До К. Розумовського було приставлено радника-наглядача, йому заборонили самостійно призначати полковників. Тепер гетьман міг лише пропонувати кандидатуру. Гетьман був зобов’язаний постійно звітувати про прибутки й видатки Військового скарбу, а також скасувати кордони між Україною та Росією, мито на ввезення російських товарів, державні митниці, що давали гетьманському уряду великі щорічні прибутки. У відповідь на клопотання відновити самостійні зовнішньополітичні відносини Гетьманщини К. Розумовський отримав категоричну відмову.

Ці обмеження не зупинили реформаторських прагнень гетьмана. Протягом 1760—1763 рр. провадилася судова реформа. К. Розумовський також здійснив реформи в армії та освіті. Так, усі козаки тепер мали однакове озброєння (рушниця, шабля, спис) та уніформу — синій мундир із червоним коміром, білі штани й різнокольорові шапки. Упорядковувалася та вдосконалювалася артилерія. У всіх полках відкривалися школи для навчання козацьких дітей. Гетьман також мав намір відкрити університети в Києві та Батурині. Передусім була оновлена Києво-Могилянська академія.

3. Остаточна ліквідація гетьманства. Діяльність П. Рум’янцева на Лівобережній Україні. У 1761 р. після смерті імператриці Єлизавети Петрівни на престол зійшов її племінник Петро III. Пробувши імператором лише декілька місяців, він встиг своєю політикою налаштувати проти себе багатьох. У результаті змови Петра III вбили. Імператрицею стала його дружина Катерина II, яка була головною натхненницею заколоту. Гетьман К. Розумовський відіграв не останню роль у ньому, проте це не вплинуло на прагнення нової правительки ліквідувати автономію Гетьманщини.

Формальним приводом до скасування Гетьманщини стали дві чолобитні до Катерини ІІ, надіслані в 1763 р. гетьманом К. Розумовським і представниками козацької старшини. У них ішлося про відновлення давніх прав України (самостійні судову й фінансову системи, землі, втрачені із 60-х рр. XVII ст., тощо) та офіційне визнання спадковості гетьманської посади за нащадками роду Розумовських.

У Санкт-Петербурзі це сприйняли як прагнення Гетьманщини відокремитися від Російської імперії. Розгнівана Катерина II була готова віддати гетьмана під суд. Урешті-решт вона запропонувала йому добровільно зректися булави, на що К. Розумовський був змушений погодитися. Як компенсацію він отримав високий чин генерал-фельдмаршала й нові маєтки. 10 листопада 1764 р. вийшов царський указ про ліквідацію гетьманської влади в Україні. У наступні роки К. Розумовський жив у російській столиці або за кордоном. У 1794 р. він повернувся до Батурина, де незабаром помер.

Рядовий козак часів К. Розумовського. Невідомий художник

Петро Рум’янцев. Художник В. Суриков

Будинок Другої Малоросійської колегії в Глухові (нині Сумська обл.). Сучасний вигляд

Для управління землями колишньої Гетьманщини була створена Друга Малоросійська колегія (діяла в 1764—1786 рр.), яку очолив Петро Рум’янцев. Колегія складалася із чотирьох російських чиновників і чотирьох генеральних старшин. Основне завдання колегії полягало в ліквідації українських державних інституцій та утворенні замість них російських. Протягом 1765—1768 рр. колегія підпорядкувала собі всі центральні установи Гетьманщини.

У таємній інструкції щодо управління краєм Катерина II наполегливо рекомендувала знищити всі ознаки української автономії, закріпачити селян, здійснювати пильний нагляд за розвитком економіки, усіляко збільшувати збір податків.

Звичайно, українці усвідомлювали, що відбувається ліквідація їхньої автономії. Тому під час виборів у 1767 р. депутатів до Уложеної комісії для укладання нового збірника законів Російської імперії (попередній був укладений у 1649 р.) депутати від козацької старшини, шляхти, духовенства, козаків і міщан висловили бажання повернутися до умов московсько-українського договору 1654 р., відновити гетьманську владу тощо. Проте комісія, не зумівши виробити якогось реального документа, у 1774 р. була розпущена, а імператриця остаточно взяла на себе повноваження видавати закони імперії.

У 1765—1769 рр. провели загальну ревізію земельної власності (Генеральний, або Рум’янцевський опис). Було переглянуто й упорядковано податки, замінено натуральні повинності грошовим податком, сума якого сягнула 250 тис. карбованців на рік (у 1780 р. вона складала вже 2 млн карбованців).

Масштабні заходи П. Рум’янцева загальмувала чергова російсько-турецька війна (1768—1774 рр.).

4. Скасування козацького устрою на Слобожанщині. Остаточна ліквідація автономії Гетьманщини. У серпні 1765 р. Катерина II видала указ про скасування полкового устрою й створення Слобідсько-Української губернії. Замість п’яти козацьких полків було сформовано п’ять гусарських. Місцеві козаки були позбавлені прав і привілеїв та перетворювалися на «військових обивателів». У 1780 р. замість Слобідсько-Української губернії утворилося Харківське намісництво.

У вересні 1781 р. був скасований полковий адміністративно-територіальний поділ. Були утворені Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське намісництва, а пізніше — Київська й Чернігівська губернії. У губернських центрах і повітових містах виникали російські адміністративні та судові установи.

Відверто виступити проти запровадження кріпацтва на українських землях наважився нащадок давнього старшинського роду з Полтавщини Василь Капніст. Його твір «Ода на рабство» (1783 р.), що став класикою російської літератури, засуджував політику імператриці Катерини II. Деякі історики вважають, що цей твір був і протестом проти ліквідації автономних прав Гетьманщини.