§ 8. ОСОБЛИВОСТІ РЕЛІГІЙНОГО ЖИТТЯ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ у XVI ст.

1. ЯКІ ЗМІНИ ВІДБУЛИСЯ В ЦЕРКОВНОМУ ЖИТТІ

Визначте, чи можна вважати стан православної церкви кризовим. Чому?

Перебування українських земель у складі Корони Польської та Великого князівства Литовського загострило проблему співіснування православної й католицької церков. Після Люблінської унії почастішали випадки переходу з православ’я на католицизм серед магнатів і шляхти. Внаслідок цього православна церква стала втрачати джерела матеріальної підтримки. Це виявилося в тому, що серед православних вірян усе менше було заможного панства та представників верхівки суспільства.

Одна із характерних особливостей української православної церкви у XVІ ст. — активна участь у церковних справах світських осіб, що стало можливим в умовах специфічного існування православної церкви на українських землях. Миряни навіть брали участь у духовних судах і вирішенні справ церковного управління.

Поширювався у церковному житті й патронат. Спочатку це явище утверджувалося як благочинне, а згодом воно перетворилося на володіння церквою чи монастирем. Ці релігійні осередки віддавали під заставу, у спадщину, в оренду, обмінювали та продавали.

Патронат — право опіки заможних осіб над церквами і монастирями, які вони засновували чи підтримували.

У храмах священики та інші служителі отримували плату за службу, частину якої щороку віддавали патронові як «поклін» грішми та натурою (сир, овес, кури). Окрім того, сплачували данину від проведення поховальних, весільних, хрестинних церковних обрядів тощо.

Світська влада дедалі активніше проникала в церковне життя. Хоча митрополит призначав єпископів, але його вибір часто залежав від волі світських осіб. Вищими ієрархами нерідко ставали представники впливових шляхетських родин, які не переймалися церковно-релігійними інтересами, а виявляли виключно матеріальне зацікавлення, зберігаючи при цьому свої світські звички: полювання, бенкети тощо.

Такі обставини спричинили зниження авторитету церковної ієрархії та занепад православної церкви. Вона вже не могла бути гарантом збереження національних традицій і духовності, осередком культурного життя.

2. У ЧОМУ ВИЯВЛЯЛИСЯ ОСОБЛИВОСТІ РЕФОРМАЦІЙНИХ І КОНТРРЕФОРМАЦІЙНИХ РУХІВ В УКРАЇНІ

Визначте, які саме реформаційні рухи поширилися на українських землях. Чому це стало можливим?

Кризою була охоплена й церква у Західній Європі. Пошуком шляхів виходу із неї наприкінці XIV ст. стали церковно-релігійні та політично-соціальні перетворення, що тривали упродовж наступних століть й увійшли в історію під назвою Реформація. Вона сприяла піднесенню національної свідомості й розвитку культури народів Європи, створенню низки протестантських церков. Реформація була спрямована проти догм та устрою, а також проти панівного економічного й політичного становища католицької церкви (секуляризація церковних земель тощо).

Секуляризація (від фр. secularisation, від лат. saecularis) — перетворення церковної і монастирської власності (насамперед земель) на державну власність.

На східнослов’янських землях Реформація торкнулася білоруських й українських земель, що входили до складу Речі Посполитої і мала дещо інший характер.

Сусідство з європейськими країнами сприяло поширенню протестантизму на українських землях. Українські студенти, які вчилися за кордоном (зокрема в охопленій лютеранським ученням Пруссії), по поверненню додому демонстрували свою обізнаність із поглядами німецького мислителя Мартіна Лютера — засновника протестантизму, та пропагували його ідеї. Заклики Мартіна Лютера до спрощення і здешевлення церковної обрядності та переходу до богослужіння народною мовою, а також його твердження, що кожен вірянин може звертатися до Бога без посередників, викликали інтерес в українському суспільстві. Окрім усних носіїв ідей Реформації, важливим інформаційним джерелом стало надходження на українські землі книжок, видрукуваних у Європі.

У східних землях Речі Посполитої ідеї європейської, передусім польської, реформації привели до появи протестантських громад (переважно кальвіністів і социніан), до яких долучилася частина литовських, білоруських, українських шляхтичів і навіть магнатів.

Кальвінізм проник до Польщі на початку 1550-х рр. і дістав підтримку короля Сигізмунда II Августа. Значна частина польської шляхти підтримувала ідеї Реформації.

На основі документа визначте, серед яких верств населення і чому поширювалися реформаційні погляди.

Із «Нарисів з історії Української Православної Церкви» Івана Огієнка

Нововірство (погляди прихильників реформації) ширилося, головним чином, серед інтелігенції, а простий народ був байдужим до нової науки. Духовенство підкреслювало свою вищість, чого не могли спокійно зносити магнати і тільки чекали відповідного часу, щоб помірятися силами з духовенством... Ось через це, коли появилися в Польщі нововірці, магнати давали їм повну змогу виступати проти католицького духовенства: вони брали їх під свою опіку, самі приставали до нової віри й схиляли до того своїх підданих... Потроху нововірство ставало модою для меншого панства, що переймало звички від панства більшого.

Верхи українського громадянства, незадоволені з власного духовенства, легко підпадали під реформаційні впливи і переходили в кальвінізм.

Кальвінізм поширився й українськими землями, передусім Волинню, де шляхта почала тиснути на духовенство та втручатися у справи церкви. Позиції кальвінізму тут посилилися після того, коли його прибічником став литовський канцлер князь Миколай Радзивілл Чорний. До кальвіністів тоді долучилися такі знатні православні роди, як князі Вишневецькі, Сапіги, магнати Воловичі, Гойські, Ходкевичі та ін.

На кошти князя М. Радзивілла в м. Несвіж (нині Білорусь) було закладено друкарню, при якій почав діяти гурток кальвіністів. Друкарня видала «руською мовою» кілька книжок на релігійну тематику.

Основою вчення социніан — «польських братів», було визнання зі Святої Трійці лише Бога-Отця. Социніани виступали проти церковної обрядовості й ікон, не визнавали воєн і смертної кари. Наприкінці XVI ст. социніанство набуло поширення на українських землях Речі Посполитої, переважно на Волині. Підтримані українськими шляхетськими родинами Немиричів, Гойських, Чапличів, Гулевичів, Сенют-Ляховецьких та інших, социніани сформували на Волині та Київщині мережу громад, шкіл і культурно-освітніх центрів.

Невідомий художник XVII ст. Миколай Радзивілл Чорний

У чому вбачає вчений значення Реформації для України?

Із «Нарисів з історії Української Православної Церкви» Івана Огієнка

Але найголовніша ідея, яку зреалізувала Реформація, була та сама, що ми її бачимо в Європі, зокрема в Чехії та в Польщі, — це переклади Святого Письма на живу народну мову, а також вживання народної мови в богослужінні... З середини XVI ст. в Україні постають уже переклади Святого Письма на українську мову, причому оригіналами для цих перекладів служать польські протестантські переклади... ці джерела українських перекладів Святого Письма виразно говорять, що реформаційні впливи в Україні не були малими.

Духовенство стало пильнувати чистоти мови, якою говорило в церкві й писало богословські книжки; на цьому дуже виграла українська мова: вона сильно зросла й літературно вигладилася. Уже під кінець століття богословська література, писана доброю українською мовою, набрала показних розмірів. Відтоді (одночасно з мовою польською) вже усталилася українська літературна мова, і в цьому була величезна заслуга Реформації.

Реформаційний рух опікувався перспективами власного утвердження в українських землях. Він пов'язував їх із розбудовою шкільництва та відповідною освітньо-виховною роботою серед учнівської молоді. В Україні відкрилися протестантські школи в Дубецьку, Панцівцях, Гощі й інших містечках. Було засновано кальвіністську академію в закарпатській Шарошпатаці, яку очолив видатний педагог Ян Амос Коменський. Значним здобутком реформаційного руху слід уважати й появу перекладу Біблії мовою, наближеною до народної (найвідомішим таким перекладом є Пересопницьке Євангеліє).

X. Стейкалова. Портрет Яна Амоса Коменського

У відповідь на поширення реформаційних процесів католицька церква розпочала Контрреформацію (від лат. contra — проти і reformation — перетворення). Контрреформація мала на меті, з одного боку, зупинити наступ Реформації, а з іншого — оновити католицьку церкву.

Для протидії протестантам було створено орден єзуїтів, статут якого затвердив Папа Римський під назвою «Товариство Ісуса» (1540 р.). Єзуїти розгорнули боротьбу з протестантами і пропаганду ідей католицтва. Таку саму мету мало й запровадження церковної цензури.

Друга складова Контрреформації передбачала оновлення католицької церкви. Зокрема, проголошувалося, що джерелом віри є Біблія, постанови соборів і послання римських пап. Дозволялося (в окремих випадках) запровадження національних мов у богослужіннях. Було прийнято постанову про заборону на шлюб священиків і визначено низку заходів на піднесення морального рівня духовенства.

У Речі Посполитій, зокрема на українських землях, Контрреформація також сприяла активізації католицизму.

3. ЯК ВИНИКАЛИ І ДІЯЛИ ПРАВОСЛАВНІ БРАТСТВА

Коли і чому виникли братства? Які завдання вони виконували?

Виявом Реформації на українських землях була діяльність православних церковних братств (XVI—XVIII ст.). Вони як релігійні та культурно-просвітницькі організації залучали населення до участі у громадському та культурному житті.

Братства — національно-релігійні громадські організації міщан у XVІ-ХVIII ст.

Найдавніші братства виникли на Львівщині у 40-х рр. XVI ст. Братчики практикували читання Святого Письма не лише на зібраннях, а й удома, стежили за поведінкою своїх членів, наглядали за церковними справами, контролювали діяльність священиків і єпископів.

Спочатку братства були релігійно-благочинними. Братчики опікувалися храмами, влаштовували громадські богослужіння, братські обіди, допомагали бідним і хворим братчикам, організовували шпиталі, школи. Братства затверджувалися місцевим єпископом або митрополитом. Окрім чоловіків, до братства зараховували й жінок, однак вони не складали присяги і не приходили на збори. Приймали тільки одружених, а неодружені могли входити до «молодшого» («молодечого») братства з обмеженою діяльністю.

Найвідомішим із перших українських православних було Успенське братство у Львові, засноване близько 1453 р. при храмі Успіння Богородиці. З 1580-х рр. братство значно активізувалося. Руська православна громада львів’ян набула тоді чималого досвіду громадянської організованості в конкуренції з католиками-поляками та німцями.

У 1586 р. Львівське братство одержало новий статут, і йому було надано право патріаршої ставропігії — підпорядкованості безпосередньо патріарху, а не місцевому єпископу.

З’ясуйте, спираючись на текст документа, хто міг вступати до братств. Хто керував братством? Чим опікувалися братчики? Що вони робили для усунення зловживань статусом братчика? Як будувалися відносини Львівського братства з іншими братствами?

Зі Статуту Львівського Успенського ставропігійного братства 1586 р.

До братства може вступити кожний: міщанин, шляхтич, передміщанин, посполитий, притому з різних міст. Під час вступу вносяться шість грошів.

Щороку для ведення справ обираються чотири старших братчики.

На зборах усі мають поводитись чинно, не казати «гнилих» слів.

По вирішенні справ на зборах братчики мають читати священні книги й скромно вести бесіди.

Старший братчик має бути покараний утроє суворіше.

Бідним братчикам, котрі захворіють чи потраплять у біду, мають допомагати інші брати, утому числі грошима братства, вони ж доглядають хворого.

Братство дає безпроцентну позичку лише братчикам, котрі її справді потребують, а не беруть задля збагачення.

Інші братства мають підкорятися Львівському та узгоджувати свої дії з його постановами.

За прикладом Львова виникали братства в інших містах: Перемишлі, Сатанові, Комарні, Красноставі, Галичі та ін. (усього близько 30). Формувалися братства і в деяких містах Лівобережної України, але там їхні функції залишалися обмеженими.

Наприкінці XVI ст. спрямування діяльності православних церковних братств почало стрімко змінюватися в напрямі протистояння католицизму. Розгортався цей процес водночас із поширенням протестантизму, яким захоплювалися передусім освічені та матеріально незалежні групи населення — шляхта й міщани.

Прочитайте документ і визначте, чому вчений вважає, що діяльність братств була виявом Реформації. Чи погоджуєтесь ви з ним?

Історик Ярослав Ісаєвич про значення православних братств

Формально гуртуючись навколо церковних парафій, братства за складом членів і напрямом діяльності були світськими організаціями. Виступи деяких братств... проти засилля духівництва у громадському та культурному житті були одним із виявів реформаційного руху в Україні.

Перевірте засвоєне на уроці

1. Чому світське населення брало участь у житті православної церкви?

2. Які реформаційні рухи були поширені в Україні?

3. Що таке Контрреформація?

4. Як виникли православні братства?

5. Що змінилося у церковному житті протягом XVI ст. ?

6. Які верстви українського населення і чому найбільше підтримували реформацію?

7. Якими були наслідки реформаційних рухів для України?

8. Чому братства висували до братчиків жорсткі вимоги?

Домашнє завдання

1. Складіть план розгорнутої відповіді «Вплив реформаційних і контрреформаційних рухів в Україні».

2. Визначте і поясніть особливості релігійного життя українських земель у XVI ст.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно