Узагальнення до курсу. Історія України в контексті епохи Раннього Нового часу

Рицар із самопалом. Гравюра з книги К. Саковича «Вірші на жалісний погреб шляхетного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного». 1622 р.

У 8 класі в курсі історії України ви вивчали події, що відбувалися на українських землях у XVI—XVIII ст. Цей період української історії традиційно називають Козацькою добою.

Таке трактування періоду значно звужує його розуміння, обмежуючи добу лише подіями, пов’язаними з козацтвом. Український історик І. Лисяк-Рудницький запропонував вивчення цієї доби узгодити з європейською історією.

Згідно із загальноєвропейською періодизацією історії, ХVІ—ХVІІІ ст. називають Ранньомодерною добою, маючи на увазі, що вона передувала становленню сучасного, модерного світу. У дослідженні цього проміжку часу основну увагу історики зосереджують на розвитку науки і техніки, становленні ринкових відносин, а також зародженні нових тенденцій у мистецтві.

Підбиваючи підсумки курсу, чи можемо ми назвати період XVI—XVIII ст. Ранньомодерною добою української історії?

Безперечно, так. Саме в цей період в Україні одночасно з іншими європейськими країнами, спочатку в середовищі привілейованих верств суспільства, сформувалося усвідомлення належності до народу, який має спільну мову та історичне минуле. Наприкінці XVIII ст. це розуміння сприяло початку українського національного відродження.

Церковні рухи та козацькі війни (повстання) кінця XVI—XVII ст. є українською аналогією загальноєвропейського процесу виникнення нової форми колективної ідентичності — національної свідомості. Головним проявом цього процесу стала Національно-визвольна війна під проводом Б. Хмельницького та виникнення Української козацької держави — Війська Запорозького (1649—1764 рр.). Саме це стало важливим чинником українського національного відродження XIX ст.

Також у Ранній Новий час українські землі стали частиною економічного простору, що формувався в Європі на основі капіталістичних ринкових відносин. Українські землі перетворилися на головного постачальника продовольчих ресурсів і сировини на європейські ринки. Поява фільваркових господарств і поширення кріпацтва — прояви цього процесу. Водночас на українських землях набули розвитку форми господарювання, тотожні фермерським господарствам. Саме завдяки їм українські селяни й козаки активно освоювали землі «Дикого Поля» (Запорожжя, Слобідська Україна), згодом й інші території.

Гетьмани. Молитва за Україну. Пам’ятник у м. Батурин (Чернігівська обл.). Скульптори М. та Б. Мазури. 2009 р.

Починаючи із другої половини XVI ст. на Слобожанщині існували два потоки колонізації. Із півночі йшла московська колонізація, пов’язана зі зведенням військово-оборонних ліній для охорони Московської держави, а із заходу — українська, викликана, за одними версіями, польсько-шляхетською неволею й визиском, за іншими — пошуком родючих земель і густих лісів для заняття господарством та промислами.

Із цією масовою народною колонізацією не могли зрівнятися ні московська урядова колонізація, ні втечі московських селян від поміщиків на вільні простори Слобідської України та Дону.

Московська влада тривалий час сприяла заселенню Слобідської України. Це давало Московській державі можливість економічно розбудувати вільні простори, мати добру військову силу для оборони своїх південних кордонів і разом із тим стримувати потік московських утікачів-кріпаків на Дон. Тому царський уряд забезпечував українських переселенців зброєю й харчами, дозволяв їм селитися цілими громадами на пільгових умовах (слободи), наділяв їх землею й зберігав за ними козацькі права та полковий устрій. Полкам або їхнім полковникам надавали царські жалувані грамоти.

Наприкінці ХVІІ ст. населення Слобідської України налічувало близько 85 тис. українців, із них 22 тис. осіб проходили військову строкову службу в козацьких полках.

Україна не залишилася осторонь поширення ідей прав людини. Традиції самоврядування Запорозької Січі, виборність козацької старшини, запозичення елементів шляхетської демократії та особливо Конституція П. Орлика є прикладами цього.

Як частину християнської цивілізації українські землі не оминули й процеси Реформації та Контрреформації. Під їхнім впливом завдяки церковним православним братствам і діяльності митрополита Петра Могили було започатковано зміни церковного життя, які впорядкували Українську православну церкву та зробили її ближчою до народу. У цей період також виникла ще одна українська церква — унійна (греко-католицька). Хоча спочатку більшість вірян сприймала її як зрадницю батьківської віри, згодом їй випала доля стати духовним центром у боротьбі українства за своє соціальне й національне визволення.

Одним із найбільших здобутків українців цієї доби було створення оригінального мистецького стилю — українського бароко. Він мав яскравий прояв в архітектурі, образотворчому мистецтві, літературі. Його розквіт припадає на період гетьманства І. Мазепи та його наступників.

Таким чином, у XVI—XVIII ст. українські землі охопили процеси модернізації, які стали основою для формування сучасної української нації.

Запитання та завдання

• 1. Який період історії називають Раннім Новим часом?
• 2. Як процеси модернізації вплинули на розвиток українського суспільства?
• 3. Складіть перелік досягнень українського народу в XVI—XVIII ст. Який здобуток, на вашу думку, є найважливішим?
• 4. Як на процес модернізації України вплинуло приєднання її земель до Московської держави?
• 5. Якою є роль козацтва в історії України?
• 6. Завдання для практичної роботи. На основі синхронізованої хронологічної таблиці «Європа в Ранньомодерну добу», яку ви складали протягом навчального року, сформулюйте висновок про місце тогочасної України в загальноєвропейських політичних, господарських і культурних процесах.
• 7. Складіть перелік комп’ютерних ігор про Козацьку добу. Яка з них найбільше відображає епоху?
• 8. Створіть ментальну карту «Ранньомодерна доба в історії України». Скористайтеся відповідним планом-схемою в електронному додатку.

Практичне заняття за курсом

скачать dle 11.0фильмы бесплатно