§ 39. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРНОГО ЖИТТЯ

1. Розвиток літератури

Українська література другої половини XIX ст. нерозривно пов’язана з усною народною творчістю. Твори тогочасних літераторів: байки Л. Боровиковського та Л. Глібова, оповідання Марка Вовчка - сповнені романтизму, сентиментальності, повчальності.

Талант І. Нечуя-Левицького - письменника, публіциста, літературо- та театрознавця - виявився не лише в побутових повістях («Микола Джеря», «Кайдашева сім’я»), а й в інших літературних жанрах, зокрема історичному романі («Князь Ярема Вишневецький», «Гетьман Іван Виговський») та драматургії. Доля українського села займає центральне місце в романі Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» та інших його творах.

Великою активністю відзначалося літературне життя Західної України. Значною мірою його напрям визначала творчість І. Франка - поета, публіциста, літературознавця. Його поетичні та прозові твори (збірки «Зів’яле листя», «Борислав сміється», повість «Захар Беркут») увійшли до скарбниці вітчизняної літератури. Не оминув у своїх творах І. Франко наростання соціальної активності під час революції 1905-1907 рр. Про це свідчать написані тоді казка «Будяки», поема «Мойсей», вірші «Сійте більше», «Блаженний муж», вольні вірші, статті «Сухий пень», «Одвертий лист до галицько-української молодіжі», «Щирість тону і щирість переконань», «Нова історія російської літератури» та ін. Вони сповнені віри в перемогу українського народу, у торжество історичної справедливості. Завдяки його багатогранній діяльності літературне та філософське осмислення знайшло своє втілення у визвольному прагненні українського народу, було визначено місце української літератури серед інших літератур слов’янства і світу, запропоновано самобутнє вирішення важливих суспільних, етико-філософських проблем, створено естетичні цінності, що підіймали українську літературу на світовий рівень.

Леонід Глібов

Марко Вовчок

Іван Нечуй-Левицький

А. Свидницький написав перший український соціально-психологічний роман «Люборацькі», який було написано для «Основи». Опубліковано (скорочено) у журналі «Зоря» (1886). Повне видання твору з’явилося в Києві (1901). Автор показує процес занепаду патріархальної родини сільського священика під тиском нових соціально-економічних умов середини XIX ст.

У Львові з’явилися перші твори видатної української поетеси - Лесі Українки («Досвітні вогні», «Невільничі пісні», «Напис на руїні»). Поетеса залишилася митцем-громадянином, гостро реагуючи на явища навколишнього життя («Пісні про волю», «Казка про Оха-чудотвора»), талановито висвітлювала загальнолюдські, філософські, релігійні й історичні теми («Камінний господар», «У пущі», «Бояриня»). Водночас вона була тонким, проникливим ліриком («Лісова пісня»).

У цей період виходять на авансцену літературного життя Ю. Федькович («Довбуш», «Лук’ян Кобилиця»), М. Павлик («Пропащий чоловік»), О. Кобилянська («Царівна»), В. Стефаник, Б. Грінченко. У Галичині вперше з’явилися друком твори М. Коцюбинського («Андрій Соловейко», «На віру»). Вихований на кращих зразках творчості Панаса Мирного та І. Нечуя-Левицького, він відточував свій талант під впливом новітніх європейських літературних стилів («Fata morgana», «Тіні забутих предків», «Сміх», «Intermezzo»).

Одним з перших відтворив з демократичних позицій події в Україні початку XX ст. Г. Хоткевич. Він яскраво показав прагнення українського народу до свободи, соціального й національного визволення (драматичні твори «Лихоліття», «Вони», «На залізниці», цикли оповідань і нарисів). Письменник майстерно змалював історичне минуле Гуцульщини (повісті «Камінна душа», «Довбуш», збірка новел «Гірські акварелі» тощо).

На початку XX ст. популярність як письменник мав В. Винниченко. 1902-1906 рр. було видано його твори «Голота», «Солдатики», «Голод», «Малорос-європеєць» та ін.

Леся Українка

Михайло Коцюбинський

Гнат Хоткевич

Володимир Винниченко

Документи та матеріли

«Кого у нас читають? Винниченка. Про кого скрізь йдуть розмови, як тільки річ торкається літератури? Винниченка. Кого купують? Знов Винниченка», - зазначав у 1909 р. М. Коцюбинський.

На Буковині (з 1891 р. оселилася в Чернівцях) творила одна з найяскравіших українських письменниць О. Кобилянська. Вершиною її творчості літературознавці називають повість «Земля».

ПЕРСОНАЛІЇ

КОБИЛЯНСЬКА ОЛЬГА (1863-1942)

Письменниця, громадська діячка. Народилася в м. Гурі-Гуморі на Буковині (тепер Румунія) в багатодітній сім’ї дрібного урядовця. Навчалася в німецькій школі, а вже відомою письменницею відвідувала як вільна слухачка Чернівецький університет. Писати почала німецькою мовою, цікавилася ідеями Ніцше. Значною подією в житті юної О. Кобилянської було знайомство в 1881 р. з С. Окуневською та Н. Кобринською, високоосвіченими на той час жінками, активними учасницями жіночого руху в Галичині. О. Кобилянська була однією з ініціаторок створення в 1894 р. Товариства руських жінок на Буковині. Згодом ідеї емансипації яскраво виявилися у творчості письменниці. Перший художній твір О. Кобилянської було надруковано лише у 1894 р. Цьому передували майже 15 років літературних спроб, сумнівів у правильності обраного шляху. Протягом 1898-1899 рр. О. Кобилянська побувала в Києві, Каневі, Гадячі, познайомилася з багатьма видатними діячами української культури, налагодила творчі контакти з І. Франком, В. Стефаником, М. Коцюбинським. Знайомство з Лесею Українкою переросло в багаторічну щиру дружбу. Розквіт художнього таланту О. Кобилянської знаменувала глибоко психологічна повість «Земля» (1902), основну проблему якої розкрито через драму братовбивства. У творах «Людина», «Він і вона», «Царівна», «Що я любив», «Некультурна», «Покора» О. Кобилянська порушує проблеми жіночої емансипації, формує культ сильної жіночої особистості, «аристократичного характеру». В українській літературі кінця XIX - початку XX ст. О. Кобилянська є постаттю яскравою і самобутньою. Творча спадщина письменниці, однієї з найвизначніших представниць нового соціально-психологічного напряму в вітчизняній прозі, увійшла до духовної скарбниці українського народу.

Ольга Кобилянська

Майстер тонкого психологічного спостереження, В. Стефаник проникливо відтворював душевний стан людей з народу, низів суспільства («Камінний хрест», «Дорога», «Оповідання», «Синя книжечка»). Такий самий напрям у літературі обрали галицькі письменники М. Черемшина («Карби») та Л. Мартович («Стрибожий дарунок» та інші оповідання).

Василь Стефаник

Наприкінці XIX - на початку XX ст. в українську літературу прийшли письменники О. Маковей, М. Яцків, Д. Лукіянович, А. Крушельницький, які продовжували кращі традиції красного письменства. Справжньою гордістю українського народу став талановитий поет та історичний романіст Б. Лепкий - відомий інтелектуал, знавець багатьох мов.

Назвіть домінуючі сюжетні лінії в українській літературі другої половини XIX - початку XX ст.

2. Український професійний театр. Родина Тобілевичів

Кращими представниками української драматургії другої половини XIX ст. по праву вважаються М. Старицький («Ой не ходи, Грицю...», «Богдан Хмельницький»), М. Кропивницький («Глитай, або ж Павук», «Дай серцю волю, заведе в неволю»), І. Тобілевич (І. Карпенко-Карий) - автор 18 п’єс, серед яких найвідомішими стали «Безталанна», «Мартин Боруля», «Сава Чалий», «Сто тисяч», «Хазяїн». Драматурги здебільшого були режисерами-постановниками й акторами, а також керівниками творчих колективів.

У другій половині XIX ст. популярності набули професійні театральні трупи М. Кропивницького, М. Старицького, П. Саксаганського, І. Карпенка-Карого.

У Львові перший професійний театр під керівництвом О. Бачинського розпочав свої вистави 1864 р. У 1875 р. новий етап у творчому житті колективу започаткував запрошений режисером М. Кропивницький. Він виховав ціле покоління українських акторів-професіоналів, за що був визнаний «батьком українського театру».

Марко Кропивницький

Актори Театру корифеїв у постановці «По ревізії». 1885 р.

Трупа об’єднаного товариства артистів під керівництвом П. Саксаганського і М. Садовського за участю М. Заньковецької. Світлина кінця XIX cт.

У 1882 р. за ініціативи М. Кропивницького в Єлисаветграді почала працювати перша українська професійна трупа - Товариство українських акторів (Театр корифеїв). Театральні критики Петербурга слушно порівнювали виступи трупи М. Кропивницького з виступами відомої на увесь світ німецької трупи «Майнінгенців», яка в 1870-х роках відвідала й Російську імперію. Ця схожість полягала в театральному новаторстві «батька українського театру» - заміні мальованих декорацій об’ємними, відтворенні театральних сцен в усіх побутових деталях. М. Кропивницький багато зробив для формування самобутнього репертуару українського театру. У цьому повною мірою проявився його талант не тільки як організатора, а й як громадського діяча та патріота.

Музичне оформлення спектаклів здійснювали композитори М. Лисенко та К. Стеценко, художнє - В. Кричевський. Таким чином, створилися передумови розвитку українського театру-модерну.

Розвиток українського театру початку XX ст. засвідчує спільність з модерністськими тенденціями Європи. Перші спроби підготовки професійних акторів пов’язані з діяльністю драматичної школи, заснованої 1904 р. в Києві при музичній школі М. Лисенка.

Творчою лабораторією став перший стаціонарний український театр на чолі з М. Садовським, заснований 1907 р. в Києві. М. Садовський розвивав кращі здобутки Театру корифеїв у поєднанні з європейськими традиціями. У складі трупи працювали М. Заньковецька, М. Старицька, Г. Борисоглібська.

ПЕРСОНАЛІЇ

МАРІЯ ЗАНЬКОВЕЦЬКА (АДАСОВСЬКА) (1854-1934)

Актриса, громадська діячка. Народилася в с. Заньки на Чернігівщині (звідси її псевдонім) у сім’ї збіднілих поміщиків. Навчалася в приватній школі, згодом - у жіночому пансіоні в Чернігові. Захоплювалася театральним мистецтвом, брала участь в аматорських концертах і виставах. На професійній сцені актриса дебютувала 1882 р. в ролі Наталки («Наталка Полтавка» І. Котляревського). Жінки в ролях акторки безправні, знедолені, розчаровані, безталанні. Зі сцени вона боролася за жіноче щастя. Неоціненним є внесок М. Заньковецької у становлення та розвиток національного театрального мистецтва, створення школи сценічної майстерності. 1897 р. на І Всеукраїнському з’їзді сценічних діячів у Москві М. Заньковецька виголосила промову, у якій вимагала ліквідувати принизливі обмеження, що їх зазнавав український театр. Плідна творча діяльність, великий драматичний талант принесли М. Заньковецькій світову славу. її мистецтво високо цінували А. Чехов, П. Чайковський, Л. Толстой, І. Рєпін.

Марія Заньковецька в ролі Івги Цвіркунки в опері М. Лисенка «Чорноморці»

Неоціненний внесок у скарбницю української культури зробила родина Тобілевичів, члени якої відіграли виняткову роль у становленні та розвитку українського професійного театру. Цим визначається їхній особистий внесок у справу українського національного відродження та культурно-мистецький розвиток. Тобілевичі - це ціла плеяда талановитих культурних діячів, яких український письменник Олесь Гончар свого часу назвав «женьшеневим кущем українського народу».

Документи та матеріали

Тобілевич Іван Карпович (літературний та сценічний псевдонім - Іван Карпенко-Карий; 1845-1907) - видатний український драматург, актор, режисер; корифей українського національного професійного театру;

Іван Карпенко-Карий

Тобілевич Марія Карпівна (сценічний псевдонім - Марія Садовська-Барілотті; 1855-1891) - українська співачка та драматична артистка; корифей українського національного професійного театру;

Тобілевич Микола Карпович (літературний та сценічний псевдонім - Микола Садовський; 1856-1933) - український актор та режисер, один з основоположників українського національного професійного театру;

Тобілевич Панас Карпович (літературний та сценічний псевдонім - Панас Саксаганський; 1859-1940) - видатний український актор, режисер, театральний діяч; корифей українського національного професійного театру.

Схарактеризуйте процес становлення українського національного професійного театру

3. Музика

Розвиток українського музичного мистецтва пов’язаний з творчістю М. Лисенка. Видатний український композитор творив у різних музичних жанрах. Він є автором перших українських опер для дітей «Коза-Дереза», «Пан Коцький», опер «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Тарас Бульба», симфонічних творів, романсів, п’єс для фортепіано та інших інструментів.

