§ 32. УКРАЇНА ПІСЛЯ ПОЛТАВСЬКОЇ БИТВИ. ДІЯЛЬНІСТЬ ПИЛИПА ОРЛИКА

Поміркуйте, чи нині є слушними слова П. Орлика: «Народ завжди має право протестувати проти гніту й повернути свої стародавні права, коли матиме на це слушний час».

1. Становище України після Полтавської битви

Після поразки під Полтавою нашою Вітчизною прокотилася хвиля терору проти прихильників І. Мазепи. Одних заарештовували, катували й страчували, інших засилали до Сибіру. Потерпали жінки й діти сподвижників І. Мазепи. Їх ув'язнювали, відбирали майно, вивозили до Москви й далі на північ чи схід, примушували писати листи до емігрантів «мазепинців», аби ті припинили визвольну діяльність. За кордоном на них влаштували справжнє полювання.

Зазнали переслідувань й інші українські урядовці та місцеві адміністратори. Їх знімали з посад, відбирали маєтки. На їхні місця призначали російських офіцерів, німців, сербів і волохів. Посади в Гетьманщині посіли різні пролази й пройдисвіти, які зуміли вчасно відцуратися від І. Мазепи й заявити про свою вірність цареві. Призначенці царя не підкорялися наказам нового гетьмана І. Скоропадського та генеральних старшин. Своїм свавіллям вони підривали авторитет українських державних установ, судів, руйнували порядок у суспільстві.

Окрім відкритого переслідування, цар діяв за принципом «поділяй і володарюй». Москва всіляко заохочувала донощиків, розпалювала ворожнечу між гетьманом, полковниками та сотниками, між старшинами й народом. Серед українців навмисне поширювали думку, що в усіх їхніх нещастях винні старшини, а справедливості можна очікувати лише від московського царя та його урядовців.

Залишки маєтку І. Мазепи на Курщині. Сучасне фото

2. Наступ царату на українську культуру та Історію

Одразу ж після перемоги під Полтавою Петро І наказав вислати за кордон усіх іноземних студентів, уключаючи й правобережців. Після цього число студентів у Києво-Могилянській академії скоротилося до 161.

Посилився контроль за українською церквою — центром української культури й освіти. Коли в 1718 р. помер київський митрополит, цар заборонив обирати нового. А через кілька років синод, контрольований російським урядом, перетворив Київську митрополію на звичайну єпархію Російської православної церкви на чолі з архієпископом.

Синод — найвищий державний орган управління Російською православною церквою з 1721 р.

Російський уряд ослаблював українську культуру й постійним переманюванням з Києва до Петербурга та Москви українських учених, педагогів, богословів і письменників. До їхнього числа потрапили й такі яскраві постаті, як Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Гаврило Бужинський.

У 1720 р. за царським наказом Синод заборонив друкувати в Україні книжки українською мовою. Тоді ж цар наказав київському губернатору оглянути бібліотеки всіх монастирів і вилучити з них літописи, рукописи, рідкісні книги, історичні пам'ятки, давні жалувані грамоти, оригінальні листи тощо. Через це, окрім культурних, Україна зазнала ще й історичних і правових втрат. Тепер українці вже не могли посилатися на документи, які захистили б їхні давні права та вольності.

3. Заходи щодо економіки Гетьманщини

Щоб назавжди прив'язати Україну до Росії, Петро І знищував її економічну самостійність. Саме він почав перетворювати Україну на споживача виробів російських мануфактур, які активно розбудовував.

Заходи царя насамперед руйнувати українську торгівлю. Петро І закрив для неї ворота в Європу й примусив українців торгувати лише з Росією. Наступним кроком стала заборона завозити в Україну європейські й інші іноземні товари. Цс було зроблено для того, щоб українці купували лише неякісні товари, вироблені в щойно заснованих російських кріпацьких мануфактурах.

Після Полтавської битви мита на кордоні між Україною та Московією встановлював Петербург, а він сприяв лише московським купцям. Українські ж купці поступово розорювалися. На їхнє місце приходили російські. Лише вони завозили в Україну російські й іноземні товари, установлюючи на них завищені ціни, і лише вони, занижуючи ціни, скуповували українську продукцію, щоб вигідно продати її в Росії чи за кордоном. Так, у 20-х роках XVIII ст. російські купці скуповували тисячі волів по 10 копійок за голову! Цс була неймовірно низька ціна навіть для того часу. Так Петро І перетворював Україну на колонію. Відрізана від Європи, вона стала ринком збуту для російських товарів і постачальником сировини для її промисловості.

Щоб посилити визиск України її збагатити російську скарбницю, Петербург завозив в Україну мідні гроші, як тоді казали: «лихі гроші». Суттєво підривало українську економіку стрімке зростання податків.

Важким тягарем для українського господарства стало утримання коштом мешканців Гетьманщини великого числа російських військовиків — щонайменше 6 полків драгунів — елітної важкої піхоти. На їхнє утримання, за цінами середини XVIIІ ст., щорічно витрачали понад 95 тис. руб.

«Лихі гроші», поширювані в Україні московськими властями

Щоб підірвати одну з основ української економіки — господарства козаків, а заодно й максимально ослабити українську армію, Петро І посилав козацькі з’єднання в тривалі далекі походи. Причому козаків використовували не як воїнів, а як дармову робочу силу. Вони змушені були копати канал уздовж Ладозького озера, будувати на фінських болотах нову російську столицю — Петербург. У сухих степах козаки прокладали ще один канал — між Волгою та Доном. На півдні, понад Каспійським морем і на Кавказі, пізніше понад Азовським морем, споруджували лінії земляних укріплень. Страхітливі «канальні роботи», убивчий клімат, хвороби забирали від 30 до 60 % життів відряджених козаків.

Варто зазначити, що в так званих походах козаки мусили забезпечувати себе власним коштом, тоді як в їхніх домівках українським коштом квартирували «москалі».

А. Моравов, І. Ситін. Прориття Ладозького каналу. 1910 р.

Історичне джерело

Чернігівський літопис про «похід» 1721 р. на будівництво Ладозького каналу розповідає: «І як туди ідучи, так назад повертаючи, купували сіно й овес дорогою ціною, бо ніде сіна без грошей не давали, від чого багато коней пропало, і зброю, також одяг козаки позбували за безцінок, харчуючи коней у тій дорозі, ще на канал ідучи. І не дійшовши Вишнього Волочка, Сулима, хорунжий генеральний, помер; козаків теж рядових, з числа 10-тисячного, не повернулися в доми — померло 3 тисячі».

Тим часом розквартированих в Україні російських солдат українським коштом забезпечували так: борошна — по 2 гарнці на чоловіка на літній місяць, круп — по 2 гарнці, солі — по 2 фунти, сала — по 15 фунтів, а в окремі дні ще й по 2 гроші додатково. Українським коштом утримувалися й коні дратунів.

Як наслідок, число боєздатних козаків значно скоротилося, бойовий дух підупав, а бойова міць зовсім ослабла. Проте такий «жалюгідний» стан українських збройних сил якраз і влаштовував імперію.

4. Пилип Орлик — гетьман у вигнанні

Коли українська державність зазнавала все відчутніших ударів на своїй рідній землі, П. Орлик зумів підтримати її за кордоном. Нею стала перша в Європі політична еміграція. Козаки й старшини, які прийшли до Бендер разом із І. Мазепою, 5 квітня 1710 р. обрали своїм гетьманом Пилипа Орлика.

Еміграція — вимушене або добровільне переселення зі своєї батьківщини до іншої країни з різних причин, у даному разі з політичних.

Він народився в с. Косуті Ошмянського староства, неподалік від Вільна. Походив із чесько-литовського роду. Навчався в єзуїтському колегіумі у Вільні. 1694 р. закінчив Києво-Могилянський колегіум. Належав до числа найближчих сподвижників І. Мазепи й 1707 р. був обраний генеральним писарем.

Пам'ятник П. Орлику. м. Київ. 2011 р.

Орлик об'єднав і згуртував навколо себе підупалих духом політичних вигнанців, які утворили першу українську політичну еміграцію, що продовжила протидію російському загарбництву та самодержавству. На чолі її стояв уряд, визнаний Швецією, Кримом, Туреччиною, Австрією, Францією й Англією.

10 травня 1710 р. Карл XII затвердив обрання П. Орлика гетьманом і уклав новий договір з українською стороною. До початку 1711 р. гетьману вдалося вибудувати антимосковську коаліцію в складі Туреччини, Кримського ханства, Швеції, польських сил С. Лещинського (союзника Карла XII) і запорозьких загонів К. Гордієнка. Коаліційні війська навесні 1711 р. дійшли до Білої Церкви й Харкова, але змушені були відступити.

Упродовж іще 30 років П. Орлик шукав підтримки європейських країн, щоб організувати нову антимосковську коаліцію. Після його смерті 24 травня 1742 р. ідея незалежної Української козацької держави зійшла з європейської політичної арени, аби відродитися аж через півтора століття.

Історичне джерело

Життя Пилипа Орлика можна підсумувати словами з його Маніфесту від 4 квітня 1712 р.: «Нарешті, яким би не був успіх нашої справи та якою б не була доля зброї, що її, думаю, ми за справедливість мусимо підняти, розрадою нам буде те, що ми трудилися, важачи самим життям нашим, заради слави та користі нашої коханої Вітчизни, а також звістували всім безстороннім особам правоту наших намірів і справедливість мотивів, які спонукали нас до дії».

5. Конституція П. Орлика

Цей документ має офіційну назву «Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорозького». Biн був схвалений козацькою радою 5 квітня 1710 р. й відповідав традиції укладання договорів між гетьманом і військовим товариством. Козаки зобов'язувалися визнавати владу гетьмана, а гетьман — дбати про сприятливі умови козацької служби й господарювання, захищати їхні «старожитні права й вольності».

Гетьманська булава П. Орлика. Швеція. XVIII cт.

Разом із тим документ є справжнього конституцією, адже він стосувався всіх верств і станів українського суспільства, а не тільки козаків. Його мав викопувати не лише П. Орлик, а й усі гетьмани — його наступники. У договорі обґрунтовувався державний устрій України. Тут містилися такі загальноєвропейські конституційні засади, як обмеження свавільної влади володаря; республіканізм; поділ влади на три гілки; парламентаризм і виборність урядовців. Саме тому цей історичний документ розцінюється вченими як перша українська Конституція.

Конституція П. Орлика складається зі вступу й 16 статей. У вступі зазначено, що Україна має бути незалежною державою з республіканським ладом. Вступ проголошував право України на збройний виступ проти загарбання й тиранії.

Конституція оголошувала православ’я державною релігією України й вимагала вивести Київську митрополію з підпорядкування московському патріархові.

Конституція про органи державної влади. Законодавчу владу мав зосередити у своїх руках прообраз парламенту — Генеральна рада. Вона мала збиратися тричі на рік — на Різдво, Великдень і Покрову та приймати найвагоміші рішення. Рада мата складатися з генеральної старшини, полковників і полкової старшини, сотників, а також із заслужених козаків — обраних генеральних радників від кожного полку.

Виконувати рішення, прийняті Генеральною радою, мав гетьман із генеральними старшинами. Щоб не допускати зловживань державними коштами, Конституція запроваджувала посаду генерального підскарбія, який тричі на рік повинен був звітувати Генеральній раді про державні витрати.

Верховну судову владу Конституція передавала Генеральному військовому суду. Саме в ньому планувалося вирішувати всі проблеми й суперечки між різними політичними угрупованнями.

Конституція забороняла гетьманові особисто, хай навіть і справедливо, звільняти з урядів чи карати зухвальців, порушників законів, хабарників. Усе мав вирішувати суд.

Здавалося б, влада гетьмана в протистоянні старшинським корисливим угрупованням мала послабитися. Проте Конституція перетворювала гетьмана на захисника козаків, міщан і селян від зловживань старшин-свавільників. Таким чином, Конституція надавала гетьману добрих союзників, насамперед в особі міст, для забезпечення порядку й справедливості в суспільстві.

Остання сторінка україномовного оригіналу Конституції П. Орлика, з оригінальним підписом гетьмана та печаткою Війська Запорозького 1710 р.

У союзі з містами гетьман, як і європейські королі, міг подолати будь-яке олігархічне угруповання.

Конституція П. Орлика на десятки років випередила конституції США, Франції та інших європейських держав. Однак це не було випадковістю чи надзвичайним осяянням її авторів. Вона зафіксувала у своїх статтях той суспільний і державний устрій, яким жила Українська козацька держава від Б. Хмельницького до І. Мазепи, а також містила думки щодо його вдосконалення.

Історичне джерело

Стаття 7 «Пактів і Конституцій прав і вольностей Війська Запорозького»:

«Якби провинився б хто з генеральних старшин, полковників, генеральних радників, значних товаришів чи інших урядовців, а понадто з рядових козаків, — чи то образивши проти звичаю гетьманську честь якимось зухвальством, чи виявившись винним у якомусь інакшому переступі, — то ясновельможний гетьман не повинен карати того винуватця за такі провини засобами своєї влади чи особисто призначати йому кару.

Така справа — кримінальна чи якась інша — має бути передана на розгляд Генерального суду. І хоч би яке неприхильне, а проте безстороннє рішення він ухвалив, — такому повинен кожен правопорушник підкоритися».

Яку гілку влади Конституція П. Орлика перетворювала на регулятора взаємин у Гетьманщині? Наскільки це відповідає потребам сучасного українського суспільства?

Завдання та запитання

1. Опишіть засоби, які застосовував Петро І, щоб підпорядкувати українських старшин-політиків російському уряду.

2. Опишіть життєвий шлях П. Орлика.

3. Охарактеризуйте заходи й способи, які використовував царський уряд заради встановлення контролю над українською культурою; у ході підпорядкування економіки Гетьманщини.

4. З'ясуйте, що означають терміни «конституція», «монополія», «лихі гроші», «політична еміграція», «синод».

5. Розкрийте сутність імперського принципу «поділяй і володарюй».

6. З'ясуйте, у чому полягало значення української політичної еміграції, очоленої П. Орликом.

7. Визначте й проаналізуйте ті норми Конституції 1710 р., які регулювали здійснення влади в Гетьманщині.

8. Доведіть, що є всі підстави вважати Конституцію П. Орлика конституцією в сучасному розумінні цього поняття.

9. Розкрийте сутність конституційних норм, які перешкоджали перетворенню гетьманської влади на тиранію й одночасно зміцнювали роль гетьмана в суспільстві.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно