§ 33. НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА БОРОТЬБА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ В СЕРЕДИНІ XVIII ст.: ГАЙДАМАЦЬКИЙ І ОПРИШКІВСЬКИЙ РУХИ

За цим параграфом ви зможете:

• визначити причини могутнього народного руху у Правобережній Україні у другій половині XVIII ст., який отримав назву гайдамацький рух;

• пояснювати суть Коліївщини;

• розповідати про опришківський рух і його найвідомішого ватажка.

1. Соціально-політичне та економічне становище Правобережної України. Причини розгортання національно-визвольної боротьби

У 30-60-х рр. XVIII ст. Правобережжя і Прикарпаття, що входили на той час до складу Речі Посполитої, стали ареною великих виступів українського населення проти всіляких утисків.

Повернувши собі Правобережжя наприкінці XVII ст., поляки зуміли відновити колишню владу лише на початку XVIII ст. (1714 р.). Українські землі знову були розподілені між магнатськими родинами, яких налічувалося близько 40. Вони володіли 80 % земель Правобережжя. Серед них виокремлювалися роди Любомирських, Потоцьких, Чарторийських, Ревуцьких та ін.

Щоб відродити життя на цих землях, магнати роздавали селянам земельні наділи і звільняли їх від усіляких повинностей строком на 15-20 років. Завдяки цим заходам Правобережжя швидко почало заселятися переселенцями з Галичини, Лівобережжя та інших районів та відроджуватися до життя. Після закінчення терміну слобод вимоги панів до селян зростали. Почалося відродження кріпацтва. Панщина сягала 5-6 днів на тиждень.

Крім соціального гноблення, поляки знову почали утиски щодо православ’я.

Посилення панщини та національно-релігійні утиски призвели до виникнення широкого, хоча стихійного народного опору. Відсутність козацтва позбавляло народний опір організованості. Учасників народного руху називали гайдамаками.

Гайдамаки, які спочатку викликали в магнатів та шляхти лише легке роздратування, поступово перетворилися на постійну головну загрозу для них.

Зростання кількості невдоволених у результаті посилення кріпацтва, нечисленність польської армії на Правобережжі (4 тис. осіб), сусідство із Запорозькою Січчю, яка стала постачальником ватажків для ватаг, перетворило гайдамацький рух на могутню силу, яка могла знищити польське панування на Правобережжі.

Табір гайдамаків (худ. Ю. Коссак)

Слово «гайдамак» тюркського походження (гайде — гнати переслідувати) й означає «волоцюга», «грабіжник». Поляки називали так селянів-утікачів, які об’єднувалися у ватаги і ховалися по лісах, час від часу виходили грабувати шляхетські маєтки. Гайдамаки не мали чіткої мети і далекосяжних планів своєї діяльності. Вони керувалися прагненням помститися магнатам та шляхті за гноблення своїх співвітчизників, відібравши у них власність. Перші писемні згадки про дії гайдамаків датуються 1715 р.

Хто такі гайдамаки? Що зумовило їхню появу?

2. Гайдамацькі повстання. Коліївщина

Перше велике гайдамацьке повстання вибухнуло в 1734 р., коли в Польщі точилася боротьба навколо обрання нового короля.

Сотник надвірного війська князя Єжи Любомирського на ім’я Верлан утік з війська і оголосив повстання проти панів. Зібравши загін із майже тисячі гайдамаків та селян, він рушив у похід Брацлавщиною та Галичиною, знищуючи маєтки шляхти та магнатів, суди й канцелярії. Найбільшим успіхом Верлана було здобуття Вінниці. Під тиском російських та польських військ ватажок був змушений утекти до Молдавії.

Успіхи Верлана підняли на боротьбу нові загони гайдамаків, які перетворили життя шляхти у справжнє пекло. Зрештою, поляки вдалися до тактики: «Поділяй і володарюй». Вони залучили на свій бік одного з ватажків гайдамаків Саву Чалого, який завзято став нищити своїх колишніх побратимів. Проте зрадника вбили запорожці.

Із листа шляхтича з Летичева до коронного гетьмана Юзефа Потоцького про організацію гайдамаками своїх нападів (1746 р.)

Ми маємо тут достовірні дані про ці дії гультяїв. Коли нападають на село або містечко, то насамперед забезпечують собі дзвіницю, щоб ніхто не вдарив на сполох. Пізніше кілька стає в брамі або на воротах, двох або трьох гарно кличуть до вікна, щоб їм відчинити. Коли хтось добровільно відчинить, лише заберуть те, що він має. Коли буде сперечатися або боронитися, то поб’ють, поріжуть і все заберуть. Коли нападають на полі або в лісі, то мають такий звичай. Розмішуються в якомусь ярі, де їм з близьких сіл доставляють харчі. Один із гайдамаків сидить на дереві й дивиться на всі дороги, коли хтось переходить або переїздить, вискакують і проводять до себе до яру.

1. Яку тактику використовували гайдамаки? 2. Чим можна пояснити появу такого явища, як гайдамацтво?

Новий спалах гайдамацького руху відбувся навесні 1750 р. За своїм розмахом він перевершив попередній. Брацлавщина, Київщина, Волинь, Поділля були звільнені від шляхетського панування. Однак звільнення від шляхти, орендарів, уніатів не супроводжувалося встановленням козацьких порядків, відновленням Української держави.

Росія, яка спостерігала за розвитком подій, дійшла висновку, що події починають набирати негативних для неї наслідків, вводить свої війська і жорстоко приборкує повстання. Проте остаточно гайдамацький рух придушити не вдалося. Прагнення народу до волі було надто сильним.

У другій половині 60-х рр. XVIII ст. Правобережна Україна опинилася у складній ситуації. Продовжували діяти загони гайдамаків. Польська шляхта була розколота на прибічників і противників короля С. Потоцького. Загострилися взаємини між православними та католиками й уніатами. Уніати на чолі з митрополитом Ф. Володкевичем розгорнули наступ на православну церкву.

У відповідь православні на чолі з ігуменом Матронівського монастиря М. Значко-Яворським звернулися по допомогу до Росії.

На початку 1768 р. між Річчю Посполитою й Росією було укладено трактат про зрівняння православних і протестантів у політичних правах із католиками. Однак реалізувати цей договір не вдалося. Проти короля у м. Бар було утворено військово-політичне об’єднання Конфедерація шляхти (Барська конфедерація), учасники насаджували в Україні католицьку й уніатську церкви й намагалися відновити владу шляхти. Король не мав достатньо сил придушити цей рух і звернувся по допомогу до Росії. На Правобережжя ступив корпус російських військ на чолі з генералом Кречевським.

Ці події стали поштовхом до народного повстання, що ввійшло в історію під назвою «Коліївщина».

М. Значко-Яворський

Барська конфедерація 1768 року — військово-політичний союз частини польської шляхти і магнатів, опозиційно налаштованих до офіційного курсу короля Станіслава-Августа Понятовського на дотримання умов Варшавського договору 1768 року та невдоволених політичним втручанням Російської імперії у внутрішні справи Речі Посполитої. Було утворено 29 лютого у місті Бар.

Максим Залізняк

Іван Гонта

Підготовка до повстання розпочалась у лютому 1768 р. Бунтівники збиралися в урочищі Холодний Яр, неподалік Матронівського монастиря, що був одним із центрів православного опору. їх очолив Максим Залізняк (нар. бл. 1740 р.).

Виступивши 6 червня 1768 р. з урочища Холодний Яр, повстанці визволили від шляхти десятки сіл і містечок. їхній шлях проліг через Жаботин, Смілу, Черкаси, Корсунь, Канів, Богуслав, Лисянку. Кінцевою метою походу була Умань — важливий торговельний і культурний центр, форпост польського панування на Правобережжі.

У міру просування повстанців їх кількість швидко зростала. Вони нищили шляхту, католицьке й уніатське духівництво. Повстання швидко охопило Київське, Брацлавське, південь Волинського і схід Подільського воєводств. Його рушійною силою стали селяни і міщани. Активну участь у повстанні брали загони гайдамаків.

Коліївщина відрізнялася від попередніх повстань гайдамаків. Вона мала національно-визвольний характер. Вістря боротьби було спрямоване проти польського панування, засилля католицизму и уніатства, утисків орендарів та соціального визиску з боку шляхти. Метою боротьби було відновлення Гетьманщини, де не було б «панів і підданих, а всі користувалися б козацькими вольностями».

«Універсал» до селян Західної України (1768 р.)

«Уже ваш час настає, коронні громадяни, що живете здебільшого в шляхетських, королівських та духовних маєтках, [час] визволення з неволі й звільнення від ярма і тягарів, які досі ви терпіли від своїх безпосередніх панів. Глянув Бог із високого неба на вашу недолю, вислухав ваші сльози та стогін із цієї земної долі, послав вам захисників, які помстяться за ваші кривди. Отже, прибувайте на допомогу тим, які хочуть вас зробити вільними, зберегти і залишити ваші права і свободи. Зараз настав час жадати від ваших наставників розплати за всі ваші кривди, побої, убивства, тортури, а також за нечуване здирство, які ви досі зазнавали від ваших панів. Посилаємо вам провідників, яким треба довіряти і за якими треба йти зі зброєю, яку хто має. Залишайте хати, дружин своїх, коханих дітей, не пошкодуєте, бо незабаром побачите, що Бог послав нам з вами, правовірним, перемогу і будете вільними панами, коли знищите це гадюче кубло, тобто ваших панів, які досі п’ють вашу кров. Ми раніше застерігали вас, але ви не вірили, тепер можете вірити, коли ваші побратими почали щасливо визволятися з неволі і від цього ярма на Україні та Поділлі.»