ПЕРСОНАЛІЇ

МИКОЛА ЛИСЕНКО (1842-1912)

Композитор, етнограф, диригент, громадський діяч. Народився на Полтавщині в козацько-поміщицькій родині. Грати на фортепіано вчився у матері. 1867- 1869 рр. навчався в Лейпцизькій консерваторії, 1874- 1876 рр. - у Петербурзькій консерваторії у М. Римського-Корсакова. Як композитор, зокрема автор опер «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Тарас Бульба», «Енеїда», вокальних та інструментальних творів, заклав основи національного класичного музичного мистецтва. Збирав і досліджував українські народні пісні. Виступав з концертами як піаніст, організовував хори, концертував з ними в Києві і по всій Україні. Влаштовував щорічні Шевченківські концерти. «Я гаряче люблю українську музику. Якщо Чайковського ми називаємо чарівником російської музики, то Лисенка - цього чудового і захоплюючого красою своєї музики композитора - ми сміливо можемо назвати сонцем української музики», - писав театральний діяч К. Станіславський.

Микола Лисенко

Видатними творцями духовної музики на зламі ХІХ-ХХ ст. були К. Стеценко та М. Леонтович. Учень М. Лисенка К. Стеценко продовжив кращі традиції свого вчителя, черпаючи наснагу з народної пісенної скарбниці. Він є автором українського православного релігійного гімну «Боже великий, єдиний, нам Україну храни». З метою популяризації літературної спадщини Т. Шевченка, І. Франка, П. Грабовського, Лесі Українки К. Стеценко написав низку вокальних творів на їхні вірші.

Розвитку професійної музичної освіти сприяло відкриття консерваторій у Києві, Одесі, Харкові. Почали діяти одеський Український музично-драматичний театр, Харківський театр опери та балету. Значну роботу з розбудови музичної культури в Західній Україні провадили композитори І. Лаврівський, С. Воробкевич, А. Вахнянин, О. Нижаківський, Д. Січинський, В. Барвінський, С. Людкевич. У Львові 1903 р. засновано музичну школу (з 1907 р. - Вищий музичний інститут, з 1939 р. - Державна консерваторія ім. М. В. Лисенка).

М. Вербицький створив музику до українського національного гімну «Ще не вмерла України і слава, і воля». Зіркою світового масштабу стала співачка С. Крушельницька.

Михайло Вербицький

ПЕРСОНАЛІЇ

СОЛОМІЯ КРУШЕЛЬНИЦЬКА (1872-1952)

Народилася на Тернопільщині в сім’ї священика. Закінчила Львівську консерваторію. У 1893 р. вперше виступила на оперній сцені Львова в опері «Фаворитка» Г. Доніцетті. Протягом 1893-1896 рр. вдосконалювала вокальну майстерність у професора Ф. Креспі в Мілані (Італія) та 1895 р. вивчала партії в операх Р. Вагнера у Відні. Виконала близько 60 партій в операх «Запорожець за Дунаєм» П. Гулака-Артемовського, «Аїда», «Трубадур», «Отелло» Дж. Верді, «Тоска» Дж. Пуччіні, «Лоенгрін», «Тангейзер», «Загибель богів», «Зігфрід», «Трістан та Ізольда» В.-Р. Вагнера, «Саломея» Р. Штрауса, «Євгеній Онєгін», «Пікова дама» П. Чайковського. Вершиною вокальної майстерності С. Крушельницької стало виконання партії Мадам Баттерфляй в однойменній опері Дж. Пуччіні. Музичні критики світу називали її «незабутньою Аїдою», «найчарівнішою Чіо-Чіо-сан» і «неперевершеною Саломеєю». Співачка була чудовою інтерпретаторкою українських народних пісень і все життя пропагувала твори вітчизняних композиторів (М. Лисенка, А. Вахнянина та ін.). Відомий італійський музикознавець Р. Картопассі зазначав, що в перші десятиріччя XX ст. на оперних сценах світу царювали чотири видатні співаки: Баттістіні, Карузо, Тітто Руффо, Шаляпін. Досягти їхніх висот спромоглася лише українська співачка С. Крушельницька.

Соломія Крушельницька

З якими іменами пов’язаний злет українського музичного мистецтва другої половини XIX - початку XX ст.?

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Які особливості мав літературний процес на західноукраїнських землях та Наддніпрянщині?

2. Визначте роль родини Тобілевичів у становленні українського театру.

3. Використовуючи підручник та додатковий матеріал, складіть історичний портрет представника української культури другої половини XIX - початку XX ст.

4. Які зміни відбулися у професійній музичній освіті?

5. Назвіть відомих вам сучасних діячів української літератури, театрального та музичного мистецтва.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно