§ 22. ПОРУШЕННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ЄДНОСТІ УКРАЇНИ

Поміркуйте, чи потрібно виконувати домовленості та зобов’язання, нав’язані вам силою чи обманом.

Невідомий художник. Гетьман Юрій Хмельницький. XVII ст.

1. Юрій Хмельницький. Переяславський договір 1659 р.

Наприкінці вересня 1659 р. на Генеральній військовій раді в Білій Церкві старшини антипольського напрямку домоглися обрання гетьманом Юрія Хмельницького.

Козацька рада не залишила новому гетьманові жодного вибору. Він мусив укладати договір лише з московським царем. Тим часом московська армія захопила все Лівобережжя й розташувалася в Переяславі.

Юрій Хмельницький з невеликим загоном прибув до Переяслава й тут неочікувано був узятий у полон московським командуванням. 17 жовтня князь О. Трубецькой оточив 40-тисячним військом козацьку раду, що складалася переважно з лівобережних старшин. Під загрозою застосування сили Ю. Хмельницького примусили підписати підробку Переяславсько договору 1654 р.

За новим Переяславським договором 1659 р. Україна втрачала право самостійно обирати гетьмана. Якщо за Богдановими статтями козаки вільно обирали гетьмана, а лише потім повідомляли царя про зроблений вибір, то тепер потрібно було спочатку випросити в царя дозвіл на проведення виборів. А щоб цар визнав ці вибори законними, новообраний прохач повинен був їхати до Москви, де цар мав вручити йому жалувану грамоту та гетьманські клейноди. Гетьман втрачав право призначати та звільняти генеральну старшину й полковників, а Україна — на самостійну зовнішню політику. Гетьману заборонялося без дозволу починати війну чи підписувати мирний договір із будь-якою державою, укладати воєнні союзи або надавати допомогу. Козацькі загони мали залишити Білорусь. Московських воєвод із залогами вводили не лише до Києва, а й до Переяслава, Ніжина, Чернігова, Брацлава й Умані. Україна мала повернути Московії артилерію, здобуту в битві під Конотопом. Переяславський договір 1659 р. вимагав підпорядкування митрополита Київського патріарху Московському. Щоправда, Українська православна церква визнала ці вимоги незаконними й відмовилася від виконання договору.

Отже, Переяславський договір 1659 р. позбавляв Українську козацьку державу незалежності й перетворював її на підпорядковану частину Московського царства.

Історичний факт

Вирвавшись із переяславського полону князя О. Трубецького, гетьман і старшини спробували відновити справедливість. Посилаючись на те, що українська сторона до договору була примушена насильницьким чином, гетьман відправив до царя полковника П. Дорошенка з новим проектом угоди. Проте Москва відмовилася від перегляду умов облудного договору. Сучасні історики називають цей договір «Переяслав-2».

Царський уряд усе менше зважав на Ю. Хмельницького. Поза спиною гетьмана велися переговори зі старшинами, містами, духовенством і Запорожжям. Московські воєводи втручалися в управління українськими справами, на свій розсуд роздавали землі, скасовували й установлювали податки. Московські залоги грабували мешканців міст і сіл.

Усе українське суспільство з гіркотою відчуло, що багаторічна жертовна боротьба завершується підпорядкуванням України Московській державі.

2. Чуднівська кампанія і Слободищенська угода 1660 р.

Пройняте настроями зневіри й розгубленості, козацьке військо взяло участь у воєнних діях проти Польщі. Улітку 1660 р. українські та московські війська вирушили в новий похід на західноукраїнські землі. Він уже не сприймався як визвольний. Усі старшини розуміли, що беруть участь у боротьбі двох держав за панування над Україною.

Вишколене іноземцями 20-тисячне військо московського воєводи Василя Шереметева разом із 15-тисячним корпусом лівобережних козаків Тимофія Цицюри розпочало наступ на Волинь. Дорогою до них мало приєднатися й 30-тисячне військо Ю. Хмельницького. Ще до з’єднання військ між союзниками виникли суперечності. Боярин В. Шереметев зверхньо ставився до гетьмана. Не довіряли один одному й військові штаби. Тому, коли 62-тисячна польсько-татарська армія зупинила військо Шереметева-Цицюри й оточила його під Чудновом, гетьманське військо з допомогою не поспішало. Московський воєвода, позбавлений підтримки, капітулював. Невдоволені ж політикою Москви, правобережні старшини спонукали Ю. Хмельницького укласти договір із Польщею.

Слободищенська угода з Польщею була укладена 17 жовтня 1660 р. Вона нагадувала проект урізаного Гадяцького договору. Так, у тексті угоди жодного разу не згадувалося про «Князівство Руське». Гетьманщина ставала лише підпорядкованою (автономною) частиною Речі Посполитої. Україна змушена була відмовитися від проведення незалежної зовнішньої політики. Гетьман зобов’язувався виступати в походи тільки на боці Польщі. Договір передбачав повернення польських поміщиків.

А. Монастирський. Запорожець. XIX ст.

3. Розкол гетьманської держави. Павло Тетеря та Іван Брюховецький

Повна поразка московського війська під Чудновом і укладення Ю. Хмельницьким Слободищенської угоди поставили лівобережне козацтво перед загрозою московського терору. Про те, що він був неминучим, засвідчили дії київського воєводи Барятинського. Довідавшись про розгром В. Шереметева, він спустошував і руйнував київські околиці на десятки верств навколо й похвалявся, що вирізав 15 тис. мирного населення.

Г. Колісний. Гетьман Павло Тетеря. 2014 р.

Тому коли козацька радав Корсуні схвалювала Слободищенський договір з Річчю Посполитою, наказний гетьман Яким Сомко від імені лівобережних полків знову складав у Переяславі присягу на вірність Москві.

Так боротьба за владу на Лівобережжі та московський терор проти мирного населення призвели до відокремлення Лівобережної України з-під влади єдиного законного гетьмана.

Опираючись на Польщу, Ю. Хмельницький спробував відновити свою владу на Лівобережжі. Проте, зазнавши кількох поразок, на початку січня 1663 р. на раді в Чигирині склав із себе гетьманські повноваження, а незабаром постригся в ченці, узявши чернече ім’я Гедеон.

Та ж рада обрала гетьманом Павла Тетерю. Упродовж 1648-1657 рр. він зробив запаморочливу кар’єру від скромного луцького підписка кримінального суду до переяславського полковника й одного з найвизначніших дипломатів Богданової доби. Богдан Хмельницький доручав йому важливі дипломатичні місії до Трансільванії,

Москви, завжди залучав до перемовин з іноземними послами в Чигирині. Павло Тетеря брав участь у написанні найвідоміших договорів того часу: українсько-московського 1654 р. та Гадяцького 1658 р.

Історичний факт

У 1655 р. під час облоги Львова українськими й московськими військами П. Тетеря вів переговорна польською стороною про викуп міста. Для того щоб московити не розуміли, про що він говорить, П. Тетеря розмовляв латиною й у присутності московських послів підбурював львів’ян проти царських військ.

Гетьманська булава йому дісталася тоді, коли Правобережжя поглинав хаос. Уже наприкінці 1663 р. тут вибухнуло антипольське й антигетьманське повстання, викликане появою лівобережних дейнек і запорожців, і в липні 1665 р. П. Тетеря змушений був утекти до Варшави.

Лівобережжя в 1663 р. висунуло своїх претендентів на гетьманську булаву: переяславського полковника Якима Сомка та ніжинського — Василя Золотаренка. Кожен сподівався отримати гетьманські клейноди з рук царя. Проте за боротьбою вони не помітили різкого загострення відносин між розбагатілою старшиною та збіднілим козацтвом і селянством.

Цим вдало скористався колишній управитель господарства Б. Хмельницького Іван Брюховецький (р. н. невід. — 1668). Він зображав себе оборонцем інтересів козацької, міщанської та селянської бідноти. У промовах і письмових зверненнях І. Брюховецький засуджував прагнення старшин до збагачення. У разі його обрання обіцяв ліквідувати старшинський гніт, поліпшити становище рядового козацтва й селян, відновити обмежені козацькими старшинами права міських громад.

Подальша боротьба розгорілася між Я. Сомком та І. Брюховецьким. Першого підтримували північні полки Лівобережжя з багатим старшинством, а другий опирався на козацтво південних полків і Запорожжя. Вирішальною в цій боротьбі стала підтримка московських урядовців. На їхню думку, І. Брюховецький міг стати покірним знаряддям у їхніх руках проти прихильників незалежності та соборності обох берегів Дніпра. Отримавши відомості, що І. Брюховецький своїми безвідповідальними обіцянками здобуває все більше народних симпатій, царський уряд погодився на його прохання скликати «чорну», тобто Генеральну військову раду за участі всіх станів.

«Чорна рада» в Ніжині 17-18 червня 1663 р. Яким Сомко й Іван Брюховецький — претенденти на гетьманські клейноди — прибули на раду зі своїми численними прихильниками. Рада проходила надзвичайно бурхливо й закінчилася перемогою І. Брюховецького. Нового гетьмана було обрано «не стільки голосами, скільки шаблями й киями», — розповідав свідок.

Розбурхана чернь одразу ж розгромила козацьку старшину, яка стояла за Я. Сомка, а потім кілька днів і ночей козацька та селянська голота грабувала й убивала заможних людей у Ніжині. Якима Сомка та Василя Золотаренка було заарештовано, а через 3 місяці страчено.

Наслідком політичної боротьби за владу на Лівобережжі стало утвердження при владі І. Брюховецького, а з ним — різке ослаблення державності Лівобережної України. Відразу ж після обрання гетьман погодився на умови Переяславського договору 1659 р. Він зобов’язався безкоштовно постачати харчі московським залогам, розміщеним в Україні, поїхав до Москви, щоб особисто вклонитися цареві. Засліплений почестями, боярським званням, одруженням з пасербицею князя Долгорукого, він уклав новий договір, відомий як «Московські статті» (1665). Вони лише посилювали залежність України.

Воєводам із залогами тепер дозволялося розміститися майже в усіх великих містах Лівобережжя та правобережного Подніпров’я й контролювати їх. Усі ці залоги, відповідно до попередніх домовленостей, утримувалися коштом українських селян і міщан.

А. Ждаха. «Чорна рада» в Ніжині. 1901 р.

Змінювалася й роль воєвод в Україні. Якщо раніше вони були лише військовими командирами залог, то тепер — господарями краю. Воєводи стали головними управлінцями (адміністраторами), судили за московськими законами, збирали податки. Усе це відбувалося з небаченою жорстокістю до українців.

Наслідком утілення в життя «Московських статей» стало наростання обурення народу владою московських воєвод та І. Брюховецького, який допустив їх в Україну.

4. Андрусівське перемир’я 1667 р. — історична трагедія поділу України

Отже, зречення Ю. Хмельницького призвело до обрання двох гетьманів: гетьмана Правобережної України П. Тетері під протекторатом польського короля та гетьмана Лівобережної України І. Брюховецького під опікою московського царя. У такий спосіб єдина державна територія України була поділена на дві залежні Гетьманщини: Правобережну й Лівобережну.

Цей поділ визнали Польща, що втрачала сили, і Московія, яка успішно їх накопичувала. 30 січня 1667 р. в с. Андрусові, що поблизу Смоленська, Річ Посполита та Московське царство домовилися підписати Андрусівське перемир’я на 13,5 років. Польща, відмовившись від Лівобережжя, залишала за собою землі Білорусі та Правобережної України. Москва, зрікшись претензій на правий берег Дніпра, зберігала владу над Лівобережною У країною, їй поверталися Сіверщина й Смоленщина. Київ — з його національними православними святинями — цар обіцяв віддати Польщі через 2 роки. Запорозька Січ переходила під спільний контроль обох держав.

Історичний факт

Лише рішуча позиція старшин Лівобережної Гетьманщини, які в 1669 р. висловили протест проти передання духовного центру України Речі Посполитій, зберегла Київ у складі Лівобережної Гетьманщини. Старшини заявили, що «з ким залишиться Київ, з тим залишаться й вони».

Андрусівське перемир’я викликало обурення всіх станів українського суспільства, адже воно було укладене таємно. Московська сторона вдруге зрадила умови українсько-московського договору 1654 р. Течію Дніпра, головну господарську артерію країни, було перетворено на кордон, який штучно розривав Україну. Андрусівський договір закріплював поділ України між Польщею та Московією, створював перешкоди на шляху об’єднання всього українського народу в незалежну державу.

Завдання та запитання

1. Опишіть історичні події, у яких брав участь Ю. Хмельницький протягом 1659-1663 рр.

2. Виокремте ті події та процеси, які призвели до поділу Гетьманщини на Правобережну та Лівобережну.

3. Який договір сучасні історики називають «Переяслав-2»?

4. Знайдіть у словнику визначення поняття «фальсифікація». Опишіть ситуацію, у якій Ю. Хмельницький мав справу з фальсифікацією.

5. Визначте, які наслідки для України мало укладення Переяславського договору 1659 р., «Московських статей» 1665 р. та Андрусівського перемир’я 1667 р.

6. Поясніть, чому українська сторона легко погодилася на перемовини й укладення Слободищенського договору. Визначте його основні умови.

7. Визначте ті суспільні процеси та зовнішні чинники, які допомогли І. Брюховецькому перемогти на Ніжинській «чорній раді».

8. Використавши приклади з параграфа, доведіть, що боротьба за владу, яка здійснюється із застосуванням насильства та порушенням норм моралі, призводить до занепаду суспільства, його підкорення агресивним сусідам.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно