Правобережжя та західноукраїнські землі в останній чверті XVIII ст.

§ 45. Правобережжя та західноукраїнські землі в останній чверті XVIII ст.

Опрацювавши цей параграф, ви зможете: з’ясувати наслідки поділів Речі Посполитої для подальшої долі українських земель; скласти уявлення про розвиток західноукраїнських земель у другій половині XVIII ст.

1. Які країни в другій половині XVII — першій половині XVIII ст. прагнули приєднати Правобережжя та західноукраїнські землі до свого складу? 2. Коли було ліквідовано козацький устрій на Правобережжі?

Поділ Речі Посполитої та українські землі. У другій половині XVIII ст. Річ Посполита переживала період занепаду. Фільваркова система господарювання та шляхетська анархія гальмували господарський розвиток країни, послаблювали її перед зовнішньою агресією. Ослабленням Польщі скористалися сусідні Росія, Пруссія та Австрія. Вони планували розділити Польщу, розширити свої володіння за рахунок її території. Їх лякало також поширення ідей Просвітництва, а згодом гасел Великої французької революції.

Перший поділ Польщі відбувся в 1772 р. У результаті до австрійських володінь Габсбургів відійшли землі Руського (за винятком Холмської землі), Белзького й південно-західної частини Кременецького повітів Волинського воєводств. Також усупереч угоді Габсбурги заволоділи західною частиною Подільського воєводства,

Сатиричне зображення першого поділу Речі Посполитої

установивши кордон по річці Збруч. Ці землі разом із Малою Польщею були проголошені Королівством Галичини і Лодомерії із центром у Львові, що підпорядковувалося безпосередньо імператору. У 1785 р. край було поділено на 18 округів, очолюваних старостами. Вища влада в краї належала наміснику (губернатору), якого призначав імператор. Вищим представницьким органом був становий сейм.

Після чергової війни з Османською імперією до володінь Габсбургів у 1775 р. додалася Буковина, що згодом як окремий округ увійшла до складу Королівства Галичини і Лодомерії.

Під впливом Великої французької революції в Польщі розгорнувся масовий визвольний рух, який очолив Т. Костюшко. Була прийнята конституція. Щоб знищити революційний осередок у себе на кордонах, Катерина II направила до Польщі війська.

Польська армія опору майже не чинила. Повстання поляків було придушене. 27 березня 1793 р. з’явився маніфест Катерини II, за яким Правобережна Україна мала увійти до складу Росії.

Унаслідок другого поділу Польщі в 1793 р. до Росії відійшла територія Правобережної України (Подільське, Волинське, Брацлавське та Київське воєводства). Через два роки (у 1795 р.) відбувся третій поділ Речі Посполитої, і до Росії відійшли західні землі Волині.

Другий поділ викликав у Польщі хвилю народного обурення. Очолив боротьбу проти загарбників герой війни за незалежність англійських колоній у Північній Америці Тадеуш Костюшко. Під час війни за незалежність він уславився своєю хоробрістю, особливо відзначився під час битви під Саратогою. На батьківщину Т. Костюшко повернувся в 1784 р. генералом. Йому боляче було дивитися, як гине Польща. Костюшко зібрав армію, яка 4 квітня 1794 р. завдала поразки росіянам під Рацлавицями. Згодом повсталі оволоділи Варшавою та Вільнюсом. Проте демократичні гасла повстання не підтримала значна частина шляхти. Росія та Пруссія, зібравши сили, перейшли в наступ. Російська армія під командуванням О. Суворова розгромила основні сили повсталих та оволоділа Варшавою, яку полководець віддав, подібно до Ізмаїла, на глум переможцям. Костюшка було ув'язнено в Петропавлівській фортеці. Проте після смерті імператриці Катерини ІІ він був звільнений Павлом І, якому приніс вірнопіддану присягу. Ймовірно, Костюшко погодився на це за наполяганням придворних, які запевняли, що інакше імператор не звільнить 12 тис. польських полонених. Костюшко виїхав у США, але в 1797 р. повернувся до Європи й оселився під Парижем. У 1806 р. Наполеон Бонапарт запропонував йому очолити повстання в Польщі та стати головою Великого герцогства Варшавського.

Однак Костюшко, не отримавши від Наполеона гарантій відновлення Польщі в колишніх межах, категорично відмовився від пропозиції, вважаючи негідним себе бути знаряддям у руках французького імператора. У 1815 р. він також відхилив запрошення російського імператора Олександра І очолити адміністрацію Царства Польського, дізнавшись, що Польща не буде відновлена в межах 1772 р. Помер Т. Костюшко в 1817 р. у швейцарському місті Золотурн. У 1819 р. його було перепоховано у Вавельському соборі в Кракові.

Поділи Польщі мали негативний вплив. Польський народ на тривалий час втратив свою державну незалежність.

У результаті ліквідації державних кордонів між землями Лівобережжя та Правобережжя в межах Російської імперії опинилися 80 % українців, що всупереч політиці російського царизму сприяло консолідації (єдності) та розвитку українського народу.

Таким чином, наприкінці XVIII ст. українські землі потрапили під владу двох імперій, які впродовж наступного століття продовжували здійснювати національне гноблення українського народу.

Правобережна Україна наприкінці XVIII ст. Протягом 90-х рр. XVIII ст. на Правобережжі була поширена дія загальноімперських адміністративних органів та установ. У 1797 р. тут утворилися три губернії: Київська, Подільська та Волинська. Нові адміністративні й судові установи вводилися повільно й почали діяти тільки наприкінці 1796 р. Щоб не загострювати ситуацію, царський уряд залишив чинними старі польські закони, а також юридичні норми Третього Литовського статуту. Через кілька років посади судових урядовців обійняли російські чиновники. Судочинство велося двома мовами — польською та російською.

Землі католицької церкви й опозиційної шляхти були конфісковані й частково роздані як нагорода за заслуги царським генералам і вищим чиновникам. Значні володіння разом із кріпаками отримали генерали М. Кречетников, М. Кутузов, І. Ферзен, а також О. Безбородько, М. Новосильцев, М. Рєпнін та інші вельможі. Прибічники Росії — магнатські родини Браницьких, Жевуських, Потоцьких та інші — також примножили свої маєтності, дістали царські чини й звання. Щоб протиставити місцеве селянство, абсолютну більшість якого становили українці, польським панам, царський уряд указом імператриці від 18 квітня 1793 р. звільнив його від сплати державних податків, постоїв військ та обов’язку безплатного перевезення військових вантажів на три роки. На правобережні міста поширювалася дія «Жалуваної грамоти містам» 1785 р. і окремо дозволялося всі прибутки від торгівлі спрямовувати на потреби міського господарства. Створювалися нові митниці поблизу Могилева, Жванця, Волочиська та інших прикордонних міст, налагоджувався систематичний поштовий зв’язок. Школи передавалися в юрисдикцію місцевої адміністрації, навчання велося російською мовою.

Приєднання Правобережної України до Російської імперії зі значним відсотком єврейського населення призвело до видання в 1791 р. царського указу про визначення «межі осілості». Тобто було окреслено межі території, за які євреям заборонялося переселятися.

Відповідно до указу євреям дозволялося проживати лише в спеціально обумовлених містах і містечках. Результатом цих обмежень, а також обмежень у виборі професії, стала надзвичайна скупченість єврейських ремісників та їхніх родин у містечках «межі осілості».

Україна наприкінці XVIII ст.

Заборона не поширювалася лише на купців першої гільдії (але тільки після десятирічного перебування в гільдії в «межі осілості»), осіб із вищою освітою, середній медичний персонал, цехових ремісників, відставних нижніх чинів, які прийшли на службу за рекрутськимнабором.

Зміни в становищі правобережних і західноукраїнських земель у складі Австрійської монархії Габсбургів і Російської імперії

Соціально-політичне та економічне становище в Галичині, на Буковині й Закарпатті. У другій половині XVIII ст. Галичина й Буковина опинилися під владою Австрійських Габсбургів. Закарпаття потрапило під їхню владу ще в 1711 р. Вирішальний вплив на соціально-економічне становище цих земель мала реформаторська діяльність Марії Терезії та Йосипа II. Перші реформи торкнулися населення Закарпаття. У 1766 р. селяни отримали від панів садиби й земельні наділи, за які вони мали відробляти повинності й певну кількість днів панщини. За законом 1783 р. селяни отримали право займатися ремеслом і розпоряджатися майном, а панам заборонялося відбирати в них садиби та втручатися в їхнє сімейне життя. Закон 1785 р. звільнив селян від кріпацької залежності, вони могли вільно пересуватися країною, передавати майно в спадок, вибирати професію, навчатися в школах.

Згідно з переписом населення Галичини, здійсненим австрійською владою у 80-х р. XVIII ст., шляхта налічувала 95 тисяч, міщани — 332 тисяч, чиновники, почесні громадяни та інші вільні — 135 тисяч, євреї — 168 тисяч, селяни (переважно кріпаки) — 1,859 млн осіб. Отже, загальна кількість галицького населення складала 2,589 млн осіб.

Так само змінювалося й становище галицьких селян. Закон 1775 р. заборонив панам змушувати їх відбувати повинності, які не були визначені в інвентарі. У 1782 р. селян звільнили від особистої залежності, їм дозволили одружуватися за власним вибором, навчатися ремесел, пересуватися країною. У 1786 р. були визначені категорії селян і розміри панщини залежно від кількості землі (від 12 до 156 днів панщини на рік для повнонадільних). Скасовувалися дворові повинності й роботи за звичаєм. Наступного року землі, що перебували в користуванні селян, проголошувалися їхніми володіннями. Виданий у 1789 р. закон установлював повинності пропорційно до кількості землі, яка була в користуванні селян. Розміри всіх повинностей на користь держави й пана мали складати не більше 30 % доходу від землі та сплачуватися грошима, що фактично скасовувало панщину. Проте цей закон у 1790 р. втратив чинність.

Меншою мірою ці перетворення торкнулися буковинських селян. Тут продовжувала діяти «Золота грамота», запроваджена молдавським господарем Григорієм Гікою в 1766 р., яка скорочувала панщину до 12 днів на рік, а для порубіжних сіл — до шести днів. Згодом і тут було поширено дію законів 1782 і 1786 рр.

Також суттєві зміни відбулися і в господарстві. З’явилися нові сільськогосподарські культури. Від 1750-х рр. на Закарпатті вирощують картоплю. В останній чверті століття вона поширилася в Галичині. Наприкінці століття почалося вирощування кукурудзи. Активно освоювалися гірські райони. Розвивалося вівчарство й свинарство.

Марія Терезія

Йосип II

Дуже повільно розвивалося міське життя. Єдиним великим містом був Львів (30 тис. осіб). Більшість жителів міст займалися сільським господарством, а не ремеслом і торгівлею. Проте відбувалася швидка зміна національного складу міст, вони втрачали український характер. Більшість населення міст становили євреї, поляки, німці, вірмени тощо. Українці поступово перетворювалися на селянську націю, у той час як у Європі розпочався промисловий переворот.

У другій половині XVIII ст. на західноукраїнських землях з’явилися й перші мануфактури з виробництва сукна й полотна. Проте переважало, як і раніше, ремісниче виробництво. Габсбурги мало опікувалися економічним розвитком далеких провінцій своєї імперії, у якій уже існували давні промислові центри (Австрія, Чехія).

Складною була релігійна ситуація. Панівне становище тут посідали католицька й уніатська церкви, які в 1720—1780-х рр. продовжували боротьбу з православною та протестантською церквами. На середину століття в Закарпатті всі парафії стали греко-католицькими. Проте в 1770— 1780-ті рр. ситуація істотно змінилася. Австрійський уряд ліквідував становість духовенства, обмежив вплив Римської курії, закрив монастирі й залишав за ними землі тільки на умовах утримання шкіл або притулків для старих. Важливим стало запровадження віротерпимості та зрівняння в правах представників усіх конфесій. Імператор Йосип II розпорядився, щоб духовенство здійснювало літургію мовою місцевого населення, а при кожній церкві була створена школа. Таким чином, греко-католицька (уніатська) церква зі знаряддя колонізації та окатоличення перетворилася на захисника мови й традицій українського населення.

Висновки. Ослаблення Речі Посполитої призвело до її поділу між Австрією, Пруссією та Росією, у результаті яких Польща припинила своє існування як самостійна держава.

На новоприєднаних землях як Російська, так і Австрійська імперії здійснювали заходи інкорпорації (приведення у відповідність з іншими) до своїх володінь українських земель.

Запитання та завдання

1. Скільки відбулося поділів Речі Посполитої? Назвіть роки кожного з них.

2. До складу яких імперій відійшли українські землі в результаті поділів Речі Посполитої? 3. Які губернії були утворені наприкінці ХVIII ст. на українських землях у складі Російської імперії? 4. У якому році Буковина увійшла до складу володінь Австрійських Габсбургів? 5. Чи існувало кріпацтво на українських землях наприкінці XVIII ст.?

6. Якими були наслідки поділів Речі Посполитої для України? 7. Чому українські землі опинилися розділеними між сусідніми державами? Як змінилося становище Правобережної України після приєднання її до Росії? Як вплинули на розвиток західноукраїнських земель реформи Марії Терезії та Йосипа ІІ?

8. Які зміни відбулися у становищі західноукраїнських земель в останній третині XVIII ст.?

9. Охарактеризуйте розвиток західноукраїнських земель у другій половині ХVIII ст. 10. Складіть хронологічну таблицю подій поділів Речі Посполитої. 11. Чому коли Польща втрачала незалежність, українське населення виявилося байдужим до цього процесу?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно