Войти
Закрыть

Україна на межі раннього Нового часу

8 Клас

У першій половині XVI ст. українські землі, які нині утворюють Українську державу, входили до складу різних держав і перебували в різному становищі. Більшість українських земель — Волинь, Полісся, Київщина, Східне Поділля — входили до складу Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського. Провідну роль тут відігравали великі землевласники, нащадки давніх княжих династій: Острозькі, Збаразькі, Вишневецькі, Четвертинські та ін. Вони обіймали найвищі посади в уряді великого князя та воєвод. Це давало змогу їм зберігати давні українські державні традиції та культуру. У складних умовах перебувала Сіверщина. Знаходячись на порубіжжі Великого князівства Литовського та Московії, вона часто потрапляла в епіцентр їхнього суперництва, переходила з рук у руки й зазнавала важких людських втрат і розорення господарства. Ряд земель на той час повністю перебували під чужою державною владою. Галичина й Західне Поділля входили до складу Польщі. Місцева руська шляхта перебувала під владою польського короля та його намісників. Протягом першої половини XVI ст. руські шляхтичі втрачали залишки старих державницьких традицій, проте ще усвідомлювали належність до «руського племені», плекали любов до «милої Русі й старожитнього нашого народу руського». Закарпаття залишалося під владою угорського володаря — трансільванського князя. Буковина перебувала під зверхністю молдовського господаря. Обидва володарі були васалами турецького султана. Зрозуміло, що чужі держави не дбали про інтереси та самобутність українців....
0 Переглянути

Вступ 8 клас Струкевич (2 варіант підручника)

8 Клас

Середньовічна спадщина України — це землі, оброблені за часів державних утворень антів, волинян і Київської держави. Це храми, збудовані нашими предками, де вони отримували духовну наснагу. Це ті перемоги, які були здобуті над ворогами, котрими ми нині пишаємося й так само даємо гідну відсіч новим ворогам. Це ті великі державницькі здобутки, які вселяють у наші душі впевненість, що й ми — їхні нащадки — зуміємо навести лад у сучасній державі, досягти її господарського й культурного розквіту. Головним у середньовічному спадку України є держава. Чинниками, що її утворили, були війна та торгівля. Мирні хлібороби господарювали на родючій землі, проте спокою не мали. Наша земля була й залишається не захищеною від ворожих сусідів жодними природними перепонами: високими горами, глибокими водами, засушливими пустелями... Щоб захиститися від азійських кочовиків, племена й союзи племен полян, древлян, сіверян та ін. почали зводити укріплені городи. Тому й не дивно, що скандинави назвали наші землі «Країною міст» — «Ґардарікі». Щоб збудувати укріплення, утримувати там постійну воєнну залогу, здійснювати ремонт і постачання, потрібна була серйозна організація багатьох десятків і сотень родів, племен і поселень. Так справу будівництва городів було взято за основу творення ранніх держав антів, дулібів (волинян) і Київської держави. Не менш вагомим чинником творення держави була торгівля. Саме завдяки тому, що Київська держава знаходилася на перетині важливих торговельних шляхів, вона швидко міцніла й підпорядковувала сусідні союзи племен, поки не перетворилася на Русь. Основні події і постаті. Через потребу усунути перешкоди, які ставила Візантія, руські князі Аскольд, Дір і Олег здійснили успішні походи проти Константинополя. Саме завдяки мирним торговельним угодам, укладеним тоді, Русь вийшла на міжнародну арену й зробила перші впевнені кроки у світовій торгівлі. Через прагнення контролювати торговельні шляхи в Прикаспії та на Балканському півострові здійснював походи й князь Святослав....
0 Переглянути

Словник понять і термінів 8 клас Струкевич

8 Клас

Абордаж — старовинний спосіб морського бою — зближення з ворожим кораблем і зчеплення з ним для рукопашного бою. Абсолютизм (від латин. absolutus — необмежений, самодержавний) — форма правління державою, за якої вся влада належить одній особі. Авангард (від фр. avant-garde — передовий загін) — частина військ (або флоту), що рухається попереду головних сил. Автономія (від грецьк. autos — сам і nomos — закон) — право держави на власну внутрішню і зовнішню політику під контролем іншої держави. Агіографія (з грецьк. agios — святий і grafo — пишу) — різновид церковно-історичної літератури, зосередженої на описанні життя святих. Адміністрування (від латин. administro — керую) — управління територією, установою. Адмірал — військове звання вищого командного складу військово-морського флоту. Академія (від грецьк. akademia) — різновид наукового або навчального закладу найвищого рівня. Акровірш (від грецьк. akros — крайній і atihos — віршований рядок) — вірш, у якому перші літери кожного рядка, утворюють певне слово, речення, ідею, відповідь на загадку. Амбіція (від латин. ambitio — гонор, зарозумілість, чванливість, пиха) — невиправдані претензії на що-небудь. Амуніція — сукупність речей (крім одягу і зброї), що становлять спорядження військовослужбовця, а також упряж коня....
0 Переглянути

Узагальнення до теми 6 «Українські землі в другій половині XVIII ст.»

8 Клас

Прагнення українських старшин відновити державну автономію та наміри Російської імперії використати Лівобережну Гетьманщину як плацдарм для розширення на південь і захід зумовили відновлення урядової посади гетьмана й українських державних порядків. З обранням К. Розумовського гетьманом розпочалося відродження державних традицій Гетьманщини. У краї було проведено низку реформ і перетворень, які засвідчили, що українське суспільство спрямоване на утвердження власної державності. Спроби старшин наприкінці 1763 р. суттєво розширити чи, точніше, відновити державність Лівобережної Гетьманщини надто суперечили імперським планам російського уряду. Домігшись зречення К. Розумовським гетьманства, Катерина II призначила для управління Лівобережжям другу Малоросійську колегію на чолі з президентом колегії, генерал-губернатором П. Рум’янцевим. Протягом 1765—1782 рр. він підпорядкував усі місцеві адміністративно-територіальні органи другій Малоросійській колегії та собі, як генерал-губернаторові. Усі ресурси та суспільство Гетьманщини примусив працювати на користь Російської імперії, перетворив Гетьманщину на «доходную провінцію», тобто колонію Росії, подолав при цьому прояви опозиційності з боку української старшини. У 1782 р. територію Гетьманщини було включено до складу Російської імперії на правах Київського, Чернігівського та Новгород-Сіверського намісництв. 1783 р. тут запроваджено кріпацтво, козацькі лівобережні полки реорганізовано в регулярні частини російської армії. 1785 р. на Лівобережжя поширено дію «Жалуваної грамоти дворянству», за якою українські старшини отримували всі права російського дворянства. Разом із ліквідацією державної автономії Гетьманщини Російська імперія в 1765 р. скасувала автономію слобідських полків. 1775 р. була зруйнована Запорозька Січ, незважаючи на героїчну участь запорожців у російсько-турецькій війні 1768—1774 рр. Землі Слобожанщини та Запорожжя були включені до складу Російської імперії на правах намісництв чи губерній....
0 Переглянути

Українська культура другої половини XVIII ст.

8 Клас

Події другої половини XVIII ст. суперечливо позначилися на розвитку української культури. Утрата державності призвела до посилення імперського тиску. Катерина II поставила перед своїми урядовцями чітке завдання: Україну, Ліфляндію та Фінляндію «належить найлегшими способами привести до того, щоб вони обрусіли й перестали дивитися як вовки на ліс». Перетворення Гетьманщини на господарську й політичну провінцію Російської імперії призводило до втрати Україною своїх культурних діячів і талановитої молоді. Більшість юнаків їхала на навчання за кордон і назад уже не поверталася. Не тому, що були байдужими до рідної землі, а насамперед через відсутність потреби в талановитих фахівцях, неможливість утілити свої знання й уміння в українській провінції Російської імперії. Одночасно українська культура зазнавала впливу європейського раціоналізму та просвітництва. Саме цей вплив давав можливість українській культурі зберігати високий рівень розвитку, глибокий демократизм і гуманізм. Особливістю цього періоду стало рішуче навернення українських старшин до шляхетського способу життя. Вони почали одягатися за європейськими зразками, обставляти будинки європейськими меблями, виписувати за каталогами книжки та газети європейських видавництв, організовувати звані вечори, грати на клавікордах. Учорашня Гетьманщина здобула славу краю високої культури....
0 Переглянути

Запорозька Січ і південь України в другій половині XVIII ст.

8 Клас

У 1734 р. запорожці покинули Олешківську Січ, розміщену на території Кримського ханства, і неподалік від місця розташування старої Чортомлицької Січі заснували Нову (Підпільненську) Січ. Вона знаходилася на півострові, який утворила притока Дніпра — р. Підпільна. Повертаючись під російську протекцію, січове товариство зобов'язувалося захищати південні кордони від нападів татар і турків. Нібито для допомоги запорожцям, а насправді для нагляду за діями козаків царський уряд побудував за 2 км від Нової Січі свої укріплення: два редути та ретраншемент з постійною залогою. Підпільненська Січ — остання Запорозька Січ (1734—1775), що існувала як республіканське державне утворення на південних землях України, виконуючи традиційні функції захисту південних кордонів і господарського освоєння українських степів. 2. Адміністративно-територіальний поділ та освоєння запорозьких земель Навколо січової фортеці розкинувся Запорозький край, який січовики називали Вольностями Війська Запорозького. Він простягався від р. Синюхи на Правобережжі до р. Кальміус на Лівобережжі та від р. Самари на півночі до гирла Дніпра на півдні. Отже, землі Запорожжя приблизно охоплювали територію сучасних Запорізької, Дніпропетровської, Миколаївської, Херсонської та Донецької областей....
0 Переглянути

Соціально-політичне й економічне становище західноукраїнських земель у другій половині XVIII ст.

8 Клас

У ході Національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького Галичина стала одним із районів бойових операцій. Край був охоплений активним національно-визвольним рухом. Галицький шляхтич Семен Височан створив 15-тисячний Галицький полк. Проте виведення гетьманом своїх угруповань із західних територій надовго відірвало Галичину від тих історичних процесів, які відбувалися в Наддніпрянщині, і дуже ослабило справу українства. Часті воєнні дії, шведська й московська окупації, сутички магнатів, татарські набіги, шляхетське свавілля та слабкість центральної влади Речі Посполитої призвели економічно розвинуті землі України до занепаду. Після Національно-визвольної війни українство Галичини втратило політично найорганізованішу та національно найсвідомішу складову — православну шляхту. Під тиском судових переслідувань польської влади, відняття маєтків, усіляких обмежень вона покатоличилася й сполонізувалася. Полонізації зазнавали також міста. Українське міщанство дедалі слабшало. Занепадали братства. У 1676 р. членам православних братств заборонили виїздити за кордон і підтримувати контакти з одновірцями — київським митрополитом, константинопольським і московським патріархами. Надзвичайно ускладнилося становище міського населення. Деякі міста й майже всі містечка були приватною власністю польських чи спольщених магнатів і шляхти. Вони накладали на мешканців міст податки, займалися прибутковими промислами. Усе це розоряло міста, стримувало розвиток промисловості. У підпорядковане становище потрапляли насамперед українці, які не могли успішно конкурувати з іноземцями (поляками й німцями) у цеховому виробництві та великій торгівлі....
0 Переглянути

Соціально-політичне та економічне становище Правобережної України в другій половині XVIII ст.

8 Клас

На початку XVIII ст. на Правобережжі було ліквідовано відроджений С. Палієм і зміцнений та розширений І. Мазепою полково-сотенний устрій. Договори, які уклали Росія, Туреччина та Польща в другому десятилітті XVIII ст., повертали Правобережну Україну під владу польської корони. Сюди знову прийшли польські магнати й шляхтичі, які прагнули якнайшвидше відновити старі порядки. Щоб залюднити землі, магнати й шляхтичі надавали переселенцям пільгові «слободи». На Правобережжя потягнулися селяни із Західної Волині, Полісся. Галичини, Гетьманщини. На руїнах колишніх сіл виростали нові. Переселенці створювали господарства, а шляхтичі терпляче очікували, поки минуть «пільгові роки», щоб знову посилити визиск і навернути православних «схизматиків» до католицтва. Вони примушували православних зрікатися своєї віри, зневажали українську культуру й мову. 2. Розгортання гайдамацького руху Погіршення становища викликало спротив українського народу. Незадоволені або знову йшли в Гетьманщину, Молдову та Туреччину шукати собі щастя-долі, або згуртовувалися для помсти своїм любителям. Стихійний рух проти гнобителів на Правобережжі отримав назву гайдамацький. Народ називав учасників руху коліями, левенцями, дейнеками, опришками. Вони нападали на панські маєтки, на торговців і заможних людей, але не чіпали бідних. Тому користувалися співчуттям селянства, яке дивилося на них як на месників за свої кривди....
0 Переглянути

Гетьманщина другої половини XVIII ст.

8 Клас

Покращення становища Гетьманщини розпочалося а приходом до влади в імперії Єлизавети Петрівни. У 1744 р. українські старшини скористалися приїздом імператриці до Києва й вручили їй прохання про вибори нового гетьмана. Проте російський уряд зважився на це лише через 6 років. Плануючи подальше розширення імперії на південь та захід Європи, російські урядовці усвідомлювали, що Росія неминуче вступить у сутичку з Туреччиною та Пруссією. На вістрі обох напрямів знаходилася Гетьманщина. На той час вона була господарськи ослабленою, з народом, що втратив будь-які ілюзії щодо російської влади. Тому імперія запланувала повернути прихильність старшин і козацтва, відродити господарство Гетьманщини, щоб перетворити її на постачальника для своїх військ. Єдиним кандидатом на гетьманство було висунуто Кирила Розумовського — молодшого брата фаворита імператриці Єлизавети графа Олексія Розумовського. Вибори відбулися 22 лютого 1750 р. в Глухові. Новий гетьман народився 1728 р. у с. Лемешах поблизу м. Козельця в родині козака Григорія Розума. Завдяки турботі брата Кирило був обласканий царськими милостями, здобув добру освіту. Протягом 1743—1745 рр. здійснив освітню подорож Європою. У Берліні навчався в знаменитого математика Леонарда Ейлера, слухав лекції в Гданську, Кенігсберзі, Теттінгені, побував у Франції, Італії, вивчаючи німецьку, французьку й латинь. З поверненням до Петербурга його, 18-річного юнака, проголосили президентом Академії наук. Усе життя цікавився літературою та мистецтвом, при власному дворі утримував найкращий в імперії духовий оркестр та оперний театр....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 53 54 55 56 57 58 59 60 61 ... 83
Назад

Навігація