СЛОВНИК ПОНЯТЬ І ТЕРМІНІВ

А

Абордаж — старовинний спосіб морського бою — зближення з ворожим кораблем і зчеплення з ним для рукопашного бою.

Абсолютизм (від латин. absolutus — необмежений, самодержавний) — форма правління державою, за якої вся влада належить одній особі.

Авангард (від фр. avant-garde — передовий загін) — частина військ (або флоту), що рухається попереду головних сил.

Автономія (від грецьк. autos — сам і nomos — закон) — право держави на власну внутрішню і зовнішню політику під контролем іншої держави.

Агіографія (з грецьк. agios — святий і grafo — пишу) — різновид церковно-історичної літератури, зосередженої на описанні життя святих. Адміністрування (від латин. administro — керую) — управління територією, установою.

Адмірал — військове звання вищого командного складу військово-морського флоту.

Академія (від грецьк. akademia) — різновид наукового або навчального закладу найвищого рівня.

Акровірш (від грецьк. akros — крайній і atihos — віршований рядок) — вірш, у якому перші літери кожного рядка, утворюють певне слово, речення, ідею, відповідь на загадку.

Амбіція (від латин. ambitio — гонор, зарозумілість, чванливість, пиха) — невиправдані претензії на що-небудь.

Амуніція — сукупність речей (крім одягу і зброї), що становлять спорядження військовослужбовця, а також упряж коня.

Апокриф (апокрифічний) (від грецьк. apokrifos — таємний) — стародавній релігійно-легендарний твір, зміст якого не цілком відповідав офіційному віровченню і який не визнавався церквою священним.

Апостол — церковна книга, що містить діяння та послання святих апостолів.

Арап (застаріле) — те ж саме, що негр, мавр (мурин).

Аристократія (з грецьк. aristos — кращий і kratos — влада) — влада привілейованої знатної меншості, що турбується суспільним благом.

Артикул (від латин, articulus — розділ) — стаття, розділ чи параграф закону, договору.

Артилерія — вогнепальна зброя різних конструкцій, що вражає противника з великої відстані.

Архідиякон (від грецьк. arhi — головний, старший та diakоnos — служитель) — старший з дияконів, який служить при митрополиті.

Б

Багнет — колюча і ріжуча холодна зброя, що кріпиться на дульній частині ручної вогнепальної зброї і призначається для рукопашного бою.

Бакалавр (від латин. bacca laureatus — увінчаний лавром) — перший вчений ступінь, що присвоюється випускникам вищого навчального закладу.

Бакаляр — те саме, що бакалавр. Дяк-учитель.

Банат — історичний край між Дунаєм, Нижньою Тисою, р. Мурош і Трансільванськими Альпами.

Бароко (від фр. baroque — перлина неправильної форми) — напрям у європейському мистецтві XVI—XVIII ст., що характеризувався примхливістю форм і декоративною пишністю.

Бастіон (від латин. bastilio — будую укріплення) — п’ятикутна споруда, що зводилася на кутах фортечного муру і призначалася для вогневого захисту фортечних мурів, ровів і обстрілу місцевості перед укріпленням.

Батрак — те саме, що наймит.

Бекет — передовий укріплений пункт, у якому перебувала січова залога.

Братства — релігійно-громадські організації при православних (згодом і греко-католицьких) парафіях в Україні та Білорусі XVI—XIX ст., які захищали освітні, культурні, релігійні, господарські й політичні інтереси українських міщан.

Братські школи — навчальні заклади в Україні та Білорусі наприкінці XVI—XVII ст., які організовувалися й утримувалися православними братствами.

Броварництво — промисел з виробництва пива.

Бруствер — земляний насип або кам’яне підвищення на зовнішній стороні окопу чи траншеї для прикриття бійців од ворожого вогню.

Буджак (турецьк. куток) — історична назва південної частини Бессарабії. У XVI—XVIII ст. ці землі населяли татари-ногайці.

Будництво — промисел з виробництва поташу (соди), смальчугу, дьогтю, деревного вугілля.

Булла — папська грамота, послання.

Бунчук (від турецьк. boncuk — намисто) — штандарт полководця, держак із золотою кулею, під якою підвішено кінське волосся. Символ гетьманської влади в Речі Посполитій, Війську Запорозькому.

Бунчукове товариство — провідна суспільна перства, утворена з верхівки старшинства (дітей генеральних старшин і полковників), українська аристократія. Її представники під час урочистостей утворювали загін, що йшов за гетьманським бунчуком.

Бусурман, бусурмен — про людину іншої віри (переважно про магометанина).

Бюргерство (від нім. Burger — міщанин) — громадянство, міщанство.

В

Великий згін — насильницьке переселення мешканців Правобережжя на Лівий берег, організоване у 1678—1679 рр. І. Самойловичем, щоб ускладнити для турків і татар можливості для нападу на Лівобережжя та зміцнити його новими мешканцями.

Вертеп (від заст. — печера) — мандрівний ляльковий народний театр.

Виборні козаки — козаки, що становили основу козацького війська, були обов’язковими учасниками бойових походів.

Випищики — козаки, виписані з реєстру.

Військо Запорозьке — офіційна назва Української козацької держави, що підкреслювана традиційний зв'язок її організації з військовою організацією низових та реєстрових козаків.

Віншувати (заст.) — те ж саме, що вітати.

Вольності Війська Запорозького — назва Запорозької Січі та належних їй земель, що розкинулися у пониззі Дніпра, Південного Бугу та їхніх приток.

Г

Гайдамака (від турецьк. гайде — гнати, чинити свавілля) — учасник повстанських озброєних загонів (іноді розбійницьких) у Правобережній Україні у XVIII ст.

Гайдуки (від угор. гайду — погонщики; від провінції Гайду) — озброєні повстанці (іноді й просто розбійники), що боролися проти османського національного гноблення на Балканах.

Галера — старовинне вітрильне й багатовеслове військове судно.

Галіон — старовинне трищоглове вітрильне судно, добре озброєне (до 100 гармат і 500 моряків).

Гармата — артилерійська довгоствольна вогнепальна зброя.

Гармаш — військовий, що обслуговує і стріляє з гармати; у Запорозькій Січі урядовець, що відав січовою артилерією.

Гарнець (від польськ. garniec) — одиниця виміру обсягу сипучих тіл (жита, крупи, борошна тощо), що дорівнює 3,2798 л.

Гетьманщина — напівофіційна назва Української козацької держави, що відображає традицію називання держав за провідною посадою, особою у державі (наприклад, королівство, султанат, ханство, царство тощо).

Гімназія (від нім. Gymnasium) — середня школа з ухилом до вивчення мов і давньої літератури.

Готика — архітектурний і художній стиль європейського пізнього Середньовіччя, який характеризувався будівлями, стрімко спрямованими вгору, витонченим різьбленням на камені.

Гравюра (від фр. graver — вирізати, створювати рельєф) — вид графіки, у якому зображення є друкованим відбитком з малюнка, вирізьбленого або витравленого на спеціально підготовленій дошці або пластині. Граматика — перший клас (3—4 роки) колегіуму, академії, у якому вивчали мови, граматичну будову тієї чи іншої мови, особливості змінювання слів і словотворення.

Граничари (хорват.) — військова спільнота, що заселяла і захищала кордони Хорватії від нападів турків.

Гуманізм — система поглядів епохи Відродження, згідно з якими людина є найвищою цінністю у світі, а тому заслуговує на повагу до гідності та розуму, має право на щастя в житті, вільний вияв природних почуттів і здібностей.

Гутництво — промисел з виробництва скла і скляних виробів.

Д

Дезінформація (під фр. des — заперечення та information — інформація) — неправдиве повідомлення, твердження, що вводить адресата в оману підносно справжнього стану справ.

Дейнеки (від дейнека — дрючок, довбня) — селяни-повстанці Лівобережної України.

Декламація — мистецтво виразного читання, виголошування, здебільшого напам’ять, літературних творів, найчастіше віршів.

Демобілізація — звільнення зі збройних сил військовослужбовців після закінчення війни або строку військової служби.

Депутація — група обраних або визначених представників, яка діє за дорученням громади або організації.

Дидаскал (від грецьк. didaskalos — учитель, наставник) — учитель в Стародавній Греції і Візантії. Так само називали вчителів у братських школах.

Дипломатія — зовнішньополітична діяльність держави, що послуговується мирними правовими засобами і спрямована на захист національних інтересів.

Дискурс (від латин. discursus — міркування, доказ, аргумент) — промова, стаття, побудована на основі системи логічних міркувань, доказів.

Діалектика (грецьк. dialеktika — мистецтво сперечатись, міркувати) — клас колегіуму, академії, у якому навчали вести діалог, переконувати співрозмовника.

Добичництво — військовий промисел козаків, походи по здобич на татарські кочовиська, улуси й фортеці.

Довбиш військовий (кошовий довбиш) — у Запорозькій Січі (XVI—XVIII ст.) військовий службовець, що відав військовими литаврами, за допомогою яких скликав запорожців на загальні козацькі ради.

Договір — угода між державами, що передбачає виконання обов'язків, узятих за договором щодо іншої сторони, повагу до її прав.

Домініальний суд (від латин. dominus — пан) — панський суд.

Драби — наймані воїни-піхотинці.

Драгуни (від фр. dragon — драгун, букв. дракон) — вид кавалерії, здатної діяти в пішому бою.

Драма — літературний твір, побудований у формі діалогу без авторської мови і призначений для сценічного виконання; театр, у якому ставляться такі твори.

Думи — журливі історичні героїчні пісні про драматичні сторінки з життя народу, про відвагу і завзяття у боротьбі з чужинцями.

Дяк-бакаляр (дяк) — випускник вищого навчального закладу, що навчав дітей.

Е

Експлуатація — одержання власниками засобів виробництва прибутків за рахунок чужої праці.

Еліта (від фр. elite — кращий, добірний) — провідна суспільна верства, що здійснює управління суспільними справами.

Еміграція політична (від латин. emigratio — виселення) — вимушене або добровільне переселення зі своєї батьківщини до іншої країни з різних причин, у даному разі з політичних.

Етап — окремий період, стадія розвитку.

Етнічні українські землі — землі, на яких проживає український етнос, тобто народ.

Етнос (від грецьк. etnоs) — народ.

Є

Євангеліє (від грецьк. eugageliоn — добра звістка) — збірник оповідей про земне життя засновника християнства Ісуса Христа.

Єзуїти (від латин. Jesus — Ісус) — члени католицького чернечого ордену, заснованого в 1534 р. в Парижі.

Єресь (від грецьк. hairesis — особливе віровчення) — релігійне вчення, що суперечить церковним догматам.

З

Залога — військова частина, розташована в якому-небудь місці; гарнізон.

Запорозька Січ — козацька фортеця за дніпровими порогами, політичний, адміністративний і духовний центр козацької республіки — Війська Запорозького Низового; форпост боротьби з турецькою і татарською загрозою.

Значкове товариство — суспільна верства, що відігравала провідну роль у полках та сотнях. Утворена вихідцями з полкових та сотенних старшин (дітей полкових старшин, сотників, сотенних старшин). Під час урочистостей її представники складали загін, що йшов за полковим значком (прапором).

Значне військове товариство — загальна назва українського старшинства — української аристократії.

І

Ізоляція міжнародна (від фр. isolation — відособлення, роз’єднання) — позбавлення держави, політичного діяча можливості здійснювати міжнародні контакти.

Ілюзії (від латин. illusion — помилка) — помилкове уявлення, викривлене сприйняття дійсності.

Інкорпорація (від латин. incorporatіо — включення до складу) — приєднання, включення однієї держави до складу іншої.

Інкунабули (від латин. incunabula — раннє дитинство) — перші книги надруковані до 1501 р. у Західній Європі, за оформленням схожі на рукопис.

Інтермедія (від латин. intermedius — проміжний, середній) — невелика драматична п’єса, переважно комедійного характеру, яку виконують між актами спектаклю.

Інфима (від латин. infima — нижчий) — другий з семи класів духовних училищ і семінарій.

Ірмолой — збірник духовних церковних піснеспівів (ірмосів і катавасій), які виконувалися під час церковних служб в православних церквах.

Ірмолойний спів — одноголосний спів церковних співів ірмосів і катавасій.

К

Кальвінізм — одна з гілок протестантизму, створена Ж. Кальвіном і У. Цвінглі. Кандидатура (від латин. candidatus — одягнутий у біле) — особа, котру намітили призначити на посаду, прийняти до якої-небудь організації.

Кант (від латин. cantus — спів, пісня) — хвальна врочиста пісня духовного або світського змісту для триголосного ансамблю або хору, що була поширена в Україні XVI—XVIII ст.

Кантаржій (від грецьк. kantargij — вага) — у Запорозькій Січі (XVI—XVIІІ ст.) службова особа, яка була охоронцем військових мір і ваг, що служили еталоном для всіх торговельних операцій. Збирав податок на користь кошової скарбниці з усіх привезених на Січ товарів і продуктів.

Канцелярист — нижча посадова особа в державних установах, що займалася підготовкою і оформленням документів.

Канчук — нагайка з переплетених ремінців.

Карбівня — монетний двір — державне підприємство з виготовлення грошей.

Католицька ліга — об'єднання католицьких князівств Німеччини напередодні Тридцятирічної війни.

Каштелян (від латин. castellanus — мешканець фортеці) — службова особа, яку призначав король або князь для управління фортецею та навколишньою місцевістю.

Квадріум (від латин. quadrivium — чотирипуття) — загальна назва точних наук у середні віки (арифметика, геометрія, музика, астрономія)

Кварта (від латин. quartа — чверть, четверта частина) — чверть прибутків, що йшли на утримання найманого війська в Речі Посполитій.