1. До чого закликав «Універсал» населення? 2. Чим аргументували свої дії повсталі?

20 червня повсталі з’явилися в околицях Умані. З допомогою сотника Івана Гонти, який з надвірними козаками перейшов на бік гайдамаків, наступного дня М. Залізняк оволодів містом. Дії повсталих в Умані вирізнялися нечуваною жорстокістю. У місті загинуло щонайменше 2 тис. осіб. Було зруйновано костели, єзуїтські школи, шляхетські палаци.

Повстання перекинулося на інші райони краю. Знищувалися королівські органи влади та встановлювалося народне самоврядування. М. Залізняка було обрано гетьманом, а І. Гонту —уманським полковником. Шляхетська земля розподілялася між селянами, ліквідовувалися важкі повинності.

Перетворивши Умань на свій центр, М. Залізняк відправляв у всі регіони України невеликі загони, що мали піднімати народ на боротьбу й розповсюджувати звернення до народу —універсали.

У той час як розгорталося повстання, російські війська підійшли до Умані. Налякані могутнім повстанням, еліта царської Росії та шляхетської Польщі об’єднали свої зусилля для придушення народного руху.

Командувач російських підрозділів під Уманню полковник Гур’єв заявив про свою прихильність до повстанців і запросив М. Залізняка, І. Гонту та іншу старшину на бенкет, на якому ватажків було заарештовано. Загони повсталих, залишившись без провідників, були розгромлені російськими військами. І. Гонта як підданий короля був переданий полякам, які жорстоко стратили ватажка. М. Залізняк як підданий Російської імперії був засуджений на каторжні роботи в Сибір. Попри репресії, повстання тривало й наступного року.

Коліївщина була останнім повстанням українців проти Речі Посполитої. Причини її поразки: російські та польські війська переважали повсталих в озброєнні; до того ж повсталі після захоплення Умані не продовжили наступальних дій; дії всіх загонів були не скоординованими; у скороченні соціальної бази повстання значну роль відіграла невиправдана жорстокість гайдамаків.

Чому повстанці до своїх противників виявляли невиправдану жорстокість?

3. Опришківський рух. Олекса Довбуш

Рух народних месників набув поширення і на західноукраїнських землях, особливо в Карпатах. Там їхні загони називалися «чорними хлопцями», або опришками. Перші такі загони, згідно з історичними джерелами, з’явились у XVI ст. Виступаючи проти утисків селянства, діючи невеликими загонами (20-50 осіб), вони нападали на шляхту, лихварів, купців. Маючи гарні схованки в горах і користуючись підтримкою населення, вони були невловимими.

Слово «опришок» походить від лат. «opressor» — знищувач, порушник.

Найвідомішим ватажком опришків був Олекса Довбуш (1700-1745). Очолюваний Олексою загін громив панські маєтки, розправлявся із сільськими багатіями. На відміну від багатьох опришків, прагнення до здобичі не відігравало вирішальної ролі в його вчинках. Значну частину захоплених багатств він роздавав бідним.

Опорним пунктом опришків стала гора Стіг. Звідти народні месники здійснили стрімкі рейди на Дрогобич, Солотвин, Рогатин, Надвірну та інші міста. Про виняткову хоробрість народного героя, його винахідливість складали легенди. Йому вдавалося виходити зі складних ситуацій, коли на нього і його товаришів полювало по декілька тисяч солдатів.

Олекса Довбуш загинув у 1745 р. від кулі найманця, який спокусився на обіцянки шляхти (звільнення від повинностей і володінням землею на правах власника). Незважаючи насмерть народного ватажка, рух опришків продовжувався ще кілька років.

Олекса Довбуш став символом волелюбності й нескореності духу українців Прикарпаття, Карпат і Закарпаття.

Чи доречним буде порівняння О. Довбуша з Робін Гудом?

ВИСНОВКИ

Посилення соціального, національного і релігійного гніту на Правобережжі в умовах послаблення Речі Посполитої призвело до розгортання у Правобережній Україні могутнього гайдамацького руху, кульмінацією якого стала Коліївщина.

Історичне значення Коліївщини в тому, що це повстання зміцнило у свідомості народу ідеї соціальної свободи, національного визволення і встановлення козацьких порядків.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

1. Назвіть причини посилення національно-визвольної боротьби на Правобережжі у другій половині XVIII ст.

2. Яких форм набув національно-визвольний рух в Україні в другій половині XVIII ст.? Чому в ньому переважали соціальні мотиви?

3. Що спільного і відмінного між гайдамацькими повстаннями 1730—1750-х рр. і Коліївщиною?

4. Які причини поразки гайдамацького руху?

5. Підготуйте історичні портрети О. Довбуша, М. Залізняка, І. Гонти.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно