§ 32. ЦЕРКОВНЕ Й КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ в другій половині XVII — на початку XVIII ст.

1. ЯК ПОДІЇ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ ВПЛИНУЛИ НА ПРАВОСЛАВНУ ЦЕРКВУ

Чому у другій половині XVII ст. українській православній церкві не вдалося зберегти свою незалежність?

Після підписання Андрусівського перемир'я 1667 р. Київська митрополія виявилася роз’єднаною на дві нерівні частини — правобережну в межах Речі Посполитої та лівобережну в Гетьманщині. Найбільша частина митрополії залишилася під польським врядуванням. Це згодом вилилося в насильницьку ліквідацію польською владою осередків православ’я у Правобережній Україні. Непростим було становище православної церкви і на Південній Київщині і Брацлавщині, де за двадцятисемирічне (1672—1699 рр.) османське володіння відверто зневажалося все православне.

З іншого боку, із часу прийняття козацької держави під царську протекцію московський уряд не полишав спроб підпорядкувати Українську православну церкву владі Московського патріарха. Українське духовенство всіляко противилося цьому, зберігаючи свою незалежність. Проте поступово ситуація змінилась.

Чому, на думку Івана Огієнка, після Переяславської ради серед духовенства посилилися промосковські настрої?

Із «Нарисів з історії Української Православної Церкви» Івана Огієнка

Те. що 1654 р. Україна поєдналася з Москвою, це й мало статися через логіку попередніх подій. Римо-католицькі утиски на українську віру були такі великі... що вже вони самі кидали українців в обійми православної Москви — хоча б із бажання забезпечити свою віру... Беручи Україну під свою руку, цар Московський «изволил того гетмана Богдана Хмельницкого и все войско Запорожское с городами их и с землями принять под свою государскую высокую руку, для православныя христианския веры и св. Божиих церквей, потому что паны Рада и вся Речь Посполитая на православную веру и насв. Божий церкви восстали и хотят их искоренити».

Для московського уряду підпорядкування Української православної церкви було важливою частиною подальшої колонізації України. Основною перешкодою для цього був незалежний (автокефальний) статус Київської митрополії, підпорядкованої Константинопольському патріархату.

Після смерті найбільшого противника планів московської влади київського митрополита Йосипа Тукальського Москва активізувала наступ на Київську митрополію. Переломними стали події першої половини 1680-х рр. Спочатку Києво-Печерська лавра царським указом була підпорядкована Московському патріархату. Потім цар наказав гетьману Івану Самойловичу провести вибори Київського митрополита, які вже десятиліття зволікалися, і відрядити його на висвячення до Москви. Водночас у Москву вирушило посольство українського духовенства, яке просило підтвердити стародавні права і вольності Київської митрополії. Московський патріарх це прохання задовольнив.

Самойлович не наважився суперечити волі царя, і першим Київським митрополитом, висвяченим у Московії, став Гедеон. Він офіційно отримав титул «Митрополит Київський, Галицький і Малия Русі», а традиційна частина титулу Київських митрополитів — «і всія Русі» — вилучалась. Так потроху почали відбирати права Київських митрополитів.

Якими були методи впливу московської влади на верхівку українського суспільства?

Із «Нарисів з історії Української Православної Церкви» Івана Огієнка

Грудня 14-го відпустили Гедеона додому. Весело вертався новий митрополит: у Москві йому подарували карету, обшиту оксамитом, з мідною оздобою, і шестеро карих коней... Це на те, щоб заспокоїти неспокійне сумління Гедеона, бо він же давніше присягав на вірність патріарху Константинопольському...

Задоволений був також і гетьман Самойлович — він зберігав вплив на митрополита.

Тим часом московські дипломати, щоб домогтися від Константинопольського патріарха Діонісія згоди на передання Київської митрополії Московському патріархату, щедро обдарували його. Зокрема у розписці, що Діонісій видав московському послові, який брав у нього грамоти на Київську митрополію, зазначалось: «Прийняли ми милостиню від святого вашого царства три сорока соболів і двісті червоних...»

Таким чином Українська православна церква втратила колишню самостійність, а московський уряд здобув вагомий чинник впливу на духовне життя українців.

2. ЯК РОЗВИВАЛАСЯ ОСВІТА

Які типи навчальних закладів існували? Чим вони відрізнялися?

Освіта на Правобережній, Лівобережній і Слобідській Україні у ці часи розвивалася в різних умовах. На Правобережній Україні чисельність православної шляхти меншала, а міщанство втрачало свій вплив на громадські справи. Православні братства поступово занепадали, братські школи зникали. Православні школи збереглися лише у селах, бо селянство не хотіло відмовлятися від своїх православних і національних традицій. Однак містами поширилися уніатські школи. Вони, за аналогією з єзуїтськими, були становими: до них приймали тільки дітей священиків і шляхти. Вчителів для цих шкіл готували єзуїти.

На Лівобережжі, у Києві і Слобожанщині існували тільки православні школи. У багатьох селах створено початкові школи, де навчалися діти козаків, селян, духовенства, дівчата і хлопці. Учителями в них, зазвичай, були священики або дяки. Основним методом навчання в початковій школі було багаторазове читання тексту. «Азбуковники» та «Букварі» вміщували тексти з граматики та основ християнського віровчення.

Існували і школи при монастирях, у яких навчалися представники майже всіх соціальних станів і груп. Основне завдання цих шкіл полягало у підготовці вихованців до вступу в духовне звання.

Про що свідчать наведені документи? Підтвердіть свої висновки положеннями текстів.

Із записів Павла Алеппського, 1654 р.

По всій козацькій землі ми помітили прегарну рису, що нас дуже дивувала: всі вони, за малими винятками, навіть здебільшого їхні жінки та дочки, вміють читати та знають порядок богослужби й церковний спів. Крім того, священики вчать сиріт та не дозволяють, щоб вони тинялися неуками по вулицях... Дітей у них більше, ніж трави, і всі вміють читати, навіть сироти.

З листа Львівського єпископа Йосипа Шумлянського до підлеглого йому духовенства, 1687 р.

З ласки Божої, школи не тільки у Львові, Кракові, а й у Києві, що особливо старанням митрополита Київського та Всієї Росії, господина отця Петра Могили пофундовані, а тепер за держави царів російських їх розпорядженням і скарбом наново реставровані або поновлені... Дорога зараз, після замирення християнських монархів, хвала Богу, вільна — як з Києва до нас, так і від нас до Києва. Туди чесні отці синів своїх для науки посилайте й коштів не жалуйте.

Головним осередком освітнього і наукового життя України в другій половині XVII ст. залишався Київ. Визначну роль відіграла Київська (Києво-Могилянська) колегія. У ній навчалося щороку близько 1 тисячі учнів.

Колегія складалася з кількох класів, серед яких були такі: граматики, піїтики, риторики, філософії та богослов’я.

Що автор документа вважає важливим для діяльності колегії?

Василь Біднов про Києво-Могилянську колегію

Як і всі братські школи, Києво-Могилянська колегія, що з 1700 р. стала зватися Академією, до самого кінця XVIII ст. була школою загальноосвітньою, а не спеціальною; до неї вступала молодь усіх станів нашого громадянства, від шляхти й козацької старшини до посполитих включно. Крім українців і білорусів, сюди йшли по науку й «московити» (великоруси), румуни, болгари, серби, а почасти навіть греки й араби. Отже, ця школа була осередком освіти для всього православного світу, а за її зразком заводили в себе школи й інші православні народи, головним чином росіяни.

Київські митрополити залишалися патронами й найвищими керівниками колегії, дбали про її матеріальне та наукове становище. Кращі випускники, як Георгій Щербацький, Степан Яворський, Георгій Кониський, привносили в академію нові методи та напрями в науці.

У Київській колегії навчалися, а потім викладали визначні вчені й письменники: Лазар Баранович, Іоаникій Галятовський, Інокентій Гізель. Чимало вихованців Київської колегії стали видатними діячами освіти й культури: Єпіфаній Славинецький, Арсеній Сатановський, Симеон Полоцький.

Колегії (колегіуми), як середні навчальні заклади, існували окремо. У 1697 р. Лазар Баранович та Іван Максимович, за зразком Києво-Могилянського колегіуму, відкрили колегіум для дітей усіх верств населення в Новгород-Сіверському. Згодом на базі цієї школи було створено Чернігівський колегіум. Основна увага тут приділялася вивченню латинської мови, менше — церковнослов’янській, пізніше стали вивчати російську. Викладали також польську, грецьку, німецьку та французьку мови, поетику, риторику, математику, географію тощо. Після закінчення колегіуму ті, хто бажав продовжувати навчання, вступали до Києво-Могилянської академії.

Важливу роль в освіті і просвіті населення відігравали друкарні. Найвідомішою в Україні в середині XVII ст. була Львівська братська друкарня. Згодом головними видавничими осередками стали Почаївський монастир та архімандрійна друкарня поблизу Львова. Києво-Печерська друкарня, що згуртувала низку відомих українських учених, перевершувала інші друкарні високим технічним виконанням.

Діяльність Києво-Печерської та Чернігівської друкарень перервалася після указу Петра І, який 1720 р. наказав: «...з огляду книг ніяких, окрім церковних, попередніх видань не друкувати». А для тих книг, що друкувалися, було встановлено суворий контроль — цензуру. Із того часу друкарні занепадають.

Спираючись на текст та ілюстрації, складіть і запишіть логічний ланцюжок запитань, на основі яких можна розповісти про тогочасну освіту. Розкажіть про розвиток освіти, послідовно відповідаючи на ці запитання.

1 — дяківські школи (сучасні малюнки)

2 — дидаскал веде урок (гравюра XVIІ ст.); 3 — студенти Києво-Могилянської академії (гравюра XVII ст.); 4 — «Ключ розуміння», 1659 р., один із перших прозових творів українською мовою (проповіді)

3. ЧИМ УСЛАВИВСЯ ФЕОФАН ПРОКОПОВИЧ

Чому Феофана Прокоповича вважають одним із видатних діячів культури того часу?

Феофан (Єлеазар) Прокопович (1681—1736)

Невідомий художник. Феофан Прокопович

Народився в Києві, навчався у монастирській школі, Київському колегіумі. Добре опанував церковнослов'янську, грецьку і латинську мови. Після закінчення колегіуму вирушив в освітню мандрівку. Подорожував Європою. Пішки пройшов Францію, Швейцарію, Німеччину, де ознайомився з ідеями Реформації.

У 1704 р. повернувся в Україну і постригся в православні ченці, прийнявши ім'я Феофана.

Невдовзі став професором Київської академії, викладав поетику, риторику, фізику, математику, історію, філософію, теологію. Глибоко вірував у Бога, однак уважав, що матеріальний світ розвивається на основі власних закономірностей. Використовував мікроскоп, телескоп, звертався до експерименту, ґрунтовно цікавився математикою.

3 1711 до 1716 р. — ректор Київської академії. З 1717 р. за запрошенням Петра І — єпископ Російської церкви й дорадник царя у державних і духовних справах.

Із 1721 р. — віце-президент Найсвятішого Синоду — нового органу, створеного царем для керівництва церквою.

З 1725 р. з волі російського імператора Петра І, а не зі власної, — архієпископ Новгородський і Великолуцький.

Поряд із філософією розробляв також методологію писання історії, був автором широковідомих літературних творів на історичну тематику, насамперед віршованої драми «Володимир», суспільно-політичних і науково-освітніх творів. Його твори були відомі європейським ученим, видавалися різними мовами.

4. ЩО НОВОГО З’ЯВИЛОСЯ В АРХІТЕКТУРІ

Визначте основні особливості розвитку архітектури цього періоду.

Архітектура й будівництво в другій половині XVII ст. в Україні зазнавали впливу російської і західноєвропейської архітектури. Українські архітектори запозичували й творчо застосовували прийоми стилю бароко (від італ. bаrоссо — вигадливий, химерний), для якого характерними були декоративна пишність, вигадливість, мальовничість.

Прикметні ознаки європейського бароко в українській архітектурі втілювалися по-особливому. Тому дослідники послуговуються терміном українське, або козацьке, бароко. Замовниками його були передові гетьмани, козацька старшина, а також багатії і вище духовенство. Вони власними коштами споруджували дерев'яні і кам'яні церкви, прикрашали їх іконостасами та настінними розписами, дарували церквам дорогий срібний і золотий ритуальний посуд, ікони, книги.

Споруди у новоствореному стилі козацького бароко характеризувались вишуканим оформленням вікон і дверей, східчастими дахами, кількома куполами. Винятковою урочистістю, охайністю відзначалося й оформлення інтер’єру будов.

Серед подібних споруд кінця XVII ст. у Києві архітектором Йосипом Старцевим було зведено довершені кам’яні собори Микільського і Братського монастирів, архітектором Йоганном Баптістом — Троїцький собор у Чернігові. Ним же з Мартином Томашевським споруджено Преображенський собор Мгарського монастиря біля Лубен, Покровський собор у Харкові та інші, що дивують монументальністю й архітектурним смаком. Багато храмів і цивільних будов Києва було споруджено за проектами архітекторів Києво-Печерської лаври.

Аналізуючи ілюстрації, назвіть спільні елементи споруд, у яких відображено особливості козацького бароко.

1 — Покровський собор у Харкові; 2 — Спасо-Преображенська церква у Прилуках; 3 — Чернігівська церква святої Катерини

Найяскравіше козацьке бароко розкрилося на землях Гетьманщини й Слобідської України у кам'яному будівництві за часів гетьмана Івана Мазепи.

Чому історик називає Мазепу «великим будівничим»?

Мирослав Попович про будівництво за часів Івана Мазепи

Починають будівництво за Мазепи з Богоявленської церкви Києво-Могилянської академії (1690—1693 рр.)... Роботи навколо Софійської церкви починають ще раніше. Оновлюють по-барочному зовнішній вигляд собору, будують трапезну, південну браму (нині єдина, з боку Володимирської вулиці), дзвіницю.

З 1690 р. будують поруч із Лаврою Миколаївський собор, після його завершення починають будівництво мурів навколо Лаври, шести надвратних церков, серед яких блискучі досягнення української архітектури — Троїцька надвратна та церква Всіх Святих. Тоді ж поновлюють Успенський собор, відбудовують Лаврську друкарню, неподалік споруджують Вознесенську церкву. Навіть цей сухий перелік дозволяє назвати Мазепу великим будівничим Києва, який створив сучасний образ його старої частини.

За підрахунками В. Сочинського, Іван Мазепа звів 12 храмів і не менше ніж 20 храмів та інших споруд реставрував і розбудував. Ці пам’ятки розташовані як у Києві, так і в Переяславі, Глухові, Чернігові та в інших місцях.

До визначних пам’яток кам’яного зодчества тих часів належать також Іллінська церква в Суботові, зведена за Богдана Хмельницького, і Троїцька церква Густинського монастиря біля Прилук (80-ті роки XVII ст.).

Аналізуючи ілюстрації, знайдіть спільні елементи споруд, у яких відображені особливості козацького бароко.

1 — Богоявленська церква; 2 — Софія Київська; 3 — Троїцька надбрамна церква Києво-Печерської лаври

Як ви вважаєте, чому ці споруди належать до визначних пам’яток кам’яної архітектури?

1 — Іллінська церква в Суботові (1651—1656); 2 — Троїцька церква Густинського монастиря фундації гетьмана І. Самойловича (1674)

5. ЯКИМИ БУЛИ ОСОБЛИВОСТІ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА

Працюючи з текстом, складіть план, спираючись на який, можна схарактеризувати розвиток тогочасного образотворчого мистецтва.

Образотворче мистецтво часів бароко відзначено виникненням особливих жанрів малярства, потужним впливом народної культури.

Особливими пам’ятками монументального живопису бароко вважають іконостаси. Серед них грандіозністю, пишністю та багатством від значаються іконостаси Єлецького та Троїцького соборів у Чернігові та Спасо-Преображенської церкви у Великих Сорочинцях (усі XVIII ст.).

Нові риси мистецтва виявились насамперед у розписах українських церков. Іконописні образи набували рис повсякденного життя, почасти наближаючись до світської картини. Часто на іконах зображали український побут конкретних осіб: гетьманів, старшину, козаків, засновників церкви (наприклад, ікона «Розп'яття» XVII ст. з образом лубенського полковника Л. Свічки).

Українські ікони, зібрані в музеях Києва, Львова, Харкова, Кам'янця-Подільського, Чернігова, свідчать про кілька іконописних шкіл. Найбільшим осередком малярної праці був Київ, де малярів учили в Київській академії і в школі при Києво-Печерській лаврі.

Які факти розвитку образотворчого мистецтва засвідчує історик?

Мирослав Попович про розвиток образотворчого мистецтва

Школа українського малярства трималася на рисунку, на традиції гравюри, яка була необхідною для оформлення шкільних тез, творів тощо. Збереглися малюнки учнів школи іконопису Києво-Печерської лаври в спеціальних зошитах. Мабуть, школа була створена ще в кінці XVII ст. і пов’язана з діяльністю видатного українського гравера Антонія Тарасевича... Школа Тарасевича — це школа найрізноманітніших граверних робіт, передусім оформлення книги та портретної гравюри.

Заняття в лаврській школі полягали в копіюванні гравюр: збірників листів з французької архітектури, опису частин світу... збірників батальних картин. Змальовувались — тоді ще не з натури — людське тіло, голландські і французькі гравюри, пейзажі. А потім уже почали вправлятися в іконописі. Можна собі уявити, наскільки така художня підготовка змінювала традиційний «грецький» стиль ікони!

У 1702 р. в Києві вийшов друком Києво-Печерський патерик із 40 гравюрами Тарасевича. Славу неперевершеного гравера мав і Іван Щирський — автор численних графічних портретів, алегоричних сценок тощо. У працях цього майстра сплетіння рослинних орнаментів поєднуються із зображенням людей, сценами із життя.

Серед різних жанрів світського мистецтва основне місце посідав портрет, українською особливістю якого було те, що при всій своїй життєвості він зберіг тісний зв’язок з іконописом. Дуже популярними були тоді портрети Б. Хмельницького і козацьких старшин, а в Західній Україні — львівських братчиків із жезлами, гербами, книгами. До наймайстерніших належать портрети М. Миклашевського, генерального обозного Родзянка, полковника Сулими і його дружини та ін.

На основі тексту визначте основні напрями малярства, до яких належать наведені твори, та опишіть їх.

1 — Л. Тарасевич. Гравюра «Облога Кизикермену за участі І. Мазепи». 1695 р.;

2 — Розп’яття. Ікона ХVІІ ст.;

3 — І. Руткович. Архангел Михаїл. Ікона XVII ст.;

4 — Й. Кондзелевич. «Вознесіння». Ікона 1705 р.

5 — невідомий художник. Портрет М. Миклашевськoro. XVIl ст.;

6 — невідомий художник. Параскева Сулима. XVII ст.;

7 — невідомий художник. Семен Сулима. XVII ст.

Перевірте засвоєне на уроці

1. Коли і за яких обставин Українська православна церква втратила свою незалежність від Московського патріархату?

2. Які навчальні заклади становили систему освіти на українських землях?

3. Хто такий Феофан Прокопович?

4. Що таке козацьке бароко?

5. Які основні жанри малярства розвивались у цей період?

6. Як утрата незалежності Українською православною церквою вплинула на українське суспільство?

7. Чому більшість культурних надбань цього періоду сконцентровані на Лівобережній і Слобідській Україні?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно