1. Києво-Могилянський колегіум

Заснований у 1632 році Києво-братський (Києво-Могилянський) колегіум став центром культурно-освітнього життя, довкола якого гуртувалися кращі вчені. Учні Могилянки отримували рівень знань, подібний тому, що давали європейські університети.

«Київський Братський монастир і Києво-Могилянська академія». Літографія

Києво-Могилянський колегіум був усестановим навчальним закладом, в якому могли здобувати освіту як діти містян чи козаків, так і шляхтичів, а також триступеневим: коли учень проходив усі 12 років навчання, то отримував початкову, середню і вищу освіту. Основу навчання складали «сім вільних наук», а в класах вищої школи — ще філософія та богослов’я. У курсах філософії, окрім філософських і богословських питань, розглядалися також проблеми природознавства, зокрема і фізики. Навчалися також церковнослов’янської, латинської, польської та староукраїнської мов

Викладачі колегіуму інформували учнів про новини тогочасної освіти і науки. Застосовували і досить досконалі як на той час педагогічні методи, зокрема диспути, ігри. Завдяки діяльності цього навчального закладу зросла кількість освічених людей, учителів початкових шкіл.

• 1. Який навчальний заклад став центром культурно-освітнього життя?
• 2. Назвіть дисципліни, які вивчали в класах вищої школи.
• 3. Визначте результати діяльності Києво-Могилянського колегіуму.

2. Театр і музика

У братських школах, Острозькій академії, Києво-Могилянському колегіумі учнів вчили складати вірші. Декламування окремих віршів або промов поступово переросло в постановку сюжетних діалогів перед глядачами. Так утворилися шкільний театр і шкільна драма як своєрідні явища української культури. Спочатку учні ставили драматичні твори давньоримських авторів для кращого засвоєння латини, а згодом почали робити постановки староукраїнською мовою. Шкільні драми відповідали релігійній тематиці, тривали дуже довго і мали дві-три перерви. У перервах учні-актори грали розмовною українською мовою комедійні сценки — інтермедії на теми народного побуту (повсякденного життя).

Вертепна скринька

Поступово в українських землях набуває популярності ляльковий театр — вертеп, який складався зі спеціальної скрині, ляльок і вертепника, котрий ховався за скринькою й управляв ляльками. Вертепом також називали і саму двоярусну дерев’яну скриню, що була подібна до двоповерхового палацу чи церкви. У верхній частині вертепу ставилися лялькові вистави релігійного змісту, а в нижній — комедійні сценки з життя простих людей. Спочатку з вертепом ходили лише на Різдвяні свята і переважно в Києві, але згодом вертеп став народною розвагою, і на великі свята або ярмарки вертепи можна було побачити ледь не в кожному українському місті.

Музичне мистецтво XVI століття залишалося справою любителів, але активно розвивалося. У музичному фольклорі, зазнаючи певних змін, зумовлених новою епохою, розвивалися пісенні та інструментальні жанри, що побутували в народі в попередні сторіччя. Були поширені обрядові, ліричні, епічні, жартівливі, танцювальні пісні. Своєрідними пісенними розповідями про найважливіші події стають історичні пісні та думи. Значну роль у становленні музики відіграла музична освіта. В школах навчали церковному співу за нотами. З другої половини XVI століття поширився поліфонічний (багатоголосий) церковний спів без музичного супроводу. Саме цей спів і досі можна почути у православних храмах. У XVI столітті почала формуватися українська (професійна) світська музика. Розвиток інструментальної музики пов’язаний з музичними цехами. Спершу вони виникли у Кам’янці (1578 рік), Львові (1580 рік), Степані на Волині (1614 рік), а згодом і в інших містах.

• 1. Що таке інтермедія?
• 2. Як називали пересувний ляльковий театр?
• 3. Де виникли перші музичні цехи в українських землях?

Кобза

Ліри

Бандура

3. Полемічна література

Ріст освіченості українців спричинив бурхливий розвиток української літератури. Причому поруч з церковними книгами з’являються публіцистичні твори — це праці, в яких автори описують власний погляд на різні речі із суспільного життя країни. Відомим публіцистом був український гуманіст Станіслав Оріховський (Роксолан). Його найвідоміша праця — «Напучення польському королеві Сигізмунду Августу».

У другій половині XVI століття новим явищем стала полемічна література (від полеміка — диспут, суперечка). Одні письменники-полемісти в своїх книгах обґрунтовували правдивість і користь унії або католицького віровчення, інші, навпаки, — відстоювали православну віру. Полемічні твори — це релігійно-публіцистична література, оскільки в ній розглядаються не тільки питання віри, але й різні сторони тогочасного суспільного життя.

Відомими полемістами серед прихильників унії були Петро Скарга, який твором «Про єдність церкви Божої» 1577 року і започаткував полеміку, та Іпатій Потій з твором «Унія». Серед православних полемістів виділялися Герасим Смотрицький — автор праці «Ключ Царства Небесного», в якій обстоював правдивість православної віри. Його син Мелетій Смотрицький у творі «Тренос» (плач), ведучи розповідь від імені православної церкви, розкривав її скрутне становище в Речі Посполитій. Іван Вишенський із твором «Послання до єпископів», окрім усього, звинувачував православних єпископів у неналежному виконанні їхніх душпастирських обов’язків.

• 1. Які твори називають публіцистичними?
• 2. Що називають полемічною літературою?
• 3. Наведіть зразки полемічної літератури прихильників та противників унії.

Із «Послання до єпископів» Івана Вишенського