§11. Культура України. Розвиток театру, музики, образотворчого мистецтва та архітектури

1. Як розвивався український театр у другій половині XVIII ст.? 2. Назвіть основні здобутки української музики цього періоду. 3. Які твори скульптури та образотворчого мистецтва, створені в другій половині XVIII ст. на українських землях, ви знаєте? 4. Назвіть видатні пам'ятки тогочасної української архітектури.

Театр. Театральне мистецтво здавна користувалося популярністю на українських землях. У першій половині XIX ст. в Наддніпрянщині в поміщицьких маєтках за тогочасною модою з’явилося чимало театрів, де грали актори-кріпаки. Серед найвідоміших були кріпацькі театри в селі Кибинці на Полтавщині в маєтку Д. Трощинського та в селі Качанівка на Чернігівщині в поміщика Г. Тарновського. До маєтку Г. Тарновського на театральні вистави приїздили М. Гоголь, М. Маркевич, М. Максимович та інші.

Кріпацький театр змінив аматорський театр (тип самодіяльного народного театру). Відомі аматорські трупи працювали в Полтаві, Харкові, Ніжині, Кременчуці та інших містах. За мовою та репертуаром як кріпацький, так і аматорський театр українськими не були.

Український професійний театр зародився в середовищі аматорських театральних колективів. У 1791 р. в Харкові було створено спеціальне приміщення для проведення постійних театральних вистав. У ньому двічі на тиждень відбувалися вистави, ролі в яких спершу виконували юнаки-аматори з губернської канцелярії. Згодом із них сформувалася постійна трупа акторів, яка взяла театр на власне утримання. Відтоді професійні актори Харківського театру за свою гру стали отримувати платню. У 1818 р. в Полтаві з ініціативи малоросійського генерал-губернатора М. Рєпніна також відкрили професійний театр на основі аматорського театру, який існував тут уже три роки. Саме для Полтавського театру І. Котляревський написав перші українські п’єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник».

Одночасно зі становленням професійного театру з’явилися нові українські актори. На думку більшості сучасників, найкращими з них були Михайло Щепкін (1788—1863) та Карпо Соленик (1811—1851).

Михайло Щепкін починав творчий шлях актором кріпацького театру. Пізніше він грав у Харківському і Полтавському професійних театрах. За сприяння І. Котляревського, що був керівником Полтавського театру, актора викупили з кріпацтва. У створюваних на сцені образах М. Щепкін виявляв глибоке знання життя, побуту, гумору й комізму українського народу. У 1822 р. актор переїхав до Москви, де до кінця свого життя грав у Малому імператорському театрі.

М. Щепкін у ролі Чупруна («Москаль-чарівник»)

На Правобережжі, у Кам’янці-Подільському й Києві діяли польські театри. У 1803 р. будинки для проведення постійних театральних вистав збудували в Києві та Одесі.

На західноукраїнських землях до 30-х рр. XIX ст. театральних вистав не було. Після приєднання Галичини до Австрійської імперії у Львів із Відня надіслали театральну трупу, яка грала вистави німецькою мовою для нових господарів краю. Перша вистава народною мовою відбулася в 1834 р. у Львівській духовній семінарії за сприяння її ректора Г. Яхимовича. У роки революції 1848—1849 рр. у Львові, Перемишлі та Коломиї відбулися перші публічні вистави українською мовою за п’єсами І. Котляревського «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник». У жовтні 1848 р. І. Озаркевич представив виставу за мотивами «Наталки Полтавки» перед Собором руських вчених у Львові. Подальший розвиток театру на західноукраїнських землях призупинила реакція, що запанувала тут у 50-х рр. XIX ст. Унаслідок цього перший український професійний театр на цих територіях з’явився лише на початку 60-х рр. XIX ст.

Музика. Наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. в житті українського народу, як і раніше, вагоме місце посідали музика й музичний фольклор. Українці не забували традиційних народних пісень — весільних, жниварських, купальських, колискових, історичних, колядок, щедрівок тощо. Розвивалися також народні танці: гопак, козачок, метелиця, полька тощо. Пісні й танці супроводжувалися музикою, що виконувалася переважно на струнних інструментах (кобза-бандура), цимбалах, сопілках, бубнах. На народних святах українців найчастіше грали троїсті музики — ансамбль із бубна, скрипки й цимбалів. Загальною повагою користувалися кобзарі, найвідомішими серед яких у цей період були Остап Вересай, Іван Крюковський, Федір Гриценко (Холодний), Андрій Шут.

Центрами формування професійного музичного мистецтва в Наддніпрянщині були переважно великі міста — Київ, Харків, Полтава, Одеса тощо. Ознакою тогочасного міського життя стали виступи в міських садах і театрах військових духових оркестрів. Час від часу проходили гастролі популярних європейських виконавців. Так, у 1847 р. в Києві, Одесі та Єлисаветграді з великим успіхом відбулися гастролі угорського піаніста й композитора Ф. Ліста. З’явилися піаністи й композитори, які створювали фортепіанні твори — варіації на теми українських народних пісень. У 1836 р. в Києві піаніст і композитор Йосип Витвицький (1813—1866) написав твір «Україна», який був варіацією на тему народної пісні «Зібралися всі бурлаки».

У першій половині XIX ст. в Наддніпрянщині виникли перші музичні професійні товариства, які здійснювали концертну діяльність: Філармонічне товариство в Одесі (1842 р.) та Симфонічне товариство аматорів музики і співу в Києві (1848 р.).

Перехід західноавстрійських земель під владу Габсбургів зумовив деяке пожвавлення музичного життя в краї. Цьому сприяло встановлення безпосередніх зв’язків із Віднем, який був визнаним центром тогочасного європейського музичного мистецтва. У культурному житті Львова чільне місце посіли відомі європейські музиканти — диригент німецького театру Й. Ельснер (учитель польського композитора Ф. Шопена) та німецький композитор і диригент А. Нанке. Розвиток українського музичного мистецтва в краї був пов’язаний з діяльністю в 20-х рр. XIX ст. греко-католицького духовенства в Перемишлі. У 1829 р. завдяки підтримці єпископа І. Снігурського тут заснували постійний церковний хор. На базі цього хору сформувалося нове покоління, яке започаткувало так звану «перемишльську школу» — український національний напрямок у музиці західноукраїнських земель. Найвідомішим її представником став Михайло Вербицький (1815—1870) — один із перших професійних композиторів у Галичині.

Михайло Вербицький

Образотворче мистецтво. В українській скульптурі першої половини XIX ст. відбувався перехід від стилю бароко до класицизму. Загальне визнання здобув у цей час скульптор Іван Мартос (1753—1835). Серед найвідоміших витворів майстра, виконаних у стилі класицизму, пам’ятники К. Мініну і Д. Пожарському в Москві, Д. Ломоносову в селі Архангельському, Павлу І в маєтку графа О. Аракчеєва в селі Грузіно, Г. Потьомкіну в Херсоні, Катерині II у Катеринославі, дюку де Рішельє в Одесі.

У Києві на Володимирському пагорбі встановлено бронзовий пам'ятник князю Русі Володимиру, авторами якого були російські скульптори Василь Демут-Малиновський, Петро Клодт та архітектор Олександр Тон. Монумент є типовим для стилю класицизму.

На західноукраїнських землях розвиток мистецтва скульптури пов’язаний із творчістю австрійських митців Гартмана Вітвера та родинної династії Шимзерів, які працювали в цей час у Львові. Найкращою роботою Г. Вітвера вважають чотири фонтани на площі Ринок із фігурами Нептуна, Діани, Адоніса та Амфітріти. Окрасою Львова стали барельєфні композиції, виконані на сюжети античної міфології, та надмогильні пам’ятки, авторами яких були брати Йоганн та Антон Шимзери.

Початки мистецтва класицизму в живописі відображені у творчості майстрів портрету Дмитра Левицького (1735—1822) та Володимира Боровиковського (1757—1825). Обидва походили з України, але впродовж усього життя працювали в Петербурзі. Д. Левицького вважали найкращим європейським портретистом. Серед найвідоміших творів його учня й наступника В. Боровиковського — портрети земляків-українців, які служили на високих посадах у Петербурзі, — Д. Трощинського, О. Безбородька з доньками. Його пензлю належать також розписи церков у Миргороді, Кибинцях та Романівці в Наддніпрянщині.

Пам'ятник дюку де Рішельє в Одесі. Скульптор І. Мартос

Пам'ятник князю Володимиру в Києві. Скульптори П. Клодт, В. Демут-Малиновський

Фонтан Діани на площі Ринок у Львові. Скульптор Г. Вітвер

У першій половині XIX ст. в українському живописі набув поширення новий стиль — реалізм. Першими українськими художниками, у творчості яких з’явилися риси нового стилю, стали Іван Сошенко (1807—1876), Капітон Павлов (1792—1852) і Гаврило Васько (1820—1866). Серед творів І. Сошенка, які збереглися дотепер, «Портрет бабусі М. Чалого», «Жіночий портрет», жанрові картини «Хлопчики-рибалки», «Продаж сіна на Дніпрі». К. Павлов працював переважно в портретному жанрі. Відомі його «Автопортрет», «Портрет доньки художника», «Портрет мічмана Г. Чайковського», «Хлопчик із голубком». Г. Васько здобув визнання завдяки серії портретів тогочасних українських діячів, виконаних на замовлення В. Тарновського для його приватного музею. Однією з найкращих робіт майстра вважають «Портрет юнака із сім’ї Томари».

Реалізм — напрямок у літературі та мистецтві, із яким пов'язане намагання митців дати правдиве, повне відображення дійсності.

Офорт — гравюра на металі, який попередньо обробляється кислотою, що дозволяє створити форму для подальшого друку.

Визначним досягненням мистецтва цього періоду стала творчість Тараса Шевченка, який є автором понад тисячі творів різних жанрів. Визнання здобули його картини «Циганка-ворожея», «Катерина», «Портрет невідомого», «Портрет дівчини із собакою», «Портрет невідомої в намисті», «Автопортрет» та інші. Усього Т. Шевченко створив понад 130 портретів. Він був також відомим майстром графіки й гравюри. Йому належить серія офортів «Живописна Україна».

Дівчина з Поділля. Художник В. Тропінін

Автопортрет. Художник Т. Шевченко

Катерина. Художник Т. Шевченко

На західноукраїнських землях у цей період уславився своїми творами переважно релігійного змісту в стилі класицизму Лука Долинський (1750—1824). Він виконав розписи для новозбудованого собору Св. Юра у Львові та інших церков міста. Його вважали також одним із найкращих тогочасних портретистів. У Закарпатті засновником світського напрямку в живописі став Йосип Змій-Міклошій (1792—1848). Після закінчення Віденської академії мистецтв він працював придворним майстром пряшівського єпископа. Його пензлю належать портрети, картини на побутові теми із життя закарпатських селян, пейзажі. Майстер також виконував розписи багатьох церков Закарпаття.

Дари в Чигирині. Офорт. Художник Т. Шевченко

Архітектура. У першій половині XIX ст. тривала розпочата наприкінці минулого століття перебудова губернських і повітових міст Наддніпрянщини. За цим наглядали спеціальні будівельні комітети й комісії. Швидкими темпами відбувалося будівництво в Єлисаветграді, Херсоні, Маріуполі, Одесі, Севастополі та інших містах. До участі в ньому залучали відомих російських архітекторів. Панівним архітектурним стилем був класицизм.

У Києві протягом 30 років головним міським архітектором працював Андрій Меленський (1766—1833). У зв’язку з поверненням Києву в 1802 р. прав міського самоврядування за його проектом спорудили пам’ятник на честь відновлення магдебурзького права. Саме А. Меленський під час розробки плану забудови міста визначив Хрещатик як майбутню головну вулицю Києва. За його проектами в місті було споруджено новий центр губернської адміністрації, перший у Києві будинок театру на Хрещатику, Контрактовий будинок на Подолі й перебудовано тут Гостинний двір. На Аскольдовій могилі архітектор створив мавзолей — пам’ятник Аскольду, який, за літописом, був одним із перших київських князів.

Найбільшою спорудою Києва цього часу стала створена в 1839—1843 рр. за проектом архітектора Вікентія Беретті (1781—1842) будівля університету Св. Володимира. Окрасою міста став також спроектований ним Інститут шляхетних дівчат. У Харкові за проектом архітекторів Є. Васильєва та О. Тона в 1824—1833 рр. спорудили високу дзвіницю Успенського собору на честь перемоги над Наполеоном у 1812 р. Серед будівель, що з’явилися в тогочасному Севастополі, виділялися будинок Морської бібліотеки зі славнозвісною Баштою вітрів, Петропавлівський собор і Графська пристань.

У Наддніпрянщині почали з’являтися нові палацово-паркові комплекси, що складалися з палаців знаті, оточених парками. У 1799—1803 рр. в мальовничій місцевості над річкою Сейм у Батурині збудували палац останнього українського гетьмана К. Розумовського. Автором проекту був петербурзький архітектор Ч. Камерон. У селі Сокиринці на Чернігівщині в маєтку П. Галагана в 1829 р. спорудили палац у стилі класицизму, до якого прилягав парк площею в 600 десятин з алеями, штучними галявинами та озерами.

Світову славу своєю красою здобули декоративно-пейзажні парки «Олександрія» поряд із Білою Церквою та «Софіївка» в околицях Умані.

Більшість визначних архітектурних пам’яток цієї доби на західноукраїнських землях зосереджено у Львові. Це будівлі «Оссолінеуму» (1827 р.), ратуші на площі Ринок із високою вежею й годинником (1835 р.), міського театру (1842 р.) та кілька житлових будинків. Більшість споруд було створено за проектами німецьких архітекторів. У Буковині визначною архітектурною пам’яткою того часу стала зведена в Чернівцях за проектом А. Мікулича міська ратуша із 45-метровою вежею (1843—1847 рр.). У середині 40-х рр. XIX ст. тут було збудовано також кафедральний православний собор, витриманий у візантійському стилі, та церкву Св. Параскеви.

Парк «Олександрія» було створено неподалік міста Біла Церква у 80-х рр. XVIII ст. Назву він отримав на честь своєї засновниці графині Олександри Браницької. Системи озер, алеї, великі галявини, численні альтани, колонади, містки й сам палац графів Браницьких разом із величезною кількістю дерев створили неповторний ансамбль.

Парк «Софіївка» був заснований у 1796 р. власником міста Умані, графом Станіславом Потоцьким та названий на честь його дружини Софії Вітт-Потоцької. Це єдиний серед тогочасних парків, на території якого немає палацу. Тут було розбито чотири штучні озера, з'єднані підземними каналами, побудовано гроти, лабіринти, скелі з великих каменів, численні павільйони та містки.

Олександра Браницька

Софія Потоцька

Висновки. У розвитку театрального мистецтва відбувався перехід від кріпацького та аматорського театрів до професійного.

Музична культура цього періоду розвивалася досить повільно. Однак здобутки музичного мистецтва створили підґрунтя для розвитку в другій половині XIX ст. українського національного напрямку.

В українському живописі митці, спираючись на традиції європейських майстрів, створювали власний стиль. Поряд із мистецтвом портрета розвивалися побутовий, історичний та пейзажний жанри.

В образотворчому мистецтві України під імперським пануванням відбувалися процеси культурної асиміляції: українські митці працювали в імперських столицях, а в Україні — російські та німецькі майстри.

Основними здобутками архітектури стали планова забудова міст, створення єдиних ансамблів вулиць і площ, палацово-паркових ансамблів; головною втратою — занепад українських традицій в архітектурі й заміна їх позанаціональним імперським стилем.

Запитання та завдання

1. У якому місті Наддніпрянщини виник перший професійний театр? 2. Назвіть перші українські п'єси для театру, написані І. Котляревським. 3. Які інструменти входили до складу ансамблю троїстих музик? 4. Назвіть пам'ятник, створений скульптором І. Мартосом в Одесі. 5. Що таке реалізм? 6. Які будівлі було споруджено за проектами архітектора А. Меленського в Києві?

7. Якими були особливості розвитку театрального мистецтва кінця XVIII — першої половини XIX ст.? 8. Охарактеризуйте розвиток музичного мистецтва. 9. Як розвивалося мистецтво скульптури? 10. Назвіть імена відомих художників цього періоду. Яким був їхній внесок у розвиток живопису? 11. Охарактеризуйте досягнення тогочасної архітектури на українських землях.

12. Завершіть складання таблиці «Українська культура кінця XVIII — першої половини XIX ст.» (с. 89). 13. Об'єднайтеся в малі групи й обговоріть, якими були особливості розвитку образотворчого мистецтва та архітектури на українських землях у цей період.

14. За додатковими джерелами підготуйте повідомлення або презентацію про внесок Т. Шевченка в розвиток образотворчого мистецтва.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно