Практичне заняття: Військове мистецтво, традиції та побут українського козацтва

§13. ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ: ВІЙСЬКОВЕ МИСТЕЦТВО, ТРАДИЦІЇ ТА ПОБУТ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА

Особливості військового мистецтва українського козацтва

Запорозька Січ як військово-політична організація - абсолютно унікальне явище світової історії. Це була демократична, православна, воєнізована республіка, об’єднана спільною справою захисту своєї землі від ворогів і панів, спільною вірою, добровільним набуттям звання запорожця і підпорядкування суворим законам (неписаним) і дисципліні, дотриманню обрядів і традицій, порушення яких жорстоко каралося.

Становлення військового мистецтва українських козаків відбувалося під впливом ряду факторів і протягом тривалого часу. Поселившись на Нижньому і Середньому Подніпров’ї, козаки тим самим, з одного боку, стали захисниками своїх володінь, а відтак і південно-східного кордону держави від турецько-татарських нападів. З іншого - з кінця XVI ст. козаки протистояли натиску польських військ, оскільки влада Речі Посполитої прагнула перетнути шлях на Січ селянам і міщанам та поставити її під свій контроль. Отже, козаки повинні були зберегти себе і одночасно протистояти тактичним прийомам наступу як турків і татар (надзвичайно швидке пересування, дроблення війська на дрібні загони і розсіяння їх на великій площі), так і важкоозброєних, закованих у лати польських рицарів. Необхідність «здобуття хліба», тобто заняття здобичництвом, поєднаним із завданням відібрати в нападників награбоване майно і ясир, сковувати сили противника в приморських містах-фортецях, - усе це разом і витворило унікальне військове мистецтво козаків. При цьому запорожці вміли і запозичувати деякі прийоми військового мистецтва у своїх противників.

Важливим фактором формування військового мистецтва українських козаків було географічне середовище їх проживання і дії (численні Дніпрові припливи, протоки, плавні, балки, чагарники і рівний відкритий степ). На суші і на морі козаки використовували природні прикриття, темряву, туман, постійне маневрування, раптовість атаки, швидкоплинність бою. Одним із найважливіших тактичних воєнних прийомів була засідка, а в обороні - ще й система сигналізації («вежі»), яка дозволяла швидко організовувати захист Січі та козацьких поселень.

Військове мистецтво козаків постійно вдосконалювалося залежно від практики застосування різних бойових прийомів, умов ведення бойових операцій тощо.

Зброя і бойове спорядження

Запорозьке військо складалося з піхоти, кінноти і артилерії (остання з’явилася не раніше середини XVI ст.) Як і у всіх військових того часу, зброя у козаків була вогнепальна і холодна. Козацька вогнепальна зброя складалася з різноманітних мушкетів, рушниць із кременевими замками й пістолів, котрі козаки завжди носили за поясом. До холодної зброї належали шабля («шабля-сестриця», як ласкаво називали її козаки), котру прикріпляли до пояса з лівого боку, бойові ножі, кинджали, келепи (бойові молоти), списи, ощепи (багри для стягування вершників з коней).

Списи використовувалися не лише під час бою. Коли треба було перебратися через болотисту місцевість, козаки складали списи решіткою, робили настил із хмизу й очерету і так долали перешкоду. Порох і кулі запорожці тримали в порохівницях або в патронташах (чересах). Лицарських шоломів, панцирів і лат козаки не носили.

Творці унікального бойового мистецтва

З кінця XVI ст. до запорожців направляють своїх послів уряди різних держав, щоб залучити їх до себе на службу. І не дивно. Адже запорозька піхота тоді вважалася найкращою в Європі. У бою піші козаки шикувалися в три ряди: перший стріляв, другий подавав, а третій заряджав зброю. Запорожці вміли штурмом брати фортеці й воювати на морі. Кіннота ж ішла на ворога лавою у вигляді півкола, одночасно атакуючи з фронту й флангів та заходячи в тил бойового порядку противника.

Для швидкого оповіщення козаків про наближення ворога та про збір в умовленому місці запорожці використовували фігури - високі дерев’яні вежі із сухим хмизом зверху, які запалювалися за допомогою спеціального пристрою. Вартові з іншої вежі, побачивши дим, запалювали хмиз на своїй вежі. У такий спосіб козаки дуже швидко могли організувати відсіч ворогові.

Військова майстерність козаків вироблялася в умовах рівнинної степової місцевості. Тому запорожці застосовували такий вид бойового порядку, як табір. Це чотирикутне укріплення зі скріплених між собою возів вони покривали хмизом, очеретом і травою та прикидали землею. Такий табір швидко можна було розібрати й передислокувати на інше місце. Сучасники називали табір «рухомою фортецею».

На його зовнішніх рядах були розташовані гармати, а біля возів крокували готові до бою козаки з вогнепальною зброєю. Усе піше військо йшло між возами всередині цього прямокутника, а в самому центрі вели коней. Спереду і ззаду прямокутник прикривала кіннота. Коли зупинялися, табір замикався возами.

Козацький табір

Якщо це укріплення було тривалим, то довкола нього копали шанці, робили «вовчі ями» і т. ін. Могли й не засипати вози землею, а ставили щільно в один ряд голоблями назовні і скріплювали колеса ланцюгами. За таким укріпленням ховалося все військо й успішно оборонялося.

Уперше у світовій військовій практиці запорожці застосували такий засіб оборони від вогню ворога, як самоокопування, значно пізніше він був використаний іншими арміями світу - так само, як і траншеї.

Військове мистецтво запорожців удосконалювалося й змінювалося з урахуванням європейської бойової практики та нових тактичних засобів ведення війни. 1632 р. польський учений Ш. Старовольський видав у Німеччині книгу «Полонія» («Польща»), де є характеристика козацького війська: «У своїх таборах вони мають дисципліну стародавніх римлян, а воєнною доблестю та обізнаністю у військових справах вони не поступаються жодній нації у світі».

Суднобудування і козацький флот на Січі

Запорозькі козаки на своїх човнах-чайках досягали турецьких берегів. Дно чайки виготовляли зі стовбура одного дерева - липи або верби - завдовжки до 16 м. Боки обшивали дошками. Виходив великий човен завдовжки приблизно 20 м, завширшки 3-4 м, із висотою бортів 2,5 м. Усередині робили перегородки й лавки, човен просмолювали, ставили 2 стерна й 10-15 пар весел. До бортів липовим ликом прикріплювали товсті в’язки очерету, щоб, навіть заповнений водою, човен зберігав плавучість. На човні ставили щогли для вітрил. У такий човен вміщувалося 50-70 озброєних рушницями й шаблями козаків. На кожній чайці було по 4-6 фальконетів (невеликі гармати). Порох, свинець, ядра, харчові продукти в бочках - усе вміщувалося у швидкохідному, маневровому човні, який міг підійти до будь-якого берега. У морському поході козаки користувалися компасом.

Крім чайок, козаки будували ще й трищоглові кораблі, які мали дві палуби й двоярусну рубку для старшини. Виготовляли вони й спеціальні засоби для пересування під водою.

Майстри морських походів

Козацьку флотилію очолював похідний отаман. На щоглі його човна був знак командувача. Щоб потрапити в море, слід було спуститися вниз Дніпром, гирло котрого надійно стерегли турки, спорудивши фортеці Кизи-Кермен, Тавань, Іслам-Кермен. Обороняли вихід у Чорне море міста-фортеці Очаків і Кінбурн. На підході до гирла Дніпра козацький флот розташовувався в очеретах, чекаючи темної ночі. Пильні турки перетинали Дніпро ланцюгами, щоб не дати можливості козацьким суднам вийти в море, а також щоб їхній брязкіт вночі виявив запорожців. Та козаки ланцюгами скріплювали кілька десятків колод і сторчма пускали їх на цю перепону. Брязкіт ланцюгів і стукіт колод викликали шалений вогонь берегового охоронного гарнізону турків. Та щойно він припинявся, козацькі чайки стрімко пропливали повз турецькі фортеці, а вже через 36-40 годин морського плавання, орієнтуючись по зорях на нічному небі, флотилія досягала турецьких берегів. Тривога охоплювала все узбережжя Оттоманської Порти. Козаки висаджувалися на берег, залишаючи в кожному човні по два козаки й два джури, для яких це було головне випробування.

Завершивши бойову операцію, козаки поверталися на Січ. Вхід у гирло Дніпра, як правило, перекривав турецький флот. Та й тут запорожці вміли перехитрити ворога. За 10-12 км від Очакова вони висаджувалися на берег і по долині перетягували свої човни волоком (12 км). Через декілька днів, у такий спосіб обійшовши ворога, вони вже пливли вверх Дніпром. Використовували вони іноді й інший шлях - через Донський лиман. Траплялося, що запорожці нападали й на турецькі галери. Чайки були малопомітні серед морських хвиль, маневрові, швидкохідні, стійкі, легко атакували великі неповороткі судна.

Побратимство

Серед козаків широко побутував звичай побратимства. Цей звичай підтримувався тією обставиною, що кожен січовик, не маючи поряд рідної людини, потребував допомоги і розради. Особливо така потреба відчувалася у виснажливих походах.

Побратимство передбачало похід до церкви, де у присутності священика складалася присяга - «заповідне слово», у якому обидва перед Богом присягалися шанувати один одного як рідні брати. Після присяги відправлялася молитва і побратими обмінювалися хрестиками та тричі цілувалися і виходили з храму, щоб засвідчити козацькому товариству свою пошану. Козаки-побратими завжди ділилися їжею, у бою билися поруч, захищаючи один одного. Святим обов’язком було визволити названого брата з полону. Побратимство сприяло згуртованості козаків, підтримувало в їхньому середовищі лицарські традиції і високу моральність.

Джури

Старшина й поважні запорожці мали джур (від араб. «чура» - невільник, раб). Іноді це були хлопчики-полоненики, котрі своєму козакові-покровителю чистили зброю, ходили разом з ним у походи, училися в нього військової майстерності. А досягши парубочих літ, джури ставали повноправними запорозькими козаками.

Джурами ставали й козацькі діти, котрих на Січ забирали не батьки, а дядьки, старші брати, батькові побратими. Вони навчалися у січовій школі читання, письма, хорового співу й музики, співали у січовій церкві, а також проходили курс фізичного й військового виховання, якому приділялася надзвичайно велика увага. Час перебування в школі залежав від здібностей джури до військової науки. Нездатних до військової служби хлопчиків відправляли із Січі додому.

Щоденний побут

На Січі могло проживати одночасно не більше 3-4 тис. козаків, а взимку їх було значно менше. Вільні від походів козаки за загальним сигналом рано прокидалися, купалися в річці незалежно від пори року. Кожен курінь окремо снідав тим, що приготував його кухар. Їжа була дуже проста, але поживна, як правило, це була саламаха. Після сніданку йшли до січової церкви. Потім займалися побутовими справами - прали, шили, чистили зброю, лагодили човни тощо. Інші несли сторожову варту, займалися ремеслом.

Стосовно запорожців, які перебували на Січі і проживали у 38 куренях, побудованих із «підручного» в тих краях матеріалу (дерево, хмиз, очерет, глина), то там також існував усталений порядок дій і дотримання звичаїв. У просторих, видовжених куренях стояли довгі столи (сирно) та лави при них. У дальнім лівім кутку висіли багато оздоблені ікони, а перед ними стояли також розкішні свічники і лампи для освітлення приміщення.

Запорожці не спали вранці «досхочу», бо у святковий день ішли рано до церкви на молитву, а в будній - працювали (у кожного була своя визначена робота), доки курінний кухар на кабиці в мідному або чавунному казані зварить страву та покличе їх обідати близько 12-ї години дня. Тоді козаки сідали за столи, на які ставилися великі дерев’яні миски, не круглої, а видовженої форми, у які «насипали» (тобто наливали чи клали) страву. Поруч стояла вода у великих відрах, на яких висіли черпаки (коряки), які козаки прозвали «михайлики». Там же лежали хліб, сіль, овочі, приправи, напої. Курінний отаман сідав під образами. За його сигналом козаки вставали для молитви і потім уже починали їсти дерев’яними або металевими ложками.

З улюблених козацьких страв найчастіше на столі були саламаха (житнє борошно, зварене на воді), тетеря (житнє борошно або пшоно, зварене на квасі), щерба (житнє борошно, зварене на рибній юшці), мамалига (густа каша з пшона або з кукурудзи, яку їли із солоною бринзою), юшка, галушки (гречані із часником), вареники тощо. Козаки вживали також і продукти їх артільного промислу - м’ясо дичини, рибу, птицю. (До речі, у походи козаки брали сухарі, борошно, крупи і сало). Хліб споживали в основному у вигляді коржів. Молоко, квас, узвар - головні козацькі напої.

У свята і після щорічної Січової ради, на якій обирали всіх посадових осіб, запорожці вживали міцний алкогольний напій, який виготовляли з жита, додаючи хміль для бродіння. Таку екологічно чисту горілку козаки називали оковита (від лат. слів aqua vitae - вода життя). Оковита була одним із «тестів», чи готовий новоприбулий на Січ стати запорожцем. Такий був звичай, ритуал. Проте п’яниць серед запорожців не було. Якщо знаходився любитель чарки, то такого суворо карали, коли ж пригода з ним траплялася під час походу - його страчували на місці. На оковитій готували різні настої для ліків, а також використовували як антисептичний засіб.

Після обіду відпочивали, співаючи пісні й думи, слухаючи розповіді бувалих людей чи гру кобзарів. Потім знову займалися різними справами. Увечері йшли до церкви на молитву, вечеряли, відпочивали й поринали в сон, довіривши своє життя пильним вартовим на фортечних вежах.

ДОКУМЕНТИ

Чому саме «табір» козаки використовували як один із прийомів тактики бою?

1. Український історик Дмитро Яворницький про збройні сили та бойові засоби запорозьких козаків

...У Січі були особливі військові чини, так звані пушкарі, які відали військовою артилерією, а для самої артилерії існувало окреме приміщення, пушкарня. Звичайно, воюючи із швидким і невтомним ворогом, переважно з татарами, запорозькі козаки повинні були завжди мати легку і рухливу артилерію; тому ми й бачимо, що збережені до нашого часу так звані запорозькі армати рідко важать більше 6-7 пудів.

Поділяючись на піхоту, кінноту й артилерію, запорожці, однак, не настільки спеціалізувалися, щоб піхотинець мав силу лише будучи пішим, а вершник - лише на коні. У запорожців часто практикувалося і спішування кінноти, і дії піхоти з гарматами («водними арматками»), і дії кінноти в пішому строю. Зрештою, такі методи використовували в той час і поляки...

...У поході запорожці рідко вдавалися до облоги міст, оскільки облога фортець була не для них, а відкриті сутички складали славу їхніх воєнних подвигів. З двох видів битв, кінної й пішої, запорожці були майстерніші в останній. Аби кінні козаки, як зауважує очевидець, відзначалися такою майстерністю, як піші в таборі, то вони були б непереможними, оскільки сотня їх у таборі не боялася ні тисячі ляхів, ні кількох тисяч татар.

Випустивши кілька зарядів і обстрілявши ворога з усіх боків, козаки далі висилали зі свого табору найбільш сміливих, спритних і гострих на язик вершників для так званих «герців» чи «гречі», або «татарських танців», тобто окремих поєдинків, молодецьких сутичок і верхових перестрілок. Кружляючи на своїх конях перед неприятелем, знущаючись над ним і під’юджуючи до битви в’їдливими словами, козаки вимахували в повітрі своїми кривими шаблями, випускали кулі у ворожий стан і потім блискавично кидалися в табір. Герці давали козакам можливість роздивитися сили й розташування неприятеля, ще не розпочинаючи справжньої битви, - це була лише прелюдія до справжньої навальної баталії...

...Розохотивши нетерплячих і чванливих ворогів окремими сутичками, козаки раптово припиняли герці, складали загальний план атаки й розпочинали ломову битву. Попередньо, щоб налякати неприятельську кінноту і завдати їй такої чи інакшої шкоди, запорозькі козаки, вибравши темну ніч, підкрадалися до неприятеля і пускали поміж нього ракети, що давали водночас шість пострілів і звалися «блазнихами великого калібру»; ці ракети з великим шумом перескакували з місця на місце, лякали неприятельських коней, викликаючи замішання серед вершників.

Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. У 3-х томах. - Львів: Світ, 1993. - Т. 1. - С. 264-270.

Які два винаходи гетьмана П. Сагайдачного описані в наведеному уривку з твору А. Чайковського? 2

2. З історичного роману Андрія Чайковського «Сагайдачний»

...До цих вправ, які на Січі були відомі і заведені, додав він ще одну, тут не звісну: як добувати ворожих мурів. Дотепер йшли на мури з довгими драбинами, до яких треба було кілька дужих козаків, щоб їх піднести й до стіни приставити.

Сагайдачний видумав на це іншу штуку. Настругав коротких дубових щаблів і пов’язав з них мотузяні драбини. Одним кінцем така драбина була прив’язана до округлого дерева, на котрому звивалася. На другому кінці були до драбини прив’язані два великі залізні каблуковані гаки. Двоє людей брали за кінці округле дерево руками і викидали вгору. Гаки зачіпали за стіну, і драбина розвивалася вниз...

...По такій удалій спробі Сагайдачний дуже оживився.

- Це лише початок. Таких драбин ми зладимо більше і навчимо козаків ними орудувати. Тоді здобування мурів не пожре стільки людей, що досі. Зараз треба це старшині показати, а тоді подумаємо про решту. Ми, здається, весною підемо в похід...

- На ляхів?

- Хіба що ні. Ми до цього ще заслабі будемо. Нам треба зразу попробувати на турках і їм пригадатися. Вони далі і забудуть, що козаки ще живуть на світі.

Перед старшиною вийшла проба добре.

- Мені здається, що такими драбинами ми випередили всіх на світі, бо я не пам’ятаю, щоб у якім війську такі драбини були. На дерев’яну драбину влізе десяток людей, а її можна дрючком додолу скинути, а тоді стільки-то люду нівечиться.

- Нічого говорити, - каже кошовий. - Така драбина - то собі хитра штука, треба таких наробити про запас.

Відтепер Сагайдачний заходив часто в майстерню, де сплітали мотузи, стругали щаблі і кували гаки. До того вигадав Сагайдачний легкі візки на двох колесах, які можна було під мур фортеці підвезти. Сагайдачний вибрав на робітників кремезних і сильних людей.

Вони вправлялися цілими днями, викидали драбини на скелю і лізли туди. Показалося ще, що коли на драбині заважить здолу, то дуже важко приходилося поскидати згори гаки.

Сагайдачний думав вже над тим, щоб теперішній спосіб воювання уліпшити, і все, що вигадав, виходило гарно... і так вигадав він скорострільний рушничний бій...

Чайковський Андрій. Сагайдачний. Історичний роман у трьох книгах. - К.: Дніпро, 1989. - С. 330-331.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Що впливало на набуття козаками військової майстерності?

2. Поміркуйте, чим можна пояснити наявність схожих тактичних прийомів ведення бою в козаків і поляків.

3. Чим принципово відрізнялося козацьке військо від польсько-шляхетського?

4. За яким принципом відбиралися козаки для участі в походах?

5. Яка тактика бою існувала в козаків?

6. Для чого в козацькому устрої існували джури?

7. Яку роль у житті козаків відігравала православна церква?

8. Які із страв, уживаних козаками, існують і сьогодні?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно