорядкування всіх сфер життя на українських землях Польщі, що означало не тільки посилення соціального гніту, але й національно-релігійні утиски.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Поясніть позицію магнатів і шляхти Великого князівства Литовського щодо унії з Польщею.

2. Яка політична сила Великого князівства Литовського до останнього намагалася протистояти підписанню унії?

3. Чим Люблінська унія відрізнялася від усіх попередніх?

4. Чому ґродський, земський і підкоморський суди називалися шляхетськими?

5. На вашу думку, який момент Люблінського сейму зображено на полотні Я. Матейка «Люблінська унія 1569 р.»?

1. Який суспільний стан Великого князівства Литовського був найбільш зацікавлений в утворенні об’єднаної держави?

2. Чому українські і білоруські магнати - противники унії - не скористалися (як це було раніше) можливістю перейти під владу московського царя?

Ключові поняття: унія, Річ Посполита, воєводство, шляхетські суди, універсал, стани, Литовські статути.

Робота з картою: Чому на карті південна і південно-східна межа української етнічної території середини XVI ст. не охоплює Запорожжя та більшу частину Лівобережжя?

ДОКУМЕНТ

Прокоментуйте наведений уривок із «Напучення» С. Оріховського-Роксолана. З якою метою автор звертався до короля?

З «Напучення [Поради] королеві польському Сигізмунду Августу» українського письменника XVI ст. Станіслава Оріховського-Роксолана

...«Моє і твоє» - два джерела всякої незгоди в суспільстві. Із-за них спочатку й виникають суперечки та судові позови, з яких народжується ненависть. З ненависті потім постають заколоти, а після заколотів наступає вже неминучий кінець державі. Отож, аби королівство було здоровим, твої сенатори не повинні застановлятись над «моє» і «твоє». Хай цього ні обговорюють, ні вирішують: це інших сусідів стосується. Хай сенатори стануть отцями держави, далекими від чварів, дружніми, лагідними. Хай душу мають, не затуманену ворожістю, не обплутану ненавистю, не сліпу від заздрощів. Хай щиро й чистосердечно бачать, що шкодить, а що корисне державі. Цього не може статися, доки вони самі будуть суддями власних справ. І потім, якби колись те рішення попереднього сейму ти прийняв, всякому сказано, що треба встановити в державі суд із виборних суддів і туди передати всі суперечки з приводу приватних справ, щоб ти не міг оскаржити їх. Хай їхня ухвала буде остаточною, що б вони не вирішили.

...Добирай собі людей не за титулами, але дивись на їхні діла, які сприяють осягненню найвищих посад у твоїй державі. Таких людей у давнину називали філософами, бо вони такі знання давали королям, які потрібні їм були при правлінні й на яких тримається життя людей.

Українська література ХIV-ХVІ ст. - К., 1988. - С. 127-128, 133.

В українському літописанні відлік часу вели не від Різдва Христового, а від Сотворіння світу, і новий рік до 1492 р. розпочинався з 1 березня, пізніше (до 1700 р.) - з 1 вересня.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно