Гетьман був поінформований про плани шведського короля, адже він брав активну участь у переговорах із союзниками Карла Х Густава — трансільванським князем Дєрдєм ІІ Ракоці та бранденбурзьким курфюрстом Фрідріхом-Вільгельмом.

Богдан Хмельницький вирішив скористатися ситуацією й розпочати наступ на Львів — і у вересні козаки взяли місто в облогу. Та раптом прийшла звістка про появу в тилу татар. Тож гетьманові довелося змінити плани і виступити проти хана. Після кількох сутичок колишні союзники поновили мирну угоду, яка була конче потрібна Гетьманщині, оскільки Хмельницький не зчувся, як шведський король пред’явив власні претензії на Галичину. До того ж постійно виникали непорозуміння з Москвою, особливо через землі Південної Білорусі, контрольовані Золотаренком, які царський уряд вважав належними Московії.

Та найбільшим розчаруванням Хмельницького у домовленостях із московським царем стали події 1656 р. Так, Московське царство остерігалося, що Карл Х Густав заволодіє усім балтійським узбережжям. Тому Московія розірвала дипломатичні стосунки зі Швецією, оголосила їй війну і розпочала мирні переговори з Річчю Посполитою. На ці переговори, що проходили у Вільно (нині — м. Вільнюс, столиця Литви), козацьку делегацію не пустили і про зміст переговорів не повідомили. І це не дивно, адже укладене Віденське перемир’я 1656 р. порушувало Березневі статті, до того ж Московія і Річ Посполита домовилися, по-перше, про припинення війни, а по-друге, не вести мирних переговорів зі Швецією, а спільно діяти проти неї та Бранденбургу. Поляки обіцяли московському цареві, що після смерті короля Яна ІІ Казимира саме його оберуть правителем Речі Посполитої.

Прочитайте свідчення сучасника про реакцію гетьмана на звіт посланців. Що мав на увазі Богдан Хмельницький, погрожуючи «відступати від руки Царської Величності»?