§ 12. ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Поміркуйте, що звеличує людину й перетворює її на історичну особистість. Пригадайте, чому наприкінці XVI ст. в Україні діяло три християнські церкви. У чому ви вбачаєте причину їхньої ворожнечі?

1. Загроза українському православ’ю

Укладення Берестейської унії дуже ослабило православну церкву. Рішення православного Берестейського собору були проігноровані польським королем. Тоді це означало, що церква поставлена поза законом. Укладення унії надзвичайно ослабило верхівку православ’я. До унії перейшли Київський митрополит і більшість єпископів. Українське православ’я підпирали лише три «стовпи»: два єпископи — львівський Гедеон Балабан, перемишльський — Михайло Копистенський — і «некоронований король Русі» князь В.-К. Острозький з Острозькою академією.

Після їхньої смерті та перетворення Острозької академії на єзуїтську колегію єдиним «стовпом православ’я» залишився львівський єпископ Єремія Тисаровський. Він був останній, хто мав право висвячувати священиків для релігійних громад. Після його смерті польський король міг оголосити, що православна церква припинила своє існування.

Історичне джерело

Настрої, які переживали віруючі у зв’язку з переслідуваннями православної церкви, дуже образно передав у творі «Тренос» Мелетій Смотрицький. Устами автора православна церква проголошує: «Горе мені, злиденній, ой леле, нещасній, звідусіль у добрах моїх обідраній, ой леле, на ганьбу тіла мого перед світом із шат роздягненій! Біда мені, незносними ладунками обтяженій! Руки в оковах, ярмо на шиї, пута на ногах, ланцюг на стегнах, меч над головою двосічний, вода під ногами глибока, огонь з боків невгасимий, звідусіль переслідування. Біда в містах і в селах, біда в полях і дібровах, біда в горах і в земних безоднях. Немає жодного місця спокійного ані житла безпечного. День у болістях і ранах, ніч у стогнанні й зітханні. Улітку спека до млості, узимку мороз до смерті: бо ж гола-голісінька й аж на смерть гнана буваю. Колись гарна та багата, тепер споганіла й убога. Колись королева, усьому світові люба, тепер усіма зневажена й опечалена. Приступіть до мене, усі живі, усі народи, усі жителі землі! Послухайте голосіння мого...»

• До кого звертається православна церква, шукаючи захисту? Як «усі жителі землі» можуть захистити жертву загарбницького наступу?

Здавалося, що припиниться існування православної церкви. Проте цього не сталося, оскільки наймогутнішою опорою православ’я залишалася більшість українського народу.

2. Піднесення Києва як центру українського православ’я

Рушійною силою відродження православ’я стали Київ і Києво-Печерська лавра. Протягом другого десятиріччя XVII ст. її архімандрит, виходець із галицької шляхти, Єлисей Плетенецький згуртував довкола себе чимало освічених священнослужителів: Йова Борецького, Тарасія Земку, Захарія Копистенського, Памву Беринду та Лаврентія Зизанія. Опираючись на допомогу козаків, він повернув чимало монастирських маєтностей, конфіскованих королем, припинив сваволю уніатів, які не дозволяли православним відправляти богослужіння в Софійському соборі. Однією з найвидатніших його справ стало вкладення накопичених Києво-Печерською лаврою коштів у придбання друкарні й організація масштабної видавничої справи. Протягом 15 років було видано майже 30 книг релігійного й освітнього змісту. Це перевищувало число всіх книг, надрукованих в Україні за попередні роки.

У 1615 р. українська шляхтянка Єлизавета Гулевич (Галшка Гулевичівна) заповіла православній громаді Києва свої посілості на Подолі — двір і майдан «на монастир ... також на школу дітям, як шляхетським, так і міським». Натхненні її благодіянням, київські міщани, шляхтичі й духівництво заснували Київське богоявленське братство. Одразу ж при Богоявленському монастирі була відкрита школа, яка згодом стала основою майбутнього Києво-Могилянського колегіуму. У 1616 р. до братства вступило Військо Запорозьке з гетьманом П. Конашевичем-Сагайдачним. Цим українське козацтво засвідчило, що взяло православну віру під свій захист і опіку.

3. Боротьба за відновлення православної ієрархії

Київське богоявленське братство, зміцнене підтримкою козаків, поставило собі за мету відродити українське православ’я, тобто відновити Київську православну митрополію й український єпископат.

Для здійснення цієї справи було вдало використано перебування в Україні патріарха Єрусалимського Теофана III. На кордоні з Московією його зустріло козацьке військо на чолі з гетьманом П. Сагайдачним. Патріарх перебував у Богоявленському монастирі майже рік. Він не відразу погодився на висвячення митрополита та єпископів, яких не збирався підтримувати король Речі Посполитої. Лише коли представники православного шляхетства й козацтва запевнили патріарха, що оборонятимуть нововисвячених владик, він дав згоду.

Михайлівський Золотоверхий собор. м. Київ. Фото. 1912 р.

Воскресіння Христове. Гравюра. м. Київ. 1631 р.

• Які почуття мала вселяти гравюра в душі православних українців починаючи з 1622 р.?

1622 р. патріарх висвятив Й. Борецького на митрополита й ще п’ятьох єпископів. Висвячення відбувалося в найсуворішій таємниці, уночі, при наглухо зачинених вікнах, щоб ніхто не побачив світла. Завдяки обраному митрополиту та єпископам православна церква отримала можливість висвячувати нових пастирів. Це була й духовна, й організаційна перемога української православної церкви, а Київ у такий спосіб відновив значення релігійного та духовного центру України.

Наприкінці 20-х років XVII ст. Й. Борецький розпочав перемовини з уніатським митрополитом Й.-В. Рутським. Обидва діячі схилялися до ідеї скликання собору, на якому сподівалися дійти остаточного порозуміння й заснувати Київський патріархат. Проте перемовини не увінчалися успіхом. Адже ні Річ Посполита, ні Ватикан не бажали створення окремої української об’єднаної церкви, очоленої власним патріархом. Це суперечило їхнім намірам — покатоличити й сполонізувати український народ. Проти об’єднання рішуче виступили й козаки.

Головною метою життя й діяльності Й. Борецького було утвердження православної ієрархії й офіційного визнання владою Речі Посполитої законності православної церкви та її очільників. Цю справу в 1632 р. довершив його сподвижник — митрополит Петро Могила. Того року новообраний польський король «У статтях про заспокоєння руського народу» офіційно визнав вищу православну церковну ієрархію на чолі з митрополитом Київським і Галицьким Петром Могилою. Православні священики й громади могли знову здійснювати церковні обряди, споруджувати церкви, висвячувати священиків, відкривати школи, друкарні й братства. їм повернули частину відібраних церков, монастирів і земель.

Невідомий художник. Митрополит Петро Могила. XVII ст.

Історична постать Петра Могили пов’язана з виходом української православної церкви з кризи та розвитком української освіти. Роки його керівництва Київською митрополією (1632-1647) є часом не знаного доти піднесення православ’я в Україні.

Петро Могила (1596-1647) був сином волоського й молдовського господаря Симеона Могили.

Після смерті батька та втрати престолу сім’я Могил у 1607 р. переїхала до Речі Посполитої. Вона підтримувала тісні контакти з Львівським братством, тому освіту юний Петро здобував у Львівській братській школі, а потім під час освітньої подорожі Європою.

Повернувшись з Європи, він поступив на державну службу. Брав участь у Цецорській битві та Хотинській війні. Але з роками його все більше приваблювало духовне життя. 1627 р. П. Могила обійняв посаду архімандрита Києво-Печерської лаври. 1632 р. його було обрано митрополитом Київським і Галицьким. Ця подія надихнула багатьох сучасників П. Могили. Вони сподівалися, що «після рік сліз», «після смутних планів» у «кордони Роксоланії» повертається «весілля». Немов біблійне забороло, новий митрополит «оборонить руські права», і Русь заживе в спокої, бо він усе «добре справить, добре направить».

Історичне джерело

Прочитайте уривок з тексту полемічного твору «Пересторога», у якому невідомий автор устами князя В.-К. Острозького звинувачує польського короля в нехтуванні ним своїх обов’язків щодо підданих українців.

«А ваша королівська милість, бачачи наругу над нами й порушення прав наших, не дбаєш нічого на присягу свою, якою зобов’язався нам не ламати прав наших, а примножувати й розширювати їх.

За такими слушними документами, за доказами послів земських не хочеш нас у православній вірі нашій захистити, при правах наших, на місце пастирів, які відступилися від нас, інших дати, і загалом дозволяєш тим відступникам насильства чинити, проливати кров тих, хто за ними йти не хоче, ображати, з маєтків виганяти, із землі йти приневолювати.

За віру православну нашу наступаєш на права наші, ламаєш вольності наші, а тепер на сумління наше налягаєш, чим присягу свою ламаєш... Як сенатор не тільки сам терплю кривду й тебе згадую, але бачу, що це до останньої згуби Корони Польської веде, бо через це ніхто свого права ані вольності не забезпечить. І через короткий час це призведе до великого замішання, а бодай не домисляться до чогось іншого».

• Подумайте, наскільки справедливими є звинувачення на адресу короля. У чому автор убачає причину неминучого майбутнього знищення держави?

4. Реформи митрополита П. Могили

І дійсно, усю енергію, розум, вплив в урядових колах та аристократичних родинах П. Могила використовував для зміцнення авторитету православної церкви, розвитку української освіти.

Ще перебуваючи в чині архімандрита, він добився повернення Києво-Печерській лаврі відібраних раніше маєтностей. Будучи митрополитом, домігся повернення православним Софійського собору та багатьох церков і монастирів. Водночас турбувався будівництвом нових і відновленням старих і поруйнованих храмів.

Історичний факт

За ініціативою митрополита було повернуто «з темряви підземної», тобто відреставровано, Десятинну церкву, Софійський собор, Трьохсвятительську церкву, храм Спаса на Берестові, Михайлівську церкву у Видубицькому монастирі та ін. Саме тоді з явилося повір’я, що доки у Святій Софії стоїть Непорушна Стіна з Богородицею-Орантою, доти стоятиме й Київ.

Головні зусилля П. Могила спрямував на проведення церковної реформи. Він працював за двома напрямами: 1) формував нові покоління церковнослужителів — освічених і підготовлених духовних пастирів; 2) зміцнював дисципліну та моральність у середовищі священиків.

Митрополит дуже переймався справами освіти. Відрядив на навчання за кордон талановитих юнаків, заснував лаврську школу й запросив для викладання в ній освічених львівських монахів. Розвивав книгодрукування, допомагав лаврській друкарні.

Заради зміцнення моральності й дисципліни духовенства П. Могила запровадив консисторію — особливий суд для розслідування й покарання духовних осіб за прогріхи. Він багато займався впорядкуванням церковних служб і обрядів. З цією метою написав кілька церковних книг: «Православне ісповідання віри» (1643) з викладом основ православної віри, «Короткий катехізис» (1645) і «Великий требник» (1646). Його богословські праці були добре відомі як в Україні, так і за її межами.

За життя П. Могили митрополія Київська, Галицька й усієї Русі стала найавторитетнішою серед православних церков, а Київ повернув собі славу духовного й культурного центру українства.

Митрополит був похований в Успенському соборі Києво-Печерської лаври. Усе своє майно заповів Києво-Могилянській колегії, Києво-Печерському та іншим монастирям, церквам і шпиталям.

У 1996 р. за заслуги перед православною церквою його було долучено до лику святих. Днем ушанування святого є 13 січня.

Історичне джерело

«... Петрові Могилі повинен подякувати кожний українець за те, що й тепер на Україні зостався православним і українським» (І. Нечуй-Левицький).

Завдання та запитання

1. Охарактеризуйте становище православної церкви в перші десятиліття XVII ст.

2. Складіть розповідь про відновлення Київської православної митрополії.

3. Назвіть ті історичні особи, суспільні сили та духовні центри, які зберегли й зміцнили православну віру в Україні.

4. Визначте причини переміщення центру православ’я до Києва, що відбулося протягом першої половини XVII ст. Які історичні факти це засвідчили?

5. Поясніть, чому у 20-х роках XVII ст. проти порозуміння між православними й греко-католиками та створення Київського патріархату виступили козаки.

6. Охарактеризуйте реформаційні перетворення, здійснені П. Могилою.

7. Автор «Палінодії» стверджував, що утиски православних «християнами костела римського» болючіші й несправедливіші, ніж утиски від бусурманів. Прокоментуйте це твердження.

8. Поміркуйте, чому в ті часи представників іншої віри чи церкви вважали «варварами». Як це відображалося на відносинах церков? Чи прийнятні нині такі погляди?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно