Войти
Закрыть

Політичне становище та соціальна структура населення у першій половині XVI ст.

8 Клас

На початку XVI ст. українські землі опинилися у складі шести сусідніх держав. Більшість територій, а саме: Підляшшя, Волинь, Східне Поділля (Брацлавщина) і Київщина входила до складу Великого князівства Литовського. Галичина, Белзщина, Холмщина і Західне Поділля належали Польському королівству. Буковина належала Молдовському князівству, яке згодом опинилося в залежності від Османської імперії. А після втрати Угорщиною незалежності на початку XVI ст. західна частина Закарпаття відійшла Австрії, а східна — Трансільванському князівству, залежному від турків-османів. У Криму і частині Північного Причорномор'я існувало Кримське ханство, яке визнало васальну залежність від Османської імперії. Чернігово-Сіверщина внаслідок московсько-литовських війн опинилася під владою Москви. Під тиском зовнішніх воєнних загроз панівні прошарки суспільства Польщі й Литви прагнули міждержавного об’єднання — унії під владою єдиного монарха. Таких спроб відомо декілька: Кревська унія 1385 р., Городельська унія 1413 р. та інші, метою яких було створення династичного союзу між монархами і зближення двох держав. Тож таке становище українських земель на початку XVI ст. визначало їхній нерівномірний економічний і соціальний розвиток, заважало збереженню і розвитку спільної культури українського народу, ускладнювало спілкування населення різних територій....

Вступ. Історія України — складова європейської історії

8 Клас

Складіть 3—4 запитання за опрацьованим текстом. Запропонуйте відповісти на ці запитання одне одному (в парах), а найбільш цікаві — класові. Історію України поділяють на певні історичні періоди її політичного, суспільного й культурного розвитку, які характеризуються визначними подіями, явищами, процесами тощо. У попередніх класах ви, відповідно до усталеної періодизації, вивчали давню й середньовічну історію України. Наступним періодом історії вважають ранню Нову історію, або історію раннього Нового часу. Періодизація історії — поділ її на окремі періоди, що відрізняються один від одного якісними особливостями соціально-економічного, політичного, духовно-культурного розвитку суспільства. Ранній Новий час, або Ранньомодерна доба, — період Всесвітньої історії, що тривав від Середньовіччя до кінця XVIII ст. Термін «ранньомодерна» походить від слова сучасна історія (англ. — Modern history або укр. — Модерна доба). Історія України — складова Всесвітньої історії, в якій у межах Нової історії (кінець XV — поч. XX ст.) виокремлюють історію раннього Нового часу, або Ранньомодерної доби (кінець XV — XVIII ст.). Історія України, яку ви вивчатимете у 8 класі, ознайомить вас із Ранньомодерною добою в історії українського народу. Події, пов'язані з особливостями розвитку суспільства в українських землях у зазначений період, так чи інакше відображають загальні процеси, що відбувалися в історії людства....

Україна в ранньомодерну добу та її внесок у загальноєвропейську спадщину

8 Клас

У 8-му класі в курсі історії України ви вивчали події, що відбувалися на українських землях у XVI-XVIII ст. У Радянському Союзі та сучасній Росії цей період позначали як ранній Новий час. А українські історики раніше називали цей період «козацькою добою». Але така назва була не надто вдалою, бо дуже обмежувала розуміння доби, зводячи її лише до подій та явищ, пов’язаних з козацтвом. Це не є правильним, бо козацтво було лише невеликою частиною суспільства того часу. Його елітою воно було досить недовго, а форми його економічного, політичного, соціального життя багато в чому суперечили загальноєвропейським тенденціями розвитку, що, зрештою, і призвело до занепаду козацтва і козацької держави. Серед істориків Європи та США період XVI-XVIII ст. прийнято називати ранньо-модерною добою — добою, що стала початком для формування сучасного, «модерного» світу. Тому європейські історики головну увагу звертають на зміни у мисленні людей, що спричинило поширення нового антропоцентричного світогляду і формування засад критичного мислення. Ці зміни дозволили людям вірити не у те, що якісь вищі сили визначили все наперед, а у те, що людина сама здатна змінювати світ. Це дало поштовх розвитку науки і техніки, зумовило численні нові відкриття, зміни у структурі суспільства і політичній думці. Найбільш впливовою верствою суспільства стали міщани. Так почали розвиватися ринкові відносини. Разом з тим почало формуватися розуміння нації спільності людей залежно не від їх походження, а через спільність мови, традицій, минулого. Видатний український історик Іван Лисяк-Рудницький запропонував такий підхід і для вивчення української історії XVI-XVIII ст. Підсумовуючи вивчене впродовж курсу, і ми можемо назвати період XVI-XVIII ст. ранньомодерною добою української історії, бо те, що відбувалося на українських землях, було частиною великої європейської історії....

Практичне заняття. «Козацькі літописи ХVІІІ ст.»

8 Клас

Літопис Самовидця. Автором вважають генерального підскарбія Романа Ракушку-Романовського, військового та політичного діяча часів Руїни. Найдавніший з-поміж великих козацьких літописів. У ньому змальовуються події з 1648 по 1702 рр. Твір написаний літературною староукраїнською мовою, близькою до народної (ймовірно, 1702 р.). Поширювався у списках. Літопис Григорія Граб’янки. Створено в Гадячі 1710 р. Другий з-поміж великих козацьких літописів. Написаний церковнослов’янською мовою. Розповідає про події від найдавніших часів до 1709 р. — поразки Івана Мазепи та обрання гетьманом Івана Скоропадського. Головна увага приділена перебігові Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Літопис Самійла Величка. Твір Величка є найвизначнішим явищем козацького літописання. Мова літопису — літературна староукраїнська. Літопис складався з чотирьох томів, які описують події від 1648 по 1700 рр. Дійшов до нас пошкоджений, без закінчення і з прогалинами, особливо в першій частині. Рукопис Самійла Величка ілюстровано десятьма портретами гетьманів, містить багато документів, поетичних текстів. Як і кожне джерело, цей твір вимагає критичного підходу. Автор нерідко вкладає в уста історичних діячів власні думки, а іноді складає для них цілі промови. Це джерело активно використовували не лише історики, а й літератори, наприклад Т. Шевченко....

Культура України в другій половині ХVІІІ ст.

8 Клас

В історії культури Української козацької держави XVIII ст. було складною і багатогранною добою. Це був період, коли продовжувався започаткований у попередні часи розквіт українського мистецтва і літератури. Однак у той самий час створювалися умови, за яких українська культура поступово втрачала свою самобутність. Життєдайним підґрунтям, на якому квітло дерево української культури, була козацька державність. Курс російського царизму на ліквідацію Гетьманщини і Запорозької Січі та перетворення Лівобережної України на звичайну російську провінцію позбавляли українську культуру основи її розвитку, прирікали на занепад. Особливістю культурних процесів на українських землях було також те, що до кінця XVIII ст. у Гетьманщині, з одного боку, і Правобережжі та західноукраїнських землях, з другого, вони розвивалися у різних умовах. Однак це не вплинуло на єдність національної культури українців. Прикметною рисою української культури Гетьманщини XVIII ст. був вищий за сусідів рівень розвитку. Імперські кордони значно обмежили звичні культурні контакти із Західною Європою. Разом з тим з цим Російська імперія отримала можливість використовувати інтелектуальний потенціал Гетьманщини. Процес «вимивання» високоосвічених українців з національного середовища став характерним явищем тогочасної української культури. Українці обіймали високі посади в Російській імперії: від вищих державних адміністраторів і церковних ієрархів до ректорів вищих навчальних закладів і вихователів царської родини. Вагомий внесок у розвиток російського мистецтва XVIII ст. зробили українські митці....

Правобережжя і західноукраїнські землі в останній чверті ХVІІІ ст.

8 Клас

У другій половині XVIII ст. Річ Посполита переживала період занепаду. Фільваркова система господарювання і шляхетська анархія гальмували господарський розвиток країни, послаблювали її перед зовнішньою агресією. Ослабленням Польщі скористалися Росія, Пруссія та Австрія. Вони планували розчленувати Польщу, прагнули розширити за рахунок її території свої володіння. їх лякало також поширення ідей Просвітництва, а згодом і Французької революції. Перший поділ Польщі відбувся у 1772 р., у результаті якого до Австрійських володінь Габсбурґів відійшли терени Руського (за винятком Холмської землі), Белзького й Волинського (південно-західної частини Кременецького повіту) воєводств. А також усупереч угоді заволоділи західною частиною Подільського воєводства, установивши кордон по р. Збруч. Ці землі разом із Малою Польщею були проголошені «Королівством Галичини і Лодомерії» із центром у Львові, що підпорядковувалося безпосередньо імператорові. У 1785 р. край було поділено на 18 округів, очолюваних старостами. Вища влада в краї належала наміснику (губернаторові), якого призначав імператор. Вищим представницьким органом був становий сейм....

Національно-визвольна боротьба українського народу в середині ХVІІІ ст.: гайдамацький і опришківський рухи

8 Клас

У 30-60-х рр. XVIII ст. Правобережжя і Прикарпаття, що входили на той час до складу Речі Посполитої, стали ареною великих виступів українського населення проти всіляких утисків. Повернувши собі Правобережжя наприкінці XVII ст., поляки зуміли відновити колишню владу лише на початку XVIII ст. (1714 р.). Українські землі знову були розподілені між магнатськими родинами, яких налічувалося близько 40. Вони володіли 80 % земель Правобережжя. Серед них виокремлювалися роди Любомирських, Потоцьких, Чарторийських, Ревуцьких та ін. Щоб відродити життя на цих землях, магнати роздавали селянам земельні наділи і звільняли їх від усіляких повинностей строком на 15-20 років. Завдяки цим заходам Правобережжя швидко почало заселятися переселенцями з Галичини, Лівобережжя та інших районів та відроджуватися до життя. Після закінчення терміну слобод вимоги панів до селян зростали. Почалося відродження кріпацтва. Панщина сягала 5-6 днів на тиждень. Крім соціального гноблення, поляки знову почали утиски щодо православ’я. Посилення панщини та національно-релігійні утиски призвели до виникнення широкого, хоча стихійного народного опору. Відсутність козацтва позбавляло народний опір організованості. Учасників народного руху називали гайдамаками. Гайдамаки, які спочатку викликали в магнатів та шляхти лише легке роздратування, поступово перетворилися на постійну головну загрозу для них....

Південна Україна. Ліквідація Запорозької Січі

8 Клас

Нова (Підпільненська) Січ проіснувала сорок один рік (1734-1775). Навколо неї розташовувалися Землі (Вольності) Війська Запорозького. У цей час Запорожжя поділялося на адміністративно-територіальні округи — паланки. У 30- 40-х рр. XVIII ст. їх налічувалося не більше п’яти, пізніше їхня кількість зросла до восьми — Кодацька, Бугогардівська, Інгульська, Протовчанська, Орільська, Самарська, Кальміуська, Прогноївська. Адміністративним центром паланки була укріплена слобода, де стояв гарнізон, розміщувалися полковник і старшина. Паланкова старшина зосереджувала у своїх руках військову, фінансову, судову та адміністративну владу. Адміністративним центром Запорожжя була Січ. На Січі військовими й водночас господарськими одиницями були 38 куренів, до яких приписували всіх козаків. Запорозька адміністрація, як і раніше, обиралася козаками на радах, перед якими вона і мала звітувати. Вища військова або кошова старшина обиралась один раз на рік на загальній військовій або січовій раді, яку за звичаєм скликали 1 січня. У другій половині XVIII ст. роль січових рад зменшилася, натомість посилилося значення старшини. Земля вважалася загальновійськовою власністю. Кожен козак, який мав певне майно і був спроможний вести власне господарство, міг отримати її від коша у власність і засновувати власний зимівник (хутір). Однак козацька старшина самочинно привласнювала пасовища, рибальські та мисливські угіддя. Вона встановлювала звичай збирати із шинкарів і ремісників двічі на рік «подарунок» на свою користь....

Навігація