§ 20 СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ РУХИ В НАДДНІПРЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ В 90-х РОКАХ ХІХ СТ.

1. Студентський громадівський рух 90-х років. Братство тарасівців

Які були особливості студентського руху 90-х років? У чому його спільні та відмінні ознаки порівняно з попереднім періодом?

Наприкінці XIX ст. поміркована позиція старших громадівців у національному русі вже не знаходила відгуку серед молоді. Вона прагнула радикальних дій, і чимало української молоді почало долучатися до російського революційного руху.

Пошук нових ідей, організаційних форм визвольного руху протягом 90-х років покликав до життя національні об’єднання з виразною політичною спрямованістю, котрі стали прообразом українських партій. Одним із перших було таємне молодіжне товариство, назване на честь Кобзаря Братством тарасівців, яке виникло в 1891 р. Його організаторами виступили студенти харківських вищих навчальних закладів Іван Липа, Борис Грінченко, Михайло Базькевич, Микола Байздренко.

Згодом ідеї харківських гуртківців поширилися серед молодої інтелігенції Києва, Одеси, Полтави, Чернігова, Олександрії та інших міст України. Загалом у десяти філіях товариства нараховувалося близько ста осіб, серед яких були й відомі громадські діячі — Михайло Коцюбинський, Микола Міхновський та інші.

Програмою Братства тарасівців став документ під назвою «Символ віри молодих українців», опублікований у львівському журналі «Правда». Сформульовані в цьому документі положення згодом позначилися в програмах українських політичних партій.

Радикальний (від лат. radicalis) — докорінний, рішучий. У політиці — схильність до рішучих методів і засобів вирішення суспільних справ.

Навколо яких основних ідей об’єднались тарасівці? Що поєднувало їх із громадівцями, а що було новим?

З програмних засад Братства тарасівців (1893 р.)

Україна під гнітом і піднімає свій національний прапор. Ми як сини свого народу — дбаємо, щоб дати йому волю національну.

Україна Австрійська й Україна Російська, однак, нам рідні, і жодні географічні межі не можуть роз’єднати одного народу...

Необхідно стати освіченим українцем, бо кожна велика ідея вимагає духовної сили.

Ми маємо дбати, щоб українська мова запанувала скрізь на Вкраїні: в родині, в усяких справах, як приватних, так і суспільних, у громаді, у літературі і навіть у зносинах з усіма іншими народами, що живуть в Україні.

Прагнемо такого ладу, у якому немає місця ні панові, ні мужикові, ні визискуваному, а є місце ціловкраїнській національній родині, що складається з рівних поміж себе правом, однаково забезпечених національно свідомих братів-працівників.

Учасники Братства тарасівців у Харкові (фото 1891 р.)

Більшість тарасівців вважала, що за тодішніх умов ідея самостійної України є нереальною, тож кінцевою політичною метою організації має бути визнання українців як окремого народу в межах демократичної федеративної Росії. Тарасівці визначили своє гасло: «Не ми будемо, коли Вкраїні волі й долі не здобудемо!»

Основним джерелом фінансування діяльності братства стали пожертви благодійників, зокрема цукрозаводчика Василя Симиренка.

Проголошення тарасівцями мети своєї діяльності дало поліції підстави визначити їх як небезпечну групу й установити за ними нагляд. І тільки-но, того ж 1893 p., гуртківці Харкова й Херсона отримали зі Львова великий обсяг видань забороненої літератури, поліція провела серед тарасівців масові арешти, через що братство припинило своє існування. Майже всі заарештовані отримали різні терміни ув’язнення з наступним кількарічним поліцейським наглядом за місцем проживання. Після розгрому харківського осередку керівну роль перебрав на себе київський гурток Братства тарасівців.

Які запитання ставить сучасний дослідник щодо Братства тарасівців? Як би ви відповіли на ці запитання?

Сучасний український історик Ігор Гирич про Братство тарасівців

Досі повного списку Братства тарасівців невідомо. І невідомо, чи були чітко прописані завдання Братства тарасівців.

Тут виникає питання: чи ми можемо казати, що з’явився новий тип українця, який мислив категоріями української нації, української окремішності? Бо до цього такого в нашій політичній думці не існувало.

Друга проблема — це те, що ніхто з Братства тарасівців не став відомим політиком. Ми не можемо і Міхновського назвати політиком. Він був автором ідеї, але в політичних партіях він активно не ангажувався... Не був партійним діячем і Іван Липа, Базькевич, Байздренко, Боровик — ми тільки їх знаємо у зв’язку із заснуванням товариства.

Піднесення студентського національного руху спонукало старших громадівських діячів до пошуку шляхів їхнього згуртування. У 1897 р. на з’їзді всіх громад утворено Загальну українську безпартійну організацію (ЗУБО) на чолі з В. Антоновичем та О. Кониським. Вона поставила за мету згуртувати українських діячів в одному об’єднанні. До організації приєдналися всі громади, що існували у 20 різних містах підросійської України. ЗУБО заснувала літературне видавництво «Вік», книгарню в Києві, керувала влаштуванням шевченківських свят й інших культурно-національних заходів.

2. Становище робітників. Зародження робітничого та соціал-демократичного рухів

Чим була зумовлена поява масового робітничого та соціал-демократичного рухів?

У другій половині ХІХ ст. зростала чисельність робітників у промисловості й на транспорті, збільшувалась кількість постійних робітників. На металургійних заводах півдня України в 1892 р. частка таких робітників становила від 44 до 55 %.

Середня заробітна плата робітників наприкінці XIX ст. була 1518 рублів на місяць для чоловіків, 9-10 — для жінок та 5-6 руб. — для дітей. Водночас вона ще й істотно відрізнялася (у 2,5-3 рази) у різних галузях промисловості.

Розгляньте фотографії та схарактеризуйте умови праці робітників, їхнього побуту й відпочинку.

Заміс цегли на цегельному заводі під Маріуполем

Харківська канатна фабрика (фото О. Іваницького)

Юзівка і юзівські робітники (фото кінця XIX ст.)

Робітникам були притаманні специфічні риси та інтереси. Не маючи власності, вони могли покладатися лише на свою працю. Таке становище робило робітника, з одного боку, незахищеним перед усілякими життєвими негараздами (економічними кризами, хворобами, свавіллям власника підприємства та ін.), а з іншого — полегшувало сприйняття революційної агітації, що обіцяла «світле майбутнє».

Робітничий рух в українських землях спершу був стихійним, неорганізованим. Виступи робітників відбувалися через погіршення умов праці, зменшення заробітної плати.

Зародження робітничого та соціал-демократичного рухів

Перший страйк відбувся в 1879 р. в Головних залізничних майстернях, де застрайкувало понад тисячу робітників.

Страйк 600 робітників «Арсеналу» у вересні 1879 р.

Першою робітничою організацією став Південноросійський союз робітників, який 1875 р. виник в Одесі, на чолі з Євгеном Заславським.

У 1898 р. в Мінську на першому з’їзді Російської соціал-демократичної партії серед дев’яти його делегатів четверо представляли соціал-демократів України.

Формами боротьби робітників були: групове залишення роботи, знищення машин й обладнання, страйки та ін. У 1895-1899 рр. в українських губерніях відбулося 226 страйків і заворушень.

Від середини 70-х років робітничий рух почав набирати організованих форм. Поступово в Україні набирали силу ідеї марксизму, який пов’язував переустрій суспільства саме з індустріальним робітництвом — пролетаріатом. В основі марксистського світобачення були матеріалізм, теорія класової боротьби, віра у всесвітньо-історичну революційну роль пролетаріату — творця нового, комуністичного суспільства. Першими пропагандистами нового вчення в українських землях ще на початку 70-х років стали Микола Зібер і Сергій Подолинський.

3. Національне відродження кримських татар. Ісмаїл Гаспринський

У яких умовах розвивалось національне відродження кримських татар? У чому воно проявилося?

У 1783 р. Кримське ханство було анексоване Росією. Гноблення з боку російської адміністрації та позбавлення кримськотатарських селян земельної власності спричинили масову еміграцію корінного татарського населення до Туреччини, занепад сільського господарства і практично знелюднення степової частини Криму. Залишила свій край більша частина кримськотатарської культурної еліти.

Водночас у другій половині ХІХ ст. відбулось небачене збільшення населення за рахунок колишніх кріпосних із російських нечорноземних губерній: за 30 років населення Криму зросло втричі, причому доля міського населення — на 190 % (для порівняння, у середньому по Росії — на 97 %). За даними перепису 1897 р., у Таврійській губернії проживало всього 196,8 тис. татар (з мільйона жителів Криму на момент анексії його Росією), що становило лише 34 % від усього населення. Українці й росіяни становили 45 %, німці — 5,8 %, євреї — 5,3 %, греки — 3,1 %, караїми й болгари — по 1 %. Хоча у другій половині XIX ст. кримські татари залишались найбільшим за чисельністю народом Криму, це не заважало російській владі ставитися до татарського населення імперії вкрай зневажливо. Була розроблена навіть теорія про неможливість співжиття в Криму корінного населення і прибульців, саме через «національні особливості й крайній фанатизм татар», спираючись на яку, із середини 1880-х років землю на півострові могли одержати тільки росіяни.

Значно погіршив стан національної освіти й культури наступ царату на мусульманське духовенство, майно та землі, які належали ісламським релігійним установам — мечетям. Адже вони, за відсутності захисту татар державою, були єдиним джерелом підтримки не лише духовності суспільства, а й просвітництва, культури й навіть інфраструктури міст і сіл. Руйнували татарські храми (1805 р. нараховувалось 1556 мечетей, 1914 р. — лише 729), за розпорядженням таврійського губернатора були знищені тисячі старовинних рукописів і книг.

Національно-визвольний рух другої половині ХІХ ст. спочатку був спрямований лише на виживання й збереження культурних традицій і звичаїв, на створення для турків і татар однієї мови, на реформування освіти.

З 1880-х років починається період активної діяльності татарської інтелігенції. У суспільстві прокидалося почуття національної гідності, поширювалися ідеї антиколоніальної боротьби. Такі настрої сприяли появі лідерів нового типу, які, отримавши європейського рівня освіту, залишалися вірними своєму народу. Одним із таких провідників був Ісмаїл Гаспринський.

Погляд зблизька

Висловіть своє ставлення до діяльності Ісмаїла Гаспринського. Яке значення вона мала для кримськотатарського відродження?

Гаспринський Ісмаїл-бей (1851—1914) — видатний громадський діяч, письменник, педагог Народився в Ялтинському повіті Таврійської губернії. Учився в сімферопольській гімназії, у кадетському корпусі в Москві. Учителював у Криму. У Парижі знайомився з досягненнями західної цивілізації. Кілька місяців провів у Каїрі — тодішньому центрі мусульманського відродження. Після повернення був обраний міським головою Бахчисараю. За час головування втричі збільшив бюджет міста, домігся підвищення квоти представництва кримських татар в органах міського самоврядування, удосконалював міське господарство, опікувався санітарним станом міста й розвитком освіти.

Розробляв і запроваджував нову систему шкільної освіти для мусульман Криму, а згодом й інших регіонів Російської імперії, що передбачала ознайомлення школярів з основами російської та європейської культур, формувала толерантність, віротерпимість, повагу до науки. Автор численних підручників і книг для молоді, виданих кримськотатарською мовою. Зокрема, його навчальний посібник «Ходжа-і-суб’ян» («Учитель дітей») став найпопулярнішим у тюркомовному світі.

Його художні твори: повість «Африканські листи», роман «Листи Молли Аббаса Франсові» та ін. — уславили його як класика нової кримськотатарської літератури.

У чому полягала основна ідея І. Гаспринського щодо стратегії духовного розвитку кримськотатарського народу?

Заголовок газети «Терджиман» («Перекладач»), яка видавалася російською й кримськотатарською мовами і виходила з 1883 по 1918 рр.

Зі статті Ісмаїла Гаспринського в першому номері кримськотатарської газети «Терджиман» (1883 р.)

Випускаючи нашу газету, ми хочемо заявити нашим читачам, що «Терджиман» намагатиметься передусім, з одного боку — давати потрібні та корисні для культурного життя знання, а з іншого — знайомити російське суспільство з нашими національними потребами. Наш шлях важкий і складний. Тому ми взялися за цю справу в ім’я Господнє і взялися за перо в інтересах правди й науки. Чи буде «Терджиман» відповідати тим вимогам, які він собі ставить, чи ні, хай вирішить майбутнє.

Окрім газети «Тарджиман», виходив ще жіночий журнал — «Алеми-Нісван», що містив поради з виховання дітей у європейському стилі, пропагував світську жіночу освіту й інші новації, які чимало традиційно налаштованих татар не сприймали.

Ще одним лідером національного відродження Криму став Ілля Казас — представник малої народності Криму — караїмів, редактор рукописного молодіжного часопису «Давул» («Барабан»). Епіграфом цього видання стало прислів’я «Розуміючому і комариний писк — музика, а нерозуміючому і барабана — мало».

І. Казас був одним з ініціаторів створення в 1872 р. Сімферопольської татарської вчительської школи, яка готувала «вчителів для початкових училищ татар».

Оскільки в губернії не вистачало навчальних посібників для кримськотатарських учнів, то І. Казас їх написав. Серед них: «Російський буквар для татарських народних училищ», «Короткий практичний підручник російської мови, складений для початкових татарських шкіл Таврійської губернії».

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Коли і як виникло Братство тарасівців? Покажіть на карті 5 місця, де воно діяло.

2. Яким було становище робітників в Україні у другій половині ХІХ ст.?

3. Спираючись на карту 5, розкажіть про розвиток робітничого та соціал-демократичного рухів в Україні у другій половині ХІХ ст.

4. Які прояви національного відродження кримських татар спостерігаються у другій половині ХІХ ст.?

5. У чому полягали особливості громадівського руху 90-х років?

6. Які етапи ви би виділили у громадівському русі в 60-90-х роках XIX ст.? Чому саме такі? У чому відмінності кожного із запропонованих етапів?

7. Чим було зумовлено появу масового робітничого та соціал-демократичного рухів?

8. Чому основною ідеологією робітничого руху став марксизм?

9. У чому полягали особливості національного відродження кримських татар?

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Складіть таблицю «Етапи громадівського руху».

2. Подумайте, чи можна говорити про значне зростання робітничого та соціал-демократичного рухів у другій половині ХІХ ст. Чому?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно