Соціальна структура суспільства та економічне життя на українських землях у XVI ст.
- 16-10-2022, 23:55
- 386
8 Клас , Історія України 8 клас Гісем, Мартинюк 2021
§ 2. Соціальна структура суспільства та економічне життя на українських землях у XVI ст.
ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ: якими були основні стани тогочасного українського суспільства; чим відрізнялося становище привілейованих, напівпривілейованих та непривілейованих станів населення; про особливості тогочасного економічного життя на українських землях; що таке «соціальний стан», «привілей», «рента», «оренда», «фільварок», «панщина», «магдебурзьке право».
ПРИГАДАЙТЕ: 1. Що таке соціальна структура суспільства? 2. Якими були основні верстви населення українських земель у другій половині XIV—XV ст.? 3. Які верстви населення українських земель другої половини XIV—XV ст. були привілейованими, а які — ні? Чим відрізнялося їхнє становище? 4. Що ви знаєте про розвиток господарства, міст, ремесла й торгівлі в другій половині XIV—XV ст.?
1. Привілейовані стани. Соціальна структура тогочасного українського суспільства мала становий характер. За своїм статусом (сукупністю прав і обов’язків) стани поділялися на привілейовані, напівпривілейовані та непривілейовані.
Вершину привілейованого стану — шляхти — посідали колишні удільні князі. Вони утворювали замкнену групу, до якої не можна було увійти завдяки заможності або найвищим державним посадам. Князівські роди поділялися на «княжат головних», до яких належали Острозькі, Заславські, Сангушки, Чарторийські, Корецькі, Гольшанські, Дубровицькі, і «княжат-повітовників». «Княжата головні» не підпорядковувалися дії місцевої влади, мали право входити до великокнязівської ради й вирушати у воєнні походи зі своїми загонами під родовими гербами. Їм належали великі спадкові землеволодіння, де вони мали право встановлювати податки й повинності, вершити суд над своїми підданими, надавати їм землю за умови несення військової служби. «Княжата-повітовники» таких прав не мали, а їхні збройні загони виступали у складі повітового ополчення, підпорядкованого місцевій владі.
До панів належала заможна шляхта, яка не мала князівських титулів, але вирізнялася давністю походження, спадковим землеволодінням і привілеями.
До середньої і дрібної шляхти належали зем’яни й бояри. Це була залежна від князів і панів верства, представники якої здобували шляхетство та право на володіння землею, відбуваючи військову (боярську) службу зі своїми загонами кіннотників або особисто.
У 1528 р. влада провела «попис земський» (перепис шляхти). Посилання на нього стало відтоді доказом шляхетства. Щодо князів, зем’ян та бояр почали вживати назву «шляхтичі».
Соціальний стан — група осіб, члени якої мають закріплені законом права й обов’язки; належність до станів, як правило, успадковувалася.
Привілей — законодавчий акт, дарована грамота, що надавалася монархом окремим особам, групам, станам, землям у Короні Польській та Великому князівстві Литовському.
Русинська шляхта (реконструкція). Художник С. Шаменков
СТАНОВИЙ ПОДІЛ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА на початку XVI ст.
Права шляхти у Великому князівстві Литовському визначалися та закріплювалися Литовськими статутами. Перший Литовський статут 1529 р. узаконив поділ шляхетства на шляхту, яка отримувала землі за службу, і магнатів — князів і панів, що володіли містами, містечками й величезними землями за спадковим правом, підпорядковувалися лише великому князю литовському та мали власні військові загони. Другий Литовський статут 1566 р. збільшив обсяг прав служилої шляхти, зрівнявши її з магнатами. Шляхта отримала можливість долучатися до управління державою завдяки участі в роботі повітових сеймиків (місцевих станово-представницьких органів) і Вального сейму.
Привілейованим станом українського суспільства також було духовенство, що становило майже десяту частину всього населення. Воно поділялося на «біле» — вищих церковних ієрархів (митрополит, єпископи, архієпископи тощо), які обіймали свої посади лише за дозволом польських королів і великих князів литовських, та «чорне» — нижче духовенство (парафіяльні священники, ченці). Становище нижчого духовенства значною мірою залежало від шляхти, на землях якої розташовувалися його парафії.
2. Напівпривілейовані й непривілейовані стани. До напівпривілейованого стану належали міщани, що мали привілеї на міське самоврядування, окремий становий суд, займалися ремеслом і торгівлею. Проте вони також сплачували податки, виконували повинності на користь приватних власників міст або держави. Найзаможнішу частину населення міст становив порівняно нечисленний патриціат, що складався з найбагатших купців, лихварів і ремісників.
Литовські статути вважають найдосконалішими зводами законів у Європі XVI ст. Вони містили правові й політичні ідеї епохи Відродження: відповідальність суддів перед законом, право особи на адвокатський захист, особисту відповідальність правопорушника (а не його родини), рівні права представників різних станів, віросповідань, національностей, захист особистості й майнових прав жінок. Проте Литовські статути перш за все обстоювали майнові й політичні права магнатів, середньої та дрібної шляхти.
Василь-Костянтин Острозький. Невідомий художник. ХVІ ст.
Князь Василь-Костянтин Острозький вважається видатним представником русинської шляхти XVI — початку XVII ст. Наприкінці XVI ст. він став одним із найбільших землевласників у Речі Посполитій. Князь мав великі маєтки на Волині, Київщині, Поділлі та в Галичині, що налічували 25 міст, десятки містечок і 670 сіл (річні прибутки князя — 10 млн злотих — складали два державні бюджети Речі Посполитої). В.-К. Острозький обіймав посади старости володимирського, маршалка волинської шляхти, київського воєводи, сенатора сейму Речі Посполитої. На посаді київського воєводи він став фактичним господарем українського прикордоння, або «некоронованим королем Русі». Князя висували претендентом на польську корону в 1572 р. після смерті Жигмунта II Августа та на московський трон після смерті царя Федора в 1598 р.
В.-К. Острозький підтримував розвиток православних церков і монастирів, лікарень та закладів освіти на українських землях.
Чи поділяєте ви думку, що князь В.-К. Острозький був однією з видатних особистостей свого часу? Поясніть свою думку.
Рента — дохід від власності, який сплачують орендарі власникам за право користування нею протягом певного періоду.
Оренда — найм майна, тимчасове користування ним за певну плату.
До бюргерства — найчисленнішої, середньої за рівнем заможності частини міщан — належали цехові майстри й більшість купецтва.
Значну частину міського населення становив плебс — міська біднота, що не мала власності.
Близько 80 % населення українських земель складало селянство, яке належало до непривілейованого стану. За своїм правовим становищем воно поділялося на королівських (великокнязівських) і приватновласницьких, за характером повинностей — на службових, чиншових (данників) і тяглих, за ступенем особистої свободи — на «похожих» та «непохожих» селян. Право безперешкодно переходити від одного господаря до іншого мали лише «похожі». «Непохожі» селяни примусово й безоплатно працювали в господарстві землевласника.
Службові селяни були особисто вільними, за службу вони отримували землю та звільнялися від інших повинностей. Від них походили деякі дрібні шляхтичі. Більшість селянства становили чиншові селяни (данники). Це були вільні селяни, які сплачували власнику землі за користування нею ренту (чинш) продуктами або грошима. Тяглими називали селян, що не мали власної землі й за її оренду відбували повинності на користь держави або землевласників зі своїм «тяглом» (робочою худобою). Вони були як вільними, так і прикріпленими до своїх наділів.
Із представників різних верств населення формувався міжстановий соціальний прошарок козацтва. На початковому етапі свого становлення воно займалося степовими промислами та протистояло нападам кримських татар.
Луцький земський суддя XVI ст. (реконструкція). Художник С. Шаменков
Поступово козацтво зросло кількісно та зміцніло, розгорнуло боротьбу за визнання за собою прав і привілеїв окремого стану. У тогочасному українському суспільстві козацтво почало відігравати роль еліти й представника інтересів більшості населення.
3. Економічне життя села. Сільське самоврядування. Основу сільського господарства на українських землях становило землеробство. У Галичині, на Волині, Поділлі та в центральних районах Київщини переважала трипільна система землеробства, а на Поліссі, півдні Київщини та Переяславщині зберігалися менш продуктивні двопільна й перелогова системи. Поступово набували поширення більш досконалі знаряддя праці. Поряд із сохою почали використовувати плуг із залізним лемешем, у який запрягали волів. Трипільна система й оранка плугом здебільшого застосовувалися в господарствах шляхти. Крім землеробства, розвивалися скотарство, городництво, садівництво та бджільництво. Не втрачали свого значення в господарському житті також рибальство й мисливство.
На українських землях у складі Великого князівства Литовського сільське господарство мало переважно натуральний характер. Сільськогосподарські продукти вироблялися здебільшого для власних потреб.
Сільське господарство українських земель у складі Корони Польської поступово переорієнтовувалося на потреби європейського ринку, де зростав попит на продукцію промислів і сільського господарства. Шляхта почала створювати фільварки, збільшувати панщину й відбирати землю в селян. Одночасно із цим зростала кількість «непохожих» селян.
Поширенню фільваркової системи господарювання на українських землях у складі Великого князівства Литовського сприяло здійснення заходів за «Уставою на волоки», підписаною польським королем і великим князем литовським Жигмунтом II Августом (1557 р.). Згідно з документом усі земельні володіння великого князя було виміряно й поділено на однакові ділянки — волоки. Найкращі орні землі відводилися під великокнязівські фільварки, решта розподілялася між селянством. Розмір селянської волоки становив від 16,8 до 21,8 га. За користування нею тяглі селяни мали відпрацьовувати два дні панщини на тиждень у фільварку.
Волочна реформа зруйнувала давню форму користування землею сільською громадою й замінила її на подвірну. Збільшилися повинності селян, обмежилися їхні права переходу до іншого господаря. Селянство фактично позбавили права користуватися лісами, зменшили площу спільних земель (пасовища, луки). До кінця XVI ст. волочна система землекористування поширилася й на землі шляхти та церкви.
Селяни (реконструкція). Художник С. Шаменков
Порівняйте за ілюстраціями на с. 9—12 вбрання різних верств українського суспільства
- Дайте оцінку моральним засадам життя людських спільнот у сільських громадах.
Фільварок — хутір, маєток, велике шляхетське господарство, орієнтоване на ринок; був багатогалузевим господарством, де вся земля належала землевласнику. Фільваркове господарство базувалося на праці селян, що відробляли «тяглову службу», або панщину.
Панщина — одна з форм земельної ренти, примусової праці залежного селянина, який працював у господарстві землевласника зі своїм сільськогосподарським інвентарем і мав дуже обмежену особисту свободу.
Фільварок Завісся Новогрудського повіту (нині Білорусь). Художник Н. Орда. ХІХ ст.
Сільське самоврядування в XVI ст. здійснювали громади (хоча сам термін виник пізніше). У селах громади називали «весь», «село». Громади декількох сіл, що, як правило, належали одному власнику, називали «волость». Волосні громади були типовими у Волинському, Подільському, Київському, Белзькому й Руському воєводствах. Громадське самоврядування здійснювалося на основі давніх традицій і звичаїв.
Очолював громаду староста, якого обирало селянство або призначав власник села. Крім цього, обиралися інші члени громадського правління («уряду») і «копного» суду. На участь у цих установах могли претендувати голови родинних господарств. Жінки й неодружені чоловіки права голосу не мали. Громада мала визначену територію, нерухоме майно, певні доходи та витрати.
У громадах існували моральні засади, на яких відбувалося гуртування в єдину спільноту: кругова порука, колективна відповідальність за порядок і правопорушення на її території тощо.
4. Розвиток міст, ремесла й торгівлі. У XVI ст. на українських землях зростали й розвивалися міста. Найбільше міст було на західноукраїнських землях. На Східному Поділлі та Київщині їхня кількість зменшилася через постійну загрозу набігів кримських татар. Найбільшим містом був Львів, населення якого становило близько 7—10 тис. осіб. Великими й середніми містами (200—700 будинків) вважалися Брацлав, Кременець, Вінниця, Житомир, Луцьк, Острог тощо.
Чимало міст перебувало в залежності від магнатів та церкви. Існували також міста, підпорядковані польському королю й великому князю литовському. Державна влада намагалася сприяти їхньому розвитку, оскільки міста сплачували великі податки й організовували захист від набігів кримських татар.
У цей час на українські землі поширилося магдебурзьке право. Його надавали містам польські королі та великі князі литовські, а пізніше й великі магнати. Протягом другої половини XIV — першої половини XVI ст. магдебурзьке право отримала більшість українських міст.
Містами, які мали магдебурзьке право, управляв магістрат — виборний орган міського самоврядування, що складався з ради (адміністративного органу й суду в цивільних справах) та лави (суду в кримінальних справах). Раду очолював бурмистр, а лаву — війт. Радники і лавники відповідно до норм магдебурзького права були виборними посадовцями. Виборчі права мали чоловіки з патриціату й бюргерства.
Міста були центрами ремесла й торгівлі. У середині XVI ст. налічувалося вже понад 130 різних спеціальностей, близько 80 з яких були безпосередньо ремісничими. Водночас більшість жителів міст також займалася сільським господарством.
Магдебурзьке право — одна з найпоширеніших у Центральній Європі правових систем міського самоврядування, що виникла в Середні віки.
Привілей про надання магдебурзького права місту Крилів Київського воєводства (у середині ХХ ст. територія міста була затоплена під час будівництва Кременчуцької ГЕС). Фотокопія
Із грамоти польського короля Жигмунта I місту Львів (1525 р.)
Під час нашого перебування минулого року в місті Львів до нас звернулися зі скаргою громадяни... руської віри, яких там живе чимало, що хоч вони користуються тим самим правом однаково з іншими громадянами, що населяють це місто, платячи податки, проте бурмистри... забороняють їм купувати будинки, які розташовані поза межами їхньої вулиці, тримати шинки, продавати та пити вино, пиво та інші напої, торгувати сукном, а також займатися ремеслом, записуватися в цехи. [Запроваджуючи ці обмеження], самі бурмистри здійснюють вповні свої усталені законом права.
Ми... ухвалили і цим листом визначаємо: самі громадяни міста Львова грецької та руської віри задоволені... вулицями, визначеними для їхнього житла тут, у Львові; інше ж житло, що розташоване по інших місцях і вулицях, де раніше жили вони самі або їхні попередники, вони не можуть і не мають права купувати, будувати та мати у володінні.
Так само за давнім звичаєм та забороною. не можна приймати до цехів та допускати до ремесла [представників руської віри], ми залишаємо [їх] назавжди в попередньому стані.
Робота в парах. Опрацюйте документ, обговоріть і визначте, які обмеження для православного населення існували у Львові.
Чоботар. Малюнок 1535 р.
На українських землях у складі Корони Польської переважна частина міських ремісників об’єднувалася в цехи. При цьому для православних міщан доступ до цехів ускладнювався. Позацехових ремісників, що не мали можливості вступити до цехів, називали партачами. Цехи всіляко боролися з ними. В українських містах на території Великого князівства Литовського цехи були менш поширені.
У XVI ст. продовжувала розвиватися торгівля. Основними її формами стали ярмарки, що відбувалися у великих містах декілька разів на рік, торги, які проводили кілька разів на тиждень, і щоденна торгівля в міських крамницях. Купці в містах створювали об’єднання на зразок ремісничих цехів.
У цей період активно розвивалася й міжнародна торгівля. Через українські землі проходили торговельні шляхи, якими товари зі Сходу та Московії, а також продукти місцевого виробництва надходили до країн Центральної та Західної Європи. З українських земель на захід везли віск, мед, зерно, шкіру, худобу, солону рибу, сіль, деревину. Натомість завозили одяг, ремісничі вироби, вина, залізо, папір, зброю, тканини (атлас, оксамит, сукно, полотно) тощо. Центрами міжнародної торгівлі стали Київ, Львів, Луцьк, Кам’янець.
Робота в цеху кравців. Німецька гравюра XVI ст.
За наведеними ілюстраціями опишіть працю міських ремісників.
Працюємо з хронологією
1529 р. — прийняття Першого Литовського статуту.
1566 р. — прийняття Другого Литовського статуту.
Чи погоджуєтесь ви з тим, що... Чому?
- Населення українських земель поділялося на стани. У першій половині XVI ст. остаточно оформився правовий статус шляхти. Найчисленнішим і найбільш безправним станом українського суспільства було селянство.
- Залучення українських земель до європейського ринку сприяло зростанню попиту на продукцію сільського господарства й появі фільварків.
- Українські міста в XVI ст. зростали, багатіючи на розвитку ремесла й торгівлі. Збільшувалася кількість міст, що набували магдебурзького права.
Запитання та завдання
1. Перевірте свої знання за допомогою навчальної гри «Відгадайте термін або історичне явище». Правила гри. Учні та учениці об’єднуються в команди по 5—7 осіб. Для кожної команди вчитель/вчителька загадує термін або історичне явище, записує на картці та кладе в конверт. Команди по черзі мають за визначений час (3—5 хвилин) поставити вчителю/вчительці 10—12 запитань і відгадати термін або історичне явище. Учитель/учителька може відповідати лише «так», «ні» або «частково».
2. Якими були характерні особливості становища привілейованих станів українського суспільства XVI ст.? 3. Чим уславився князь В.-К. Острозький? 4. Порівняйте становище напівпривілейованих і непривілейованих станів у XVI ст. 5. Колективне обговорення. Визначте спільне й відмінне в розвитку українського суспільства й суспільств країн Центральної і Західної Європи в XVI ст. 6. Які зміни відбувалися в розвитку сільського господарства? 7. Назвіть характерні риси розвитку міст, ремесла й торгівлі в XVI ст.
8. Визначте за картою атласу або інтернет-джерелами та запишіть у зошит назви українських міст, які отримали магдебурзьке право до кінця XVI ст. 9. Складіть таблицю «Становий поділ українського суспільства в XVI ст.».
Литовська монета, присвячена 475-річчю прийняття Першого Литовського статуту
У чому полягає історичне значення Литовських статутів?
Залишки водяного млина XV ст. в с. Купин (Хмельницька обл.)
10. Робота в малих групах. Обговоріть і запропонуйте розв’язання історичної задачі. У XVI ст. вважали, що поділ на стани є боговстановленим і походить від біблійного Ноя, що розподілив обов’язки між своїми синами Симом, Хамом і Яфетом. Ця точка зору відображена в тогочасному латинському прислів’ї: «Ти, Симе, молися, Хаме, — працюй, Яфете, — управляй і захищай». Якою, на вашу думку, була роль станового поділу для розвитку українського суспільства XVI ст.? 11. За додатковими джерелами ознайомтеся з діяльністю В.-К. Острозького та підготуйте про нього повідомлення з презентацією (представленням своєї роботи). Скористайтеся відповідним планом-схемою в електронному додатку.
Коментарі (0)