СЛОВНИК ІСТОРИЧНИХ ТЕРМІНІВ

Академія — різновид наукового або навчального закладу вищого рівня.

Бароко (від порт. bаrrосо, ісп. barrueсо та фр. baroque — перлина неправильної форми) — стиль у європейському мистецтві (живописі, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі початку XVI — кінця XVIII ст. Для бароко характерні парадність, урочистість, пишність, прагнення до взаємопроникнення архітектури, скульптури, живопису й декоративного мистецтва.

Берестейська унія (1596 р.) — це об’єднання православної і католицької церкви з ініціативи частини українського православного духовенства за підтримки королівської влади Речі Посполитої і католицької церкви.

Вертеп — старовинний пересувний український ляльковий театр, де ставили релігійнії світські (переважно жартівливі та іронічні) п’єси.

Вертлюг — деталь, що з’єднує дві частини механізму і дає можливість одній з них обертатися навколо своєї осі.

Гайдамак (від тюрк. «гайде» — гнати, переслідувати; розбійник) — самоназва народних повстанців на Правобережній Україні, що залишалася до кінця XVIII ст. під владою Речі Посполитої.

Генеральна військова рада — орган центрального державного управління в гетьманській Україні протягом 1648—1750 рр.

Генеральна старшина — вища державна адміністрація в Гетьманщині в XVII-XVIII ст. Генеральна старшина становила найближче оточення гетьмана. До складу генеральної старшини входили: наказний гетьман (для командування окремими з’єднаннями під час бойових дій), генеральний обозний, генеральний суддя, генеральний писар, генеральний підскарбій, генеральний хорунжий, генеральний бунчужний, два генеральних осавули.

Героїчні походи козаків — найбільш успішні та вдалі морські і сухопутні походи козаків на володіння султанської Туреччини та її васала — Кримського ханства — протягом перших двох десятиліть XVII ст.

Герць — двобій окремих сміливців або невеликих загонів козаків перед битвою.

Гетьман (від нім. Hauptmann, польськ. hetman — начальник) — назва вищих воєначальників у Великому князівстві Литовському, Королівстві Польському, Речі Посполитій та Війську Запорозькому низовому. Починаючи з Б. Хмельницького, гетьман — керівник Української козацької держави — Війська Запорозького.

Гетьман коронний — у Польщі та Литві з другої половини XV ст. керівник регулярного війська під час походів.

Гетьман польний (двірський) — заступник великого коронного гетьмана.

Гетьманщина — Гетьманщина, або Військо Запорозьке — українська козацька держава на території Наддніпрянщини, Сіверщини, Полісся та Східного Поділля. У 1667 р. за Андрусівським миром розділена по Дніпру на Правобережну і Лівобережну Україну. Після остаточного скасування гетьманства на Правобережжі 1683 р. продовжила існування лише на теренах Лівобережжя.

Гравюра — вид графічного мистецтва, створення тиражованих зображень шляхом контрастного друку з рельєфних поверхонь або через трафарет.

Греко-католицька церква — церква, що з’явилася внаслідок унії частини православної церкви з католицькою церквою. Означення «греко-католицька» відрізняє її від католицьких церков інших традицій — передусім від римо-католицької церкви («латинський обряд»), а також від церков вірменського, сирійського та коптійського обрядів. Разом з останніми греко-католицькі церкви належать до східних католицьких церков.

Дидаскал — учитель.

Етнонім — термін для позначення будь-якого етносу або етнічної спільноти.

Запорозька Січ — укріплена фортеця козаків на Дніпрі нижче порогів.

Кіш — козацьке військо Січі.

Клейноди (від нім. kleinod — коштовність) — символи військової та цивільної влади у XV—XVIII ст.

Козацька рада — збори козаків, на яких вирішували важливі питання (війни і миру, обрання гетьмана, козацької старшини тощо).

Козацька старшина — виборна група людей, яка керувала усім життям на Січі.

Козацьке бароко — назва мистецького стилю, що був поширений на українських землях Війська Запорозького у XVII—XVIII ст. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко.

Козацькі війни — збройні конфлікти між українськими козаками і збройними силами Речі Посполитої на теренах сучасних України, Білорусі, Польщі і Молдови наприкінці XVІ — середині XVIII ст.

Козацькі літописи — історико-літературні твори 2-ї половини XVII — середини XVIII століття, присвячені козацьким війнам. Цінні джерела для дослідження вітчизняної історії і важливі пам’ятки літератури. До наших днів дійшли три найвизначніші козацькі літописи — Самовидця (про події 1648—1702 рр., вірогідний автор — Роман Ракушка — Романовський), Граб’янки (1710, про події від виникнення козацтва до 1709 р.) та Самійла Величка (1720, про події в Україні 1648—1700 рр.).

Колегія (колегіум) — у Західній Європі, в Україні в XVI—XVIII ст. — тип навчального закладу. Центром шкільної освіти в Україні була Києво-Могилянська колегія, на зразок якої згодом були організовані колегії в Переяславі, Харкові, Чернігові.

Коліївщина — велике селянсько-козацьке повстання на Правобережній Україні 1768 р.

Контрреформація (від лат. contra — проти і reformation — перетворення) — процес, спрямований проти реформації та з метою оновлення католицької церкви.

Кошовий отаман — виборна службова особа в Запорозькій Січі (XVI—XVIII ст.), яка зосереджувала у своїх руках найвищу військову, адміністративну і судову владу, очолював Кіш Запорозької Січі.

Кріпацтво — система правових норм, яка встановлювала залежність селянина від феодала, прикріплювала селянина до землі, надавала право феодалу розпоряджатися працею та майном селянина.

Курінь: І зн. — загін козаків (військо охоплювало близько 40 куренів); II зн. — будівля, у якій живуть козаки.

Литовські статути — збірки законів Великого князівства Литовського, які видавалися тричі — 1529 р., 1556 р., 1558 р.

Магдебурзьке право — збірка законів, що врегульовували життя міських громад міста Магдебург (Німеччина), які пізніше запозичили інші міста. На українські землі поширювалося з XIV ст. Згідно з цим правом міста одержували право самоврядування.

Магнати — феодали, великі землевласники, які мають вплив на політичне життя країни; велика шляхта.

Малоросійська колегія, або Перша Малоросійська колегія — орган державного управління Російської імперії у 1722—1727 рр., що займалася справами України. Утворена 1722 р. замість Малоросійського приказу для контролю за діяльністю українського гетьмана і генеральної старшини.

Модерна доба історії України — період другої половини XVII—XIX ст.

Національно-визвольна війна — війна народу проти іноземного панування за створення незалежної держави.

Низове козацтво — нереєстрове козацтво другої половини XVI — кінця XVIII ст. з розташуванням за порогами Дніпра. Очолював військо кошовий отаман, за осередок слугувала Запорозька Січ.

Нововірство — погляди прихильників реформації.

Опришки — повстанці на західноукраїнських землях. Походження слова «опришок» не визначене остаточно; може бути зіставлене латинським opressor— порушник, той хто знищує, з українським — опріч («окремо, осторонь» як характеристика незалежного від пана чоловіка) або оприск («скеля, уламок»), оприскливий («нестриманий, дошкульний»).

Ординація (від лат. ordinatus — упорядкований) — зібрання особливих правових норм і правил, які видавала влада Речі Посполитої.

Паланка — адміністративно-територіальна одиниця в період існування Нової Січі в 1734—1775 рр. Виникнення паланок було зумовлене збільшенням населення на Запоріжжі й пов’язаним із цим ускладненням функцій управління та суду.

Патронат — право опіки заможних осіб над церквами і монастирями, які вони засновували чи підтримували.

Пересопницьке Євангеліє — перший із відомих перекладів Святого Письма староукраїнською літературною мовою середини XVI ст., здійснений за ініціативи українських шляхтичів-протестантів.

Періодизація історії — поділ її на окремі періоди, що відрізняються якісними особливостями соціально-економічного, політичного, духовно-культурного розвитку людського суспільства.

Покозачення — перехід у козаки, здобуття козацьких прав та вольностей.

Полеміка (від грец. polemicos — войовничий, ворожий) — науковий спір, словесна війна, різновид спору, у рамках якого основні зусилля сторін спрямовані на затвердження (перемогу) своєї позиції щодо обговорюваного предмета.

Полемічна література — добірка текстів різних авторів, у яких обговорюють проблемні питання релігійної дискусії між католицькою та православною церквами з метою їх об’єднання.

Полк — адміністративно-територіальна одиниця за часів Гетьманщини, що поділялася на сотні.

Право патріаршої ставропігії — підпорядкованість безпосередньо патріарху, а не місцевому єпископу.

Протекторат (лат. protector — покровитель) — форма залежності однієї держави від іншої, коли основні питання суспільно-політичного життя регулює протектор.

Ранньомодерна доба історії України — період кінця XV — першої половини XVII ст.

Реєстровий козак — козак, прийнятий на службу державою і внесений до відповідного списку (реєстру).

Реформа (від лат. reform, фр. reforme — перетворюю, змінюю) — процес досягнення нового стану суспільства, у якому перешкоди позитивному розвитку, які існували в колишньому стані суспільства, у його новому стані існувати не можуть.

Руїна — період історії України другої половини XVII ст., що відзначився розпадом української державності, загальним занепадом та кровопролитними війнами на території України. Частіше за все під Руїною розуміють період від смерті гетьмана Богдана Хмельницького (1657) до початку гетьманства Івана Мазепи (1687).

Секуляризація (від фр. secularisation, від лат. saecularis) — перетворення церковної і монастирської власності (насамперед, земель) на державну власність.

Слов’яно-греко-латинська школа — навчальний заклад, у якому вивчали грецьку, слов’яно-руську й латинську мови.

Сотня — у Гетьманській державі XVII—XVIII ст. та на Слобідській Україні сотня становила адміністративно-територіальну, судову й військову одиницю у складі полку. Сотні йменувалися за назвою міст та містечок, у яких перебував сотенний уряд. Кількість сотень у полках була неоднакова (від 7 до 20) й не лишалася незмінною.

Соціальна верства — велика група людей, які мають однакові права й обов'язки.

Старшинська рада — один з органів центральної влади в гетьманській Україні 1648—1781 рр., що діяв поряд з владою гетьмана та Генеральної Військової Ради.

Українська греко-католицька церква (УГКЦ) — одна із двадцяти трьох Східних католицьких церков, яка перебуває у сопричасті з єпископом Риму та зберігає Константинопольську (Візантійську) літургійну традицію. До 1774 р. називалася Унійна Церква. З 1774 р. за рішенням імператриці, аби відрізнити її від Римо-Католицької та Вірменської Католицької Церков, дістала назву Греко-Католицька Церква.

Українські козаки — вільні люди, незалежні від феодала й уряду, члени самоврядних чоловічих військових громад, які з XV ст. існували на території Дикого поля.

Універсали — гетьманські укази, які доводили до загального відома певну постанову влади, її розпорядження адміністративно-політичного характеру.

Унія — об’єднання шляхом угоди держав (політична унія) чи церков (церковна унія).

Федерація (союзна держава) — форма державного устрою, за якої кілька держав створюють єдину союзну державу. Держави, що входять до федерації, зберігаючи самостійність, створюють єдині союзні (федеральні) державні органи.

Фільварок (від пол. folwark, від нім. vorwerk — хутір, ферма, господарство) — панський сільськогосподарський хутір, багатогалузеве господарство, зазвичай орієнтоване на ринок.

Фортифікаційна споруда — укріплення, призначене для підвищення ефективності застосування зброї та військової техніки, забезпечення управління військами, захисту військ і населення від противника.

Церковні братства — національно-релігійні громадські організації міщан у XVI—XVIII ст.

Чигиринські походи (1674—1678 рр.)— воєнні дії за участі Османської імперії, Московії та українського козацтва право- і лівобережного Гетьманатів. Одним з головних завдань цих походів було оволодіння стратегічно важливим на той час містом Чигирином.

Шляхта (від пол. szlachta) — привілейований соціальний стан, аристократія у Великому князівстві Литовському, Польському королівстві та інших державах.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно