§ 3. ЕКОНОМІЧНЕ ЖИТТЯ ТА САМОВРЯДУВАННЯ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ у першій половині XVI ст.

1. ЧОМУ ПОШИРИЛОСЯ ФІЛЬВАРКОВЕ ГОСПОДАРСТВО

Складіть план тексту і стисло перекажіть його за цим планом.

У першій половині XVI ст. на українських землях відбулися суттєві зміни в економічному житті сільського населення. Зокрема, стрімко поширювалися фільваркові господарства.

Фільварок (від нім. vorwerk — хутір, ферма) — господарство, що базувалося на праці залежних селян і орієнтувалося на ринок.

Із середини XVI ст. система фільваркового господарства поширилася на більшості територій, що перебували у складі Великого князівства Литовського.

У 1557 р. було прийнято правовий документ — «Устава на волоки», згідно з яким усі землі Великого князівства Литовського поділялися на ділянки площею 19,5 га кожна — волоки. Найкращими орними землями володіли держава та шляхта. Решту земель віддавали у користування селянам (переважно тягловим). За користування волокою селяни зобов’язувалися відпрацьовувати два дні на тиждень на панщині (в основному у фільварку).

Фільварок став найбільш економічно вигідною організаційною формою господарювання. Тому магнати і шляхта активно створювали їх у своїх маєтках. Усередині огороджених фільварків розміщували житлові приміщення, будівлі господарського призначення (для великої рогатої худоби, свинарники, комори для збіжжя тощо).

Способи ведення господарства вдосконалювалися повільно та, незважаючи на це, врожайність основних зернових культур (жита, пшениці, ячменю, вівса) була високою. Обсяги вирощуваного зерна упродовж XVI ст. зросли удвоє. Окрім основних зернових культур, вирощували й інші: гречку (татарку), просо, горох, а з технічних — льон і коноплі, залежно від потреб фільварків.

Спираючись на текст, ілюстрацію і документ, поясніть, як було влаштовано фільваркове господарство. Яку робочу силу використовували в господарствах? Як оплачували працю людей у фільварку?

Український історик Андрій Гурбик про фільваркове господарство

Невеликі фільварки забезпечували лише внутрішні потреби помістя в продуктах, а у великих (часто багатогалузевих) господарствах виробляли товарне збіжжя і продукти тваринництва. Господарство фільварку велося працею дворової челяді та селян навколишніх сіл, для яких установлювалася певна норма панщинних днів.

Адміністрації фільварку за роботу виплачувалися солярій (грошова частина) та ординарія (натуральна частина), обсяги яких залежали від доходності господарства і сумлінності посадовців.

Фільварок (3D-реконструкція)

Продукцію з фільварків збували на внутрішньому і зовнішньому ринках. Великі географічні відкриття спричинили наплив золота і срібла до Європи, що призвело до значного зростання цін і підвищення попиту на збіжжя. Цим і скористалася Корона Польська, збільшивши поставки товарного зерна до західноєвропейських країн.

З’ясуйте, до якого типу фільварку належить той, що описано у фрагменті документа: вузькопрофільних (спеціалізувалися переважно на зернових культурах) чи широкопрофільних (вирощування зернових поєднували з іншими видами продукції).

З опису Звягельського фільварку

Серед будівель — дім, дві пекарні, комора для молочних продуктів, курник, велика стайня. На території зберігалося 7 скирт і 522 копи жита, 58 кіп пшениці, 200 кіп ячменю, одна скирта гороху, 520 кіп вівса, 122 копи татарки (гречки). Тут було робочих волів 15, коней — 20, великої рогатої худоби — 34, овець — 130, кіз — 63, свиней — 69, домашньої птиці — 150.

В українських землях Корони Польської найбільше фільварків було в районах Західного Бугу, Сяну та інших річок Балтійського басейну. Цими річками зерно та інші товари транспортували до портів Балтійського моря.

Розвиток фільваркового господарства призвів до того, що селяни стали залежними від землевласника і прикріплювалися до землі.

Поясніть сутність кожного з перелічених нижче наслідків на конкретних прикладах.

2. ЩО НОВОГО З’ЯВИЛОСЬ У РЕМІСНИЦТВІ

Що було характерним для розвитку ремесла в XVI ст.?

Економічне життя у містах значною мірою залежало від розвитку ремесла. Ремісники об’єднувалися в цехи, діяльність яких регулювали спеціальні статути, що періодично підтверджували королівські грамоти. Статути визначали диференціацію працівників цеху, їхні права та обов’язки, вимоги до продукції, оплату праці та ін.

Розквіт цехової організації ремесла припав на українських землях на XVI—XVII ст., коли в Західній Європі цехова система вже занепадала.

З’ясуйте, хто входив до складу цеху. Як визначався та яким був асортимент продукції?

Із книжки «Історія декоративного мистецтва України»

Перший в Україні цех столярів був створений у Львові 1585 року. У його складі працювало 6—8 майстрів, окрім підмайстрів. Вироби львівських столярів правили за взірець для майстрів Руського, Волинського, Подільського воєводств і Покуття. Асортимент продукції відомий з тогочасних цехових книг. Насамперед це традиційні для українців скрині, розписані або різьблені. Такі скрині були обов’язковою складовою випробування на звання майстра. Доповнювали їх різноманітні стільці, шафи та інші вироби.

Майстрів очолював виборний цехмістер. До цеху входили помічники майстрів — підмайстри, а також учні. Аби стати майстром, підмайстер мав попрактикуватися в цехах великих міст королівства або за кордоном і повернутися з відповідним свідоцтвом. Таке навчання завершувалося випускною роботою, яка підтверджувала кваліфікацію майстра.

На початку XVI ст. цехи діяли в Києві та в інших тогочасних великих містах. Загалом у середин і XVI ст. на українських землях налічувалося понад 130 міських спеціальностей, серед яких приблизно 80 — ремісничих.

Розглянувши ілюстрації, назвіть найпоширеніші ремесла тих часів.

1 — посуд; 2 — оправа Євангелія; 3 — меблі, виготовлені львівськими майстрами; 4 — шаблі-чечуги, виготовлені вірменськими майстрами у Львові

3. ЯК РОЗВИВАЛАСЯ ВНУТРІШНЯ І МІЖНАРОДНА ТОРГІВЛЯ

Знайдіть на карті 1 центри торгівлі та торговельні шляхи, про які йдеться у тексті параграфа. Сформулюйте висновки щодо значення торгівлі для розвитку українських земель у XVI ст.

Торговельні відносини на українських землях мали свої особливості. Характерним у ті часи було збільшення кількості торговців-виробників, тобто тих, хто торгував власною продукцією, і торговців-перекупників, які зосереджувалися суто на торговельних операціях.

Осередками щоденної міської торгівлі були стаціонарні лавки і торговельні ряди. До постійної торгівлі належала скупка заготівельниками продукції промислів у містах і селах, а також пересувна торгівля крамарів.

Значно більшими обсягами й ширшим асортиментом товарів відзначалися місцеві торги та базари, які влаштовували в містах один раз на тиждень. У деяких містах торги відбувалися двічі на тиждень, і тільки у великих центрах торгівля на ринках і базарах була щоденною. Торгували зазвичай продукцією сільського господарства, промислів і виробами ремісників.

Найбільшими осередками української торгівлі (часто гуртової) були ярмарки. Дозволи на їх проведення надавала державна влада, зазвичай — на один великий щорічний ярмарок. Іноді великим торговельним центрам дозволяли проводити два ярмарки на рік (Київ, Дубно, Берестечко, Летичів). Тільки міста Львів, Луцьк, Ярослав, Бар, Острог, Торчин мали право на три ярмарки щороку. На ярмарках селяни та міські ремісники мали змогу продавати значні обсяги виробленої ними продукції. Внутрішня торгівля сприяла об’єднанню українських земель в єдиний економічний простір.

Міжнародна торгівля успішно розгорталася на центрально-українських і галицько-волинських землях. Дніпровський шлях обслуговував московсько-ординську торгівлю, з’єднуючи Крим і Північне Причорномор’я з Північно-Східною Руссю.

Торговельними шляхами ввозили різноманітні товари зі Сходу: килими, сап’ян, шовк-сирець, прянощі (шафран, перець, імбир), фарби, коштовності, ладан, зброю. Натомість із Півночі надходили хутро та шкіра, вироби з цих матеріалів.

Що нового з документа ви дізналися про міжнародну торгівлю XVI ст.?

Із трактату XVI ст. Михалона Литвина «Про звичаї татар, литовців і московитів»

Київ наповнений чужоземними товарами [...] Київські намісники, відкупники, купці, міняйли, власники човнів, візниці, провідники, корчмарі постійно збагачуються, і досі ще ні москвитин, ні турок, ні татарин на це не скаржилися. Каравани приносять вигоду киянам і тоді, коли, простуючи через непрохідні степи, гинуть у зимову негоду під сніговими заметами. Тому в непоказних київських хижах, переповнених плодами, овочами, медом, м'ясом і рибою, з’являються дорогоцінні шовки, коштовності, соболині та інші хутра, прянощі в такій кількості, що я й сам, бувало, бачив там шовк, дешевший за полотно у Вільні, а перець, дешевший за сіль.

Чимало торговельних шляхів у Західну Європу пролягало через Галичину, Волинь і Поділля. Ними перевозили як східні й московські товари, так і продукти місцевого господарства: віск, мед, зерно, шкіру, худобу, солону рибу, сіль, деревину тощо. Натомість торговці ввозили західноєвропейські тканини (сукно, атлас, оксамит), одяг, ремісничі вироби, залізо, вина. У XVI ст. економіка цих земель поступово переорієнтовувалася на потреби зовнішнього ринку. Збільшення продуктивності досягалося за рахунок фільварків.

На основі документа і зображення поясніть, чому саме магнати поставляли великі обсяги товарного зерна до країн Західної Європи. Які транспортні засоби використовували для таких поставок? Чому?

«Економічна історія України» про тогочасні поставки зерна до країн Західної Європи

Найбагатші магнати (Заславські, Корецькі, Острозькі, Сангушки та ін.), які мали великі маєтки на Волині, Київщині й Поділлі, щорічно постачали на Захід збіжжя. Його доставляли водними шляхами на так званих «ком’ягах». Тогочасні джерела рясніли повідомленнями про водні каравани українського збіжжя у напрямку Європи. Зокрема, в одному з них (1561 р.) сповіщалося, як князь Р. Сангушко поставив за контрактом (на 8 тис. грошей) до Гданська близько 130 т зерна.

Багато вивозилося в інші країни і великої рогатої худоби, зокрема з Волині.

4. ЯК ФУНКЦІОНУВАЛО МІСЬКЕ І СІЛЬСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ

Яким був рівень розвитку самоврядування на українських землях? Чим відрізнялося самоврядування в містах і селах різних територій України?

Наприкінці XVI ст. в Україні виникало все більше поселень міського типу. На початку наступного століття кількість їх сягнула близько тисячі. Вони поділялися на три категорії.

У більшості міст управління належало магнатам, в інших містах — королівській владі або ж церкві. Так само, як у польській Галичині і Поділлі, у містах українських земель, що перебували у складі Великого князівства Литовського, діяло Магдебурзьке право.

Магдебурзьке право — збірник законів, що врегульовували життя міських громад міста Магдебург (Німеччина), які пізніше запозичили інші міста. На українські землі поширювалося з XIV ст. Згідно з цим правом міста набували самоврядування.

Протягом XVI ст. кількість українських міст, що мали Магдебурзьке право, збільшувалась. Однак зазвичай у них діяло не класичне Магдебурзьке право, а пристосоване до місцевих умов із певними обмеженнями у привілеях. Більшість українських міст мала неповне Магдебурзьке право, лише Львів, Київ і Кам'янець користувалися у повному обсязі правом самоврядування.

Магдебурзьке право регулювало діяльність органів влади та управління міста, цехів, норми цивільного і кримінального права, судоустрій і провадження справ у судах. Головним органом влади визначався магістрат, який складався з ради (розпорядчого органу) і лави (судового органу). До ради міста щорічно обиралися до 20 депутатів і писар, до лави — 12 присяжних на чолі із суддею. Війт уважався найвищим міським урядовцем. До молодших урядовців належали комісар (межувальник), городничий (комунальна служба), возний (судовий виконавець), кат, перекладачі, канцеляристи.

Міщани, які жили на Магдебурзькому праві, вважалися вільними, мали право власності в місті, платили податки в міську казну, виставляли ополчення.

Цивільні справи городян розглядали і рада, і лава, кримінальні — лише лава. Апелювати можна було тільки до королівського суду, який виносив вирок. Діловодство велося польською, руською або латинською мовами.

Як ви вважаєте, про що свідчать наведені ілюстрації? Чому отримання Магдебурзького права більшістю міст було важливим для подальшого розвитку України?

1 — пам’ятник Магдебурзькому праву в Києві

2 — меморіальна дошка на честь надання Магдебурзького права м. Переяславу

3 — пам’ятна монета, присвячена 500-річчю Магдебурзького права Києва, 1999 р.

У селі також існувало самоврядування, яке регулювали закони тих держав, у складі яких опинилися відповідні українські землі. Зокрема, на територіях, підпорядкованих Великому князівству Литовському, сільські громади обирали на зборах очільника (отамана або тіуна). Громада вирішувала власні, внутрішні суперечки та виступала відповідачем у справах, що виникали між її людьми. Вона розподіляла між селянами землі громади та повинності по «димах» (тобто дворових господарствах). Селяни сплачували данину продукцією і зобов'язувалися виконувати певні роботи з утримання та будівництва замків, доріг, мостів.

Декілька громад об’єднувались у волость на чолі з отаманом, який представляв інтереси селян перед повітовою адміністрацією або шляхтичем (власником землі), опікувався збором данини і розподілом податків тощо.

Важливим органом сільського самоврядування були збори голів родин — «копа», де розглядали і вирішували різні громадські справи.

В українських землях Прикарпаття й Карпат села послуговувалися волоським звичаєвим і німецьким правом. За волоським правом сільська громада могла розпоряджатися землею і розподіляти між селянами повинності. Очолював поселення староста, якого вибирали селяни. Кілька сіл (як у приватних, так і в королівських маєтках) об’єднувались у більші адміністративні одиниці — крайни на чолі з крайником. Виборні представники сіл однієї крайни збиралися двічі на рік на віче (збори), де обговорювали важливі для селян питання.

Головна особливість, що вирізняла села на німецькому праві, полягала в тому, що тут повинності накладалися не на всю громаду, а на кожного господаря окремо. На чолі села стояв осадник — війт (солтис), який підпорядковувався своєму панові.

У XVI ст. процес втручання у життя селян із боку правлячої верхівки посилився. Феодали систематично обмежували сільське самоврядування. Найактивніше цей процес відбувався на територіях, підпорядкованих Польському Королівству. Магнати та шляхта підкуповували сільських очільників і посилювали залежність селян. До згортання селянського самоврядування призвело і створення фільварків, надання сіл і волостей у володіння окремим феодалам.

Перевірте засвоєне на уроці

1. Що таке фільварок? Чому їх створювали і кому вони належали?

2. Як функціонували цехові об’єднання і яке значення вони мали для життя міст?

3. Які нові явища з’явились у розвитку торгівлі?

4. Що отримували міста за Магдебурзьким правом?

5. Чому фільварки стрімко поширювались українськими землями?

6. Що спільного й відмінного в розвитку цехів Західної Європи та українських земель?

7. Назвіть особливості Магдебурзького права на різних територіях. Від чого це залежало?

8. Якими були тенденції сільського самоврядування XVI ст.?

Домашнє завдання

1. Розтлумачте поняття і терміни: фільварок, Магдебурзьке право, цех, магістрат, ярмарок.

2. Складіть розгорнутий план розповіді на тему «Господарський розвиток українських земель у XVI ст.»

скачать dle 11.0фильмы бесплатно