Кварцяне військо — наймане військо в Речі Посполитій, що утримувалося за рахунок кварти.

Кіш Запорозької Січі — центральний орган управління, що відав адміністративними, військовими, фінансовими, судовими та іншими справами.

Кошовий отаман — виборна службова особа в Запорозькій Січі (XVI—XVIII ст ), яка зосереджувала у своїх руках найвищу військову, адміністративну і судову владу, очолював Кіш Запорізької Січі.

Клейноди (від нім. kleinod — скарб, дорогоцінність) — дорогоцінні символи самоврядності Запорозької Січі (корогви, литаври, сурми, гармати) та старшинської влади — булава і бунчук кошового отамана, пернач полковника, срібна печатка і каламар писаря, палиця судді, оздоблена срібними кільцями та ін.

Козак — вільна людина.

Козакування — воєнні походи на татарські кочовиська, улуси й фортеці, що здійснювалися військово-службовим людом, селянами й міщанами прикордонної смуги у відповідь на татарські напади.

Козацька республіка — міжнародно визнана назва Запорозької Січі, з огляду на прийняту козацьким товариством форму правління, вирішення спільних справ.

Козацьке коло — загальна козацька рада

Колегіум (від латин. collegium — товариство, співдружність) — закритий середній або вищий навчальний заклад у Європі та Україні XVI—XVIII ст.

Колонія — загарбана територія що використовується для збуту загарбником своїх дорогих промислових виробів і постачання дешевої сировини для своїх підприємств.

Комісар — посадова особа, наділена урядом особливими повноваженнями.

Конвісарство — виробництво олова та виробів з нього.

Конгрегація — у католицькій церкві об'єднання церковних (чернечих) громад, діяльність яких підпорядкована єдиному статуту.

Консисторія — особливий суд для розслідування і покарання духовних осіб за про гріхи.

Конституція (від латин. constitutio) — установлення, устрій, порядок) — основний державний закон, що визначає державний устрій, відносини у суспільстві.

Конфедерація (від латин. confederatio — спілка, об’єднання) — союз окремих суверенних держав, що об’єднуються заради вирішення окремих спільних завдань, наприклад, боротьби зі спільним воронім.

Конфедерація шляхетська — політичні союзи, які організовувалися шляхтою, королем чи сеймом у Речі Посполитій для досягнення певних політичних цілей.

Копний суд (від копа — сільська громада) — суд, який вели обрані сільською громадою судді — «копні мужі».

Корогва — 1. Підрозділ у козацькому війську, польсько-литовській армії XVI—XVII ст. 2. Прикріплене до довгого держала полотнище чи бляха із зображенням святих, які несуть під час хресного ходу.

Королівщина — державний маєток, що до визвольної війни належав королю, тобто Польській державі.

Ктитор — благодійник, меценат.

Курінний отаман — командир військового підрозділу у Запорозькій Січі.

Курінь — військовий підрозділ у Запорозькій Січі; приміщення на території січової фортеці, у якому мешкав козацький підрозділ.

Курйозна (зорова) поезія — поетичні твори, у яких поєднуються зорові відчуття зі слуховими; вірш має вигляд певного символічного малюнка.

Л

Лава — козацький наступ півколом, що давав можливість вести бойові дії проти ворога не лише з фронту, а й охоплювати його з флангів і заходити в тил.

Латифундія (від латин. lаtus — широкий і fundus — земля, маєток) — велике приватне земельне володіння, маєток, помістя.

Лафет — станок, на якому закріплюється дуло гармати.

Лашт — міра маси, майже дві тонни.

Левенеці — назва гайдамаків в Подністров’ї, від Кам’янця до Могилева-Подільського.

Литаври — ударний музичний інструмент азійського походження з визначеною частотою звуку.

Лівобережна Гетьманщина — частина Української козацької держави, що визнала своїм монархом московського царя і зберегла державну автономію.

Ліга (від латин. ligare — зв’язувати) — спілка, об’єднання окремих осіб, організацій, держав.

Ліга європейських країн — союз християнських держав, занепокоєних посиленням експансії турків-османів у Європі.

Ліквідація — знищення чого-небудь чи кого-небудь.

Людвисарство — виробництво мідяних речей.

Льодомерія — спотворене австрійськими чиновниками Володимирія — Володимирщина.

М

Магдебурзьке право — право міського самоврядування, уперше запроваджене у Магдебурзі.

Магнати (від латин. magnatus — багата, знатна людина) — великі землевласники, представники родовитої й багатої знаті.

Малоросійська колегія (перша) (1722—1727) — орган Російської імперії, створений Петром І для управління Гетьманщиною та повної ліквідації державної автономії України.

Малоросійська колегія (друга) (1764—1782) — орган Російської імперії, створений Катериною II для управління Гетьманщиною та повної ліквідації державної автономії України.

Маневри — переміщення збройних сил заради зайняття вигідної позиції у ході ведення чи напередодні зіткнення.

Мануфактура (латин. manufactura, manus — рука і facere — робити) — виробництво, що характеризується поділом праці між найманими працівниками та використанням ручної праці. Мануфактура передувала заводам і фабрикам.

Медальйон (від латин. metamia — металева монета) — прикраса або пам'ятний знак круглої або овальної форми.

Месіанізм — релігійне вчення, яке приписує якомусь народові провідну роль в історії.

Mетафізика (від грецьк. ta meta ta fisika — те, що понад фізику) — синонім філософії.

Митрополит (від грецьк. mitropolitis — той, хто з митрополії) — другий після патріарха титул у православній церкві.

Митрополія — область, що перебуває в канонічній владі митрополита; зазвичай складається з декількох єпархій.

Містерія — середньовічна релігійна драма на біблійні сюжети.

Монополія — виключне право на ведення певних справ, тут: ведення торгівлі.

Мушкет — старовинна ґнотова рушниця великого калібру.

Н

Національно-визвольна війна українського народу — це війна українців на чолі з Б. Хмельницьким та рядом інших гетьманів, завершуючи П. Дорошенком за національно-культурне, релігійне, соціальне, господарське звільнення і створення незалежної Української держави.

Національно-визвольний рух — рух, що має на меті збереження національно-культурної, релігійної самобутності народу, звільнення від соціального і господарського гноблення, відродження незалежної держави — найкращого захисника національних інтересів.

Нейтралітет (від латин. neuter — ні той, ні інший) — невтручання в боротьбу між двома сторонами.

Неф (від латин. navis — корабель) — витягнута частина храму, частина храму обмежена з однієї чи з двох сторін рядом колон, що відділяють його від сусідніх нефів.

Низове козацтво — частина українського козацтва, що постійно мешкала за порогами «на низу», на Запорожжі, завжди підтримувала соціальні рухи в городовій Україні.

О

Октоїхи (восьмигласники) — книги, що містять піснеспіви, які виконуються під час буденних службових відправ та літургій.

Окупація (від латин. occupatio — захоплення) — зайняття збройними силами однієї держави частини або всієї території іншої держави без отримання суверенних прав на неї.

Олігархія (з грецьк. oligarchiа — влада небагатьох) — влада невеликого угруповання, що, забувши про суспільні інтереси, дбає про власне збагачення

Опозиція (від латин. oppositio — протиставлення) — опір, протидія окремої особи чи групи певному політичному курсові.

Опришок (від латин. опресор — нищівник) — учасник стихійного народного руху проти соціального й національного гноблення у Західній Україні.

Орда — слово тюркського походження. Клан, плем'я, військова одиниця з членів одного клану, племені.

Ордер архітектурний (від латин. ordo — порядок) — система побудови архітектурних споруд, одночасно і конструктивна, і художня система.

Оригінальний (від латин. originalis — первісний, природжений) — який не є копією або підробкою чого-небудь; справжній.

Осавул (під тюрк. jasaul — начальник) — військове звання, уряд старшини, що відав військовою підготовкою козаків, забезпеченням полку чи сотні озброєнням і боєприпасами тощо.

Отаман шкільний — урядовець у Запорозькій Січі, який відав справами освіти.

Отаманія (отамання) — козацькі старшини поважного віку, моральні авторитети, уособлення традицій.

П

Пакт (від латин. pactum — договір, угода) міжнародний договір, як правило великого політичного значення.

Паланка (від турецьк. palanka — форт, редут) — фортеця на землях Запорозької Січі; адміністративно-територіальна одиниця Запорозької Січі; адміністрація, яка здійснювала управління у межах паланки як адміністративно-територіальної одиниці.

Палаш — зброя з довгим прямим лезом, що використовувалася в XVI—XX ст.

Пани — великі землевласники, що походили від колишніх бояр.

Партач (від латин. a parte — збоку) — ремісник, який працював за межами цеху.

Партесний спів (від латин. partis — частина) — вид церковного багатоголосного хорового співу, з поділом на партії, голоси.

Партикулярний (від латин. particularis — частковий, приватний) — приватний, неофіційний, місцевий (на противагу загальнодержавному).

Патриціат (від латин. pater — батько) — у Європі та Україні вищий, найбагатший, привілейований прошарок населення міст.

Патріарх (від грецьк. pater (patros) — батько і arche — влада) — старійшина роду, глава і засновник чого-небудь; найвища духовна особа у православній церкві.

Патріотизм (від грецьк. patriotes — співвітчизник, patria — батьківщина) — це любов та відданість Батьківщині, прагнення своїми діями служити її інтересам.

Патронат (від латин. patronatus — покровительство, опіка) — право шляхтича призначати і знімати священиків у рамках свого маєтку.

Персональна унія — об’єднання, союз двох або більше самостійних держав з одним монархом, який перетворюється у голову кожної держави-члена союзу, яка на міжнародному рівні є єдиною державою.

Підпільненська Січ — остання Запорозька Січ (1734—1775), що існувала як республіканське державне утворення на південних землях України, виконуючи традиційні функції захисту південних кордонів та господарського освоєння українських степів, знищена за наказом Катерини II.

Підпомічники — незаможні козаки, неспроможні відбувати військову службу власним коштом, а тому зобов’язані надавати підмогу виборним козакам, постачаючи їх провіантом, фуражем, зброєю, одягом тощо, виконувати половину селянських повинностей.

Пікет — невеликий військовий сторожовий загін; застава.

Плацдарм — територія, де підготовляється та розгортається військова операція.

Плебеї, плебс (від латин. plebs — простолюдин) — незнатне, вільне населення Стародавнього Риму, яке, на відміну від патриціїв, не мало права на землю, на участь у вирішенні суспільних (політичних) справ.

Поганський — для людини середньовіччя і раннього Нового часу, чужий їх релігійній вірі. Язичницький, мусульманський і т.д.

Подання хлібів духовних — право польського короля призначати єпископів.

Поетика — другий клас колегіуму чи академії, у якому вивчали й навчалися мистецтву викладу віршами людських дій і почуттів.

Покозачення — суспільний рух, який проявлявся у прагненні селян та міщан перейти у козацький стан.

Полеміка (під грецьк. polemikos — войовничий, ворожий) — суперечка при обговоренні наукових, літературних, релігійних або інших питань.

Полемічна література — літературна творчість церковно-теологічного характеру, спрямування.

Полонізація — теж саме, що ополячення.

Посполите рушення — назва шляхетського ополчення в Польщі.

Посполитий — належний до міщан або до селян, у другій половині XVII—XVIІІ ст. — належний до селян.

Право ставропігії (від грецьк. stavros і pigion — поставлення хреста) — автономна православна церковна одиниця, незалежна під місцевої єпархіальної влади.

Преамбула (під латин. praeambulus — який іде попереду) — вступна частина законодавчого або іншого правового акту.

Претензія — необгрунтовані вимоги.

Провіант — запас продовольства для армії, експедиції і т. ін.

Прологи, або синаксарі — збірники, що містили короткі виклади житій святих, вірші на їх честь, їхні повчання та оповідання повчального змісту.

Просвітництво — широка ідейна течія, представники якої: вчені, філософи, письменники, — вважали метою суспільства людське щастя у суспільстві заснованому на засадах розуму, природних прав людини.

Протекція (протекторат) (від латин. protego — захищаю) — військово-політичний союз, що передбачає військову допомогу протегованій державі; часто пов'язаний з частковим чи повним обмеженням зовнішньополітичної діяльності протегованої держави.

Протестантизм — загальна назва християнських течій, що виникли в період Реформації в XVI ст. (кальвінізм, лютеранство тощо) та в результаті подальшого внутрішнього поділу.

Псалом — релігійна пісня, молитва як складова частина псалтиря.

Псалтир — збірка духовних пісень, яку використовували і як підручник.

Публічний (від латин. publicus — суспільний, народний) — відкритий, гласний, здійснений у присутності людей.

Р

Рангові землі — в XVII—XVIII ст. земельні володіння в Україні, що надавалися гетьманом і царем козацькій старшині як винагорода за службу на тій чи іншій посаді.

Раціоналізм (від латин. rationalis — розумний) — вчення, що визнає розум основою пізнання і поведінки людей.

Реакція (реакційний) (від латин. reactio — зворотна дія, протидія) — політика протидії прогресу, намагання відстоювати старі, віджилі порядки.

Регент (від латин. regens — правитель) — тимчасовий правитель монархічної держави; керівник церковного хору.

Регімент гетьманський (від латин. regens — правитель) — гетьманське правління.

Регіментар (від латин. regens — правитель) — керівник, управитель.

Редут (від фр. redoute — сховище, опорний пункт) — фортифікаційне земляне укріплення замкненого виду (квадратне чи багатокутне) з валом та ровом.

Реєстреве козацтво — частина українського козацтва, прийнята на військову службу польсько-литовською владою і записана в окремий список — реєстр.

Резерв (від латин. rеserco — зберігаю) — військове формування, що вводиться в битву за задумом полководця.

Резидент (від латин. residentis — той, хто залишається на місці) — представник російського імператора, який наглядав за діяльністю гетьмана та органів влади Гетьманщини.

Резиденція — місце постійного перебування глави держави, дипломатичної місії тощо.

Реквізиція — примусове вилучення державою майна власника в державних інтересах.

Реляція — письмове повідомлення про перебіг бойових дій; описання бойового подвигу однієї особи або всієї військової частини для представлення їх до нагороди.

Республіка (від латин. res — справа, publicus — народний) — протилежна монархії форма правління, за якої державні органи влади обирає народ.

Реформація (від латин. reformation — перетворення) — широкий анти католицький рух у Європі XVI ст.

Риторика (від грецьк. rhetor — оратор) — наука про ораторське мистецтво; у навчальному закладі клас, у якому навчали створювати текст, робити його зрозумілим і аргументованим для читачів чи слухачів.

Річ Посполита (від перекладу на польську мову латин. Respublісa — справа народу) — союзна держава, що виникла в 1569 р. унаслідок об'єднання Польського королівства і Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського.

Роз’їзд — кінний загін для розвідки, охорони або зв’язку між військовими частинами.

Рудництво — виробництво металу, включаючи добування й підготовку руди.

Руїна — громадянська війна, зумовлена загостренням соціальних, політичних і територіальних суперечностей в Україні другої половини 50-х — першої половини 60-х років XVI ст., супроводжувана втручанням в українські справи імперських сусідів.

Рури — водогінні та каналізаційні труби.

С

Саперна справа (від фр. sapeur — вести підкоп) — вміння швидко та якісно будувати міцні земляні укріплення, зводити мости і переправи, ставити і знешкоджувати міни.

Сейм — парламент, що представляв у Речі Посполитій владу шляхти й магнатів.

Селітроваріння — промисел з виробництва селітри.

Сенат — верхня палата сейму Речі Посполитої.

Сепаратний (від латин. separatus — окремий, відособлений) — договір, укладений окремо від своїх союзників.

Сераль — у країнах Сходу — палац і його внутрішні покої.

Синод — найвищий орган управління Російською православною церквою з 1721 р.

Синтаксима — клас колегіуму (академії), у якому навчали поєднанню слів та побудови речень.

Слобода — поселення, на певний час звільнене від податків.

Слобожанщина — історична земля на сході України та прилеглих територіях Росії, що утворилася внаслідок заселення українцями Дикого Поля протягом другої половини XVII—XVIII ст.

Сницарство — орнаментальне декоративне різьблення по дереву.

Собор — збори, з'їзд представників духовенства християнської церкви, що демонструє їх єдність, готовність спільно вирішувати справи церкви.

Соборна держава — держава, яка під своєю владою об'єднує усі етнічні (тобто споконвіку заселені етносом, народом) території.

Сонм — велика група, скупчення кого-, чого-небудь.

Соціальна боротьба — боротьба суспільних верств за свої громадянські, економічні, політичні та інші права.

Соціальна рівновага — стан суспільства, якого досягає держава, намагаючись урахувати інтереси всіх суспільних станів, угруповань.

Соціальні відносини — відносини між суспільними станами, верствами.

Ставропігія (з грецьк. stаuropigion — поставлення хреста) — автономна православна церковна одиниця (церква, монастир, братство), яка підлягає безпосередньо патріархові.

Суверенітет — повна незалежність держави від інших держав при здійсненні власної внутрішньої та зовнішньої політики.

Сурма — український духовий музикальний інструмент, застосовувався у Запорозькій Січі і в полковій музиці у городовій Україні.

Схизма (від грецьк. shizma — розділення, разкол) — розкол у християнстві.

Схизматики — розкольники, ті що винні у розколі.

Т

Тартацтво (від тартак) — промисел з розпилювання колод на бруси і дошки.

Терор (від фр. terreur — страх, жах) — розправа з політичними та іншими противниками шляхом насильства.

Терор державний — розправа держави над народом чи окремою верствою з метою позбавлення його волі до боротьби.

Тиранія (від грецьк. tyrannis — свавілля) — одноосібна влада, оперта на підтримку армії.

Товарне виробництво — виробництво, підпорядковане якнайбільшому продажу товарів на ринку.

Товмач — службова особа у Запорозькій Січі, який виконував обов'язки військового перекладача.

Торг, або базар — форма організації торгівлі, яка задовольняла місцеві ринкові потреби (кількох сіл і містечок, окремого міста).

Требник — богослужбова книга, що містить молитви. Требники — церковні книги з текстами богослужінь і молінь, що виконуються за стінами храмів підчас обрядів хрещення, миропомазання, покаяння, шлюбу та ін.

Тривіум (від латин. trivium — перехрестя трьох доріг) — цикл з трьох дисциплін вільних мистецтв у середній школі у середньовіччі - граматики, риторики, діалектики.

У

Українська козацька держава — держава що виникла у ході Національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького.

Улус (від монг. — плем'я, люди, народ, спільнота, військо, держава) — табір кочового народу, зібрання житлових приміщень, юрт, наметів тощо.

Уніатська (греко-католицька) церква — християнське об’єднання, створене Брестською унією в 1569 р.

Універсал (від латин. universalis — загальний) — документ, виданий гетьманом чи полковником, який доводить до загального відома певну постанову, розпорядження влади.

Унія (від латин. unіо — єдність, об’єднання) — союз держав.

Учительне Євангеліє — збірка недільних і святкових проповідей.

Ф

Фальсифікація (від латин. falsification — підробка) — підробка чогось, учинена з корисливою метою.

Фанатик, фанатизм (від латин. fanaticus — несамовитий, шалений) — сліпа, некритична, доведена до крайності прихильність до певних ідей, вірувань або поглядів, зазвичай поєднана з нетерпимістю до чужих поглядів і переконань.

Фара — підготовчий клас колегіуму, академії.

Федерація (від латин. fоederatio — союз) — союзна держава, що складається з держав, які, визнаючи загальносоюзні органи влади, зберігаючи власні.

Ферязь — давній верхній народний одяг (чоловічий або жіночий) без коміра та без перехвату в поясі.

Фільварок (від нім. Vorwеrk — маєток з будівлями, хутір, господарство) — рільниче або рільничо-скотарське господарство, організоване поміщиком для виробництва продукції на продаж.

Фінанси (від латин. finantia — платіж) — грошові засоби держави, створені шляхом збирання податків, платежів.

Флангові атаки (від нім. Flanke — сторона — правий або лівий край строю, розташування військ) — атаки у край бойового розташування противника.

Флотилія (від нідерл. vloot) — велике з'єднання військових кораблів.

Форпост (від нім. Vorposten — передовий пост) — передній укріплений пункт на кордоні; передня варта.

Фураж (від фр. fourrage — корм) — рослинний корм, призначений для годування тварин.

Фунт (давньоруська гривня) — 409,5 г.

X

Хартія (від грецьк. chartes — папір, грамота) — документ великого політичного, державного значення.

Хроновірш (з грецьк. chronos — час) — вірш перші літери якого є зашифрованими цифрами (відповідно до алфавіту), що називають рік події, дату, ім’я тощо.

Ц

Цех — спілка ремісників однієї чи споріднених професій у місті.

Цитадель (від італ. cittadella — маленьке місто) — внутрішнє украплення фортеці, що виконувало роль останнього опорного пункту для гарнізону фортеці у разі падіння основних її укріплень.

Ч

Чайка — бойовий човен запорозьких козаків з вітрилами та веслами, обшитий зовні дошками або очеретом для кращої плавучості й захисту від ворога.

Чамбул (від турецьк. czapul — загін) — загін татарської кінноти, що віддалявся від головного табору і чинив раптові напади на мирні поселення.

Чернечий термін — у давнину мінімальний термін чернецтва від одного до кількох років; бували випадки, коли одяг монаха вдягався всього на кілька годин.

Четьї Мінеї (щомісячні читання) — збірники релігійних текстів, у яких житія святих, перекази, повчання тощо розміщені відповідно до дати вшанування церквою того чи іншого святого.

Чинш — грошовий податок.

Чортомлицька Січ — заснована 1652 р. на Чортомлицькому рукаві Дніпра, відома активним втручанням у внутрішньополітичні справи Гетьманщини у другій половині XVII ст. та активною боротьбою проти Туреччини та її васалів. Знищена 1709 р. за наказом Петра І.

Ш

Шантаж воєнний (від фр. chantage — вимагання) — погроза воєнною розправою з метою отримання певної вигоди, примушування до певного рішення.

Шанці (шанець) (від нім. Schanze — окоп, укріплення) — невелика земляна польова фортифікаційна споруда, окоп із земляним насипом для захисту від рушничного й артилерійського обстрілу.

Шафар — службова особа у Запорозькій Січі, яка виконувала обов'язки збирача податків.

Шляхта (від нім. slaht — родовитий, знатний) — вищий, привілейований стан суспільства в Польщі, Великому князівстві Литовському та в Україні в XIV—XVІІІ ст.

Ю

Юрисдикція — право чинити суд, розглядати та вирішувати правові питання.

Я

Ярмарок (від нім. jahr — рік, markt — базар) — щорічний базар, який об'єднував торговельними зв’язками землі країни, включаючи й землі інших країн.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно