Козацько-селянські повстання у 20-30-х роках XVII ст.

§15. КОЗАЦЬКО-СЕЛЯНСЬКІ ПОВСТАННЯ У 20—30-х роках XVII ст.

1. У зв’язку із чим і коли розпочалася збройна боротьба народних мас проти гнобителів?

2. Яку роль у придушенні повстань відігравала козацька старшина?

Назрівання повстань

Послідовники П. Сагайдачного вважали, що треба йти на певні поступки Польщі, аби зберегти права й вольності козацтва та захистити православ’я. Їх підтримували заможніші козаки й більшість міщан. Рядові козаки й селяни-кріпаки вимагали рішучих дій, вважаючи, що поліпшити своє життя можна тільки зі зброєю в руках.

Становище ускладнювалося й тим, що після Хотинської війни, яка принесла козацтву славу, уряд не тільки не виконав даних козакам обіцянок, а й не виплатив їм належну платню, більше того, зменшив козацький реєстр. Тобто багато козаків поповнили ряди «випищиків». Тому козаки вважали, що вони не повинні підкорятися королеві, й вели власну політику. Постійна загроза козацьких нападів змушувала султана тримати для охорони узбережжя значні військові сили.

На скарги султана польський король направляв на Запорожжя своїх урядовців, які вимагали від козаків припинити напади на Османську імперію, оскільки Польща з нею підписала перемир’я. Козаки вважали це образою, завданою їм королем після Хотинської війни, тому відповіли: «Мир укладав король, а не ми!». Такі незалежні дії козаків дали підставу королеві в інструкції на місцеві сеймики (1625) стверджувати, що козаки «зреклися підданства»: «своєволля бере гору й так заповзято, що й самим нам тяжко, і із сильними сусідами нас розсварює, забувши зовсім віру й підданство, вони уладили собі окрему державу - наступають на життя й майно невинних людей. Вся Україна їх слухає. Шляхтич у домі своїм не вільний. По містах і містечках королівських вся управа, уся влада в руках козаків: захоплюють собі судочинство, закони встановлюють». Цей уривок - яскраве свідчення зростання авторитету козацтва в українському суспільстві, визнання населенням його керівної ролі.

Куруківська угода

Напружені відносини між урядом і козаками не могли довго тривати. У 1625 р. 30-тисячне польське військо на чолі з гетьманом Станіславом Конецпольським вирушило на приборкання козаків. Йому протистояло Військо Запорозьке Марка Жмайла, до якого приєдналися повстанці з міщан і селян. Головна битва відбулася неподалік м. Крилова біля Курукового озера (сучасне м. Кременчук). Поляки так і не змогли здобути укріплених позицій запорожців. Зрештою, справу вирішив не бій, а суперечності серед козаків. Помірковані запорожці під проводом Михайла Дорошенка вступили в переговори з поляками.

Польські комісари й козацька старшина підписали так звану Куруківську угоду. Згідно з нею, козацький реєстр налічував 6 тис. чоловік, інші повинні були повернутися до своїх колишніх панів, а таких було майже 40 тис. Старшині та реєстровцям визначалася платня з королівської казни. Реєстровці обирали свого гетьмана, але затверджувати його повинен був король. Жити реєстровці могли тільки на державних землях («королівщинах»).

Згідно з угодою, було створено 6 козацьких полків - Переяславський, Черкаський, Чигиринський, Білоцерківський, Корсунський, Канівський.

Угода певною мірою задовольняла інтереси лише заможного козацтва. А рядові козаки («випищики») залишилися незадоволеними. Примусити їх повернутися до своїх панів ніхто не міг.

Михайло Дорошенко

Старшина намагалася скерувати їхню енергію на походи проти татар і турків. В одному з таких походів у Крим загинув гетьман Михайло Дорошенко. Це той козацький ватажок, який згадується в історичній пісні «Ой на горі та женці жнуть».

Михайло Дорошенко

М. Дорошенко, дід майбутнього гетьмана Петра Дорошенка, за гетьмана П. Сагайдачного служив хорунжим. Разом з П. Сагайдачним він бував у далеких походах, зокрема брав участь у Хотинській битві 1621 р. Це був розумний та відважний воїн. Після героїчної смерті П. Сагайдачного за короткий час гетьманську булаву тримали Д. Барабаш, О. Голуб. Нарешті булава знайшла свого гідного володаря - Михайла Дорошенка.

Гетьманування М. Дорошенка припало на складний період. Шляхетська Польща посилила наступ на український народ і православну церкву, на права Війська Запорозького. З півдня тиснули осмілілі після смерті П. Сагайдачного турки й татари. Саме М. Дорошенкові довелося після розгрому повстання під проводом М. Жмайла підписувати Куруківську угоду з поляками (1625). Він належав до поміркованої течії козацтва, котра вважала, що йти на конфлікт з польською владою не потрібно.

М. Дорошенко реорганізував реєстрове козацтво, утворивши 6 полків за територіальним принципом. У 1626 р. він розбив велику кримську орду, котра прорвалася аж до Білої Церкви.

У 1628 р. склалися сприятливі умови для морського походу на турецькі володіння. Оттоманська Порта в цей час зайнята була приборканням свого васала - Кримського ханства, хан якого Шагін-Гірей почав боротьбу за незалежність. М. Дорошенко на чолі 4-тисячного козацького війська на швидкохідних чайках дістався до прибережних турецьких фортець. Козаки звільнили багато українських невільників, захопили зброю і попливли назад. Великий галерний флот турків побоявся вступати в бій і відступив. Незабаром 150 запорозьких чайок з’явилися під мурами Стамбула. З боєм увірвалися козаки до турецької столиці, узяли великі трофеї і майже безперешкодно повернулися додому. Через деякий час туди ж було здійснено й третій похід. Військові сили Османської імперії були приборкані. Походи М. Дорошенка наводили жах на турків і принесли йому славу по всій Україні.

Турецький кинджал. XVII ст.

Ще в 1624 р. між Військом Запорозьким та кримським ханом Магмет-Ґіреєм і калгою Шагін-Ґіреєм було укладено угоду про спільні дії проти ставленика турецького султана в Криму Джанібек-Ґірея. Очолювані М. Дорошенком козаки у 1628 р. прийшли в Крим і, об’єднавшись з військами Шагін-Ґірея, завдали серйозного удару ворогові. Уже була близькою перемога. Та тільки-но в бою загинув Шагін-Ґірей, його воїни перейшли до Джанібек-Ґірея і стали вбивати козаків. У цьому бою загинув славний гетьман М. Дорошенко. А козакам удалося з боями пройти весь Крим і повернутися на Січ.

Повстання 1630 р.

Суперечності між реєстровими козаками й запорожцями призвели до того, що вони почали обирати собі окремих гетьманів. У 1629 р. запорожці обрали гетьманом досвідченого й відомого успішними морськими походами Тараса Федоровича (Трясила). А вже наступного року він очолив козацько-селянське повстання. До повстанців приєдналися й реєстрові козаки.

У 20-30-ті роки XVII ст. національно-визвольний рух перемістився на Лівобережну Україну. Там тоді завершувався термін пільг, наданих слобожанам, після чого власники примушували їх відбувати панщину. Тому слобожани, тікаючи від панщини, поповнювали ряди запорозьких козаків, а під час повстань ставали їх учасниками.

Повстання охопило Полтавщину, Київське Полісся й Запорожжя. Повстанці нападали на панські маєтки, вбивали власників, управителів, орендарів, шинкарів. Головні бої відбулися під Переяславом. У великому бою 15 травня 1630 р., названому пізніше «Тарасовою ніччю», козаки вщент розгромили добірне шляхетське військо С. Конецпольського, який змушений був піти на переговори, наслідком чого стало збільшення козацького реєстру до 8 тис. осіб.

Запорожці прагнули розширити свої привілеї, виявляли свою незалежність. Тим більше, що їхній міжнародний авторитет був досить високим. До них по допомогу зверталися уряди різних європейських держав, які брали участь у Тридцятилітній війні (1618-1648). Правителі держав і дипломати, як свідчать історичні джерела, навіть обговорювали питання, чи не можуть запорожці створити свою незалежну від Речі Посполитої «державу».

«Пункти заспокоєння»

У 1632 р. помер король Сигізмунд III. Козаки зробили спробу домогтися участі своїх представників у сеймі, на якому обирався новий король, але їх туди не допустили.

Вони вимагали скасування реєстру, щоб урівняти всіх козаків, повернути права й майно православній церкві. На сеймі православних підтримав литовський магнат Криштоф Радзивілл. Незважаючи на бурхливий протест католиків, новообраний король Владислав IV пішов на поступки. Православна церква відновила права на відправлення богослужіння за своїм обрядом, володіння церквами й монастирями, друкарнями, школами, існування братств і обрання свого митрополита. Це були так звані Пункти заспокоєння православних. Поступки короля були зумовлені як наданою колись козаками допомогою королевичу Владиславу в його боротьбі за престол московського царя, так і необхідністю не ускладнювати відносини з козаками в умовах польсько-московської війни, яка вже почалася. Однак ці «пункти заспокоєння» не принесли спокою, бо польські магнати і шляхта перешкоджали їхній реалізації.

Спорудження на Дніпрі фортеці Кодак

Щоб перетнути втікачам шлях на Запорожжя й приборкати козаків, С. Конецпольський запропонував урядові збудувати на Дніпрі біля гирла р. Самари фортецю. У ній передбачалося утримувати сильний польський гарнізон, який зміг би придушувати будь-яке повстання, оскільки всі вони починалися із Запорожжя.

Спорудженням фортеці Кодак керував французький інженер Гійом Левассер де Боплан, який перебував на польській службі.

У липні 1635 р. фортецю було збудовано. У ній розмістився гарнізон з 200 найманців-драгунів на чолі з французьким капітаном Ж. Маріоном.

Запорожці вбачали в будівництві фортеці небезпеку для себе. Здавалося, вона була незборимою: навколо неї глибокі рови, за ними височенні земляні вали, а на них - дубова засіка з вікнами й бійницями для гармат та рушниць. Брама в Кодаку була міцна, кована залізом, обабіч неї стояли дві вежі. Зі сходу й півдня фортецю захищали Дніпрові кручі, з півночі - глибокі байраки, із заходу лежав рівний степ, і тому тут були найміцніші укріплення.

Фрагмент карти Г.Л. де Боплана із зображенням Дніпра

Замок, побудований С. Конецпольським у Підгірцях. 1635-1640 рр.

Існує переказ, нібито С. Конецпольський, ідучи оглядати фортецю, глузливо говорив козакам, що тепер їхній вольниці настав кінець. Тоді ж присутній на оглядинах сотник реєстрових козаків Богдан Хмельницький засміявся. «Ти чому смієшся?» - запитав гнівно Конецпольський. «Тому, ясновельможний гетьмане, - відповів Хмельницький, - що маю думку: все те, що людина може збудувати, вона може й зруйнувати».

Іван Сулима

Восени 1635 р. з морського походу повернувся кошовий отаман І. Сулима. Скликана на Січі рада обрала його гетьманом. І тоді через два тижні фортецю було зруйновано, гарнізон перебито. Поляки відбудували її в 1639 р., а гарнізон збільшили втричі. Через 9 років після тривалої облоги фортецю візьмуть козаки Б. Хмельницького. Залишки фортеці в селі Старі Кодаки неподалік від аеропорту м. Дніпропетровська збереглися до наших днів. Узяття фортеці розпочало нове козацьке повстання, яке тривало недовго. Унаслідок зради реєстровців І.Сулиму та його прихильників схопили й відправили до Варшави. Там їх стратили.

Повстання 1637-1638 рр.

Антипольські настрої серед козацтва зростали, причому не лише серед «випищиків», а й серед реєстрових козаків, які навіть ціною зради І. Сулими не домоглися собі привілеїв.

Улітку 1637 р. розпочалося нове повстання, яке охопило Лівобережну і Правобережну Україну. Його керівниками були талановиті полководці - Павло Бут (Павлюк), Дмитро Гуня, Карно Скидан, Яцько Острянин (Остряниця).

Селяни швидко вливалися в ряди повстанців і громили своїх панів.

У битвах нід Кумейками (біля Черкас) і Боровицею (біля Чигирина) козаки зазнали поразки від польського війська, яке чисельно їх переважало. Почалися переговори, у яких посередником виступав польський комісар Адам Кисіль (київський воєвода, начебто прихильник козаків). Він переконав реєстровців погодитися на умови поляків, запевняючи, що Павлюк не буде покараний. Та коли Павлюк і колишній козацький гетьман Томиленко опинилися в руках поляків, їх було негайно страчено. Скидану й Гуні вдалося пробитися на Запорожжя.

Козаки змушені були дати розписку про свою покору. У ній згадується й ім’я військового писаря Б. Хмельницького. Коронний гетьман Микола Потоцький призначив старшим над реєстровцями Іллю Караїмовича.

Навесні 1638 р. козаки на чолі з Я. Острянином вийшли із Запорожжя і розбили поляків під Голтвою. Проте загони Я. Острянина, захопившись переслідуванням відступаючих поляків, попали в засідку й були розбиті. Бої під Лубнами й Жовнином також закінчилися поразкою запорожців. Я. Острянин із частиною козаків перейшли кордон Московської держави й оселилися на Слобожанщині.

Незабаром козаки Д. Гуні змушені були також піти на переговори з урядовими військами й капітулювати. Сам Д. Гуня з частиною запорожців утік на Дон. А поранений Карпо Скидан потрапив у полон і, очевидно, був страчений.

«Ординації» 1638 р.

Ще до закінчення повстання польський сейм схвалив «Ординації Війська Запорозького реєстрового». Згідно з ними, реєстр міг включати 6 тис. козаків, інші оголошувалися кріпаками. При цьому ліквідовувалася виборність козацьких старшин.

Яків Острянин

Керівником козаків призначався комісар із шляхти. Те саме стосувалося осавулів і полковників. З козаків можна було обирати лише сотників і отаманів. Тоді ж чигиринським сотником став Б. Хмельницький. Селянам і міщанам заборонялося вступати в козаки і видавати за них заміж своїх дочок. Козаки мали право жити тільки в прикордонних містах (Черкасах, Каневі, Чигирині, Корсуні та ін.). Відбудовувався Кодак, збільшувався його гарнізон. Після поразки повстання козаки змушені були визнати польські «Ординації». Здавалося, що Україна вже не має сил для подальшої боротьби за своє національне визволення.

Робота в групах: Чи одностайні були козаки, піднімаючись на збройне повстання? Наведіть аргументи, щоб переконати опонентів.

Опришки

Не залишалися осторонь визвольної боротьби українського народу й західноукраїнські землі. У Галичині, на Закарпатті та Буковині антифеодальний та національно-визвольний рух відбувався у формі опришківства. Уперше в документах опришки згадуються 1529 р. Як Запорожжя на східних землях, так Карпати на західних були опорним пунктом поборників свободи. Саме туди, в гори, тікали скривджені селяни й міщани, створювали там невеликі загони, потім спускалися з гір і нападали на маєтки шляхти, орендарів, корчмарів, лихварів. Захоплене майно, як правило, роздавали бідноті.

Опришків підтримувало місцеве населення, їхня партизанська тактика з раптовими ударами давала змогу вести тривалу успішну боротьбу. На цьому етапі зброєю опришків були луки, списи, сокири (векери). Серед ватажків опришків відомі М. Гатала, Г. Кардаш, С. Солінка, В. Чепець та ін. Оскільки опришківство мало антифеодальний характер, то в ньому брали участь також селяни інших національностей - молдавани, поляки, словаки, угорці.

Опришок

«Золотий спокій»

Придушивши повстання, польський уряд, магнати, шляхта розпочали жорстокий терор на українських землях. Порятунок від цього фізичного винищення й сваволі народні маси знаходили на Запорозькій Січі і на Слобожанщині й Дону.

Масові втечі й переселення козаків, міщан, селян непокоїли шляхетську Польщу, і вона вживала заходів, щоб покінчити із цим явищем. По-перше, улітку 1639 р. спішно була відновлена Кодацька фортеця й посилений гарнізон з метою перепинити потік утікачів на Січ. На самій же Січі для контролю за діями запорожців було поставлено гарнізон урядових військ. По-друге, Польща вимагала від московського уряду видачі українських переселенців зі Слобожанщини й Дону. Але повернути їх назад було неможливо. На нових місцях переселенці засновували слободи й міста та влаштовували на неосвоєній землі своє життя на козацький лад.

Десятилітній період після придушення козацько-селянських повстань характеризується відносним затишшям, хоча документи свідчать про різні форми прояву протесту проти соціального й національно-релігійного гніту. Польський уряд вважав, що йому вдалося встановити «золотий спокій» на українських землях. Та він недооцінив потенційної енергії пригнічених мас. Народ принишк, чекаючи сприятливих обставин для нового виступу.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Чим були викликані повстання 20-30-х років XVII ст.?

2. Якими були наслідки повстань 20-30-х років XVII ст.?

3. Спробуйте зобразити динаміку реєстру козаків у першій половині XVII ст.

4. Які ще форми протесту народних мас проти панського гніту ви можете назвати?

5. Поцікавтеся, яку книжку написав і видав у Франції інженер-фортифікатор Г.Л. де Боплан.

6. Який гетьман, крім М. Дорошенка, згадується в історичній пісні «Ой на горі та женці жнуть»?

1. Чи могла Річ Посполита уникнути козацько-селянських повстань?

2. Як ви думаєте, чи впливали на політичні настрої козаків урядові заборони безконтрольних морських походів?

Ключові поняття та постаті: Куруківська угода 1625 р., Марко Жмайло, Павло Бут, Дмитро Гуня, Яків Острянин, Тарас Трясило, опришки, «золотий спокій», козацькі полки.

ДОКУМЕНТ

Про подію якого року розповідається в наведеному уривку? З оповідання А. Кащенка «Над Кодацьким порогом» Сулима, лишивши козаків у діброві, сам із курінними отаманами пішов оглядати Кодак. З Гострої Могили він дуже добре розглянув башти й вали Кодака й зрозумів, що зі степу неможливо наблизитися непомітно, а треба підходити з одного боку глибоким байраком, а з другого - попід скелями Дніпра. Він наказав робити драбини, рубати чагарник і в’язки в’язати. У кожного козака за плечима була в’язка хмизу, а на кожну півсотню одна драбина. Рушили до фортеці. У Кодаку стояв тоді полк жовнірів під командуванням француза полковника Маріона. Ніч. Усі спали. Тільки вартові перегукувалися. З поля Сулима тільки три сотні козаків поставив, щоб переймати втікачів. За сигналом (пугували сичі) у рівчаки полетіли в’язки хмизу, і кожен курінь почав накидати собі через рівчак греблю, щоб нею перейти до валу. Вартові не могли зрозуміти, що робиться за окопом. Коли вибухнув перший постріл, козаки вже накидали собі греблі й посунули на шанці. Тепер козаки вже не таїлися, навколо Кодака збилася буча. Стріляли у вартових, тягли драбини до стін, рубали сокирами засіки, палили хмиз, щоб підпалити засіки...

Кащенко А. Над Кодацьким порогом. - Катеринослав, 1919. - С. 12.

Слово «халтура» походить від лат. chartularium - поминки. Згодом воно набуло значення «пожива». Ще пізніше так стали називати побічний легкий заробіток, а також несумлінну, неакуратно виконану роботу.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно