Передумови, причини та початок Національно-визвольної війни середини XVII ст.

§18. ПЕРЕДУМОВИ, ПРИЧИНИ ТА ПОЧАТОК НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ СЕРЕДИНИ XVII ст.

1. Коли розпочався національно-визвольний рух?

2. Чи боролися селяни і міщани приватних міст проти соціального та національно-релігійного гніту в період «золотого спокою»?

Історична необхідність війни

Після 1569 р. на захоплених українських землях польські магнати і шляхта відбирали у селян або отримували від влади у власність землі.

На них вони заводили фільварки, в яких працювали кріпаки. Панщина вже наприкінці XVI ст. сягала 5-6 днів на тиждень. За будь-яку непокору селян жорстоко карали.

Намагаючись уникнути кріпосного гніту і розорення, селяни втікали на Брацлавщину, Південну Київщину й Лівобережжя. В цих районах у першій половині XVII ст. тривав колонізаційний процес, виникали нові слободи. Власники фільварків потребуючи робочих рук, надавали новопоселенцям пільги на 10-15 років, а потім перетворювали слобожан на кріпаків.

Міщани страждали від шляхетської анархії і сваволі, які перешкоджали розвитку ремесла і торгівлі. Важким тягарем для них була існуюча система оренд і застав землі, постої військ, яких мали утримувати міщани. Багато міст і містечок знаходилися в приватній власності магнатів і шляхти. Тобто, їх жителі виконували феодальні повинності на власника.

Польща посилила наступ і на Запорожжя та реєстрових козаків, бо магнати і шляхта захоплювали їхні землі й промисли, не визнавали козацьких привілеїв. Навіть українська православна шляхта не мала гарантій збереження своїх маєтностей.

Руїни замку у Язлівці. Найважливіший східний форпост Речі Посполитої у XVII ст.

Отже, всі стани українського суспільства (крім магнатів) були зацікавлені у розгортанні Визвольної війни, хоча від її успіху вони чекали різних наслідків.

Складовою частиною боротьби українського народу за своє визволення було також прагнення звільнитися від національно-релігійного гніту. Адже польські магнати й шляхта, католицьке духовенство презирливо ставилися до української мови й культури. Унаслідок полонізації (ополячення) і окатоличення виникла пряма загроза існуванню українського народу як етнічної єдності. Усе це зумовлювало історичну необхідність Національно-визвольної війни українського народу.

Характер, завдання і рушійні сили війни

Основною рушійною силою в боротьбі було українське селянство - найбільш безправна верства населення, яка й виявила велику активність у боротьбі за своє соціальне та національне визволення. Поряд із селянством стояли козацькі низи, міська біднота й частина нижчого духовенства. Усі вони вели боротьбу як проти феодально-кріпосницького, так і проти національно-релігійного гніту.

Основна маса заможного козацтва, міської верхівки, української шляхти й середнього православного духовенства прагнула знищити національно-релігійний гніт і розширити свої станові привілеї.

Ідеалом селян і міщан було козацтво. Вони хотіли займатися своїм господарством і бути вільними. А козацька старшина, православна шляхта та духовенство сподівалися вибороти право мати своїх підданих.

Палац Вишневецького із Вознесенською церквою. XVI ст.

Виходячи із завдань, що стояли перед повстанцями, можна визначити війну як Національно-визвольну, спрямовану проти польсько-шляхетського панування, і одночасно антифеодальну, спрямовану проти кріпосної залежності селян.

Важливим чинником, що впливав на виникнення й поширення визвольного руху, була Запорозька Січ. Крім того, всенародна війна проти іноземного гніту стала можливою завдяки появі людини, яка була здатна очолити її. Такою людиною був Богдан Хмельницький.

Напередодні великого зрушення

Після придушення народного повстання 1637-1638 рр. особливо напружена ситуація склалася на Лівобережній Україні, де закінчувався термін пільг у слободах і для селян реальною стала загроза перетворення їх на кріпаків. Щоб зрозуміти масштаби магнатської та шляхетської сваволі, досить згадати кривду, якої зазнав український шляхтич, козацький сотник Б. Хмельницький від чигиринського підстарости Д. Чаплинського.

Наприкінці 1646 р. в одній із сутичок з татарами неподалік Чигирина поляки намагалися вбити Б. Хмельницького, рубонувши його шаблею. Тільки випадково йому вдалося врятуватись. А незабаром, за наказом Д. Чаплинського, його слуги двічі нападали на власність Хмельницького - хутір Суботів, грабували й спустошували його, побили сотникового сина. Потім Чаплинський привласнив Суботів.

Б. Хмельницький марно шукав захисту з боку уряду. На його скаргу король порадив самотужки звести рахунки із Чаплинським. Тоді ж король доручив йому готуватися до морського походу.

Та Б. Хмельницький разом з впливовою старшиною (Ф. Вешняк, К. Бурляй, М. Нестеренко, брати Нечаї, Ф. Джеджалій, М. Кривоніс та ін.) уже готував повстання проти польсько-шляхетської сваволі в Україні. Наявність у нього королівського дозволу на морський похід уможливила збір під його знамена козаків. Козаки розглядали цей документ як дозвіл на приборкання сваволі шляхти.

Важливу роль у розвитку подій і розгортанні визвольного руху відіграла українська шляхта. Вона почала об’єднуватися з козаками та православним духовенством і сформувала разом з ними українську політичну еліту. Довідавшись про підготовку повстання, польський гетьман О. Конецпольський наказав заарештувати Б. Хмельницького. Однак з допомогою друзів тому вдалося втекти з чигиринської в’язниці. Наприкінці грудня 1647 р. він уже був на Запорожжі.

Робота в групах: Ви - селянин, міщанин, шляхтич, козак, православний священик. Які мотиви змусили вас стати до лав повстанців?

Початок війни і перші перемоги

Оскільки на Січі після придушення повстання 1637-1638 рр. розмістилася польська залога, Б. Хмельницький зупинився неподалік, на острові Томаківка, де його прийняли реєстрові козаки. За підтримки реєстровців і запорожців Б. Хмельницький у січні 1648 р. здобув Січ, розігнавши польський гарнізон. Почалася Національно-визвольна війна українського народу.

У квітні 1648 р. Б. Хмельницький таємно прибув до Бахчисарая, де уклав угоду з кримським ханом Іслам-Гіреєм III про надання на допомогу повстанцям війська перекопського мурзи Тугайбея.

18 квітня Б. Хмельницький повернувся на Січ. Його урочисто зустріли кошовий отаман, старшина і рядові козаки. Тоді Б. Хмельницький був обраний гетьманом.

Від упійманих на шляху до Січі шпигунів Б. Хмельницький дізнався, що проти нього йдуть два загони урядових військ: один - суходолом, другий - водою, по Дніпру. Гетьман 22 квітня виступив разом з військом із Січі і пішов до урочища Жовті Води і балки Княжі Байраки, де й влаштував табір з возів, обнесений земляним валом. Тугайбей разом з 3 тис. татарських кіннотників став окремо, у засідці.

Урядові війська направлялися проти повстанців двома шляхами. Реєстровці і німецькі найманці рухалися водою по Дніпру до Кодака, де в облозі перебував польський гарнізон, а жовніри і драгуни на чолі з сином коронного гетьмана Стефаном Потоцьким йшли суходолом також до Кодака. Через своїх таємних агентів Б. Хмельницькому вдалося організувати заколот реєстровців, які висадилися біля урочища Кам’яний Затон та з’єдналися з козаками в таборі на лівому березі р. Жовті Води.

Потоцький, нічого не підозрюючи, підійшов до правого берега річки і почав переправлятися на лівий, але, дізнавшись про небезпеку, повернув військо назад.

Битва під Жовтими Водами

Бойові дії почалися 4 травня1, коли за наказом Б. Хмельницького невеликий загін татар ударив у тил польського війська. Через декілька днів запеклих сутичок поляки вимушені були відступити в західному напрямку до балки Княжі Байраки, не підозрюючи, що в їхньому тилу стоїть кіннота Тугай-бея. До того ж Б. Хмельницький, передбачивши цей відступ, завчасно наказав пішим козакам вирити в ярах рови і канави, завалити дорогу стовбурами дерев і камінням, що зробило відступ неможливим. 8 травня блискавична атака татарської кінноти із чотирьох боків довершила розгром польського війська2.

Авангард польського війська було розгромлено вщент.

Битва під Корсунем

Протягом 14-15 травня 1648 р. до Корсуня (нині - Корсунь-Шевченківський Черкаської обл.) підійшли повстанські полки, якими командували М. Кривоніс, І. Богун, М. Пушкар, М. Гладкий, а також загін Тугайбея. Польський табір було оточено. Аби поляки не змогли використати для оборони р. Рось, козаки загатили її за милю від Корсуня.

Оцінивши оперативну обстановку, гетьман М. Потоцький і військова рада визнали свої позиції незручними для захисту й вирішили перейти до Богуслава та Паволочі. Реєстровий козак Микита Ґалаґан, який повинен був виступати в ролі провідника польського війська, сповістив Б. Хмельницького про плани поляків. Повстанці організували засідку на їхньому шляху - в урочищі Горохова Діброва. Козаки викопали на шляху рови, зробили шанці для своєї піхоти, а в лісі поставили артилерію. Керував цією підготовкою М. Кривоніс.

Польське військо на світанку 16 травня 1648 р. вирушило з Корсуня по Богуславському шляху. Воно використало козацький прийом: йшло прямокутним «табором». 8 рядів возів прикривали військо всередині прямокутника, з усіх боків були гармати. Але це не принесло успіху.

Першими з флангів поляків почали обстрілювати татари. Проте польське військо дісталося заболоченого урочища Горохова Діброва, де дорога була вузька й не могла пропустити прямокутник з 8 рядів возів. Тут і вдарила із засідки козацька артилерія, а із шанців стріляла козацька піхота. Коней, які тягнули гармати, було вбито, вози застрягали в болоті й не могли рухатися. Вороже військо було повністю знищене. М. Потоцький, М. Калиновський та інші офіцери були взяті в полон. Переможний шлях повстанців тривав.

1 Усі дати тут і далі подані за старим стилем (різниця 10 днів).

2 У 1998 р. на місці бою біля нинішнього села Жовтоолександрівка П’ятихатського району Дніпропетровської області споруджено пам’ятник, який увічнив співдружність українських повстанців і татарської кінноти Тугайбея.

Битва під Корсунем

Тріумф воєнної кампанії 1648 р.

Поразки польського війська під Жовтими Водами і Корсунем були вражаючими. Селяни і міщани тисячами приєднувалися до переможців. Уряд терміново став шукати шляхів до миру із Запорожжям, відправивши до Б. Хмельницького свого посланця Адама Кисіля.

Гетьман видавав звернення до народу із закликом повставати проти гнобителів. Польща ж була неспроможна придушити повстанців. Саме в цей час помер польський король.

Улітку 1648 р. внаслідок всенародного повстання і вмілих воєнних дій Б. Хмельницького Київське, Чернігівське, Брацлавське і частина Подільського воєводств були звільнені від влади поляків. 11-13 вересня в битві під Пилявцями (нині - в Хмельницькій обл.) повстанці здобули перемогу, потім направилися до Галичини, оточивши Львів і Замостя. Але незабаром через ряд причин облогу було знято. 23 грудня 1648 р. Б. Хмельницький з військом прибув до Києва, де недавно (11-14 грудня) внаслідок повстання міщан проти панування польської шляхти влада перейшла до рук народу. Разом з киянами урочисто зустрічали гетьмана єрусалимський патріарх Паїсій та київський митрополит Сильвестр Косів. Замок і місто салютували з гармат. Отже, воєнна кампанія 1648 р. закінчилася тріумфом повстанців.

Зборівська битва 5-6 серпня 1649 р.

У травні 1649 р. польські війська перейшли р. Случ, котра розділяла ворогуючі сторони, і почали атакувати пограничні українські залоги. Гетьман, провівши широку мобілізацію, рушив з Білої Церкви на Волинь і відтіснив поляків до Збаража. Під час цього походу армія Б. Хмельницького налічувала близько 360 тис. воїнів, з яких було сформовано 17 полків. У поході з флангів козацьких полків йшли татари хана Іслам-Ґірея III. У червні повстанці взяли в облогу Збараж, почалися запеклі бої. Тоді був важко поранений полковник Іван Богун, загинув полковник Станіслав Морозовицький (у народній пісні - Морозенко). Козацька розвідка доповіла, що на допомогу обложеним у Збаражі полякам іде з військом король Ян II Казимир. За голову Б. Хмельницького він обіцяв 10 тис. злотих. Гетьман з полками пішов назустріч Янові II Казимиру, котрий наближався до Зборова.

Раптовий удар козацької і татарської кінноти по урядових військах з тилу та з флангів мав наслідком те, що вже в першому ж бою загинуло 4 тис. поляків.

Польсько-шляхетське військо було деморалізоване. Король ледве не потрапив у полон. Обставини змусили Яна II Казимира почати переговори з Б. Хмельницьким. Одночасно король вів таємні перемовини з ханом, обіцяючи татарам грошову винагороду, дозвіл брати ясир і грабувати українські міста і села. Хан став вимагати від гетьмана припинити битву.

Збаразький замок. ХЇУ-ХУ ст. Сучасне фото

Зборівський мир

Під натиском хана Б. Хмельницький пішов на переговори з поляками. Ян II Казимир використовував кримського хана як посередника.

Козацька старшина свої вимоги сформулювала в 17 «Пунктах про потреби Запорозького Війська». 8 серпня 1649 р. було укладено Зборівський договір. Основні його положення: кількість реєстрового війська визначалася 40 тис.; козаки мали право жити в трьох воєводствах - Київському, Брацлавському, Чернігівському, де запроваджувалося козацьке самоврядування; справа про унію повинна бути вирішена на сеймі; київський митрополит ставав членом сейму; у Києві єзуїтам було заборонено засновувати свої школи; оголошувалася амністія православній шляхті, яка брала участь у повстанні, з поверненням конфіскованого майна.

Загальна ситуація, зокрема зрада хана, змусила Б. Хмельницького зі старшиною підписати угоду, хоча вона не задовольняла ті вимоги, які старшина подала в 17 статтях. І все ж Зборівська угода давала можливість Б. Хмельницькому зайнятися державним будівництвом.

Вимушений договір

Народні маси України протестували проти Зборівського миру, та гетьман змушений був з ним рахуватися. Треба було зміцнити сили для подальшої боротьби.

Б. Хмельницький та старшина зволікали зі складенням реєстру в 40 тис. козаків, «випищики» залишалися у війську під виглядом джурів і обозної служби. Гетьман вимагав, щоб польський уряд не переслідував учасників повстання, щоб польське військо не наближалося до «козацької лінії» і не провокувало прикордонних конфліктів.

На сеймі польська шляхта виступала проти «миру й релігійних поступок православним». У підсумку сейм затвердив «Декларацію ласки короля» (так поляки іменували Зборівський мир), проте виконувати свої зобов’язання не збирався. Шляхта поверталася у свої маєтки, примушувала селян відбувати повинності, карала їх за участь у повстанні тощо. Польські війська збиралися на кордоні України. Назрівав новий етап війни.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Що змушувало Б. Хмельницького йти на переговори з польським урядом?

2. У чому полягає значення Зборівського мирного договору для творення Козацької держави?

3. Яку політичну позицію під час Національно-визвольної війни займали українські магнати?

4. Яку роль у Національно-визвольній війні відігравала українська шляхта?

5. Чому так урочисто кияни зустріли Б. Хмельницького у грудні 1648 р.?

1. Зборівський договір був перемогою чи поразкою гетьмана?

2. Яку роль у Визвольній війні відігравали народні маси?

Ключові поняття та постаті: Б. Хмельницький, Тугайбей, Жовтоводська битва, Корсунська битва, Зборівський мир.

ДОКУМЕНТ

У якому стані перебувало польське військо восени 1648 р. ?

Лист невідомого польського шляхтича до іншого шляхтича

Оборона ще й досі не завершена, бо грошей немає, дозволили два подимних, з чого ледве стане на платню війську, гарантії котрої князь дав до 1 грудня. А на нові набори війська немає грошей, хіба б їх де дістали під слово честі. Замостя ще лишається у облозі, сам Хмельницький стоїть під Замостям, звідки тепер прислав своїх послів, хоче вести переговори про мир, ці пункти подає насамперед, щоб Військо Запорозьке було під владою самого короля його мосці, а не під владою гетьманів. Друге, щоб згідно з краківською комісією козаки залишалися при своїх вольностях. Третє, щоб їм все це пробачили, а всі панове мають присягти, що не будуть мститися. До Замостя два рази штурмували, але безрезультатно. Однак чути, що дали викупу 16 тисяч злотих готівкою, а сукна на 4 тисячі злотих. Князь його м[осці] послав універсали до всіх хоругв, щоб на 3 грудня збиралися до табору під Любліном.

З Варшави 24 листопада [1648 р.]

Цей посол сьогодні віддав у сенаті листи Хмельницького. Ще не знаємо, яка рада стала з цього приводу.

Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 рр. / Упорядник проф. Ю.А. Мицик. - К.: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАНУ, 2012. - Т. 1 (1648-1649). - С. 171.

Пращур видатного вченого-енциклопедиста і першого президента Української АН академіка В.І. Вернадського брав участь у Національно-визвольній війні на боці Богдана Хмельницького.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно