§ 11. УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО в першій чверті XVII ст. ГЕТЬМАН ПЕТРО КОНАШЕВИЧ-САГАЙДАЧНИЙ

Як ви розумієте героїзм? Наведіть приклади із сьогодення.

1. Героїчна доба морських походів козаків

Від нападів турків потерпали не лише українці. Уся Європа XVI—XVII ст. тремтіла від однієї думки про наступ Османської імперії. Тому кожний, хто насмілювався кинути їй виклик, обов’язково завойовував прихильність земляків і славу за кордоном. Українські козаки організовували походи проти Туреччини та Криму не лише суходолом, а й морем.

Найбільшого розмаху безприкладні за героїзмом морські походи набули протягом двох пертих десятиліть XVII ст. У морс козаки виходили на чайках довгих, вузьких і неглибоких човнах, у яких могли розміститися щонайбільше 50—70 добре озброєних запорожців і 4—6 невеликих морських гармат. У морському бою не було місця для слабкодухих. Турецькі ядра, жорстокий абордажний бій скорочували козацькі екіпажі на дві третини, а то й більше.

Запорозькі козаки на чайках атакують турецькі галери в Чорному морі. м. Лондон. 1636 р.

Історичне джерело

Козацьку чайку перед походом будував її майбутній екіпаж за кілька тижнів. Судно перетинало Чорне море за 36—40 годин.

Турецький Історик XVII ст. Найма писав: «Можна стверджувати напевно, що немає на світі людей, які б менше дбали про своє життя й менше боялися смерті, ніж ці... Знавці військової справи твердять, що ці сіромахи, завдяки своїй хоробрості та вправності, у морських боях не мають собі рівних у всьому світі».

Прослизнувши повз турецькі форти в гирлі Дніпра, козаки героїчно атакували прибережні укріплення та міста. Жодне турецьке місто Чорноморського узбережжя не було убезпечене від козацького штурму. Серед найславетніших перемог доби морських походів: спустошення найміцнішої морської фортеці турків — Варни (1606), узяття неприступного кримського Перекопу (1608), розгром Килії, Ізмаїлу й Акерману (1609), штурм Трапезунда й Синопа, що на Малоазійському узбережжі (1614). Водночас козаки нищили гарнізони, залоги фортець, турецькі кораблі — катарги, галери й галіони, які в десятки й сотні разів перевищували розміри чайок. 1615 р. затремтіла столиця османів. 80 чайок на очах у султана і 30 тисяч яничарів увірвалися у константинопольську гавань і спалили її. Біля гирла Дунаю вони розгромили ескадру, що їх переслідувала, і взяли в полон адмірала турецького флоту. 1620 р. морський похід на столицю грізної імперії було повторено.

Галіон — старовинне трищоглове добре озброєне вітрильне судно.

ЗАПОРОЗЬКА СІЧ у XVI — першій половині XVII ст.

Особливої слави та вдячності співвітчизників козаки зажили за зруйнування фортеці Кафа (нині Феодосія) — найбільшого ринку рабів — «упиря, що пив руську кров». Очолені гетьманом П. Сагайдачним козаки влітку 1616 р. розбили місцевий гарнізон і, за свідченнями сучасників. звільнили 14 тис. невільників.

А. Орльонов. Козаки гетьмана П. Сагайдачного здобувають Кафу. 2010 р.

Історичний факт

Звістка про зруйнування турецьких фортець Кафи, Синопа й Трапезунда поширилася далеко за межі Османської імперії. Це стало також відомо італійцеві Отавіо Сапіенціо — письменникові першої половини XVII ст. За його словами, на той час у Запорожжі було 30—40 тис. козаків, вони мали 200—300 чайок, ходили по Чорному морю й протягом 1616—1617 рр. успішно нападали на Кафу, Синоп і Трапезунд.

Могутня Османська імперія, яка зверхньо позирала на своїх сусідів, несподівано відчула свою вразливість і неодноразово вимагала від Речі Посполитої знищення козацтва.

Козаки здійснювали походи не лише за здобиччю (наприклад, у Варні захопили 180 тис. злотих). Завдаючи разючих ударів ворогові, герої відповідали на безконечне плюндрування України турецько-татарськими нападниками, суворо карали їх за невимовні страждання українського народу, звільняли рабів. Громлячи ворога, козаки зірвали не один похід проти України та європейських країн. Щоб протистояти славним лицярям, султану доводилося тримати в Чорному морі четверту частину свого флоту.

2. Гетьман П. Конашевич-Сагайдачний

Майбутній легендарний гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний народився в м. Самборі приблизно 1582 р. в сім’ї православного шляхтича. Вищу освіту здобув у Острозькій академії. Завершивши навчання, став запорозьким козаком. Протягом 1616—1622 рр. його чотири рази обирали гетьманом Війська Запорозького. Петро Сагайдачний уперше створив дисципліновану козацьку армію, а розбудований ним флот досягнув кількох сотень чайок. Він проявив себе чудовим полководцем на морі. Усі найвизначніші походи протягом 1610—1620 рр. відбулися під його керівництвом.

Не менш талановитим воєначальником гетьман виявився й на суходолі. 1618 р. він очолив 20-тисячне козацьке військо в поході на Москву. Метою походу було визволення з Тушинської облоги сина польського короля, королевича Владислава. Козацька армія оволоділа низкою московських міст. У ніч на 1 жовтня 1618 р. гетьман повів козаків на штурм Кремля. Не зумівши зразу оволодіти фортечними мурами, він не захотів стояти в тривалій облозі й наказав відступити. Повертаючись додому, козаки здобули м. Калугу. Наслідком походу П. Сагайдачного на м. Москву стало укладення Деулінського договору між Московською державою та Річчю Посполитою. Під владу короля поверталися м. Смоленськ, Чернігівщина та Новгород-Сіверщина.

Автор невідомий. Петро Конашевич-Сагайдачний. XIX ст.

Петро Сагайдачний виявив себе й талановитим дипломатом. Він проводив незалежну від м. Варшави політику проти Туреччини й Криму. Водночас був союзником короля в боротьбі з Туреччиною та Московією. Жодного разу не дозволив усім вороже налаштованим сусідам Війська Запорозького об’єднатися й знищити козацьку республіку. Щоб зміцнити й реформувати козацтво в регулярну армію, захистити його й українські інтереси перед королівським двором, гетьману не раз доводилося упокорювати козацьку стихію.

Уміло використовуючи потребу поляків у сильному козацькому війську, П. Сагайдачний домігся збільшення його реєстру до 40 тис. осіб.

У 1618 р. Військо Запорозьке ввійшло до антитурецької Ліги європейської міліції, членами якої стали німецький імператор, королі Іспанії, Англії, Франції та Польщі. Гетьман установив дипломатичні зв’язки з Московією, Грузією та Іраном.

Історичне джерело

Незрозуміла для рядового козацтва дипломатія гетьмана, його жорсткість у наведенні військової дисципліни не раз призводили до обурення січовиків і втрати П. Сагайдачним гетьманської булави. Це й засвідчив сучасник: «Чернь козацька брала його часто ватажком заради воєнної доблесті, а скидала через строгість».

Поміркуйте, чи може історичний діяч завжди бути «добрим».

Петро Сагайдачний піклувався про майбутнє України, дбав про українську культуру. Він спрямував козацтво на підтримку православної церкви й освіти. 1616 р. з усім січовим товариством вступив до щойно заснованого Київського Богоявленського братства. Це був надзвичайно рішучий крок, який мав неоціненне значення для українського православ’я. Адже Київське православне братство постало в найважчі часи для православної церкви. Гетьман підтримав церкву, не питаючи дозволу короля. До кінця життя виділяв кошти на братську школу. З метою відновлення православної церкви він разом із православними священиками запросив єрусалимського патріарха Теофана ІІІ. За його наказом козаки вартували й супроводжували патріарха під час його перебування в Україні та духовної роботи над відновленням Київської православної митрополії.

Ліга (від латин. ligare — зв'язувати) європейської міліції — союз християнських держав, занепокоєних посиленням експансії турків-османів у Європі.

Уже перерахованих справ було б достатньо, щоб навіки ввійти в історію українського народу. Проте видатне звершення П. Сагайдачного, яке дало йому європейську воєнну славу, було ще попереду.

3. Участь українського козацтва в Хотинській війні 1621 р.

Розширюючи свій вплив на європейську політику, Османська імперія вирішила розгромити Річ Посполиту. Плануючи просування до центру Європи, Туреччина прагнула убезпечити свої сили від удару з північного флангу. 1620 р. турецька армія розгромила в битві під Цецорою польське військо. Ця перемога заохотила турецького султана розпочати підготовку до війни проти Речі Посполитої. У всіх провінціях Османської імперії, володіння якої поширилися в трьох частинах світу, зачитувалися султанські укази, які сповіщали про майбутню війну й закликали до війська всіх чоловіків, здатних тримати зброю.

Над Польщею нависла смертельна небезпека. Не маючи достатньо чисельної армії, польський сейм вирішив закликати на допомогу українське козацтво. У середині червня 1621 р. спільна козацька рада реєстрових і низових козаків у Сухій Діброві на Черкащині погодилася допомогти, але за ряду умов: визнання «прав та вольностей» козацтва, розширення реєстру, визнання королем відновленої православної ієрархії, дотримання релігійної рівноправності.

Король погодився на ці умови, адже його 43-тисячної армії, уключаючи й іноземних найманців, при 28 гарматах явно не вистачало проти 150—160-тисячної турецько-татарської армії. Якщо ж до складу війська додати й озброєну челядь, то султанська армія сягала понад 250 тис. осіб при 62 гарматах, уключаючи й 15 важких, осадних.

Гармат і зброї в турків могло бути й більше. Проте цьому перешкодив козацький флот. Протягом травня-жовтня козаки потопили 141 вороже судно, серед яких було й 9 галер з важкими штурмовими гарматами.

Турецькі воєначальники намагалися будь-що перешкодити 45—47-тисячній армії козаків з 23 гарматами об’єднатися із захисниками Хотина. Тому тижневий перехід запорожців від Могилева виявився надзвичайно важким і виснажливим. За день до битви козаки, очолені П. Сагайдачним, усе-таки пробилися до табору під Хотином.

Історичний факт

Султан Осман II був настільки впевнений у перемозі, що, розпочинаючи битву, бундючно заявив, що не стане нічого їсти, поки своїх ворогів «не відправить у пекло до вечері». Щоб спантеличити противника, він наказав пригнати на поле майбутньої битви африканських слонів. Вражала й ставка султана, розташована на одному з пагорбів. Вона нагадувала «скоріше ряд палаців, побудованих кількома монархами... Усюди сяяли золоті або позолочені кулі, шовкові шнури, а стіни були обтягнуті золотом на кшталт парчової ризи».

Перший удар султан спрямував проти козаків, які були стомлені тривалим переходом і ще не встигли спорудити надійний табір. Незважаючи на це, протягом 2—28 вересня козаки успішно відбили 17 штурмів.

Один із найуспішніших контрударів гетьман здійснив 3 вересня, знищивши, за донесенням польського командувача, 20 тис. турків. Змівши рушнично-артилерійським залпом лави ворогів, які наступали, П. Сагайдачний на чолі передових загонів Війська Запорозького ввірвався до «неприступного» табору Османа II, захопив одного пашу та ще кількох значних персон. Гетьман надіслав гінця до командувача, польського гетьмана К. Хоткевича з проханням негайно надіслати підкріплення, щоб розвинути успіх, проте той так і не наважився кинути в прорив свіжі польські сили.

О. Климко. Сагайдачний громить турків. Поштівка. м. Львів. 1938 р.

Який момент битви зобразив художник на картині?

Історичне джерело

«Після несподіваного вторгнення запорожців у табір Османа, — писав майбутній король Ян Собеський, — турками оволоділа паніка: людей усіх звань і станів охопила неописана тривога; сам Осман, який ще недавно думав, що немає нікого у світі, могутнішого за нього, тепер на власні очі побачив непевність свого становища. Колишня пихатість змінилася жіночими скаргами, коли він переконався в необґрунтованості своїх надій».

28 вересня бій точився з 8-ї години ранку до сутінок, а після контратаки козаків турки почали тікати по усьому фронту. 29 вересня 1621 р. султан розпочав перемовини з королем і уклав мирну угоду — Хотинський договір.

Завдяки козакам Україна й Польща були врятовані від турецького ярма. На тривалий час Туреччина відмовилася від задумів підкорити всю Європу. Однак уряд Речі Посполитої не поспішав виконувати, а потім відмовився від своїх обіцянок козакам. Реєстр було скорочено до 3 тис. козаків. Король не виплатив обіцяну грошову винагороду за Хотинську війну, не забезпечив навіть воєнних інвалідів, заборонив козакам здійснювати походи проти Туреччини.

Поранення на початку Хотинської битви, а також зневажливе ставлення короля до угоди з козаками підірвали здоров’я гетьмана. 10 квітня 1622 р. П. Сагайдачний помер. Своє майно він заповів братствам Києва та Львова. Героя поховали в Києві, у Богоявленській церкві Братського монастиря.

Пам’ятник Петрові Сагайдачному. м. Київ. 2001 р.

Історичний факт

«Та місце його могили марно шукав би тепер любитель місцевої старовини: при перебудові церкви на початку XVIII ст. воно потрапило під нову стіну храму й зникло від поглядів нащадків», — писав відомий історик В. Антонович.

Смерть П. Сагайдачного означала для України вступ у тривалий період нестабільності та погіршення відносин між козаками й Польською державою, які врівноважувалися завдяки його дипломатичному та військовому таланту.

Історичний факт

У Польщі, у музейному комплексі королівського замку на Вавелі (Краків) зберігається «меч гоноровий, подарований Петру Конашевичу-Сагайдачному польським королевичем Владиславом». Почесна зброя інкрустована золотом і діамантами з написом латиною: «Владислав — Конашевичу».

Поміркуйте, чому меч зберігається не в українському музеї, хоча подарований українському полководцеві.

Завдання та запитання

1. З'ясуйте, агресію яких держав стримували українські козаки протягом перших десятиліть XVII ст.

2. Розкажіть про здобутки найвизначніших походів цього часу.

3. Опишіть стратегію та тактику козацьких морських походів.

4. Складіть хронологічну таблицю морських походів козаків.

5. Складіть історичний портрет П. Конашевича-Сагайдачного.

6. Аргументуйте висновок про те, що українське козацтво зробило найвагоміший внесок у перемогу в Хотинській війні.

7. Складіть короткі розповіді про історичні місця, пов'язані з іменем П. Сагайдачного.

8. Поміркуйте, чи завжди правильно чинять митці, укладаючи до рук П. Сагайдачного лише гетьманську булаву.

9. Доведіть, що, атакуючи Османську імперію з моря та суходолу, запорозькі козаки суттєво стримували наступ турків на Європу.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно