§ 30. ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА наприкінці XVII — на початку XVIII ст.

Поміркуйте, чим козак був подібний до шляхтича, а чим — до селянина. Чому козак ставав на захист селянина проти шляхтича?

1. Стан Правобережжя наприкінці XVII ст.

Лихоліття боротьби українського народу за незалежність, Руїна, іноземні вторгнення, польські каральні операції, «великий згін» 1678—1679 рр. призвели до повного занепаду й спустошення Правобережжя, яке було ядром Української козацької держави.

Історичне джерело

Про пустку, на яку перетворилося Правобережжя, розповідає козацький літописець Самійло Величко: «...Перед моїми очима постали численні безлюдні міста й замки, порожні вали, колись висипані працею людською, як гори й горби. Усі вони правили тоді за пристановище й поселення диких звірів. Я побачив, що фортеці... одні стоять малолюдні, інші зовсім спорожніли — зруйновані, зарослі землею, запліснявілі, обсаджені бур’яном і повні лише червів, і зміїв, й усякого гаддя, що там гніздиться. Роздивившися, побачив я покриті мохом, очеретом і зіллям просторі тогобічні україно-малоруські поля й розлогі долини, ліси й великі сади, красні діброви й річки, стави й занедбані озера... Бачив я, окрім того, у різних місцях багато людських кісток сухих і голих — їх покривало саме тільки небо. Я питав тоді себе: "Хто вони?" Надивився я того всього, що кажу, порожнього й мертвого, повболівав серцем і душею — бо ж зробилася пусткою ця красна колись і переповнена всілякими благами земля, частка вітчизни нашої україно-малоруської, і впали у незвідь посельці її, славні предки наші!»

Назвіть головні причини перетворення Правобережжя на пустку.

Хоча Бахчисарайський договір визначав землі Правобережжя як нічийні території, турецький султан, порушив угоду й доручив молдавському господарю Георгію Дуці розпочати заселення краю під покровительством Туреччини. Вони спокушали поселенців слободами, козацькими «правами й вольностями» та самоуправлінням. Отже, Османська імперія не відмовлялася від утвердження свого впливу в Україні.

Після перемоги над турками під Віднем 1683 р. польський уряд вирішив витіснити турків із Правобережжя, заново залюднити його й відродити тут східні воєводства.

До справи відродження Правобережжя король Польщі Ян III Собеський закликав саме козаків, завзятих господарів і звитяжних воїнів.

Проте намірам польського короля була властива дуже серйозна суперечність: Правобережжя повинні були заселяти й господарювати селяни, захищати козаки, а владу мало здійснювати польське шляхетство, що поверталося до колишніх запустілих маєтків.

Історичне джерело

Уривок з універсалу Яна III Собеського

«Оскільки Військо Запорозьке нині щиро віддане нам і Речі Посполитій, а в останніх двох кампаніях чесно показало своє бажання до послуг... то ми приймаємо під батьківську протекцію всіх козаків низових і окраїнних... підтверджуємо всі вольності, свободи та привілеї, і на доказ нашої доброї до них ласки призначаємо комісарів для порядкування й забезпечення заселення в Україні наших володінь на користь нам і Речі Посполитій».

Визначте, хто мав захищати край, а хто — здійснювати в ньому владу.

2. Відродження козацького устрою на Правобережній Україні

У 1684 р. король Ян IIІ Собеський видав універсал, у якому закликав козаків оселятися на вільних землях навколо Брацлава, Корсуня, Черкас, Чигирина, Лисянки, Умані, Фастова. Отже, козаки мали захищати південні кордони Київського, Брацлавського та Подільського воєводств по лінії, що проходила між Брацлавом і Фастовом. Уряд Речі Посполитої дозволив їм користуватися «прадавніми правами та вольностями», тобто козацькими правами та сформувати окремі полки.

Незабаром Семен Палій організував полк у Фастові, Самійло Іванович (Самусь) — у Вінниці, Захар Іскра — у Корсуні, Андрій Абазин — у Брацлаві. Усі правобережні полки мали традиційну структуру, успадковану від часів М. Дорошенка та Національно-визвольної війни. Однак сотні не мали місця постійного розміщення, а сотники — влади над мешканцями та населеними пунктами, де ставали на постій.

Король аж ніяк не збирався передавати козакам владу над освоюваним краєм. Її мали зосередити у своїх руках польські адміністратори. Польський володар не бажав, аби козаки вільними голосами обирали собі гетьмана, тому сам призначав наказного гетьмана, який, разом із козаками, знаходився під управлінням польських військових регіментарів — управлінців.

Семен Палій — провідник правобережного козацтва. Усупереч бажанням короля, який призначив наказним гетьманом Самійла Самуся, народним ватажком відродження краю став фастівський полковник Семен Палій. Він народився в 1640 р. в м. Борзні на Чернігівщині в міщанській родині. Навчався в Києво-Могилянському колегіумі. Під час Національно-визвольної війни його батько записався в козаки Ніжинського полку.

Невідомий автор. Фастівський полковник Семен Палій. XIX ст.

Семен Палій був мужнім і безстрашним воїном. Спочатку служив у П. Дорошенка, а пізніше — на Запорожжі, де й отримав прізвисько Палій (справжнє прізвище Гурко). У вересні 1683 р. під час Віденської битви очолював один із загонів запорожців, які входили до складу армії короля Яна III Собеського.

Повертаючись із походу, «віденський богатир» С. Палій (так його називав король) вирішив не йти на Січ, а оселитися з козаками на Правобережжі. Ян ІІІ Собеський надав йому посаду фастівського полковника за умови, що він допомагатиме йому в боротьбі з Туреччиною.

До С. Палія переселенці йшли особливо охоче тому, що він проводив вільну колонізацію. Усі поселенці отримувати ті самі права, що й козаки. Вони або ставати козаками й виконувати військові обов'язки, або повністю віддаватися господарюванню та платили податки. Невдовзі Палієва резиденція стала велелюдним, як на ті часи й обставини, містом.

Діяння цього невтомного організатора виходили за межі відведеної йому полкової території. Нові поселенці на широких просторах від Дніпра до Случа й Дністра проголошували себе куренями й сотнями саме Фастівського полку. Тому в останнє десятиліття XVII ст. так звана Паліївщина охопила території Київщини, Брацлавщини, Східної Волині та Центрального Поділля.

Наростання суперечностей з польською владою. Правобережне козацтво ретельно виконувало свої військові обов'язки. Найбільшу активність виявляв полк С. Палія. Лише протягом 1690—1696 рр. Фастівський полк здійснив 9 великих походів у володіння Туреччини й Кримського ханства. За походами С. Палія в Північне Причорномор’я уважно спостерігали в Європі. Німецькі газети того часу писали про нього як про славного лицаря.

Тривала збройна боротьба проти турецьких і татарських завойовників сприяла зміцненню сил козацтва, формувала власну самоповагу. Але, повертаючись із походів, козаки щоразу бачили посилення наступу польських шляхтичів на правобережних селян. Цілком природно, що вони завжди підтримували співвітчизників. Таке втручання розцінювалося шляхтою як свавілля. Козаки ж сприймали свої дії як відновлення справедливості. Коли ж відносини з шляхтичами загострювалися, козаки просто їх проганяли, а на звільнених територіях установлювали свою владу.

Щоб зробити С. Палія слухняним, король спробував перетворити його на великого землевласника. Він подарував полковникові Романівське староство (поблизу Фастова), до якого належало містечко Романівка й майже десяток сіл. Однак С. Палій не поставив власні інтереси над народними.

Наступ Польщі на правобережне козацтво. Поки козаки воювали з турками, польський уряд у 1693, 1694 та 1697 рр. здійснював проти них каральні акції. Проте всі вони зазнали невдачі. Козацтво зміцніло настільки, що Польща постала перед загрозою втрати Правобережжя. Проте несподівано їй допомогли рішення міжнародного Карловицького конгресу 1699 р. За мирним договором, укладеним між Польщею та Туреччиною, остання відмовилася від Поділля й звільнила м. Кам'янець-Подільський. Ліквідація турецької загрози для Речі Посполитої означала можливість ліквідувати й правобережне козацтво, захисту якого Польща більше не потребувала.

У червні 1699 р. Варшавський сейм ухвалив рішення про «знищення» правобережного козацтва. Польські корогви вступили до Немирова, Бару, Брацлава, захопили Вінницю — резиденцію наказного гетьмана Самійла Самуся. Не підкорившись Польщі, гетьман змушений був відійти зі своїм полком до м. Богуслава.

В. Чепелик. Пам'ятник українським козакам — учасникам битви під Віднем. м. Відень. 2013 р.

Історичне джерело

«Я знайшов цей край пустелею й працював коло Фастова, як коло свого хазяйства. Широкі поля засіяли збіжжям, число мешканців зростало... й церкви Божі я побудував, і прибрав на славу Божу» — так писав полковник білоцерківський (фастівський) С. Палій в одному з листів до І. Мазепи. Коли ж єзуїти Київського біскупства (єпископства) поставили вимогу повернути їм Фастів, С. Палій відповів посланцям гетьмана Яблоновського такими словами: «Я поселився на вільній Україні, і Речі Посполитій немає ніяких справ до цієї області; лише один я маю право в ній розпоряджатися як справжній козак і гетьман козацького народу».

Чому С. Палій не підкорився рішенню Варшавського сейму?

3. Повстання під проводом Семена Палія

Тим часом розпочалася Північна війна. Шведський король Карл XII розбив військо Речі Посполитої і в 1702 р. захопив Варшаву й Краків. Цим вирішив скористатися С. Палій. Окрім лідерів козацтва, у нараді, яка відбулася у Фастові, узяли участь представники православної шляхти, духовенства та міських мешканців. Вони вирішили спільно виступити проти польського панування. Улітку 1702 р. повстання швидко охопило Поділля, Брацлавщину, Київщину та Волинь.

Восени уряд Речі Посполитої зосередив каральне військо під м. Бердичевом. Проти нього виступили об’єднані сили повстанців: Богуславський полк під проводом С. Самуся, Корсунський полк З. Іскри й Фастівський полк на чолі з наказним полковником М. Омельченком. Разом із ними до Бердичева прибули повсталі селяни та міщани Київщини. 26 жовтня 1702 р. вони оточили табір польського війська й розгромили його вщент. 10 листопада С. Палій переможно завершив більш ніж двомісячну облогу Білої Церкви — на той час найпотужнішої польської фортеці.

Ці успіхи сприяли розгортанню повстання на Поділлі й Брацлавщині. Проте в повстанців були й слабкі місця. Узимку їхні сили розпорошилися по домівках. Цим скористався польний гетьман А. Сенявський. У січні 1703 р. 15-тисячне каральне військо, яке мало на озброєнні 44 гармати, вступило на Поділля. Козацькі сили тут не перевищували 12 тис. і були розкидані невеликими загонами, не мали єдиного командування.

Повстання на Поділлі й Брацлавщині було придушене. Однак у руках повстанців залишалися Київщина з укріпленими Фастовом, Білою Церквою, Богуславом і Корсунем.

Возз’єднання України під владою І. Мазепи. Однак зовнішньополітичні обставини склалися не на користь фастівського полковника. На початку 1704 р. під м. Нарвою між Росією та Річчю Посполитою було укладено договір про спільні дії проти шведів. У травні 1704 р. гетьман І. Мазепа отримав царський указ, у якому від нього вимагалося перейти з козацьким військом на правий берег Дніпра й надати допомогу польському королеві Августу II у війні проти шведів та їхніх польських союзників.

Протягом травня—червня лівобережне козацьке військо зайняло Київщину, частину Волині та Брацлавщини. До нього приєднатися козацькі полки С. Палія, С. Самуся та , З. Іскри. За козацьким звичаєм С. Самусь, визнаючи І. Мазепу єдиним гетьманом України, склав йому до ніг свої клейноди наказного гетьмана. Так Правобережжя фактично возз’єдналося з Лівобережною Україною під владою гетьмана І. Мазепи. Війна зі Швецією не залишала Польщі сил на повернення Правобережжя. За таких обставин гетьман протягом 1704—1709 рр. утримував обидва береги Дніпра під своєю владою.

Придушення повстання. Мешканці Правобережної України сприйняли прихід лівобережного козацького війська як допомогу в боротьбі проти польських гнобителів. Семен Палій одразу ж послав на Брацлавщину й Поділля загони для відновлення повстання. Козаки знову оволоділи Немировом і стали контролювати значні території між Бугом і Дністром.

Польський король оцінював такі дії С. Палія як ворожі Польщі. Biн дорікав І. Мазепі за потурання Палієві як союзникові ворога, вимагав від гетьмана негайної передачі Білої Церкви. Це не входило в плани Мазепи. Адже гетьман не мав наміру повертати Правобережжя Речі Посполитій.

Однак І. Мазепа та С. Палій мали протилежні погляди на побудову Української козацької держави. Гетьман уважав головним будівничим держави старшинську верхівку — нову аристократію, а С. Палій — простий люд і козацтво, яке було його головною опорою в боротьбі з Польщею. Тому він не міг і не бажав припиняти повстання, як цього вимагав І. Мазепа. Тоді гетьман викликав С. Палія в козацький табір до Бердичева і там 31 липня 1704 р. заарештував і відправив до Батурина у в’язницю. Потім його було негайно етаповано до Москви, а звідти — до Сибіру. Так драматично завершилася двадцятирічна боротьба славного сина українського народу за відродження та визволення Правобережжя, його возз’єднання з Лівобережжям.

ТЕРИТОРІЇ ПРАВОБЕРЕЖЖЯ, ПРИЄДНАНІ І. МАЗЕПОЮ ДО ГЕТЬМАНЩИНИ

Завдання та запитання

1. Опишіть процес відродження правобережного козацтва.

2. Складіть план розповіді про причини та ключові моменти повстання під проводом С. Палія.

3. Визначте ті історичні обставини, які дозволили І. Мазепі об’єднати обидва береги Дніпра під своєю булавою.

4. Поясніть походження вислову «віденський богатир», термінів «Паліївщина», «наказний гетьман».

5. Покажіть на історичній карті ключові міста й території розгортання повстання під проводом С. Палія.

6. Назвіть найвідоміших козацьких старшин — організаторів відродження козацького устрою на Правобережжі.

7. Поясніть, чому король не дозволяв вибори правобережного гетьмана, а обмежувався призначенням наказного гетьмана.

8. З’ясуйте вирішальну причину конфлікту між І. Мазепою та С. Палієм. Поміркуйте, чи могли вони прийти до порозуміння. На якому ґрунті?

9. Визначте головну суперечність політики польського уряду в справ і відродження козацтва на Правобережжі. Проілюструйте її на конкретних прикладах.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно